8 липня, 2026
Застосування кеторолаку в хірургічній практиці: погляд на проблему післяопераційного адгезіогенезу
Внутрішньочеревні спайки залишаються досить поширеними серед ускладнень абдомінальної хірургії. Їхнє формування зумовлене дисбалансом між про- та протизапальними процесами, що спостерігаються після ушкодження очеревини. Унаслідок запальної реакції утворюються фібринові ексудати, які за умови порушення природного фібринолізу формуються в щільні колагенові відкладення та перетворюються на постійні зрощення. Такі спайки можуть стати причиною хронічного абдомінального болю, жіночого безпліддя, ускладнень при повторних операціях та є провідним чинником розвитку кишкової непрохідності. Висока поширеність і тяжкі клінічні наслідки формують значний медичний та соціально-економічний тягар, що актуалізує потребу в удосконаленні профілактичних стратегій на основі результатів експериментальних досліджень, спрямованих на вивчення механізмів адгезіогенезу та можливостей фармакологічної модифікації цього процесу.
У сучасній хірургічній практиці профілактика утворення післяопераційних спайок залишається актуальним завданням. Спайковий процес розвивається в значної частки пацієнтів після лапаротомії та лапароскопії, що може зумовити хронічний больовий синдром, кишкову непрохідність та порушення репродуктивної функції (ten Broek et al., 2013). Внутрішньочеревні спайки формуються як наслідок локальної запальної реакції після ушкодження очеревини. Саме тому сучасні підходи до профілактики спрямовані на пошук фармакологічних агентів, здатних впливати на цей процес. Особливу увагу привертають нестероїдні протизапальні препарати, серед яких кеторолак виокремлюється не лише вираженими аналгетичними та протизапальними властивостями, а й потенціалом зменшувати ризик спайкоутворення (Arlan et al., 2020; Kao et al., 2017). Це робить його перспективним компонентом мультимодальної терапії у післяопераційному періоді.
Традиційно кеторолак застосовують як достатньо ефективний засіб для пригнічення гострого болю помірної та сильної інтенсивності в ранній післяопераційний період (Gillis et al., 1997). Проте дані клінічних та експериментальних досліджень свідчать про наявність у цієї молекули вираженого патогенетичного впливу і на ланки спайкоутворення (Arlan et al., 2020; Kao et al., 2017), причому ключові висновки щодо антиадгезивної дії базуються саме на експериментальних моделях.
Механізми впливу кеторолаку на спайковий процес
Формування післяопераційних спайок розпочинається з ушкодження мезотеліального шару очеревини, виходу фібриногену та утворення фібринових згустків. За умов вираженого запалення процеси фібринолізу пригнічуються, що створює сприятливе середовище для міграції фібробластів, розвитку неоваскуляризації та поступового заміщення фібрину сполучною тканиною (diZerega et al., 2001; Fatehi Hassanabad et al., 2021). У цей патогенетичний каскад безпосередньо втручається кеторолак, реалізуючи кілька ключових механізмів.
По-перше, пригнічення синтезу простагландинів і брадикініну зменшує проникність судинної стінки в зоні оперативного втручання, обмежує ексудацію та знижує концентрацію фібриногену в перитонеальній рідині (Zhang et al., 2022). По-друге, регуляція цитокінового профілю проявляється в модулюванні рівнів прозапальних медіаторів: наукові праці демонструють, що введення кеторолаку впливає на експресію інтерлейкінів, знижуючи активність лейкоцитів та інтенсивність запальної реакції (Foster et al., 2024; Wu et al., 2013). По-третє, обмеження прозапального мікрооточення стримує міграцію фібробластів і надлишкове відкладення колагену, які формують структурну основу майбутньої спайки. Саме ці ланки були детально охарактеризовані в експериментальних роботах, що моделюють післяопераційний адгезіогенез.
У рандомізованому контрольованому дослідженні M. Arlan і співавт. (2020) було оцінено вплив системного введення кеторолаку на формування перитонеальних спайок у пацієнтів після лапаротомії. Автори застосували стандартизовану шкалу для визначення щільності та поширеності спайок під час повторних оперативних втручань. Результати показали, що в групі, яка отримувала кеторолак, середній бал спайкоутворення виявився статистично значно нижчим порівняно з контрольною групою. Це підтверджує, що системне застосування препарату може модифікувати патогенетичний каскад адгезіогенезу та знижувати ризик розвитку післяопераційних ускладнень.
