Ожиріння у дітей як загроза здоров’ю нації: основні фактори, які на це впливають

22.12.2023

Актуальність проблеми ожиріння не викликає сумнівів. Із 1980 р. кількість людей у світі, які страждають на ожиріння, зросла майже вдвічі. Сьогодні кількість пацієнтів із надмірною масою тіла (НМТ) та ожирінням становить більше 1,5 млрд.

Епідеміологія і світові тенденції

Звіт Міжнародної робочої групи з ожиріння показує, що кожна п’ята дитина в Європі має НМТ або ожиріння, і щороку з’являється близько 400 тис. нових таких діагнозів у дітей. У середземноморських країнах, таких як Мальта, Іспанія, Португалія, Італія, до 30% дітей віком 7-11 років мають НМТ або ожиріння; у таких країнах, як Англія, Ірландія, Кіпр, Швеція, Греція, – понад 20%; тоді як у Франції, Швейцарії, Чехії, Угорщині, Німеччині, Данії та Нідерландах поширеність НМТ й ожиріння серед дітей цього віку коливається в межах 10-20% [1-6].

Більшість дітей із НМТ або ожирінням живуть у країнах, що розвиваються, і їх кількість зростає більш ніж на 30% швидше, ніж у розвинених країнах. Хоча поширеність НМТ й дитячого ожиріння в багатьох розвинених країнах може залишатися у вигляді плато, вона є історично високою, що являє собою свого роду бомбу сповільненої дії для майбутніх проблем системи охорони здоров’я. 

У США за останні 3 десятиліття середня маса тіла дитини зросла приблизно на 5 кг, внаслідок чого майже 1/3 населення у препубертатному і пубертатному віці має НМТ або ожиріння. Згідно зі звітом ВООЗ, у 2016 р. майже 41 млн дітей віком до 5 років мали НМТ або ожиріння: 48% із них проживали в Азії і 25% – в Африці. У період із 2000 по 2016 р. поширеність НМТ у дітей віком до 5 років у деяких країнах Південної Африки зросла з 11 до 19%, а у Південно-Східній Азії – з 3 до 7% . 

Ці показники зростають, незважаючи на все ще високий рівень недоїдання в цих країнах, що розвиваються. За оцінками, у 2013 р. в Азії (Китай, Монголія, Іран) було 24 млн дітей із НМТ віком до 5 років, в Африці (Єгипет, Лівія) – 13 млн і в Південній і Центральній Америці (Бразилія, Чилі, Мексика) – 7 млн. При збереженні вищезгаданої тенденції до 2025 р. прогнозується глобальне зростання кількості дітей віком до 5 років із НМТ на 11% [7, 8].

На сьогодні Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) виділяє такі ключові фактори:

  • з 1975 р. кількість ожиріння в усьому світі зросла майже втричі;
  • у 2016 р. понад 340 млн дітей і підлітків віком 5-19 років мали НМТ або ожиріння;
  • у 2016 р. понад 1,9 млрд дорослих віком 18 років і старше мали НМТ. Із них понад 650 млн страждали на ожиріння;
  • у 2016 р. 39% дорослих віком 18 років і старше мали НМТ, а 13% страждали на ожиріння.

Більшість населення світу живе в країнах, де НМТ й ожиріння вбивають значно більше людей, ніж недостатня маса тіла.

У 2020 р. 39 млн дітей віком до 5 років мали НМТ або ожиріння.

Ожирінню можна запобігти [9].

Ожиріння у дітей є не лише медичною, але й соціально-психологічною проблемою сьогодення. Наша країна знаходиться серед європейських лідерів за поширенням ожиріння [10]. Відомо, що діти, які мають ожиріння, страждають на це захворювання і в дорослому віці. Результати наукових досліджень показують, що ожиріння в дитячому віці є причиною багатьох захворювань вже в дитинстві і майже завжди – у дорослих осіб. Значна частина населення в Україні недостатньо обізнана з принципами здорового харчування дітей, із факторами, які призводять до набору зайвих кілограмів і, як наслідок, до ожиріння, яке вже є хронічним захворюванням. На сьогодні в більшості індустріально розвинутих країн НМТ й ожиріння все частіше призводять до смерті, хоча офіційно ми поки не бачимо таких заключень. За статистикою, що наводиться, в Україні в 2019 р. лише 39,6% українців мали нормальну масу тіла, тоді як 59,1% населення мали НМТ, а 24,8% – ожиріння. Про це свідчать результати дослідження STEPS щодо поширеності факторів ризику неінфекційних захворювань в Україні [11-15].

