3 липня, 2026

Сучасні аспекти діагностування й лікування пневмококового менінгіту та менінгоенцефаліту

Автори:

Людина хворіє з багатьох причин: дехто хворіє від застуди, дехто від втоми і горя.
Якщо зі ста воріт закрити лише одні, то хіба можна на цій підставі вважати, що грабіжник не зможе пробратися в будинок.

Конфуцій

Пневмококовий менінгіт: епідеміологія, клінічна картина й наслідки

Через особливу тяжкість перебігу захворювання пневмококової етіології є значущою медико-соціальною проблемою у всьому світі [1]. Пневмококова інфекція – це група хвороб, що спричиняються бактерією Streptococcus pneumoniae (пневмокок). До патології пневмококової етіології належать: пневмококова пневмонія (до 70% від усіх пневмоній), гострий середній отит (~25% від усіх отитів), гнійний пневмококовий менінгіт (5‑15% від усіх бактеріальних менінгітів), ендокардити (~3%), плеврити, артрити тощо [2].

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Нерідко захворювання пневмококової етіології є ускладненням інших інфекцій. Наприклад, зустрічаються пневмококова пневмонія після перенесеного грипу або кору, запалення середнього вуха (отит) після чи на тлі будь-якої респіраторної вірусної інфекції [2].

Пневмококовий менінгіт (ПМ) посідає друге місце після менінгококового менінгіту. Показники захворюваності в різних країнах становлять від 5‑6 до 16‑20 випадків на 100 тис. населення, реєструючись практично у всіх соціальних групах. Найвища захворюваність на пневмококовий менінгіт спостерігається серед дітей раннього віку та літніх осіб, тоді як у старших дитячих і дорослих вікових групах вона є нижчою [1]. ПМ найчастіше зустрічається серед чоловіків, ніж серед жінок (у співвідношенні 3 : 1). Шлях передачі збудника переважно повітряно-краплинний, джерелом інфекції є хворі та носії. У регіонах із помірним кліматом пік захворюваності припадає на осінньо-зимовий період [3, 4].

ПМ та менінгоенцефаліт зазвичай розвиваються внаслідок генералізації інфекції та у вигляді спорадичних захворювань; вони становлять 20‑30% від усіх гнійних менінгітів. Старі травми черепа можуть спричиняти менінгіт. У цих випадках респіраторні захворювання, часто навіть у віддалені терміни після травми, призводять до появи ПМ. Розвитку захворювання передує наявність гнійного вогнища: отит, гайморит, трахеобронхіт, пневмонія [5]. Слід зазначити, що летальність при ПМ у кілька разів вища, ніж за менінгітів, зумовлених менінгококом або гемофільною паличкою.

S. pneumoniae серологічно неоднорідний і налічує понад 90 серотипів [6, 7]. Найбільш вірулентними є серотипи (у низхідному порядку) – 3, 1, 2, 5, 7 та 8. Збудник вперше було виділено Пастером 1881 р. Мікроб нерухомий, не утворює спор або капсул, є аеробним або факультативно анаеробним, має вигляд овальних чи ланцетних коків діаметром ~1 мкм. У клінічних мазках він зустрічається парами, оточеними товстою капсулою; добре росте на середовищах із додаванням крові або сироватки, 0,1% розчину глюкози при 37 °C [3].

Вхідними воротами для пневмокока є слизова оболонка носоглотки. Завдяки наявності факторів патогенності у місці проникнення пневмокока виникає запальний процес [8]. Основним фактором вірулентності є капсула, яка захищає пневмокок від мікроцидної дії фагоцитів та опсонінів. Велике значення має також субстанція С, представлена холінвмісною тейхоєвою кислотою клітинної стінки, яка певним чином взаємодіє із С-реактивним білком (СРБ). Цей процес супроводжується активацією системи комплементу, надмірним вивільненням медіаторів гострої фази та стимуляцією нейтрофілів. Все це створює умови для утворення первинного запального вогнища із розвитком пневмонії, отиту, гаймориту тощо. Із первинного вогнища інфекції збудник гематогенним шляхом поширюється в організмі та викликає ураження ендокарда, суглобів, мозкових оболонок із розвитком гнійного менінгіту та інших органів і систем.

Клінічна картина ПМ проявляється загальноінфекційним, загальномозковим та менінгеальним синдромами, а також лабораторно-запальними змінами у спинномозковій рідині (СМР) [9‑11].

Основні діагностичні критерії ПМ:

Епідеміологічний анамнез: контакт із хворим або носієм пневмокока, повітряно-краплинний чи контактний шляхи зараження, переважна захворюваність дітей грудного й раннього віку, а також літніх та ослаблених осіб.
Розвиток менінгіту після захворювання, що має пневмококову природу: пневмонія, отит, синусит.
Початок менінгіту гострий, раптовий, зі швидко прогресуючим та різко вираженим загальнотоксичним синдромом, який проявляється високою лихоманкою з ознобом, «розпираючим» головним болем, повторним блюванням, значною загальною гіперестезією.
Менінгеальний синдром відрізняється повнотою виразності всього симптомокомплексу, нерідко перебігає із розвитком набряку-набухання головного мозку.
Відзначається часте залучення до патологічного процесу речовини мозку із розвитком менінгоенцефаліту.
Характерний швидкий темп наростання тяжкості ураження центральної нервової сисетми (ЦНС) із розладом свідомості, генералізованими судомами, пошкодженням черепних нервів.
Характерна тяжкість захворювання, перебіг нерідко затяжний і рецидивний із наступним летальним наслідком.
У крові та СМР виразні запальні зміни, а бактеріологічне виділення пневмокока із крові або СМР підтверджує етіологічний діагноз.

Прийнято розрізняти дві основні форми ПМ: гостру, із варіантом злоякісного синдрому типу Уотерхауса–Фрідеріксена (блискавична форма); затяжну та її різновид – рецидивну [9]. У дорослих переважно зустрічаються гострі форми ПМ. Клінічна картина ПМ має схожість із проявами менінгококового менінгіту. Відмінними особливостями є висока частота (до 80%) ураження тканин мозку (менінгоенцефаліт) та відсутність ознак бактеріємії (геморагічного висипу). Захворювання характеризується раптовим початком зі зростанням температури до 38 °C, рідше до вищих показників, тяжким початковим токсикозом (у 60‑70% пацієнтів) із загальномозковими явищами (сильний головний біль, багаторазове блювання, порушення свідомості – психомоторне збудження, сомноленція, сопор, кома) та енцефалітичними реакціями (тремор кінцівок, судоми). В низці випадків у перші дні хвороби виявляється парез черепно-мозкових нервів, частіше відвідного та окорухового. Зрідка зустрічаються моно- й геміпарези [9].

На відміну від менінгококового менінгіту, вогнищеві ураження нервової системи з’вляються вже на 1‑2-й день хвороби. Із боку серцево-судинної системи мають місце приглушення тонів серця, зміна частоти серцевих скорочень (ЧСС), нестійкість артеріального тиску (АТ). Поступово, до 3‑4-го дня хвороби, розвивається судомно-коматозний статус із наростанням симптомів дислокації та вклинення стовбура мозку. В разі пізно розпочатого лікування або неадекватної терапії можливий затяжний та рецидивний перебіг хвороби.

