11 березня, 2021
Дисфункція щитоподібної залози й кардіоваскулярна патологія: проблема та шляхи розв’язання
.jpg)
Вплив дисфункції щитоподібної залози (ЩЗ) на серцево-судинну систему вивчається вже понад два століття (Cappola A. et al., 2019; Parry C., 1815). Як надлишок, так і дефіцит тиреоїдних гормонів здатні індукувати виникнення чи загострення серцево-судинних захворювань, у тому числі надшлуночкових і шлуночкових аритмій, атеросклеротичних уражень, дисліпідемій і серцевої недостатності, підвищуючи таким чином захворюваність і ризик передчасної смерті. Ба більше, дані обсерваційних досліджень свідчать, що кардіоваскулярний ризик може зростати в підгрупах пацієнтів із субклінічним тиреотоксикозом і субклінічним гіпотиреозом (Cappola A. et al., 2019). Цей факт потребує особливої уваги сімейних лікарів щодо раннього виявлення та вчасного усунення субклінічних тиреоїдних дисфункцій.
Нині вже не викликає сумнівів, що дисфункція ЩЗ чинить несприятливий вплив на серцево-судинну систему та погіршує перебіг кардіоваскулярних захворювань. Доведено також зв’язок між низьким рівнем трийодтироніну та смертністю. Від функціонування ЩЗ залежать такі показники роботи серця та судин, як частота серцебиття, серцевий викид і загальний судинний опір. Трийодтиронін зменшує судинний опір за рахунок безпосереднього впливу на гладком’язові клітини артеріол. Натомість гіпертиреоз може призводити до некрозу міокарда за рахунок посилення фіброзу, підвищення іонної чутливості до впливу катехоламінів, покращення вивільнення кальцію із саркоплазматичного ретикулуму тощо (Walsh J. et al., 2005; Asvold B. et al., 2008; Boekholdt S. et al., 2010; Biondi B., Kahaly G., 2010; Aleebrahim-Dehkordy E. et al., 2018). Загалом гіпер- і гіпотиреоз чинять протилежні впливи на серцево-судинну систему.
У пацієнтів із гіпотиреозом підвищений судинний опір призводить до діастолічної гіпертензії. Загалом гіпотиреоз є причиною артеріальної гіпертензії в 3% осіб із підвищеним артеріальним тиском. Замісна терапія гіпотиреозу не завжди дає змогу знизити артеріальний тиск, тому що в таких пацієнтів порушується еластичність аорти та наростає її жорсткість (Sadovsky R., 2002).
За наявності серцево-судинних хвороб важливо визначати стан ЩЗ у цих хворих і, за потреби, належним чином його корегувати.
Крім впливу на параметри роботи серця та судин, порушення функції ЩЗ можуть призводити до підвищення загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), артеріального тиску, посилення агрегації тромбоцитів (за умови гіпотиреозу), опосередковано зумовлюючи серцево-судинні захворювання атеросклеротичного генезу та спричиняючи їх тромботичні ускладнення. Патологічні стани ЩЗ асоціюються з дисліпідемією, інсулінорезистентністю, запаленням, атеросклерозом (Selmer C. et al., 2014). Імовірно, гіперліпідемія при гіпотиреозі є наслідком погіршення кліренсу холестерину в результаті зменшення експресії рецепторів ХС ЛПНЩ у печінці та зниження активності холестерол‑7α-гідроксилази (Razvi S. et al., 2018). У пацієнтів із вираженим гіпотиреозом, які отримують замісну терапію тиреоїдними гормонами, рівні загального холестерину, ХС ЛПНЩ та аполіпопротеїну В не завжди нормалізуються (Liu X. L. et al., 2014). Зрозуміло, що препаратами першої лінії в лікуванні дисліпідемії є статини. Водночас, згідно з настановами ESC/EAS (2019), комбіноване використання статинів із цілою низкою антимікробних препаратів (еритроміцин, кларитроміцин, кетоконазол та ін.), блокаторів кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем, амлодипін), а також аміодарону, гемфіброзилу та багатьох інших підвищує ризик розвитку міопатії та рабдоміолізу. Відтак, виникає необхідність зниження дози або відміни статину з подальшим призначенням комплексних дієтичних добавок, які можна успішно поєднувати не лише зі статинами, а також з езетимібом чи фенофібратом.
Добавка дієтична на основі рослинної сировини Альфаполістатин (ТОВ «Бовіос фарм», Україна) запобігає розвитку патологічних змін серцево-судинної системи. Серед сприятливих ефектів Альфаполістатину – покращення ліпідограми (зниження рівнів загального холестерину крові та ХС ЛПНЩ, підвищення холестерину ліпопротеїнів високої щільності), нормалізація артеріального тиску, зменшення агрегації тромбоцитів. До складу цієї дієтичної добавки входить екстракт люцерни (250 мг), коензим Q10 (60 мг) і полікозанол (10 мг).