Визначення

Ожиріння в дітей і підлітків визначається так само, як і в дорослих, тобто ожиріння вважається хронічним захворюванням, що має тенденцію до рецидивів, пов’язане з надмірним накопиченням жирової тканини в процесі позитивного енергетичного балансу, що призводить у майбутньому до розвитку різноманітних ускладнень. Ризик розвитку ускладнень пов’язаний не лише з кількістю жирової тканини, але найбільше з її розподілом і наявністю вісцерального ожиріння. Незважаючи на поширену думку, що, мовляв, діти «виростають з ожиріння», спонтанна нормалізація маси тіла в процесі росту і дозрівання наразі спостерігається все рідше і можлива лише за умови одночасного лікування ожиріння в дитини та її сім’ї [16, 17].

Ожиріння – це патологічний стан із надлишковим накопиченням жирової тканини внаслідок дисбалансу між енергоспоживанням і енерговитратами в осіб зі спадковою схильністю або без неї. Ожиріння в будь-якої людини виникає тоді, коли споживання енергії перевищує її витрати протягом тривалого часу. Так, вживання всього лише 5% «зайвих» калорій може сприяти накопиченню близько 5 кг жирової тканини на рік. Значне поширення ожиріння за останні 20 років в Україні є результатом впливу різних факторів [18].

Ожиріння є хронічним захворюванням, яке не має тенденції до спонтанного зникнення. Воно занесене до Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем здоров’я світу. ВООЗ визначає ожиріння як «хворобу, спричинену надмірним постачанням енергії» (код МКХ‑10 E.66). 

Ожиріння може бути самостійною хворобою і причиною багатьох інших захворювань, інвалідності та скорочення тривалості життя і є природною сферою інтересу лікарів. Лікарі загальної практики мають найкращі можливості для спостереження за змінами маси тіла і визначення екологічних і психологічних факторів, які призводять до розладів харчової поведінки [19].

Причини і фактори ризику

В основі набору НМТ у дітей лежить нерівномірне накопичення жиру в жирових депо упродовж життя. Так, жир інтенсивно утворюється протягом перших 9 міс життя дитини, далі спостерігається певна стабілізація процесу з наступною його активацією у 5-7 років і підлітковому віці. Відповідно до цього виділяють критичні вікові періоди для формування ожиріння в дитини: 

  • ранній дитячий вік (до 3 років);
  • 5-7 років;
  • пубертатний період (від 12-14 до 16-17 років).

Перший і найвагоміший чинник, який впливає на ожиріння і НМТ у дітей з моменту народження, – це харчування, а саме тип вигодовування дитини. Грудне вигодовування на першому році життя є оптимальною їжею для дитини в цей віковий період. Вкрай важливо, щоб перші 6 міс життя дитина отримувала виключно грудне вигодовування. У разі штучного вигодовування важливим фактором підвищеного ризику ожиріння в майбутньому є збільшена кількість білка на кілограм маси тіла, що частіше спостерігається при споживанні немодифікованого коров’ячого молока [20].

Існують дослідження, які вказують на негативний вплив паління матері до і особливо під час вагітності на виникнення ожиріння в дітей. M. Toledo-Rodriguez і співавт. (2012) у своїй роботі показали, що в дітей, народжених від матерів, які курили впродовж II триместру вагітності, маса тіла була більшою в порівнянні з іншими новонародженими. Дослідники пов’язали цей факт зі зменшеними розмірами ділянок мозку, які контролюють і обмежують споживання жирної їжі [21].