За розвитку сепсису може відзначатися ураження інших органів: геморагічний висип на шкірі (на кшталт менінгококцемії), пневмонія, ендо- та перикардит, артрити тощо [12]. На початку захворювання висип може бути розеольозно-папульозний і лише в наступні дні трансформуватися в геморагічну екзантему. На відміну від менінгококового висипу, при ПМ він стійкіший і повільно піддається зворотному розвитку. При своєчасному та адекватному лікуванні поліпшення стану відбувається на першому тижні, зворотний розвиток менінгеальних та загальномозкових симптомів – протягом двох тижнів. Проте санація ліквору настає не раніше 2‑4 тижнів. Нерідко відзначається затяжний або рецидивний перебіг. Найчастіше прогноз несприятливий – залишаються значні неврологічні дефекти. Летальний результат спостерігається у 28‑50% випадків, переважно у перші три доби захворювання, внаслідок набряку головного мозку. ПМ, що виник на тлі наявного первинного вогнища запалення (гнійний отит, мастоїдит, синусит, пневмонія), починається підгостро, малосимптомно, але відрізняється особливо тяжким перебігом і частіше, ніж первинний ПМ, закінчується летально.

Наслідки ПМ багато в чому залежать від своєчасної діагностики та адекватно розпочатого лікування [13]. При недотриманні цих правил захворювання набуває затяжного перебігу та нерідко закінчується летально. Виділяють три групи причин летальних наслідків, як-от: менінгоенцефаліт із виразними ознаками набряку-набухання мозку, тяжка легенево-серцева недостатність, що розвинулася на тлі ураження ЦНС, а також септичний процес із розвитком тромбогеморагічного синдрому при пошкодженні ЦНС.

Лабораторна діагностика

Пацієнтові із підозрою на ПМ необхідно провести такі обстеження: клінічний, біохімічний аналізи крові (сечовина, креатинін, білірубін, аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (АСТ), електроліти, глюкоза, СРБ), коагулограму, визначення рівня прокальцитоніну, посів та мікроскопію крові, дослідження крові методом полімеразної лінцюгової реакції (ПЛР) на основні збудники, клінічний та біохімічний аналізи ліквору, дослідження ліквору методом ПЛР, загальний аналіз сечі, посів мазка із носоглотки, комп’ютерну (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку.

У периферичній крові зазвичай відзначається лейкоцитоз із різким зсувом формули вліво до метамієлоцитів та мієлоцитів, анеозинофілія, значно підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) до 30‑60 мм/год. У низці випадків лейкопенія є несприятливою прогностичною ознакою.

У пацієнтів із ПМ рекомендовано визначати рівні СРБ та прокальцитоніну. Дані показники є маркерами будь-якого бактеріального запального процесу в організмі та зазвичай підвищені при ПМ. Рівні СРБ та прокальцитоніну можуть допомогти у диференціальній діагностиці вірусного та бактеріального менінгіту, хоча їх підвищення не є специфічною ознакою ПМ.

Посів крові входить до переліку обов’язкових досліджень при діагностиці ПМ. Він допомагає встановити етіологічну природу захворювання, особливо при негативному результаті посіву СМР або неможливості провести люмбальну пункцію. У разі ПМ позитивну культуру крові вдається виділити у 75% випадків. Антибіотикотерапія знижує діагностичну точність дослідження на 20% [14].

Лабораторно підтвердити діагноз ПМ можна лише на підставі дослідження СМР. Якщо немає протипоказань, для підтвердження діагнозу слід виконати люмбальну пункцію до початку антибактеріальної терапії та провести аналіз СМР (як-от мікроскопія із забарвленням мазків за Грамом, посів, визначення ДНК або РНК збудників методом ПЛР, кількість лейкоцитів, концентрації білка та глюкози) [14, 15].

СМР при ПМ дуже каламутна, часто зелена (при менінгококовому менінгіті вона нагадує воду, забілену молоком). Характерною ознакою ПМ є нейтрофільний плеоцитоз >1000 мкл, хоча в пунктаті, отриманому в перші години після появи симптомів, число нейтрофілів може бути <1000 мкл або навіть нормальним. Рівень білка у СМР зазвичай підвищений (1‑6 г/л) [11]. Характерне підвищення лікворного тиску понад 200 мм вод. ст. Встановлено, що рівень глюкози <1,9 ммоль/л, білка >2,2 г/л і кількість лейкоцитів >2000 мкл є діагностичними критеріями ПМ. У пацієнтів з імунодефіцитом та позитивними результатами посіву плеоцитоз ліквору може бути невисоким. Якщо дослідження СМР проводиться на тлі антибактеріальної терапії, відрізнити вірусний менінгіт від бактеріального за рівнем плеоцитозу буває неможливо.

Доведено, що тяжкість захворювання не корелює із рівнем плеоцитозу. Несприятливими прогностичними факторами вважають наявність бактеріоррахії при низькому плеоцитозі, підвищення рівня білка >2 г/л при зниженні концентрації глюкози в лікворі <2 ммоль/л (або відношення концентрації глюкози у СМР/крові <0,4).

Європейське товариство з мікробіології та інфекційних захворювань (ESCMID) рекомендує визначати концентрацію лактату в СМР як діагностичний експрес-тест [14]. При концентрації лактату в СМР >3,5 ммоль/л слід запідозрити бактеріальну природу менінгіту.

Дослідження СМР за допомогою ПЛР є найбільш швидким та специфічним методом визначення етіології менінгітів. Специфіка ПЛР для всіх мікроорганізмів становить 95‑100%. Цей підхід має особливе значення для пацієнтів, які отримували антибактеріальну терапію до люмбальної пункції, оскільки посів СМР у таких випадках часто негативний. Недоліками ПЛР порівняно із культуральним методом дослідження СМР є неможливість визначення чутливості мікробів до антибіотиків та підтипів збудника [16].

Додатковими, але не обов’язковими методами діагностики ПМ, які дозволяють у деяких випадках прискорити уточнення діагнозу, є латекс-аглютинація та імунохроматографічний аналіз. Дослідження СМР за допомогою латексної аглютинації дозволяє отримати результат протягом 15 хв і є особливо корисним при негативних результатах забарвлення за Грамом, якщо люмбальну пункцію було виконано після введення антибіотиків. Чутливість цього методу при ПМ становить 59‑100% [5].

На пневмококову природу захворювання вказує наявність нейтрофілів та грампозитивних ланцетовидних диплококів (не менш ніж 10 у полі зору) в мазках клінічного матеріалу. При бактеріоскопічному дослідженні СМР пневмококи виявляються у вигляді грампозитивних диплококів ланцетовидної форми, розташованих поза- та внутрішньоклітинно.

Для диференціювання пневмокока від інших стрептококів використовують:

пробу з оптохіном (пригнічує ріст стрептококів);
дезоксихолатну пробу (здатність пневмокока ферментувати інсулін і чутливість до жовчі відрізняє його від S. viridans);
збудник, виділений із СМР, який необхідно серотипувати за допомогою комерційних реагентів для реакцій латекс-аглютинації або коаглютинації, які виявляють капсульні антигени.

Відомим «некультуральним» методом виявлення антигенів збудників гнійних бактеріальних менінгітів є метод латекс-аглютинації з використанням відповідних тест-систем. Латексні частинки, покриті специфічними антитілами до антигенів N. meningitidis, S. pneumoniae або H. influenzae, аглютинують у присутності бактеріальних антигенів, які містяться у СМР, результат аглютинації оцінюється візуально.

Постановка всієї реакції триває близько 10 хв, реакція не потребує наявності живих бактерій у СМР. До переваг цього методу відносять швидкість та простоту використання, а до недоліків – вартість та порівняно низьку специфічність унаслідок можливих перехресних реакцій [17, 18].

Рекомендовано також проводити реакцію ПЛР для виявлення S. pneumoniae із використанням специфічних сегментів генів, що мають високу внутрішньородову консервативність [19].

При підозрі на ПМ усім пацієнтам рекомендовано офтальмоскопію з оцінюванням стану очного дна.

