16 квітня, 2026
Едоксабан у лікуванні венозної тромбоемболії, асоційованої з онкологічними захворюваннями: результати метааналізу клінічних досліджень
Епідеміологічні дані демонструють неухильне зростання частоти виникнення венозної тромбоемболії (ВТЕ), асоційованої з онкологічними захворюваннями, що зумовлено не лише покращенням діагностики, а і розширенням арсеналу агресивних протипухлинних втручань. Едоксабан, селективний інгібітор фактора Xa нового покоління, характеризується прогнозованою фармакокінетикою і зручністю застосування. Водночас питання оптимальної тривалості антикоагулянтної терапії залишається дискусійним через необхідність балансування між профілактикою рецидивів тромбозу та ризиками геморагічних ускладнень. У представленому метааналізі систематизовано докази щодо порівняння різної тривалості терапії едоксабаном у онкологічних пацієнтів, завдяки чому клініцисти отримали об'єктивні критерії для індивідуалізації антикоагулянтної стратегії.
ВТЕ, що включає тромбоз глибоких вен та тромбоемболію легеневої артерії, залишається одним із найпоширеніших і найнебезпечніших ускладнень у пацієнтів з онкологічними захворюваннями. Рак являє собою стан, що характеризується неконтрольованою проліферацією і персистенцією аномальних клітин. Пацієнти з ВТЕ на тлі онкологічного захворювання мають значно вищий ризик рецидиву тромботичних подій порівняно з пацієнтами без злоякісних новоутворень [1, 2].
Ризик розвитку ВТЕ в онкологічних пацієнтів перевищує аналогічний показник у загальній популяції у 50 разів, а річна частота тромботичних ускладнень коливається від 3 до 15% [3]. Фактори ризику розвитку тромбозу, асоційованого з онкологічними захворюваннями, виходять далеко за межі впливу великих пухлин таза, що компресують клубові вени. До них належать супутні захворювання, іммобілізація, хімієтерапія, таргетна терапія, зокрема застосування бевацизумабу, хірургічні втручання на кшталт лімфаденектомії та наявність внутрішньовенних катетерів. Усі ці фактори здатні сприяти формуванню протромботичного або гіперкоагуляційного стану [4].
ВТЕ асоціюється зі значною захворюваністю і смертністю онкологічних пацієнтів. Тому надзвичайно важливим є якнайшвидше призначення антикоагулянтної терапії та її підтримання протягом усього періоду підвищеного ризику рецидиву тромботичних подій [5]. Проте слід зважати, що у пацієнтів з онкологічними захворюваннями більший ризик і рецидивів ВТЕ, і великих кровотеч порівняно з пацієнтами без злоякісних новоутворень. Ці ускладнення можуть суттєво позначитися на проведенні протипухлинного лікування [5].
Традиційно для лікування тромбозу, асоційованого з раком, використовували низькомолекулярні гепарини, нефракціонований гепарин та антагоністи вітаміну К. У провідних клінічних настановах включно з рекомендаціями Американського товариства клінічної онкології, Національної онкологічної мережі США та Американського торакального товариства перевага надається низькомолекулярним гепаринам [4]. Проте під час терапії, що триває понад шість місяців, їхня ефективність недостатньо встановлена, а застосування може бути проблематичним через необхідність щоденних підшкірних ін’єкцій [4].
У 2010 р. у клінічну практику було впроваджено прямі пероральні антикоагулянти, такі як апіксабан, ривароксабан і едоксабан. Ці препарати, що включають інгібітори фактора Xa і тромбіну, мають мінімальну взаємодію з їжею та іншими лікарськими засобами, подібно до низькомолекулярних гепаринів. Ця властивість дає змогу використовувати фіксовані дозування без необхідності регулярного моніторингу коагуляційних показників [1, 4].