Споживання висококалорійної їжі призводить до збільшення маси жирової тканини або за рахунок гіпертрофії адипоцитів (збільшення розміру клітини через накопичення їжі), або гіперплазії (збільшення числа адипоцитів за рахунок залучення нових адипоцитів). Спочатку адипоцити збільшуються і продукують адипокіни, залучають додаткові преадипоцити, які перетворюються на зрілі адипоцити. Баланс нових зрілих адипоцитів із гіпертрофованими адипоцитами запобігає розвитку несприятливих метаболічних наслідків ожиріння [22]. При надмірному залученні преадипоцитів кількість гіпертрофованих жирових клітин стає надмірною, жир починає накопичуватися у печінці, скелетних м’язах і α-клітинах підшлункової залози, призводячи до метаболічних порушень [23].

Існує багато досліджень, які пов’язують дитяче ожиріння з дією тих чи інших соціально-економічних факторів: це низький рівень освіти матері, низький сумарний дохід родини (неякісні продукти харчування, відсутність занять спортом, гірший доступ до медичних послуг), генетична детермінованість нутритивного статусу батьків, патологічна прибавка маси тіла під час вагітності, гіперглікемія у матері та гестаційний цукровий діабет, народження шляхом кесарського розтину, порушення формування нормального біоценозу новонародженого, прийом вагітною антибіотиків, недоношеність, неадекватне штучне вигодовування, порушення термінів введення прикорму дитині, недостатній час сну в дітей шкільного віку, надмірне використання електронних гаджетів, комп’ютерів і тривалий перегляд телевізійних програм, споживання доданого цукру і цукровмісних продуктів, продуктів швидкого приготування, нутритивний профіцит калорій і багато інших причин [24-32].

Обстеження дитини з ожирінням

Діагностика дитячого ожиріння починається з детального збору анамнезу. Діти, народжені з масою тіла понад 4 кг і менш ніж 2,5 кг, належать до груп високого ризику щодо ожиріння, метаболічного синдрому (МС), цукрового діабету (ЦД) 2 типу. Слід також з’ясувати особливості харчування дитини на першому році життя (грудне, як довго тривало, штучне чи змішане вигодовування). Адже відсутність грудного вигодовування, раннє переведення на штучне вигодовування збільшує ризик ожиріння в старшому віці. 

Аналізуючи причини набору маси тіла в дітей, важливо з’ясувати його початок, відстежити динаміку збільшення маси тіла, фактори, які могли вплинути на це в кожному конкретному випадку (соматичне захворювання дитини, травма, стресові ситуації в житті дитини, особливості харчування в сім’ї, гастрономічні вподобання). У старших дітей до факторів ризику розвитку ожиріння відносять харчування поза домом. Адже внаслідок зростання поширення мереж швидкого обслуговування з’явилася зручна можливість «швидко перекусити». Окрім того, збільшилася кількість різноманітної смачної висококалорійної, але зовсім не корисної їжі. 

Щодо факторів спадковості, то це обтяжена спадковість за ожирінням по материнській лінії, а також наявність ЦД 2 типу, артеріальної гіпертензії (АГ), ліпідних порушень, подагри, жовчнокам’яної хвороби у близьких родичів. Вкрай важливою є фізична активність в житті дитини, скільки часу дитина проводить активно, на прогулянці, а скільки – за переглядом мультфільмів чи перед екраном монітора [25, 33-39].

При об’єктивному обстеженні дитини важливим є вимірювання росту, маси, індексу маси тіла (ІМТ), окружності талії та стегон. На відміну від дорослих, у педіатрії використовують не абсолютні, а відносні значення ІМТ (перцентилі/процентилі, стандартні відхилення), оскільки дитячий організм росте, змінюється ріст, маса тіла. 

Ожиріння діагностують у разі збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини, при перевищенні ІМТ >95 перцентилів для даного зросту, віку і статі. Під час огляду дитини з’ясовують особливості розподілу жирової тканини – рівномірний або диспропорційний (абдомінальне чи гіноїдне ожиріння). 

Також, оглядаючи дитину, можна побачити дерматологічні прояви – папіломатоз, стрії, acanthosis nigricans. Слід зазначити, що acanthosis nigricans асоціюється із ЦД 2 типу, МС і майже завжди є провідним симптомом синдрому полікістозу яєчників (СПКЯ). 

Обов’язковим є вимірювання артеріального тиску і виявлення АГ. 