КТ/МРТ при ПМ проводять із метою диференціальної діагностики з іншими захворюваннями ЦНС за наявності вогнищевої симптоматики для оцінювання стану церебральних структур та своєчасного виявлення інтракраніальних ускладнень. Здійснення цих досліджень можливе лише за стабільної гемодинаміки. На ранніх термінах захворювання патологічні зміни іноді відсутні, але можуть з’явитися пізніше.

Із метою раннього виявлення сенсоневральної приглухуватості у пацієнтів з ПМ рекомендовано провести дослідження акустичних стовбурових викликаних потенціалів.

Останніми десятиліттями активно вивчаються нові біохімічні маркери ушкодження головного мозку: нейрон-специфічна енолаза (NSE), білок S100B, гліофібрилярний кислий протеїн (GFAP), основний білок мієліну (МВР), нейротрофічний фактор головного мозку (BDNF) тощо. Як діагностичні маркери при ПМ найбільш вивченими є NSE і білок S100B.

У пацієнтів із ПМ та менінгоенцефалітом підвищені сироваткові концентрації NSE та S100B, що відображають нейрональну деструкцію і гліальне пошкодження відповідно [20, 21]. Збереження високого рівня S100B і NSE у сироватці свідчить про процеси пошкодження головного мозку, що тривають [21, 22]. Потрібні подальші дослідження перелічених маркерів ушкодження головного мозку при ПМ із метою підтвердження можливості їх застосування у клінічній практиці.

Лікування

Лікування ПМ необхідно проводити лише у стаціонарних умовах. Основні цілі терапії – пригнічення інфекції та запобігання подальшому поширенню патологічного процесу і розвитку ускладнень.

Антибактеріальна терапія

Якщо у пацієнтів із передбачуваним ПМ люмбальна пункція затримується, наприклад, за наявності протипоказань або внаслідок КТ, емпіричну антибактеріальну терапію слід розпочинати негайно (протягом 1 год) на підставі попереднього діагнозу, навіть якщо остаточний ще не встановлено. Пізня антибіотикотерапія при ПМ асоційована зі збільшенням імовірності несприятливого результату. Шлях введення антибактеріальних препаратів лише парентеральний. У 75‑90% випадків антимікробне лікування доводиться призначати емпірично.

Стартову антибіотикотерапію пропонується починати із цефалоспоринів третього покоління. Відповідно до рекомендацій ESCMID (2016), вибір емпіричного антибактеріального лікування залежить від віку пацієнта та чутливості пневмокока до пеніциліну і цефалоспоринів третього покоління (табл. 1) [14, 23].

Таблиця 1. Емпірична антибактеріальна терапія ПМ в умовах стаціонару залежно від передбачуваної чутливості пневмокока до пеніциліну
Групи пацієнтів	S. pneumoniae із низькою чутливістю до пеніциліну	S. pneumoniae, чутливий до пеніциліну	Дози для в/в введення
До 1 міс.	Амоксицілін/ампіцилін/ пеніцилін + цефотаксим або амоксицилін/ампіцилін + аміноглікозиди		Вік <1 тиж.: цефотаксим (50 мг/кг що 8 год); ампіцилін/амоксицилін (50 мг/кг що 8 год; гентаміцин (2,5 мг/кг що 12 год) Вік 1‑4 тиж.: ампіцилін (50 мг/кг що 6 год); цефотаксим (50 мг/кг що 6‑8 год); гентаміцин (2,5 мг/кг що 8 год); тобраміцин (2,5 мг/кг що 8 год); амікацин (10 мг/кг що 8 год)
1 міс. – 18 років	Цефотаксим або цефтріаксон + ванкоміцин чи рифампіцин	Цефотаксим або цефтріаксон	Ванкоміцин (10‑15 мг/кг що 6 год до досягнення концентрації у крові 15‑20 мг/мл); гентаміцин (10 мг/кг що 12 год до 600 мг/добу); цефотаксим (75 мг/кг що 6‑8 год); цефтріаксон (50 мг/кг що 12 год, макс. 2 г що 12 год)
18‑50 років	Цефотаксим або цефтріаксон + ванкоміцин чи рифампіцин	Цефотаксим або цефтріаксон	Цефтріаксон (2 г що 12 год або 4 г/добу); цефотаксим (2 г що 4‑6 год); ванкоміцин (10‑20 мг/кг що 8‑12 год до досягнення концентрації 15‑20 мг/мл); рифампіцин (300 мг що 12 год)
Від 50 років або 18‑50 років із ризиком розвитку менінгіту, спричиненого L. monocytogenes	Цефотаксим або цефтріаксон + ванкоміцин чи рифампіцин + амоксицилін/ампіцилін/пеніцилін G	Цефотаксим або цефтріаксон + амоксицилін/ ампіцилін/ пеніцилін G	Цефтріаксон (2 г що 12 год або 4 г/добу); цефотаксим (2 г що 4‑6 год); ванкоміцин (10‑20 мг/кг що 8‑12 год до досягнення концентрації 15‑20 мг/мл); рифампіцин (300 мг що 12 год); ампіцилін або амоксицилін (2 г що 4 год)

Адаптовано за ESCMID (2016)

Препаратами вибору для емпіричної антибактеріальної терапії у дорослих пацієнтів із ПМ на догоспітальному етапі та в умовах стаціонару вважають цефалоспорини третього покоління, зокрема цефотаксим або цефтріаксон.

Золотим стандартом лікування ПМ є етіотропна антибактеріальна терапія, яка можлива після отримання результатів мікробіологічного дослідження або ПЛР (загалом через 24‑72 год). ESCMID (2016) рекомендує обрати антимікробний препарат для стартової етіотропної терапії залежно від чутливості виділеного штаму пневмокока (табл. 2).

Таблиця 2. Лікування позалікарняного ПМ (тривалість терапії – 10‑14 днів)
Мікроорганізм	Препарати вибору	Альтернативні препарати
Чутливий до пеніциліну (МПК <0,1 мкг/мл)	Пеніцилін або амоксицилін/ампіцилін	Цефтріаксон, цефотаксим, хлорамфенікол
Резистентний до пеніциліну (МПК >0,1 мкг/мл), чутливий до цефалоспоринів III покоління (МПК <2 мкг/мл)	Цефтріаксон або цефотаксим	Цефепім, меропенем, моксифлоксацин
Резистентний до цефалоспоринів III покоління (МПК ≥2 мкг/мл)	Ванкоміцин + рифампіцин або ванкоміцин + цефтріаксон чи цефотаксим або рифампіцин + цефтріаксон чи цефотаксим	Ванкоміцин + моксифлоксацин, лінезолід
Примітка: МПК – мінімальна пригнічувальна концентрація.

Адаптовано за ESCMID (2016)

Щодо лікування ПМ, викликаного резистентним до цефалоспоринів третього покоління штамом пневмокока, слід додавати до цефалоспоринів третього покоління ванкоміцин або рифампіцин. Також, згідно з європейськими рекомендаціями, можна використовувати комбінацію ванкоміцину та рифампіцину.

Цефепім належить до цефалоспоринів четвертого покоління і має вищу стійкість до β-лактамаз, ніж цефалоспорини третього покоління. Результати експериментальних та деяких клінічних досліджень показали вищу активність цефепіму в СМР при менінгіті, спричиненому пеніциліностійким штамом S. pneumoniae порівняно із цефтріаксоном. Цефепім рекомендований як альтернативна терапія при ПМ [14, 15].

Серед β-лактамів найширшим спектром активності щодо грампозитивних та грамнегативних бактерій in vitro мають карбапенеми. Меропенем проникає через гематоенцефалічний бар’єр краще, ніж іміпенем та доріпенем [24]. Цей антибіотик є препаратом другої лінії при лікуванні ПМ. Рекомендована тривалість лікування становить 10‑14 днів [14, 15, 25].