Люцерна посівна (Medicago sativa) – рекордсмен у світі рослин, її кореневище досягає глибини у 10 і більше метрів, забезпечуючи люцерну чистими поживними речовинами і водою. Люцерна містить велику кількість білка, кальцію, вітамінів та антиоксидантів, а також інших біоактивних компонентів: алкалоїдів, флавоноїдів, стероїдів і фенольних сполук (Gupta D., Chaturvedi N., 2018; Kowalska I. et al., 2007; Golawska S. et al., 2010; Dutu L. et al., 2002). Серед ефектів цих компонентів варто відзначити гіполіпідемічний, гіпоглікемічний, антитромботичний, протизапальний і стимулювальний (Duke J. A., 2006). Люцерні також притаманний високий уміст сапонінів – природних поверхнево активних глікозидів, які мають виражені антиоксидантні властивості, а також утворюють нерозчинні комплекси з холестерином, сприяючи його виведенню з калом (Glowniak K. et al., 2007). Іншими механізмами гіпохолестеринемічної дії люцерни є здатність сапонінів запобігати реабсорбції холестерину, гальмувати синтез жирних кислот і модулювати бактеріальний склад кишечнику (Szumacher-Strabel M., Cieslak A., 2010; Asgary S. et al., 2008).
Коензим Q10 функціонує як потужний антиоксидант, бере участь у транспорті електронів, підтримуючи енергообмін у кардіоміоцитах та інших клітинах, має протизапальні властивості, сприяє вазодилатації та зниженню артеріального тиску, нормалізує показники ліпідограми (Zozina V. et al., 2018; Jung H. et al., 2009; Swarnakar N. et al., 2011; Kayo C., Carsten M., 2005; Digiesi V. et al., 1994; Burke B. et al., 2001; Mohseni M. et al., 2014). Дослідження показують, що в 3/4 пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями рівень цієї речовини знижений (Kumar A. et al., 2009). На фоні призначення статинів рівень коензиму Q10 також зменшується (McMurray J.J.V, Dunselman P., Wedel H, 2010), що підкреслює важливість нормалізації рівня коензиму Q10 у комплексному лікуванні хворих кардіологічного профілю. Призначення цього коензиму пацієнтам із серцевою недостатністю зменшувало тривалість стаціонарного лікування, а також загальну та кардіоваскулярну смертність (Mortensen S. et al., 2014).
Третя складова Альфаполістатину, полікозанол, який є сумішшю спиртів, виділених із цукрової тростини, забезпечує антиатерогенні зміни ліпідограми, протидіє агрегації тромбоцитів і проліферації гладком’язових клітин, зменшує окиснення ХС ЛПНЩ – один із головних етапів атерогенезу (Janikula M., 2003). За умови прийому полікозанолу в пацієнтів з ішемічною хворобою серця спостерігалося пом’якшення перебігу стенокардії й нормалізація ішемічної відповіді на навантаження у вигляді зниження сегмента ST (Stusser R. et al., 1998). Вживання 10 мг полікозанолу упродовж 1 року супроводжувалося сповільненням прогресування наявних до початку прийому цієї добавки атеросклеротичних бляшок у коронарних і церебральних артеріях. Натомість у третини контрольної групи, що не приймала полікозанолу, спостерігали прогресування атеросклерозу (Batista J. et al., 1995).
Висновки
Зв’язок дисфункції ЩЗ із розвитком різних серцево-судинних захворювань не викликає сумнівів. Гіпотиреоз підвищує загальний периферичний опір судин, спричиняючи діастолічну артеріальну гіпертензію, а гіпертиреоз підвищує частоту серцевих скорочень і збільшує серцеве навантаження. Для усунення дисфункції ЩЗ необхідно дотримуватися здорового харчування, включивши в раціон багаті на йод продукти. Крім того, може бути доцільним застосування спеціально розроблених дієтичних добавок. Зокрема, Альфаполістатин (ТОВ «Бовіос фарм», Україна) запобігає розвитку патологічних змін серцево-судинної системи на тлі дисліпідемії. Це джерело біологічно активних речовин для нормалізації функціонування серцево-судинної системи, рівня холестерину та артеріального тиску. Альфаполістатин рекомендовано приймати по 1 капсулі 2 р/добу під час прийому їжі впродовж 3-4 міс.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (497), 2021 р.
