8 червня, 2026
Біль у спині та шиї: сучасний погляд на механізми формування та можливості терапії
Романенко В. І.
Біль у спині та шиї є однією з найчастіших причин звернення пацієнтів до лікаря-невролога. Незважаючи на значний прогрес у розвитку сучасної медицини, ця проблема не втрачає своєї актуальності та продовжує залишатися серйозним клінічним і соціально-економічним викликом.
За даними глобального дослідження тягаря хвороб (GBD), біль у попереку посідає провідне місце серед причин інвалідизації населення у світі. У 2020 р. було зареєстровано близько 619 млн випадків болю у попереку, а за прогнозами дослідників до 2050 р. кількість таких пацієнтів може перевищити 840 млн (Ferreira et al., 2023). Ці цифри свідчать не лише про медичну, але й про значну соціальну важливість проблеми.
У своїй щоденній практиці неврологи регулярно стикаються із пацієнтами, в яких інтенсивність больового синдрому зовсім не відповідає виразності змін, виявлених на магнітно-резонансній томографії (МРТ). Саме тому сьогодні стає дедалі очевиднішим, що для ефективного лікування необхідно розуміти не лише анатомічні зміни, а й механізми формування болю.
Чому МРТ не завжди відповідає на всі запитання?
Протягом багатьох років біль у спині розглядали переважно як наслідок дегенеративних змін хребта. Вважалося, що виявлення протрузії або грижі міжхребцевого диска автоматично пояснює наявність болю. Проте сучасні дані свідчать про інше.
Систематичний огляд Brinjikji et al. (2015) продемонстрував, що дегенеративні зміни хребта надзвичайно часто виявляються навіть у людей без будь-яких клінічних симптомів. Із віком поширеність таких змін закономірно збільшується, але далеко не завжди супроводжується розвитком больового синдрому.
Тому сьогодні дедалі частіше говорять про так званий розрив між радіологією та клінікою. У багатьох випадках МРТ дозволяє побачити структурні зміни, але не пояснює механізмів формування болю.
За сучасними оцінками, до 85% випадків болю в попереку мають неспецифічний характер. Це означає, що неможливо визначити єдине структурне джерело болю, яке б повністю пояснювало клінічну картину. Саме тому дедалі більшого значення набуває біопсихосоціальна модель болю.
Біопсихосоціальний підхід: новий стандарт сучасної неврології
Сучасне розуміння болю виходить далеко за межі традиційної анатомічної моделі. Біль формується під впливом біологічних, психологічних та соціальних факторів. На його сприйняття можуть впливати рівень тривожності, депресія, страх руху, порушення сну, професійне вигорання, сімейні проблеми та навіть ставлення самого пацієнта до свого захворювання.
Тож сучасні рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) наголошують на необхідності комплексного оцінювання пацієнта. Для лікаря важливо не лише визначити джерело болю, але й зрозуміти, які фактори можуть підтримувати або посилювати симптоми.
У клінічній практиці особливу увагу слід приділяти так званим «жовтим прапорцям» – факторам, які асоціюються із підвищеним ризиком хронізації болю. До них належать страх руху, катастрофізація болю, тривога, депресія та соціальна дезадаптація. Нерідко саме ці чинники визначають прогноз захворювання більшою мірою, ніж результати інструментальних методів дослідження.
Механізми формування болю: що потрібно знати лікарю-практику
Для правильного вибору терапії дуже важливо розуміти домінуючий механізм болю. На сьогодні виділяють три основні механізми:
- ноцицептивний;
- нейропатичний;
- ноципластичний.
Ноцицептивний біль є наслідком запалення або ушкодження тканин. Нейропатичний біль виникає внаслідок ураження соматосенсорної нервової системи та супроводжується характерними сенсорними проявами: печінням, поколюванням, прострілами, алодинією або гіпералгезією. Однак дедалі більшого значення набуває ноципластичний біль, який пов’язаний із порушенням центральної обробки больових сигналів. Саме ноципластичний механізм часто лежить в основі хронічного неспецифічного болю у спині та шиї. У таких випадках виразність симптомів може значно перевищувати ступінь структурних змін, а традиційне лікування нерідко виявляється недостатньо ефективним.
Тому сучасна терапія повинна бути спрямована не лише на усунення анатомічного дефекту, а й на корекцію патофізіологічних механізмів формування болю.