Критеріями ефективності антибактеріального лікування є:

нормалізація температури тіла;
поліпшення стану пацієнта (відсутність скарг, менінгеальних симптомів);
відсутність плеоцитозу СМР.

Якщо стан пацієнта не покращується протягом 48‑72 год від початку терапії, проводять повторну люмбальну пункцію із метою корекції лікування. Відповідно до рекомендацій ESCMID (2016), при чіткій позитивній динаміці повторну люмбальну пункцію після завершення антибактеріальної терапії проводити необов’язково.

Масивна запальна реакція при розвитку ПМ відіграє провідну роль у розвитку пошкодження головного мозку та подальших несприятливих наслідків [26]. Виразність запальної реакції визначається ступенем бактеріального лізису. Чим суттєвіший викид продуктів клітинного розпаду, тим більша ділянка пошкодження нейронів. Ці спостереження сприяли вивченню ефективності небактеріолітичних антимікробних препаратів, зокрема даптоміцину, рифампіцину та моксифлоксацину, у лікуванні ПМ [27].

Фторхінолони, такі як гатифлоксацин і моксифлоксацин, добре проникають через гематоенцефалічний бар’єр і мають високу активність щодо грампозитивних бактерій. Деякі дослідники рекомендують моксифлоксацин як альтернативу цефалоспоринам третього покоління та ванкоміцину при лікуванні менінгіту, викликаного штамами пневмокока, стійкими до пеніциліну та цефалоспорину третього покоління. Інші експерти не рекомендують монотерапію цим антибіотиком та пропонують поєднувати його з іншим антибактеріальним препаратом, наприклад ванкоміцином або цефалоспорином третього покоління, враховуючи відсутність клінічних досліджень, що підтверджують ефективність монотерапії моксифлоксацином [28]. Згідно з рекомендаціями ESCMID (2016), моксифлоксацин є альтернативним препаратом при лікуванні ПМ [14].

Застосування ад’ювантних глюкокортикостероїдів

Дорослим пацієнтам перед першою дозою антибіотика рекомендують вводити дексаметазон. Препарат зменшує запальну реакцію у субарахноїдальному просторі й, таким чином, обмежує пошкодження клітин [29].

Лікування дексаметазоном рекомендоване для дорослих (10 мг що 6 год упродовж чотирьох днів) та дітей (0,15 мг/кг що 6 год протягом чотирьох днів) із гострим ПМ. Якщо внутрішньовенну (в/в) антибактеріальну терапію вже розпочато, дексаметазон можна призначити протягом 4 год після введення першої дози антибіотика. Важливе значення має введення перших та наступних доз препарату не менш ніж за 20‑30 хв до антибіотика [14, 30].

Слід враховувати, що терапія глюкокортикостероїдами сприяє зменшенню виразності запальних змін в оболонках мозку та зниженню проникності гематоенцефалічного бар’єра для антибактеріальних препаратів, результатом чого є зниження їх концентрації у субарахноїдальному просторі. Цей факт має особливе значення при лікуванні ванкоміцином в осіб із ПМ. Тривале застосування глюкокортикостероїдів у пацієнтів із ПМ зумовлює імуносупресію та підвищення ризику розвитку вторинних бактеріальних інфекцій і активації вірусних інфекцій [30].

Осмотична терапія

Осмотичні діуретики зазвичай використовують для зниження внутрішньочерепного тиску. Найбільш вивченим препаратом у пацієнтів із ПМ є гліцерол. Вказано можливість застосування манітолу в дозі 0,25‑0,5 мг/кг для зниження внутрішньочерепного тиску.

Протиепілептичне лікування

При розвитку судом, згідно із клінічними рекомендаціями щодо лікування ПМ, пропонується призначати діазепам (0,1‑0,15 мг/кг) або мідазолам (0,1‑0,3 мг/кг), при епілептичному статусі – препарати вальпроєвої кислоти для в/в введення (6‑10 мг/кг мг/кг/хв). При судомах, що не купуються, хворого слід перевести на штучну вентиляцію легень із подальшим введенням 20% розчину натрію оксибутирату в дозі 50‑150 мг/кг або 1% розчину тіопенталу натрію по 510 мг/кг/год. Слід пам’ятати, що спільне призначення препаратів вальпроєвої кислоти та меропенему призводить до різкого зниження концентрації вальпроатів у крові.

Імунотерапія

При виникненні ПМ запускається цілий каскад імунозапальних реакцій. У пацієнтів із сепсисом відбувається викид протизапальних цитокінів. Це призводить до розвитку імуносупресії та вторинних інфекцій, що супроводжуються збільшенням смертності [31, 32]. Дані низки дослідження показали швидке зниження цитозу СМР в осіб із ПМ при лікуванні імуноглобулінами. Проте ефективність імуноглобулінів в/в як ад’ювантної терапії при ПМ не було підтверджено у клінічних випробуваннях [14]. Можливе введення імуноглобулінів в/в, збагачених IgM (наприклад, пентаглобіну в дозі 5 мл/кг/добу).

Нейропротективне лікування

Неврологічні ускладнення є основною причиною смерті серед молодих пацієнтів із ПМ. У літніх осіб – це зазвичай декомпенсація супутньої патології. У 50% тих, хто вижив, розвиваються резидуальні неврологічні порушення, зокрема когнітивні [28, 33, 34]. За результами деяких досліджень, оксидативний стрес може бути пов’язаний із когнітивними порушеннями при ПМ [35, 36]. Ефективна нейропротективна терапія може поліпшити результат ПМ.

Згідно із клінічними рекомендаціями щодо лікування ПМ, у гострому періоді доцільно використовувати цитофлавін у дозі 0,6 мл/кг/добу в дітей та 10 мл/добу в дорослих протягом 3‑5 днів. Препарат має антигіпоксичні та антиоксидантні ефекти. Можливе призначення енергокоректорів, донаторів АТФ (левокарнітину в дозі 50‑70 мг/кг/добу).

Також у клінічній практиці застосовуються ноотропні препарати, агоністи рецепторів γ-аміномасляної кислоти, що мають нейропротективну, нейрометаболічну, нейротрофічну, седативну та протисудомну дію.

При бактеріальній інфекції у великих кількостях утворюються проміжні форми активних форм кисню та азоту. Антиоксиданти послаблюють ступінь неврологічного ушкодження при ПМ та є перспективною стратегією у лікуванні захворювання [36]. В експериментальному дослідженні антиоксидант N-ацетилцистеїн сприяв зменшенню запальної реакції в головному мозку, ступеня окисного пошкодження кіркових нейронів, набряку головного мозку, знижував ймовірність втрати слуху у тварин із ПМ [37]. Одночасна продукція кисень- і азотвмісних вільних радикалів призводить до утворення цитотоксичного метаболіту пероксинітриту, викликає перекисне окислення ліпідів та індукує поломки ниток ДНК. Пошкодження ДНК активує полімеразу (PARP) і запускає енергоємний процес, що супроводжується споживанням величезної кількості клітинної енергії та ресурсів і призводить до загибелі клітини. Інгібітори піроксинітриту та PARP можуть бути ефективними при лікуванні ПМ [38‑40].

Каспази являють собою сімейство протеаз, що беруть активну участь у процесах запалення та апоптозу. Пригнічення процесів апоптозу при блокаді каспази‑1 теоретично може чинити сприятливий вплив на перебіг менінгіту. У перспективі ефективність лікування ПМ можна підвищити шляхом фармакологічного втручання у запальний каскад на кількох рівнях [41‑43]. В експериментальному дослідженні було показано, що еритропоетин зменшує виразність залишкових когнітивних розладів у пацієнтів із ПМ [44]. Вивчення і пошук нових нейропротективних препаратів є перспективною ланкою для експериментальних та клінічних досліджень.