У роботі тайванських дослідників було розроблено біодеградабельні нанофіброзні мембрани, насичені кеторолаком і лідокаїном, які виконували подвійну функцію: з одного боку, вони діють як механічний бар’єр, що розділяє ушкоджені поверхні органів на етапі загоєння, а з іншого – забезпечують пролонговане локальне вивільнення діючої речовини, знижуючи потребу в системних аналгетиках та цілеспрямовано впливаючи на вогнище потенційного спайкоутворення. Модель лапаротомії на експериментальних тваринах показала, що протягом 2 тиж після операції у групі з імплантованими мембранами не спостерігалося утворення тканинних спайок. Окрім того, тварини демонстрували швидше відновлення активності, що підтверджує як аналгетичний, так і антиадгезивний ефект конструкцій (Kao et al., 2017). Отже, локальне застосування кеторолаку в складі біоматеріалів також може стати перспективним напрямом профілактики післяопераційних спайок, що наразі підтверджено експериментальними даними.
Профіль безпеки та хірургічні аспекти
Важливими критеріями для лікарів при виборі аналгетичної стратегії є відсутність негативного впливу на перебіг післяопераційного періоду та ключові показники відновлення. Наявні клінічні огляди підтверджують, що системне введення кеторолаку з метою знеболення не асоціюється зі збільшенням ризику післяопераційних кровотеч чи утворення гематом (Gobble et al., 2014; Abujbarah et al., 2022). Це особливо важливо в пацієнтів із високим ризиком геморагічних ускладнень, де баланс між ефективністю аналгезії та безпекою має вирішальне значення. Крім того, внесення кеторолаку до протоколів прискореного відновлення після хірургічних втручань (ERAS) демонструє додаткові переваги. Зокрема, спостерігається зниження частоти розвитку післяопераційного парезу кишечнику (ілеусу) порівняно зі схемами, що базуються винятково на опіоїдних аналгетиках (Chen et al., 2009).
Додатково слід ураховувати, що застосування кеторолаку в післяопераційному періоді сприяє зниженню потреби в опіоїдах, що зменшує ризик розвитку побічних ефектів, як-от нудота, блювання, пригнічення дихання та затримка сечі. Це створює сприятливіші умови для ранньої активізації пацієнтів, скорочення тривалості госпіталізації та зниження загального навантаження на систему охорони здоров’я (Chen et al., 2009).
Висновки
Застосування кеторолаку в післяопераційному періоді має подвійне значення: забезпечує аналгезію та водночас впливає на ключові патогенетичні механізми формування спайок. Пригнічення синтезу простагландинів і брадикініну, модифікація цитокінового профілю та обмеження міграції фібробластів створюють умови для зниження інтенсивності запальної реакції, а також запобігання надлишковому відкладенню колагену. Клінічні й переважно експериментальні дані підтверджують, що використання кеторолаку асоціюється зі статистично нижчими показниками щільності та поширеності перитонеальних спайок.
Профіль безпеки препарату є сприятливим: системне введення не підвищує ризику післяопераційних кровотеч або гематом, а внесення до протоколів ERAS сприяє збереженню кишкової моторики, ранній мобілізації пацієнтів і зменшенню потреби в опіоїдах. Це не лише покращує якість відновлення, а й опосередковано знижує ризик спайкоутворення.
Перспективним напрямом є розробка інноваційних терапевтичних систем на основі біодеградабельних мембран і плівок, насичених кеторолаком, які поєднують механічний бар’єр із локальним пролонгованим вивільненням діючої речовини. Такий підхід відкриває нові можливості для цілеспрямованої профілактики післяопераційних спайок.
Отже, кеторолак можна розглядати як компонент мультимодальної аналгезії, що має потенціал не лише в знеболенні, а й у модифікації процесів адгезіогенезу, формуючи основу для подальших клінічних досліджень та практичного впровадження.
Список літератури знаходиться в редакції.
Підготувала Людмила Суржко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 11 (622), 2026 р