Ожиріння має ключове значення в розвитку МС у дітей, оскільки супроводжується зниженням чутливості до інсуліну. Серед лабораторних обстежень обов’язковим є дослідження ліпідного спектра крові, рівня С-пептиду, інсуліну, індексу інсулінорезистентності (ІР) НОМА, вмісту глюкози в крові з проведенням тесту толерантності до глюкози, визначення рівнів адипоцитокінів (лептину, резистину, адипонектину та ін.) у крові [40].

Антропометричні вимірювання є невід’ємною частиною оцінки соматичного розвитку і маси тіла дитини. У дітей і підлітків, як і в дорослих, для оцінки стану харчування використовують ІМТ. Однак результат, розрахований на основі стандартної формули, має оцінюватися відповідно до вікових і статевих норм, включених у процентильні сітки. Крім того, доцільно використовувати регіональні або національні процентильні сітки і стандарти. 

На підставі власних кількарічних досліджень нами були розроблені регіональні процентильні таблиці, які можуть використовуватися в Західному регіоні Україні в дітей віком 7-17 років [41]. Слід зазначити, що діагностичне значення ІМТ може бути обмеженим у дітей, які займаються спортом. Доступність діагностичних методів, що дають змогу оцінити будову тіла в дітей, обмежена, через те що для цієї вікової групи стандартизовано лише декілька приладів, що аналізують будову тіла за допомогою біоімпедансного методу [42].

Розуміння причин НМТ, ожиріння в дітей і спостереження за тенденцією захворювання становить низку труднощів. Багато в чому вони зумовлені різними критеріями діагностики НМТ й ожиріння у певних вікових групах. Для діагностики НМТ й ожиріння у дітей, наприклад, вимірювали товщину жирових складок або масу тіла, що відповідає певному віку і статі. Деякі автори використовували міжнародні стандарти, наприклад, IOTF або ВООЗ, інші дослідники – американські критерії CDC (Центр контролю захворювань) або національні критерії. 

Іншою перешкодою в порівняльних дослідженнях є різні вікові групи, в яких автори визначали поширеність НМТ й ожиріння у дітей. Деякі дослідники оцінювали поширеність НМТ й ожиріння в дошкільному віці, інші – в молодшому шкільному віці, треті – у підлітковому віці. 

Нарешті, відмінності і труднощі оцінки даних порівняльних досліджень зумовлені різними способами і видами проведених досліджень. Найчастіше це були популяційні або перехресні дослідження. Були також проведені когортні дослідження, дослідження типу «випадок–контроль» і втручання. Усі вони відрізняються розміром досліджуваних груп, критеріями відбору, часом і місцем дослідження. Ці фактори можуть впливати на кінцеві результати. 

Наприклад, в останні десятиліття у досліджуваних дітей спостерігається збільшення товщини жирової складки, що є показником надлишку підшкірного жиру. Виявляється, з роками цей показник зріс не лише в дітей, які страждають на ожиріння, але й у дітей із нормальною або навіть зниженою масою тіла, що робить його менш надійним. Розрахунок ІМТ також не є ідеальним показником умісту жиру в організмі, оскільки кількість жиру в організмі відрізнялася між суб’єктами з однаковим ІМТ, але з різних етнічних груп [7].

Види ожиріння в залежності від характеру розподілу жиру

Негативні наслідки для здоров’я, пов’язані з ожирінням, зумовлені особливостями накопичення жирової тканини, розподілу адипоцитів в окремих ділянках організму. Для розуміння динамічного взаємозв’язку, що існує між конкретними жировими клітинами і ризиком розвитку захворювання, потрібна точна характеристика загального ожиріння, а також його локалізації. Зокрема, тканинними депо в організмі є нижня і верхня частини тіла, черевна (глибока і поверхнева) підшкірна ділянка, а також вісцеральні (брижові і сальникові) ділянки. 

Верхня частина тіла і вісцеральна жирова тканина значною мірою пов’язані з порушенням обміну речовин і розвитком хронічних захворювань, тоді як підшкірна жирова клітковина нижньої частини тіла забезпечує захист від метаболічних порушень, спричинених дієтою. Кожне жирове депо функціонує як ендокринний орган, тому впливає на здоров’я людини на різних рівнях. Витік з жирової тканини може модулювати функції інших тканин, здійснюючи при цьому диференційований зв’язок з рештою тіла через іннервацію від центральної нервової системи, метаболіти та інші сигнальні молекули. 

