Перебіг інфекційний процесів за сучасних умов потребує виваженої стратегії антибіотикотерапії за участю мультидисциплінарних команд. Високий ступінь поширення резистентної флори, як правило, корелює з тяжчим перебігом інфекційних хірургічних захворювань та ускладнень, особливо при фонових імуносупресивних патологічних станах. Згідно з актуальними стандартами та рекомендаціями, саме емпірична антибіотикотерапія в поєднанні з оперативним лікуванням складає основу менеджменту хірургічної інфекції. Вибір програми протимікробного лікування проводиться з урахуванням домінуючого бактеріального спектра конкретного лікувального закладу, а також активності, доступності та безпечності окремих компонентів антибіотикотерапії.

За матеріалами конференції

Восени минулого року в рамках семінару «Академія хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії від А до Я: Хірургічні аспекти лікування гострого панкреатиту та його ускладнень. Анестезія у пацієнтів високого ризику» відбулася сателітна сесія, присвячена ефективним стратегіям антибіотикотерапії хірургічної інфекції шкіри, м’яких тканин і кісток. У своїй доповіді доцент кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, кандидат медичних наук Всеволод Васильович Ващук висвітлив сучасні класифікації інфекцій шкіри та м’яких тканин (ІШМТ), ключові принципи контролю джерела інфекції, а також актуальні рекомендації щодо лікування синдрому діабетичної стопи (СДС)

У статті представлено огляд проблеми антибактеріальної терапії при ускладненій інтраабдомінальній інфекції (ІАІ). Неадекватна антибіотикотерапія може призводити до негативних результатів лікування і зростання резистентних бактерій. Лікування ІАІ фокусується на хірургічному контролі їх джерела та антимікроб­ній терапії, яка враховує індивідуальні фактори ризику пацієнта і ступінь характеристики резистентності штамів бактерій. Препаратами вибору в подібних клінічних ситуаціях є карбапенеми, а вища активність меропенему стосовно грамнегативних збудників та особливості фармакокінетики роблять його оптимальним вибором. У контрольованих клінічних дослідженнях доведено високу ефективність і профіль безпеки меропенему як монотерапії ускладненої ІАІ

Восени минулого року в рамках семінару «Академія хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії від А до Я: Хірургічні аспекти лікування гострого панкреатиту та його ускладнень. Анестезія у пацієнтів високого ризику» відбулася сателітна сесія, присвячена ефективним стратегіям антибіотикотерапії хірургічної інфекції шкіри, м’яких тканин і кісток. У своїй доповіді доцент кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, кандидат медичних наук Всеволод Васильович Ващук висвітлив сучасні класифікації інфекцій шкіри та м’яких тканин (ІШМТ), ключові принципи контролю джерела інфекції, а також актуальні рекомендації щодо лікування синдрому діабетичної стопи (СДС).

Цефалоспорини займають провідну позицію серед усіх антимікробних препаратів за частотою використання. Популярність цих антибіотиків пояснюється багатьма чинниками: широким спектром антимікробної дії; бактерицидним механізмом дії; стійкістю до ферментних систем патогенів; доброю переносимістю і невеликою частотою побічних проявів; простотою та зручністю дозування. В останні роки до стандартних протоколів лікування включають цефалоспорини IV i V поколінь, але в рутинній клінічній практиці найчастіше застосовуються препарати I-III поколінь, найбільш відомими представниками яких є цефоперазон і цефтріаксон. У статті викладено порівняльну характеристику цих двох препаратів з огляду на вимоги сучасних стандартів.

Предметом досліджень інфекційних процесів за сучасних умов все частіше стають випадки, пов’язані з мультирезис­тентною флорою. Етіологічні чинники, що представлені грамнегативними патогенами групи ESKAPE, у багатьох випадках корелюють із тяжким перебігом та незадовільними клінічними і мікробіологічними результатами лікування інфекційних хірургічних ускладнень, у тому числі й при поширених наразі бойових травмах. Відповідно, емпірична антибіотикотерапія в поєднанні з хірургічним лікуванням складає основу менеджменту зазначеної категорії пацієнтів, а підбір схеми протимікробного лікування слід здійснювати з урахуванням складної бактеріальної етіології хірургічної інфекції, активності та доступності компонентів антибіотикотерапії.

У статті розглянуто особливості больового синдрому у хірургічній практиці, поняття і складові адекватної аналгезії та схеми застосування деяких анальгетиків.

Головними чинниками, які призводять до збільшення антимікробної резистентності бактерій, є недостатній контроль інфекцій та некоректне застосування антибіотиків. Оскільки ці чинники добре відомі, слід впроваджувати у практику спеціальні стратегії використання антибіотиків, щоб запобігти зростанню антибіотикорезистентності. Складові стратегії включають: обмеження нераціонального застосування антибіотиків, призначення комбінованої та циклічної антибіотикотерапії (АБТ) відповідними курсами й режимами. На результат циклічної програми впливають багато чинників: вибір антибіотиків для проведення курсу лікування, черговість їх застосування.

Основним механізмом формування резистентності збудників інфекції є продукція β-лактамаз (БЛ), які руйнують β-лактамне кільце антибіотика. Особливо це стосується грамнегативних бактерій, які досить швидко адаптуються до селективного тиску антибіотиків; кількість нових різновидів цих ферментів постійно зростає.