Профілактика пневмококової інфекції за допомогою вакцинації залишається найраціональнішим підходом у боротьбі з цим захворюванням [45, 46]. Провідні світові експерти в галузі інфектології наголошують на необхідності впровадження пневмококових вакцин у практику стандартної вакцинації дорослих пацієнтів віком 18‑49 років, а також ≥50 років із метою запобігання інвазивній пневмококовій інфекції, спричиненій бактеріями S. pneumoniae. Це відображено в офіційних рекомендаціях Всесвітньої оранізації охорони здоров’я (ВООЗ), Центрів контролю та профілактики захворювань США (CDC), національних комітетів із вакцинації та імунізації, консультативних рад Міністерств охорони здоров’я країн ЄС, відповідно до яких раніше схвалена в Європі вакцинація сьогодні є єдиним ефективним заходом профілактики в ЄС, що запобігає інвазивним захворюванням пневмококової етіології у пацієнтів різного віку.

Пневмококова вакцина захищає від бактерій-збудників менінгіту. Існує два типи пневмококової вакцини. Пневмококову кон’югаційну вакцину зазвичай вводять дітям віком до двох років, а також дітям 2‑5 років, які належать до групи ризику [47]. Пневмококова полісахаридна вакцина рекомендована дорослим віком від 65 років. Полісахаридну вакцину також вводять дорослим середнього віку з ослабленим імунітетом та певними хронічними захворюваннями.

Нижче наведено клінічний випадок тяжкого перебігу пневмококової інфекції у пацієнта із розвитком менінгоенцефаліту на тлі хронічного обструктивного захворювання легень та ускладненням у вигляді поліорганної недостатності.

Клінічний випадок

Пацієнт, 1983 р.н., був госпіталізований до відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (ВМКЦ ЗР) зі скаргами на кашель із харкотинням жовто-зеленого кольору, що важко відходив, відчуття хрипів у грудях, задишку в спокої, що посилювалася при незначних фізичних навантаженнях, біль у грудях при кашлі, підвищення температури тіла, загальну слабкість, зниження апетиту.

Анамнез. Курив близько 30 років до 1 пачки на день. Задишку при фізичних навантаженнях, малопродуктивний кашель переважно зранку відзначав декілька років. Із цього приводу не обстежувався і не лікувався. Мобілізований до лав ЗСУ в січні 2025 р. Від початку військової служби кашель та задишка посилилися. Погіршення стану відзначав із кінця січня 2026 р., коли з’явилася лихоманка до 39 ^оС, посилилися кашель та задишка. По медичну допомогу звертався у медпункт військової частини. Лікувався симптоматично – без поліпшення.

Діагноз. На початку лютого 2026 р. був госпіталізований до Харківської обласної клінічної лікарні з діагнозом: негоспітальна двобічна пневмонія, ІІІ клінічна група, легенева недостатність (ЛН) ІІ ст.

Обстеження. При госпіталізації: частота дихання – 20/хв, SpO₂– 88% при FiO₂– 0,21, пульс – 90/хв, АТ – 130/80 мм рт. ст. В аналізах крові (04.02.2026): лейкоцити – 14,3Ч10⁹/л, гранулоцити – 88,6%, гемоглобін – 110 г/л, тромбоцити – 293Ч10⁹/л, креатинін – 243 мкмоль/л, сечовина – 20,4 ммоль/л, АЛТ – 40 Од/л, АСТ – 78 Од/л, СРБ – 60 мг/л. Експрес тест на COVID‑19 (04.02.2026) – негативний. На рентгенограмі органів грудної клітки (ОГК) (04.02.2026) – двобічна полісегментарна пневмонія.

Лікування. Пацієнт отримував цефотрін (1 г Ч 3 р/добу в/в), гентаміцин (240 мг Ч 2 р/добу в/в), меропенем (1 г Ч 3 р/добу в/в), клексан, диклофенак, парацетамол. Послідовність антибактеріальної терапії у виписному епікризі не вказано. На тлі лікування стан без значної позитивної динаміки – зберігалися гіпертермія, загальна слабкість, втомлюваність, вологий кашель. Для подальшого лікування 08.02.2026 переведений у ВМКЦ ЗР. При госпіталізації встановлено гіперкаліємію (рівень сироваткового калію – 7,2 ммоль/л). Госпіталізований до пульмонологічного відділення із розміщенням у ВРІТ.

Обстеження при повторній госпіталізації. Загальний стан середньої тяжкості. Свідомість ясна. У просторі й часі орієнтований. Нормостенічної тілобудови, підвищеного живлення. Температура тіла – 38,5 ^оС. Шкірні покриви блідо-рожеві, чисті. Слизова задньої стінки глотки звичайного кольору, мигдалики не збільшені, чисті. Периферичні лімфовузли не збільшені, безболісні. Щитоподібна залоза не збільшена, безболісна при пальпації. Дихання через ніс вільне, пальпація і перкусія над проєкцією додаткових пазух носа безболісні. Частота дихання у спокої – 28/хв, SpO₂ – 97% при інсуфляції кисню через лицеву маску із резервуаром при FiO₂ – 0,30. Пальпація грудної клітки безболісна. Перкуторно над легенями ясний легеневий звук, аускультативно – ослаблене жорстке дихання, у задньо-базальних відділах з обох сторін – незвучні дрібнопухирчасті хрипи, при форсованому видосі з обох сторін – незвучні розсіяні сухі дзизчасті хрипи. Пульс – 86/хв, задовільних властивостей, ритм правильний. АТ – 95/60 мм рт. ст. на обох плечах. Границі серцевої тупості не розширені. Тони серця приглушені, ритмічні. Язик вологий, обкладений незначним білим нальотом. Живіт збільшений в об’ємі за рахунок жирової клітковини, рівномірно бере участь в акті дихання, при пальпації м’який, чутливий в епігастрії. Нижній край печінки не виступає з-під краю правої реберної дуги. Розміри печінки по Курлову – 9‑8‑7 см. Постукування по поперековій ділянці безболісне з обох сторін. Периферичних набряків немає. Фізіологічні відправлення (зі слів) у нормі.

В аналізах крові від 08.02.2026: лейкоцити – 10,8Ч10⁹/л, гранулоцити – 31%, лімфоцити – 62,5%, гемоглобін – 135 г/л, тромбоцити – 170Ч10⁹/л, ШОЕ – 34 мм/год, креатинін – 154 мкмоль/л, сечовина – 21 ммоль/л, глюкоза – 5,3 ммоль/л, АСТ – 26 Од/л, АЛТ – 16 Од/л, лактатдегідрогеназа – 417 Од/л, креатинфосфокіназа (КФК) – 12 Од/л, КФК-МВ (серцевий тип) – 15 Од/л, загальний білірубін –16 мкмоль/л, калій – 7,2 ммоль/л, протромбіновий індекс – 97%, фібриноген – 6,7 г/л, прокальцитонін – 0,81 нг/мл, D-димер – 1381 нг/мл. На ЕКГ (08.02.2026): ритм синусовий правильний із ЧСС 86/хв. На рентгенограмі ОГК (08.02.2026): інфільтративні зміни у проєкції середньо-нижніх відділів правого легеневого поля, у проєкції верхнього, середнього та нижніх відділів лівого легеневого поля, синуси нечіткі.

Скоригований діагноз. Негоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія, тяжкий перебіг, клінічна група ІV, ускладнена токсичною нефропатією. Хронічне обструктивне захворювання легень неуточнене, інфекційне загострення. ЛН ІІ ст.