Жирові депо містять певну кількість імунних клітин, які беруть участь у забезпеченні гомеостазу тканин, а також у метаболічно-індукованому запаленні. Відомо, що жирова тканина синтезує понад 50 адипокінів і цитокінів, що регулюють низку фізіологічних процесів, впливаючи на обмін речовин, механізми запалення, згортання крові, імунітет, утворення кісткової тканини, пухлинний ріст, а також чутливість до інсуліну. Збільшення кількості вісцерального жиру забезпечує підтримку хронічного запалення низької  активності. 

Ожиріння характеризується дисбалансом адипокінового профілю, що в поєднанні з ІР, компенсаторною гіперінсулінемією, порушенням вуглеводного обміну, атерогенною дисліпідемією і АГ збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань (ССЗ). Загалом концепція ожиріння і пов’язаних з ним ризиків потребує оновлених підходів, щоб відобразити патогенетичні аспекти цього процесу [43].

Отже, важливим є не стільки власне ожиріння в дитини, а характер розподілу жиру у вісцеральних жирових депо чи в підшкірно-жировій клітковині. Навіть незначне збільшення об’єму вісцерального жиру відіграє помітну роль у порушенні метаболізму і формуванні ССЗ. 

Враховуючи це, розрізняють 2 фенотипи ожиріння в дітей: метаболічно здорове ожиріння (metabolically healthy obese – MHO), яке характеризується відсутністю метаболічних порушень, і метаболічно нездорове ожиріння (metabolically unhealthy obese – MUO), коли наявні метаболічні ускладнення ожиріння. 

Слід зазначити, що відкладання підшкірного жиру не призводить до системних метаболічних порушень, на відміну від вісцерального ожиріння, при якому відбувається накопичення ектопічного жиру в печінці, підшлунковій залозі, тканинах серця і скелетних м’язах, що призводить до ІР, порушення обміну глюкози і розвитку ССЗ [44]. 

Діагностуючи MHO і MUO, доцільно враховувати ступінь вісцерального ожиріння, ІР, активність запального процесу і наявність неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). На сьогодні НАЖХП є одним із ключових предикторів розвитку фенотипу MUO [45].

Фенотип осіб із MHO вирізняється хорошою фізичною активністю, кардіореспіраторною адаптацією, фізіологічним рівнем чутливості до інсуліну, низькими рівнями прозапальних маркерів. У таких осіб надмірне відкладення підшкірного жиру відбувається переважно в ділянці нижніх кінцівок [46]. Дані метааналізу 12 когортних досліджень (5914 пацієнтів із MHO) продемонстрували, що приблизно в половини таких пацієнтів (49%; 95% довірчий інтервал (ДІ) 38, 60) за відсутності контролю впродовж 3-10 років виникали ознаки метаболічних порушень і такі особи переходили в категорію MUO [47]. Це дає підстави вважати, що фенотип MHO є початковою стадією або тим процесом, який трансформується в MUO [48, 49].

Фенотип осіб з MUO характеризується поєднанням ожиріння з ІР, дисглікемією, атерогенним профілем ліпідного спектра (гіпертригліцеридемією, гіперхолестеринемією, підвищеним рівнем ліпопротеїдів низької щільності, зниженим рівнем ліпопротеїдів високої щільності), тромбогенним ризиком, підвищеним рівнем трансаміназ, відносно високим рівнем прозапальних цитокінів у сироватці крові і розвитком НАЖХП [50-53]. 

Вісцеральна жирова тканина в осіб із MUO здатна продукувати високі рівні прозапальних цитокінів і адипокінів (лептин, резистин), характеризується дизрегуляцією метаболізму ліпідів, продукує у значній кількості сфінгомієліни і цераміди, а їх підвищення асоційоване зі ступенем ожиріння та ІР, атерогенною дисліпідемією і стеатозом печінки [54]. Отже, низькорівневий запальний процес, індукований накопиченням надлишкового жиру, є основним механізмом метаболічних порушень. 