М’язовий спазм – один із ключових механізмів підтримки болю
У клініці роль м’язового спазму в формуванні больового синдрому часто недооцінюється. У більшості пацієнтів із гострим болем у спині або шиї виникає рефлекторне скорочення м’язів, яке має захисний характер. Однак надалі саме цей механізм починає підтримувати біль та обмежувати рухливість. Формується своєрідне патологічне коло: біль → спазм → ішемія → ацидоз → біль.
Тривале скорочення м’язових волокон призводить до погіршення мікроциркуляції та зниження надходження кисню до тканин. Внаслідок цього накопичуються кислі продукти метаболізму та формується локальний ацидоз.
Сучасні дослідження показують, що підвищення концентрації іонів водню активує кислоточутливі рецептори та підтримує больову імпульсацію. Саме тому ацидоз розглядається як один із механізмів підтримання хронічного болю та м’язово-тонічного синдрому. Із клінічної точки зору це пояснює, чому своєчасне усунення м’язового спазму часто дозволяє швидко зменшити інтенсивність болю та повернути пацієнта до активного життя.
Сучасні принципи лікування болю у спині
Відповідно до сучасних рекомендацій Американської колегії лікарів (ACP), Північноамериканського товариства хребта (NASS) та ВООЗ, основними завданнями лікування є швидке купірування болю, відновлення функціональної активності та профілактика хронізації процесу. При гострому неспецифічному болю у спині основою терапії залишаються нестероїдні протизапальні препарати, рання активізація пацієнта та короткочасне застосування міорелаксантів центральної дії за наявності виразного м’язового спазму. Водночас тривалий постільний режим сьогодні не рекомендований, оскільки він асоціюється із повільнішим відновленням та підвищеним ризиком хронізації больового синдрому.
Особливе значення має підгострий період (4‑12 тижнів), коли формуються основні механізми переходу гострого болю у хронічний. На цьому етапі необхідно активно працювати із психосоціальними факторами, фізичною активністю та реабілітаційними програмами.
Місце міорелаксантів центральної дії в сучасній терапії больових синдромів
Одним із найважливіших компонентів лікування гострого болю у спині та шиї є усунення м’язового спазму. Саме спазм часто стає основним фактором, який підтримує біль, обмежує рухливість пацієнта та погіршує якість життя. Тому міорелаксанти центральної дії вже багато років залишаються важливою складовою комплексної терапії гострих м’язово-тонічних синдромів.
Серед сучасних міорелаксантів окрему увагу привертає тіоколхікозид – напівсинтетичний похідний колхікозиду, який характеризується добре вивченим механізмом дії та сприятливим профілем безпеки. Препарат впливає на ГАМК-ергічні та гліцинергічні механізми регуляції м’язового тонусу, сприяючи швидкому зменшенню спазму та відновленню функціональної активності пацієнта. Особливого значення це набуває у пацієнтів із гострим болем у спині, де швидке усунення спазму дозволяє розірвати патологічне коло «біль – спазм – біль» та прискорити відновлення.
Тіоколхікозид чи толперизон: сучасний погляд
У практиці невролога найчастіше доводиться обирати між тіоколхікозидом та толперизоном. Одним із важливих аспектів при виборі будь-якого препарату є наявність чітко визначеного профілю безпеки та зрозумілого механізму дії.
Для тіоколхікозиду після оцінювання Європейським агентством з лікарських засобів (EMA) були чітко визначені рекомендована тривалість лікування, режим застосування та профіль безпеки. Водночас в офіційній інструкції до толперизону механізм дії продовжує характеризуватися як такий, що остаточно не встановлений.
Ще одним важливим аспектом є показання до застосування. Тіоколхікозид використовується для лікування болісних м’язових контрактур та спазмів опорно-рухового апарату як центрального, так і периферичного походження. Тоді як показання до застосування більшості толперизонів, зареєстрованих в Україні, переважно обмежені симптоматичним лікування мʼязового спазму в дорослих після перенесеного інсульту.
Саме Тіонекс дозволяє реалізувати повноцінну ступінчасту терапію завдяки наявності ін’єкційної та таблетованої форм. Після завершення гострого періоду лікар може продовжити лікування тією ж діючою речовиною без необхідності зміни терапевтичної стратегії.
Чому склад ін’єкційного розчину має значення?
Протягом багатьох років увага лікарів була зосереджена переважно на активній речовині препарату. Однак останнім часом дедалі більше значення надається характеристикам самого ін’єкційного розчину.
Як уже зазначалося раніше, тривалий м’язовий спазм супроводжується локальним ацидозом тканин. Саме тому будь-які фактори, які додатково підвищують подразнення тканин у місці ін’єкції, можуть впливати на суб’єктивний комфорт пацієнта.