Подальша терапія та контроль стану. На тлі лікування стан хворого поліпшився: із 09.02.2026 не лихоманив; в аналізах крові від 10.02.2026: лейкоцити – 8,7Ч10⁹/л, гранулоцити – 80,2%, лімфоцити – 13,9%, гемоглобін – 117 г/л, тромбоцити – 442Ч10⁹/л, ШОЕ – 50 мм/год, креатинін – 66 мкмоль/л, сечовина – 10,2 ммоль/л, глюкоза – 11 ммоль/л, АСТ – 43 Од/л, АЛТ – 107 Од/л, лактатдегідрогеназа – 748 Од/л, КФК – 22 Од/л, КФК-МВ – 16 Од/л, загальний білірубін – 10 мкмоль/л, калій – 5 ммоль/л. Із 10.02.2026 хворий переведений до пульмонологічного відділення.

Пацієнт продовжував отримувати антибактеріальну (меропенем + азитроміцин), бронхолітичну, протизапальну терапію (інгаляційні та системні глюкокортикоїди), антикоагулянти, лактувіт, муколітики, оксигенотерапію, гепатопротектори.

При спірометрії від 10.02.2026 виявлено ознаки тяжкої бронхообструкції: об’єм форсованого видиху за 1-шу секунду (ОФВ₁) – 29%, форсована життєва ємність легень (ФЖЄЛ) – 39%, ОФВ₁/ФЖЄЛ – 66,8%. При спірометрії від 16.02.2026 поліпшилися швидкісні показники (ОФВ₁ – 37%, ФЖЄЛ – 43%, ОФВ₁/ФЖЄЛ – 69,7%, проба із бронхолітиком позитивна, приріст ОФВ₁ +43% (+700 мл), після бронходилатації ОФВ₁ – 53%, ОФВ₁/ФЖЄЛ – 71,9%. Проводилася диференційна діагностика між гострим бронхітом із бронхообструктивним синдромом та хронічним обструктивним захворюванням легень.

Стан хворого поліпшувався: у динаміці на 16.02.2026 рентгенологічно інфільтративні зміни в легенях зменшилися, на 23.02.2026 – у правій легені інфільтрація не визначалася, зліва – без динаміки. На КТ ОГК від 24.02.2026: у правій легені в S₄ виявлено суху повітряну порожнину, з обох сторін ознаки бронхіоліту. На тлі лікування явища дихальної недостатності зменшилися, оксигенотерапію було завершено.

Погіршення стану й терапевтичні втручання. Під час лікування у пацієнта з’явився біль у попереку справа. Оглянутий неврологом, діагностовано вертеброгенну люмбалгію із м’язово-тонічним синдромом. Призначено терапію, на тлі якої біль зберігався, з’явилася іррадіація у праву ногу. Через біль періодично не контролював сечовиділення та дефекацію. Повторно оглядався неврологом, на КТ поперекового відділу хребта від 05.03.2026: протрузії міжхребцевих дисків попереково-крижового відділу.

Із 04.03.26 з’явилася епізодична лихоманка. Із 06.03.2026 стан хворого погіршився: зберігалися біль у попереку з іррадіацією у праву ногу, загальна слабкість, відсутність апетиту, ниючий біль внизу живота. Виконано аналіз сечі на вміст наркотичних речовин (негативний), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (ознаки гепатомегалії), фіброгастродуоденоскопію (виразка цибулини дванадцятипалої кишки без ознак кровотечі). Лікування скореговане.

Із 07.03.2026 хворий розміщений у ВРІТ у зв’язку із наростанням показників азотемії, олігурії, гіперглікемії (глюкоза – 30 ммоль/л), змішаним ацидозом та збільшенням енцефалопатії. Проводилися заходи інтенсивної терапії. Із 08.03.2026 через прогресування дихальної недостатності пацієнта переведено на штучну вентиляцію легень у режимі керованої вентиляції. На КТ головного мозку (08.03.2026): ознаки енцефалопатії. На КТ ОГК (08.03.2026): ознаки двобічної полісегментарної вогнищевої пневмонії з формуванням порожнини деструкції справа та ателектазу в нижній частці справа. При бронхоскопії (08.03.2026): у просвіті сегментарних бронхів, більше справа, брудно-слизово-іржаве харкотиння. Прохідність бронхів та інтубаційної трубки не порушена.

Загальний стан хворого з 08.03.2026 тяжкий із тенденцією до погіршення, гемодинаміка підтримувалася інфузією вазопресорів. На тлі нестабільної гемодинаміки 11.03.2026 о 08:30 у хворого розвинулася асистолія, діагностовано клінічну смерть. Реанімаційні заходи проводилися в повному обсязі, неефективні. Станом на 11.03.2026 о 09:00 констатовано біологічну смерть.

Посмертний клінічний діагноз. Основне захворювання: негоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія, тяжкий перебіг, клінічна група IV. Ускладнення: деструкція в S₄ справа із формуванням сухої залишкової порожнини, ателектаз 8, 9, 10 сегментів справа, гострий респіраторний дистрес-синдром тяжкого ступеня, ЛН ІІІ ст., токсична нефропатія, неспецифічний реактивний гепатит. Синдром системної запальної відповіді. Гострий міокардит легкого перебігу, гострий перикардит, серцева недостатність І ст. Гостра виразка цибулини дванадцятипалої кишки, асоційована із прийманням нестероїдних протизапальних препаратів. Кандидоз ротоглотки, стравоходу. Вульгарне імпетіго крил носа, губ, підборіддя. Супутні патології: хронічне обструктивне захворювання легень, група В, середньо-тяжкого ступеня, інфекційне загострення; вертеброгенна люмбалгія із м’язово-тонічним синдромом.

Причина смерті: прогресувальна поліорганна недостатність.

Патологоанатомічний висновок. Обидві легені збільшені у розмірах, виповнюють плевральні порожнини, щільно еластичні, малоповітряні, надто гідратовані, з поверхні строкаті з чергуванням субплевральних сіро-рожевих та червоно-коричневих зливних ділянок. На розрізі легенева тканина тістоподібної щільності, з ділянками інтенсивного темно-бордового забарвлення на сіро-червоному тлі, з сухою площиною зрізу; в інших зонах (особливо верхівкових ділянках) – тканина підвищено гідратована, із площини зрізу вільно стікає дуже велика кількість набрякової рідини та темно-бордової рідкої крові; дрібні бронхи та судини розташовані компактно, оточені невеликими білявими тонкими прошарками – у просвіті білувато-сірий мутний тягучий вміст; субсегментарні бронхи деформовані – варикозно розширені та кістозно змінені з потовщеними стінками. У проєкції S₄ правої легені – кістозна циліндрично-мішкоподібна порожнина без вмісту невизначеної форми.

Між твердою і м’якою мозковими оболонками значна кількість мутної сливкоподібної рідини білувато-сірого кольору із домішками крові. Після вилучення головного мозку і мозочка в задній черепній ямці скупчилося до 80 мл вищеописаного напіврідкого вмісту. М’які мозкові оболонки тмяні, повнокрівні, набряклі. Під ними на базальній поверхні великих півкуль і мозочка із переходом на бокові поверхні скупчення сливкоподібної білувато-сірої речовини, що розповсюджується у вигляді сірої мутної рідини по ходу борозн великих півкуль у напрямку до маківки і частково заповнює міжпівкульну щілину. Малюнок кори великих півкуль стертий: борозни сплощені, звивини згладжені. Мозкова тканина дифузно тістоподібної консистенції, прилипає до леза ножа, на поверхні зрізів виступає кров’яна роса. На цьому тлі численні розсіяні вогнища розм’ягшення мозкової тканини підкіркових відділів обох півкуль без чіткої межі. Шлуночки головного мозку розширені, симетричні, заповнені мутнуватою рідиною, пахіонові грануляції добре виражені. На базальній поверхні мозочка ледь помітна борозна – несформований слід-відбиток кісткових структур великого потиличного отвору. Судинне кільце основи мозку ціле, судини тонкостінні, у просвіті – рідка кров. У синусах твердої мозкової оболоки рідка темна кров (рисунок).