Нещодавні великі рандомізовані контрольовані дослідження продемонстрували переваги прямих пероральних антикоагулянтів над традиційними антагоністами вітаміну К під час лікування ВТЕ. Тому вони стали препаратами вибору для пероральної антикоагулянтної терапії ВТЕ [6, 7]. До того ж, згідно з результатами досліджень, прямі пероральні антикоагулянти не поступаються низькомолекулярним гепаринам під час лікування онкоасоційованого тромбозу, у зв’язку з чим їхнє застосування постійно зростає [8, 9].
Щоб визначити оптимальну тривалість антикоагулянтної терапії, слід зважати на ризик рецидиву ВТЕ у разі припинення лікування та ризик кровотечі, коли його продовжено. Також необхідно враховувати такі фактори, як преференції пацієнта, очікувана тривалість життя й економічні аспекти лікування [5].
Методологія дослідження
Представлений метааналіз рандомізованих клінічних досліджень було проведено, щоб оцінити застосування едоксабану для лікування ВТЕ в онкологічних пацієнтів під час різної тривалості терапії. Дослідження виконувалося із суворим дотриманням настанов PRISMA (Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-Analyses).
Для ідентифікації всіх опублікованих рандомізованих досліджень едоксабану під час лікування онкоасоційованої ВТЕ використовувалася база даних Google Scholar. Пошук проводився за такими ключовими словами: едоксабан АБО ліксіана АБО рак АБО пухлина АБО злоякісне новоутворення І тромбоемболія АБО емболія АБО тромбоз.
Метааналіз охопив виключно рандомізовані контрольовані дослідження. Відхилялися публікації не англійською мовою, матеріали у форматі тільки абстрактів або ті, що не відповідали критеріям включення. Усі посилання залучених досліджень оцінювалися щодо відповідності критеріям [10].
Процес відбору досліджень включав первинний скринінг назв і абстрактів ідентифікованих публікацій, після чого проведено детальний аналіз повних текстів для визначення їхньої придатності. З включених досліджень екстрагувалися такі дані: кількість пацієнтів, вік, стать, індекс маси тіла, тип онкологічного захворювання, дозування едоксабану, тривалість лікування, супутня патологія, анамнез великих кровотеч і ВТЕ, частота великих кровотеч і рецидивів ВТЕ під час терапії едоксабаном, а також кількість летальних випадків.
Отримані дані спочатку було використано для якісного синтезу, після чого проведено кількісний реаналіз із застосуванням критерію хі-квадрат та точного тесту Фішера у статистичному пакеті SPSS версії 27.0. Рівень статистичної значущості встановлено на рівні 0,05.
Результати дослідження
Загалом під час пошуку було виявлено 52 дослідження. Шістнадцять із них були відхилені через дублювання, публікацію не англійською мовою або наявність у форматі препринтів. Перевірка решти 36 досліджень стосувалася їхніх назв та абстрактів, однак жодне не було виключено на цьому етапі. Після повнотекстового скринінгу 27 були відхилені через різні причини. Решта досліджень оцінювалася щодо відповідності критеріям включення, внаслідок чого лишилося дев’ять досліджень, що охопили 3190 випадків [3-5, 8, 11-15].
Середній вік пацієнтів становив 66,68 ± 10,70 року. В загальній популяції дослідження переважали жінки – 1604 особи (50,28%). Серед супутніх захворювань найпоширенішою виявилася артеріальна гіпертензія, діагностована у 535 пацієнтів (16,77%), після неї – цукровий діабет у 208 пацієнтів (6,52%). Анамнез великих кровотеч або рецидивів ВТЕ було зареєстровано у 210 пацієнтів (6,58%). Найчастіше згадуваним типом онкологічної патології у включених дослідженнях виявився рак шлунково-кишкового тракту: ним були вражені 273 пацієнти (8,56%).
Щодо дозування едоксабану, стандартну дозу (60 мг на добу) отримували 1812 пацієнтів (56,80%), тоді як знижену дозу (30 мг на добу) – 1377 (43,17%). Лише один пацієнт отримував дозу 15 мг на добу. Лікування тривало три, шість або дванадцять місяців. Загалом 2507 пацієнтів (78,59%) отримували едоксабан протягом шести або дванадцяти місяців, тоді як 683 пацієнти (21,41%) проходили тримісячний курс терапії.