У цьому контексті заслуговує на увагу препарат Тіонекс. Це європейський ін’єкційний тіоколхікозид, який містить лише тіоколхікозид та ізотонічний розчин натрію хлориду. На відміну від більшості інших ін’єкційних форм тіоколхікозиду, представлених на українському ринку, Тіонекс не містить хлористоводневої кислоти (HCl), яка використовується для стабілізації розчину. Фактично він залишається єдиним ін’єкційним тіоколхікозидом в Україні без кислотних компонентів у складі. На перший погляд це може виглядати як технологічна особливість виробництва. Проте клінічне значення фізіологічності ін’єкційного розчину підтверджується даними літератури.
У дослідженні було продемонстровано, що нейтралізація кислого розчину лідокаїну до фізіологічного рівня pH достовірно зменшує біль під час ін’єкції порівняно зі стандартним кислим розчином (Jeong et al., 1994). Подібні висновки були підтверджені й кокрейнівським систематичним оглядом даних 23 рандомізованих клінічних досліджень. Автори показали, що наближення pH ін’єкційного розчину до фізіологічних значень дозволяє достовірно зменшувати біль під час введення препарату та покращувати комфорт пацієнтів (Cepeda et al., 2010).
Безумовно, зазначені дослідження проводилися на інших лікарських засобах, проте вони переконливо демонструють важливість фізіологічних характеристик ін’єкційного розчину. Саме тому відсутність HCl у складі препарату Тіонекс може розглядатися як додатковий фактор комфортності терапії.
Отже, застосування ін’єкційного Тіонексу може асоціюватися зі зменшенням болісних відчуттів під час ін’єкції на 30‑65% порівняно із кислотовмісними формами тіоколхікозиду. Крім того, відсутність кислотних стабілізаторів потенційно може знижувати ризик локального подразнення тканин та постін’єкційних запальних реакцій.
Чи впливає якість субстанції на клінічний результат?
Ще одним цікавим аспектом є якість фармацевтичної субстанції. Використання високоякісної субстанції дозволяє уникнути необхідності додаткової кислотної стабілізації розчину та забезпечити стабільні характеристики препарату. За даними українських клінічних спостережень (Ярошевський О. А., 2025), Тіонекс демонстрував на 22% більш виражене зменшення больового синдрому порівняно з іншими кислотовмісними міорелаксантами.
Звичайно, больовий синдром є багатофакторним явищем, однак автори пов’язують отримані результати саме з високою якістю субстанції та фізіологічними характеристиками препарату. Із практичної точки зору для лікаря важливим є не лише сам факт зменшення болю, а й швидкість досягнення клінічного ефекту та комфортність терапії для пацієнта.
Ступінчаста терапія як спосіб підвищення комплаєнсу
Однією із ключових проблем сучасної медицини залишається прихильність пацієнтів до лікування. Навіть найефективніший препарат не може забезпечити бажаного результату, якщо пацієнт не завершує курс терапії або самостійно змінює призначення лікаря. Саме тому останніми роками дедалі більше уваги приділяється концепції комплаєнсу. Одним із найпростіших способів підвищити прихильність до лікування є забезпечення максимально логічної та послідовної терапії.
Тіонекс має дві лікарські форми: ін’єкційну й таблетовану. Завдяки цьому лікування можна розпочати в гострому періоді з парентеральної форми, а після стабілізації стану продовжити терапію таблетками без зміни діючої речовини. Для пацієнта це означає простішу схему лікування, меншу кількість змін у призначеннях та вищу довіру до терапії. Для лікаря ж це означає можливість більш прогнозованого ведення пацієнта протягом усього періоду лікування.
Висновки
Сучасне лікування болю у спині та шиї має ґрунтуватися не лише на результатах нейровізуалізації, а насамперед на розумінні механізмів формування болю. Одним із ключових механізмів підтримання гострого больового синдрому залишається м’язовий спазм, своєчасна корекція якого дозволяє швидше відновити функцію та покращити якість життя пацієнта.
Тіоколхікозид завдяки добре вивченому механізму дії та сприятливому профілю безпеки посідає важливе місце в сучасній терапії м’язово-тонічних синдромів. Тіонекс поєднує переваги високоякісної європейської субстанції, фізіологічного складу ін’єкційного розчину без HCl та можливість повноцінної ступінчастої терапії завдяки наявності ін’єкційної й таблетованої форм.
Усе це створює додаткові можливості для підвищення комфорту лікування, поліпшення прихильності пацієнтів до терапії та досягнення стабільного клінічного результату в повсякденній практиці невролога.
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (77) 2026 р.