Рисунок. Посмертні макроскопічні зміни головного мозку пацієнта

Таким чином, у 42-річного чоловіка мала місце двобічна полілобарна гнійна бронхопневмонія на тлі хронічного обструктивного захворювання легень. На пізніх стадіях розвитку основної патології виникло грізне ускладнення – гострий серозно-гнійний менінгоенцефаліт із прогресувальним набряком-набуханням головного мозку та розвитком компресійно-дислокаційного півкульно-стовбурового синдрому з частковим вклиненням мигдалин мозочка у великий потиличний отвір та мультифокальними вогнищами енцефаломаляції підкіркових відділів великих півкуль.

У фіналі перебіг захворювання ускладнився розвитком генералізованих розладів мікроциркуляції з тромбозом судин мікроциркуляторного русла головного мозку, серця, легень, нирок із вторинною альтерацією високоспеціалізованих клітин внутрішніх органів. Безпосередньою причиною летального наслідку стала поліорганна недостатність.

Отже, має місце розходження клінічного та патологоанатомічного діагнозів внаслідок недіагностованого смертельного ускладнення основної хвороби.

Таким чином, ключовими факторами ризику розвитку ПМ є вік ˃40 років та наявність первинного вогнища локалізації збудника. При помилковій діагностиці захворювання на амбулаторному етапі, що тягне за собою пізню госпіталізацію пацієнтів та несвоєчасність терапії, ПМ набуває тяжкого перебігу, що супроводжується стабільно високою летальністю.

Висновки

Попри можливість вакцинації від пневмококової інфекції та наявність високоефективних антибіотиків, захворюваність і смертність від бактеріальних менінгітів залишаються неприйнятно високими. На даний час більшість епізодів бактеріального менінгіту в дорослих та дітей зумовлені S. pneumoniaе.

Діагностика ПМ має проводитися комплексно, ґрунтуючись на особливостях клінічної картини та лабораторних значеннях (лейкоцитоз крові, показники люмбальної пункції). Огляд хворого та мінімальний набір лабораторних досліджень (цитоз ліквору, кількість нейтрофілів у лікворі, лейкоцити крові) цілком достатні для оцінювання ризику ПМ та, отже, призначення антибактеріальної терапії у найкоротший термін.

Ефективні стратегії лікування хворих на ПМ включають антибактеріальну терапію, яку призначають негайно, і застосування глюкокортикостероїдів з метою зменшення виразності запальної реакції в субарахноїдальному просторі. Як у дітей, так і дорослих лікування слід починати із цефалоспоринів третього покоління, які мають високу активність щодо S. pneumoniae. Серед препаратів ад’ювантної терапії доведену ефективність, підтверджену клінічними дослідженнями, має дексаметазон, що застосовується із протизапальною метою. Інші методи додаткового лікування (осмотичні діуретики, протисудомні препарати, імуноглобуліни в/в) широко використовуються у клінічній практиці у всьому світі. Ад’ювантна нейропротективна терапія може поліпшити результати ПМ і є перспективним методом лікування.