Також неабияку роль у процесах ожиріння відіграє активність генів, що є різною при різних фенотипах ожиріння і зумовлена локалізацією експресії генів: при MHO є активними гени, що експресуються в головному мозку, тоді як при MUO спостерігається експресія генів у периферичних тканинах.

В залежності від співвідношення маси тіла, надлишкового жиру і метаболічних порушень виділяють: 

  • фенотип ожиріння з належною масою тіла – метаболічні порушення відсутні, надлишок жирової тканини > 30%; 
  • метаболічно огрядний фенотип із масою тіла, що відповідає віку, – ожиріння при належній масі тіла, гіперінсулінемія, ІР, дисліпідемія та високий рівень прозапальних цитокінів у сироватці крові; 
  • саркопенічне ожиріння – частіше в людей похилого віку, спостерігається низький рівень м’язової і кісткової тканин із високим рівнем жирової [40, 55].

Таким чином, саме вісцеральне (абдомінальне) ожиріння асоціюється з несприятливим метаболічним профілем у дітей у порівнянні з особами зі значними підшкірними жировими відкладеннями, навіть якщо останні мають більший ІМТ і відсоток жирової тканини.

Патогенез ожиріння

Дітям, хворим на ожиріння, властиве підвищення рівня лептину і резистину на тлі зниження вмісту адипонектину. Адипоцитокіни (лептин, резистин, адипонектин) – група гормонів, які синтезуються клітинами жирової тканини і регулюють на центральному і периферичному рівнях функції різних органів і тканин [56]. Надлишок лептину зумовлює резистентність до нього з порушенням транспорту в ЦНС або на пострецепторному рівні, про що в осіб з ожирінням свідчить гіперлептинемія. 

Лептинові рецептори розташовані в аркуатному ядрі й вентромедіальному гіпоталамусі, де локалізуються центри голоду, насичення і терморегуляції. Невелика кількість рецепторів до лептину знаходиться і в периферичних тканинах: печінці, підшлунковій залозі, ендометрії, яєчниках, трофобласті плаценти. Підвищення концентрації лептину в плазмі крові запускає на печінковому рівні каскад патогенетичних реакцій, внаслідок чого пригнічується дія інсуліну на процеси глюконеогенезу, який чинить гальмівний вплив на фосфорилювання тирозину – субстрату інсулінового рецептора м’язової тканини, і розвивається компенсаторна гіперлептинемія (печінкова форма МС). Але дія лептину на периферичні тканини зберігається, і формується селективна лептинорезистентніть. 

Резистентність тканин до лептину розвивається поступово, активуючи ріст жирової тканини. Резистин – це адипокін, який індукує печінкову і периферичну ІР [57]. Печінка є головним органом-мішенню дії резистину, який сприяє розвитку ІР. 

Адипонектин має антиатерогенні і протизапальні властивості та є потужною захисною ланкою організму від розвитку НАЖХП у хворих із МС. Оскільки справжні адипокіни виявляють антагоністичну дію на процеси запалення і фіброзу в печінці, то їх співвідношення у сироватці крові осіб із МС – чутливий діагностичний маркер розвитку стеатогепатиту [58-60]. Цей коефіцієнт не залежить від класу ожиріння і має прямий кореляційний зв’язок з атерогенезом у хворих на ЦД 2 типу.

Контроль ожиріння у дітей

Сучасний алгоритм контролю ожиріння у дітей має починатися з догляду за жінками під час вагітності. У подальшому важливою є роль педіатра щодо консультацій із харчування й оцінки збільшення маси тіла новонароджених і немовлят. Зі зростанням дитини має проводитися регулярний контроль стану харчування за допомогою балансових досліджень і оцінки нутритивного забезпечення вдома й у школі. 

Для вчасної діагностики НМТ треба регулярно проводити відповідні вимірювання – якомога частіше робити основні антропометричні вимірювання: зросту, маси тіла, окружності талії, розрахунок ІМТ, оцінка за процентилями. Якщо діагностовано ожиріння, лікар має проводити моніторинг відповідного лікування або скерувати дитину в клініку, яка спеціалізується на лікуванні дитячого ожиріння, в тому числі для діагностики потенційних причин його розвитку і можливих ускладнень. 