Аналіз безпеки терапії показав, що великі кровотечі виникли у 192 пацієнтів (7,66%) у групі шести- або дванадцятимісячного лікування та у 57 пацієнтів (8,35%) у групі тримісячного лікування (р = 0,573). Це свідчить про відсутність статистично значущої різниці у частоті великих геморагічних ускладнень залежно від тривалості антикоагулянтної терапії.
Значно більший інтерес становлять результати оцінювання ефективності терапії. Рецидиви ВТЕ спостерігалися у 145 пацієнтів (5,78%) у групі шести- або дванадцятимісячного лікування порівняно з 95 пацієнтами (13,91%) у групі тримісячного лікування (р < 0,001). Ця різниця виявилася статистично високодостовірною та має вкрай важливе клінічне значення, оскільки демонструє суттєве зниження ризику рецидиву тромботичних подій під час тривалішого застосуванні антикоагулянтної терапії.
Зареєстровано 548 (21,86%) летальних випадків від усіх причин у групі шести- або дванадцятимісячного лікування та 165 смертей (24,16%) у групі тримісячного лікування (р = 0,110). Хоча смертність була дещо нижчою у групі пролонгованої терапії, ця різниця не досягла статистичної значущості.
Обговорення
Патогенез коагулопатії, асоційованої з раком, є багатофакторним та включає продукцію прокоагулянтних факторів пухлинними клітинами, фібринолітичну активність, проагрегантні ефекти, а також гемостатичні побічні ефекти онкологічного лікування. Додатковими факторами ризику є іммобілізація, застосування гемопоетичних агентів, переливання крові та інвазивні процедури [16-18].
Низькомолекулярні гепарини тривалий час залишалися препаратами вибору для лікування онкоасоційованого тромбозу, демонструючи перевагу над антагоністами вітаміну К [20-23]. Проте поява прямих пероральних антикоагулянтів змінила терапевтичну парадигму. Ключові дослідження Hokusai VTE Cancer, Caravaggio та SELECT-D підтвердили, що прямі пероральні антикоагулянти не поступаються низькомолекулярним гепаринам за ефективністю, водночас забезпечуючи кращий комплаєнс [6, 8, 9].
Результати поточного метааналізу узгоджуються з даними попередніх досліджень: загальна частота рецидивів ВТЕ становила 7,52%, а великих кровотеч – 7,80%, що відповідає діапазонам 4-8% та 3-7% відповідно [3].
Метааналіз допоміг з’ясувати достовірну різницю у частоті рецидивів між групами різної тривалості лікування: 5,78% протягом 6-12 місяців проти 13,91% протягом трьох місяців терапії (р < 0,001). Водночас частота великих кровотеч залишалася порівнянною (7,66% проти 8,35%, р = 0,573), що підтверджує сприятливий профіль безпеки пролонгованої терапії.
Клінічні значення цих результатів є суттєвими: едоксабан демонструє ефективність і безпеку у складній популяції онкологічних пацієнтів, водночас пролонгована терапія забезпечує кращу профілактику рецидивів без пропорційного збільшення геморагічних ризиків.
Отже, отримані результати підтверджують застосування едоксабану як ефективної та безпечної альтернативи традиційним антикоагулянтам у онкологічних пацієнтів із ВТЕ. Пролонгована терапія протягом шести або дванадцяти місяців здатна знизити ризик рецидиву тромботичних подій у цій популяції пацієнтів.
За матеріалами: Kakamad F.H., Omar S.S., Ahmed F.J., Saeed D.H.M., Ali R.M., Hassan M.N. et al. Edoxaban and Cancer-Associated Venous Thromboembolism: A Meta-analysis of Clinical Trials. Barw Medical Journal. 2025;3(1):50-55. https://doi.org/10.58742/bmj.v2i4.146
Підготувала Олена Речмедіна
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 1 (101) 2026 р.