Література

Somand D. Central Nervous System Infections / D. Somand, W. Meurer // Emerg Med Clin. NA. – 2009. – Vol. 27. – P. 89‑100.
Bluestone C. D. Clinical course, complications and sequelae of acute otitis media / C. D. Bluestone // Pediatr Infect Dis J. – 2000. – Vol. 19 (5). – P. 37‑46.
Busl K. M. Bacterial infections of the central nervous system / K. M. Busl, T. P. Bleck // Curr Infect Dis Rep. – 2013. – Vol. 15 (6). – Р. 612‑630.
Putz K. Meningitis. Primary Care / K. Putz, K. Hayani, F. A. Zar // Clinics in Office Practice. – 2013. – Vol. 40 (3). – Р. 707‑726.
Brouwer M. C. Epidemiology, diagnosis, and antimicrobial treatment of acute bacterial meningitis / M. C. Brouwer, A. R. Tunkel, D. van de Beek // Clin Microbiol Rev. – 2010. – Vol. 23 (3). – P. 467‑492.
Henrichsen J. Six newly recognized types of Streptococcus pneumoniae / J. Henrichsen // J Clin Microbiol. – 1995. – Vol. 33. – P. 2759‑2762.
Heckenberg S. G. Hearing loss in adults surviving pneumococcal meningitis is associated with otitis and pneumococcal serotype / S. G. Heckenberg, M. C. Brouwer, A. van der Ende // Clin Microbiol Infect. – 2012. – Vol. 18. – P. 849‑55.
De Velasco E. A. Streptococcus pneumoniae: virulence factors, pathogenesis and vaccines / E.A. de Velasco, A.F.M. Verheul, H. Snippe // Microb. Rev. – 1995. – Vol. 59. – P. 591‑603.
van de Beek D. Community-acquired bacterial meningitis in adults / D. van de Beek, L. de Gans, A. R. Tunkel // N Engl J. Med. – 2006 – Vol.354 (1). – P. 44‑53.
Pizon A. F. Ten years of clinical experience with adult meningitis at an urban academic medical center / A. F. Pizon, M. R. Bonner, H. E. Wang // J Emerg Med. – 2006. – Vol. 30 (4). – P. 367‑370.
WHO MANUAL, 2nd Edition. Laboratory Methods for the Diagnosis of Men-ingitis caused by Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae and Haemophilus influenza / WHO/IVB.11.09. – 2011. – 311 p.
Bennett N. M. Pneumococcal bacteremia in Monroe / N. M. Bennett, J. Buffington, F. M. La Force // New York Am J Public Health. – 1992. – Vol. 82. – P. 1513‑1516.
Edmond K. Global andregional risk of disabling sequelae from bacterial meningitis: a systematic review and meta-analysis / K. Edmond, A. Clark, V. Korczak // Lancet. – 2010. – Vol. 10. – P. 317‑328.
van de Beek D. ESCMID guideline: diagnosis and treatment of acute bacterial meningitis / D. van de Beek, C. Cabellos, O. Dzupova // Clin Microbiol Infect. – 2016. – Vol. 22. – P. 37‑62.
Brouwer M. C. Dilemmas in the diagnosis of acute community-acquired bacterial meningitis / M. C. Brouwer, G. E. Thwaites, A. R. Tunkel // Lancet. – 2012. – Vol. 380. – Р. 1684‑1692.
Boving M. K. Eight-plex PCR and liquid-array detection of bacterial and viral pathogens in cerebrospinal fluid from patients with suspected meningitis/ M. K. Boving, L. N. Pedersen, J. K. Moller // J Clin Microbiol. – 2009. – Vol.47. – Р. 908‑913.
Bjornson A. Relation between serum opsonic activity for Streptococcus pneumoniae and complement function in sickle cell disease / A. Bjornson, J. S. Lobel, R. S. Harr // J Infect Dis. – 1985. – Vol. 152. – P. 701‑709.
Talkington D. F. Protection of mice against fatal pneumococcal challenge by immunization with pneumococcal surface adhesin A (PsaA) / D. F. Talkington, B. G. Brown, J. A. Tharpe // Microb Pathogen. – 1996. – Vol. 21. – P. 17‑22.
Suzuki N. Genotypic identification of presumptive Streptococcus pneumoniae by PCR using four genes highly specific for S. pneumoniae / N. Suzuki, M. Yuyama, S. Maeda // Journal of Medical Microbiology. – 2006. – Vol. 55. – P. 709‑714.
Schmidt H. S100B in the cerebrospinal fluid – a marker for glial damage in the rabbit model of pneumococcal meningitis / H. Schmidt, J. Gerber, K. Stuertz // Neuroscience Letters. – 2010. – Vol. 475 (2). – Р. 104‑107.
Bartek J. Neuron-specific enolase is correlated to compromised cerebral metabolism in patients suffering from acute bacterial meningitis / J. Bartek, E. P. Thelin, P. H. Ghatan // PLOS One. – 2016. – Vol. 11 (3).
Jung K. The Use of S100B and Tau protein concentrations in the cerebrospinal fluid for the differential diagnosis of bacterial meningitis: A retrospective analysis / K. Jung, C. Goerdt, P. Lange // Europ Neurolog. – 2011. – Vol.66 (3). – Р. 128‑132.
Molyneux E. 5 versus 10 days of treatment with ceftriaxone for bacterial meningitis in children: a double-blind randomised equivalence study/ E. Molyneux, S. Q. Nizami, S. Saha // Lancet 2011. – Vol. 377. – Р.1837‑1845.
Nalda-Molina R. Pharmacokinetics of doripenem in CSF of patients with non-inflamed meninges / R. Nalda-Molina, A. Dokoumetzidis, G. Charkoftaki // J Antimicrob Chemother. – 2012. – Vol. 67. – Р. 1722‑1729.
Karageorgopoulos D. E. Short versus long duration of antibiotic therapy for bacterial meningitis: a meta-analysis of randomised controlled trials in children / D. E. Karageorgopoulos, P. E. Valkimadi, A. Kapaskelis // Arch Dis Child. – 2009. – Vol. 94. – Р. 607‑614.
Koedel U. New understandings on the pathophysiology of bacterial meningitis / U. Koedel, M. Klein, H. W. Pfister // Current Opinion in Infectious Diseases. – 2010. – Vol. 23 (3). – Р. 217‑223.
Barichello T. Antibiotic therapy prevents, in part, the oxidative stress in the rat brain after meningitis induced by Streptococcus pneumoniae / T. Barichello, G. D. Savi, G. Z. Silva // Neurosci Lett. – 2010. – Vol. 478. – Р.93‑96.
van de Beek D. Advances in treatment of bacterial meningitis / D. van de Beek, M. C. Brouwer, G. E. Thwaites // Lancet. – 2012. – Vol. 380. – Р.1693‑1702.
Fritz D. Dexamethasone and long-term survival in bacterial meningitis / D. Fritz, M. C. Brouwer, D. van de Beek // Neurology. – 2012. – Vol.79(22). – Р. 2177‑2179.
van de Beek D. Adjunctive dexamethasone in bacterial meningitis: a meta-analysis of individual patient data / D. van de Beek, J. J. Farrar, J. de Gans// Lancet Neurol. – 2010. – Vol. 9. – Р. 254‑263.
Koppe U. Recognition of Streptococcus pneumoniae by the 92 innate immune system / U. Koppe, N. Suttorp, B. Opitz // Cell Microbiol. – 2012. – Vol. 14. – Р. 460‑466.
Martin N. G. Hospital admission rates for meningitis and septicaemia caused by Haemophilus influenzae, Neisseria meningitidis, and Streptococcus pneumoniae in children in England over five decades: a population-based observational study / N. G. Martin, M. Sadarangani, A. J. Pollard // Lancet Infect Dis. – 2014. – Vol. 14. – Р. 397‑405.
Okike I. O. Incidence, etiology, and outcome of bacterial meningitis in infants aged <90 days in the United Kingdom and Republic of Ireland: prospective, enhanced, national population-based surveillance / I. O. Okike, A. P. Johnson, K. L. Henderson // Clin Infect Dis. – 2014. – Vol. 59. – Р.150‑157.
Saha S. K. Neurodevelopmental sequelae in pneumococcal meningitis cases in Bangladesh: a comprehensive follow-up study / S. K. Saha, N. Z. Khan, A. S. Ahmed // Clin Infect Dis. – 2009. – Vol. 48. – Р. 90‑96.
Bargui F. Factors influencing neurological outcome of children with bacterial meningitis at the emergency department / F. Bargui, I. D’Agostino, P. Mariani-Kurkdjian // Eur J Pediatr. – 2012. – Vol. 171. – Р. 1365‑1371.
Barichello T. Antioxidant treatment prevents cognitive impairment and oxidative damage in pneumococcal meningitis survivor rats / T. Barichello, A. L. Santos, G. D. Savi // Metab Brain Dis. – 2012. – Vol. 27. – Р.587‑593.
Hцgen T. Adjunctive N-acetyl-l-cysteine in treatment of murine pneumococcal meningitis / T. Hцgen, C. Demel, A. Giese // Antimicrob Ag Chemother. – 2013. – Vol. 57. – Р. 4285‑4230.
Rom S. Poly(ADP-ribose) polymerase‑1 inhibition in brain endothelium protects the blood-brain barrier under physiologic and neuroinflammatory conditions / S. Rom, V. Zuluaga-Ramirez, H. Dykstra // J Cerebr Blood Flow Metab. – 2014. – Vol. 35 (1). – Р. 28‑36.
Rouphael N. Use of 2 pneumococcal common protein real-time polymerase chain reaction assays in healthy children colonized with Streptococcus pneumonia / N. Rouphael, S. Steyn, M. Bangert // Diagn Microbiol Infect Dis. – 2011. – Vol. 70. – Р. 452‑454.
Coutinho L. G. DNA repair protein APE1 is involved in host response during pneumococcal meningitis and its expression can be modulated by vitamin B6 / L. G. Coutinho, A.H.S. de Oliveira, M. Witwer // J Neuroinflam. – 2017. – Vol. 14 (1). – 243 р.
Mook-Kanamori B. B. Pathogenesis and pathophysiology of pneumococcal meningitis / B. B. Mook-Kanamori, M. Geldhoff, T. van der Poll // Clin Microbiol Rev. – 2011. – Vol. 24. – Р. 557‑591.
Edberg M. Neurointensive care of patients with severe community-acquired meningitis / M Edberg, M. Furebring, J. Sjolin // Acta Anaesthesiol Scand. – 2011. – Vol. 55. – Р. 732‑739.
Woehrl B. Complement component 5 contributes to poor disease outcome in humans and mice with pneumococcal meningitis / B. Woehrl, M. C. Brouwer, C. Murr // J Clin Invest. – 2011. – Vol. 121. – Р. 3943‑3953.
Barichello T. Erythropoietin prevents cognitive impairment and oxidative parameters in Wistar rats subjected to pneumococcal meningitis / T. Barichello, L. R. Simхes, J. S. Generoso // Translat Res. – 2014. – Vol. 163 (5). – Р. 503‑513.
Rodgers G. L. The future of pneumococcal disease prevention / G. L. Rodgers, K. P. Klugman // Vaccine. – 2011. – Vol. 29 (3). – P. 43‑48.
Melntyre P. B. Effect of vaccines on bacterial meningitis worldwide / P. B. Melntyre, K.L. O’Brien, B. Greenwood, D. van de Beek // Lancet. – 2012. – Vol. 380. – P. 1703‑1711.
Pilishvili T. Sustained reductions in invasive pneumococcal disease in the era of conjugate vaccine / T. Pilishvili, C. Lexau, M. M. Farley, J. Hadler, L. H. Harrison, N. M. Bennett // J Infect Dis. – 2010. – Vol. 201 (1). – P. 32‑41.

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (77) 2026 р.

Неврологія та нейрохірургія Нейроінфекції Міждисциплінарні проблеми