Додатковими дослідженнями мають бути вимірювання артеріального тиску, концентрації тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (FT4), ліпідного профілю і рівня глюкози натще, активності аланінамінотрансферази (АЛТ), ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. У разі виявлення порушень до консультацій має бути залучений ендокринолог, дієтолог та інші спеціалісти за потреби.

У зв’язку з наслідками для здоров’я населення окремі країни і регіони намагаються виправити тенденцію до стрімкого почастішання випадків НМТ й ожиріння у дітей і підлітків шляхом впровадження різноманітних видів профілактичних і лікувальних програм. Щоб створити відповідну стратегію дій, у травні 2014 р. генеральний директор ВООЗ створив Вищу комісію боротьби з ожирінням у дітей, яка поставила за мету знизити рівень дитячого ожиріння до 2025 р. Своєю чергою, Європейський Союз у лютому 2014 р. заснував Європейський план боротьби з дитячим ожирінням на 2014-2020 рр. Будемо сподіватися, що Україна приєднається до цих ініціатив.

Таким чином, ожиріння у дітей реалізується за наявності генетичної схильності під впливом факторів навколишнього середовища, способу життя із розвитком ІР, МС і порушенням балансу адипоцитокінів. Профілактика, вчасна діагностика, лікування НМТ й ожиріння в дитячому віці може істотно вплинути на здоров’я нації в майбутньому, зменшити ризик розвитку низки гострих і хронічних захворювань, вплинути на якість і тривалість життя дорослих.

Повний список літератури знаходиться в редакціїї.

Вперше надруковано: «Дитячий лікар», № 4, 2021 р.

Тематичний номер «Педіатрія» № 5 (71) 2023 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Педіатрія

23.12.2023 Педіатрія Спадковий ангіоневротичний набряк у дітей і підлітків

Спадковий ангіоневротичний набряк (САН) є генетичним захворюванням з аутосомно-домінантним типом передачі, в більшості випадків зумовлений дефіцитом інгібітора C1 (C1-INH). Для пацієнтів характерні рецидивуючі набряки підшкірної клітковини та слизових оболонок зі змінною тяжкістю та віком першої появи симптомів....

23.12.2023 Педіатрія Пробіотики і вітамін D: можливості та перспективи застосування

Мікробіом (МБ) кишечнику виконує чисельні і різноманітні функції в організмі людини. Саме тому етап його становлення у перші роки життя дуже важливий, адже початкове створення осі «МБ – імунна система» прогнозує подальший стан здоров’я. Біфідобактерії складають переважну більшість мікробіоти новонароджених і залишаються в кишечнику протягом усього життя. ...

23.12.2023 Педіатрія Нутритивний статус від народження до зрілості: вплив мікроміобу кишечнику на розвиток захворювань у дітей

Харчування в дитинстві має особливе значення для здоров’я людини, оскільки високий рівень метаболізму, значні темпи росту і розвитку, а також фізична активність визначають вищі й якісно відмінні харчові потреби. Адекватне забезпечення цих потреб є важливим медичним і соціальним завданням. Водночас незрілість травної системи, нервової інервації, координації та імунологічних функцій у дітей раннього віку визначають обмеження раціону і підвищують ризик виникнення пов’язаних із харчуванням інфекцій і алергічних реакцій....

23.12.2023 Педіатрія Пульмонологія та оториноларингологія Ефективні шляхи відновлення мукоциліарного транспорту: карбоцистеїн як ключовий компонент терапії гострого бронхіту у дітей

Кашель є одним з найбільш поширених симптомів у дітей як молодшого, так і старшого віку в різних регіонах світу [1]. За даними проспективного когортного дослідження M. Jurca та співавт. (2017), у 69-70% дітей (із невеликою відмінністю між віковими групами) застуда супроводжується кашлем. Натомість поширеність кашлю, не пов’язаного із гострим респіраторним захворюванням (ГРЗ), має тенденцію до зростання із віком: з 34% в однорічних дітей до 55% у дітей віком 14-17 років....