4 липня, 2026
Системний диклофенак при патології опорно-рухового апарату: від патофізіології болю до клінічного сценарію
Патологія опорно-рухового апарату в практиці ортопеда-травматолога часто супроводжується не лише болем, а й запаленням, набряком і функціональним обмеженням, що визначає потребу в комплексному симптоматичному підході. До найбільш клінічно значущих станів належать запальні й дегенеративні захворювання суглобів, ураження навколосуглобових м’яких тканин, больові синдроми хребта та травматичні ушкодження. У таких випадках вибір нестероїдного протизапального препарату (НПЗП) має ґрунтуватися на здатності препарату швидко зменшувати біль і запалення, забезпечувати добовий контроль симптомів, мати прийнятний профіль безпеки та зручний режим прийому. Диклофенак завдяки поєднанню вираженої анальгетичної та протизапальної дії, а також наявності різних системних форм може використовуватися як інструмент поетапної терапії – від стартового лікування гострого болю до подальшого амбулаторного ведення.
Ключові слова: патологія опорно-рухового апарату, остеоартрит, люмбалгія, плечолопатковий періартрит, посттравматичний біль, больовий синдром, запалення, нестероїдні протизапальні препарати, диклофенак.
Захворювання опорно-рухового апарату, що супроводжуються больовим синдромом, пов’язаним із запаленням і функціональним обмеженням, є одним із найпоширеніших приводів для звернення до ортопеда-травматолога [1, 2]. Найбільш значущими станами, зумовленими цією патологією, є наступні:
Запальні та дегенеративні захворювання суглобів: ревматоїдний артрит, остеоартрит великих і дрібних суглобів, анкілозуючий спондиліт. Це стани, за яких внаслідок дії прозапальних медіаторів (цитокіни інтерлейкіни 1β і 6, фактор некрозу пухлини α, матриксні металопротеїнази) розвивається деградація суглобового хряща, синовіт, набряк і прогресуюче функціональне обмеження. Пацієнти з остеоартритом колінного або кульшового суглоба звертаються до лікаря як при первинній оцінці стану, так і під час загострення – з болем у спокої, при навантаженні та вночі, зі скутістю [3-6].
Гострі м’язово-скелетні захворювання та ураження навколосуглобових тканин. Частими причинами звернення до ортопеда-травматолога є субакроміальний больовий синдром і плечолопатковий періартрит, тендиніт надостьового м’яза й двоголового м’яза плеча, трохантерит, латеральний і медіальний епікондиліт, бурсити. Субакроміальний больовий синдром є однією з найчастіших причин болю в плечі й пов’язаний із хронічним запаленням у ділянці ротаторної манжети та субакроміального простору [7].
Больові синдроми хребта: гостра та підгостра люмбалгія, люмбоішіалгія, цервікалгія з м’язово-тонічним компонентом. У цих випадках консультація нейрохірурга є необхідною за наявності red flags («червоних прапорців»), підозри на компресію нервових структур, перелом, інфекцію чи іншу патологію, що може потребувати оперативного втручання [8].
Посттравматичний біль, запалення та набряк при ушкодженнях опорно-рухового апарату. Розтягнення й часткові розриви зв’язок (гомілковостопний, колінний, п’ястно-фаланговий суглоби), забої суглобів і м’яких тканин, ушкодження менісків, переломи супроводжуються вираженим больовим синдромом і реактивним запаленням, що потребує ефективного та швидкого знеболення [10].
Спільним компонентом усіх цих станів є патофізіологічна основа: запалення тканин із вивільненням прозапальних медіаторів, активацією периферичних ноцицепторів і формуванням набряку. Результатом цього запального каскаду є не лише больовий синдром, а й об’єктивні порушення функції – обмеження рухів у суглобі, зниження м’язової сили, утруднення опори на кінцівку. Оскільки запалення виступає ключовою ланкою патологічного процесу, призначення НПЗП, здатних одночасно зменшувати біль і впливати на його причину, розглядається як одна з основних складових симптоматичної терапії [2, 4, 5, 8].
Вимоги до системного НПЗП за цих станів
Для відновлення функції та ранньої реабілітаційної активізації важливим є здатність призначеної терапії швидко зменшувати біль і запалення та забезпечувати полегшення симптомів упродовж усієї доби. У цьому контексті препарат, який обирається для симптоматичної терапії, має відповідати кільком вимогам одночасно [1]:
- забезпечувати достатній протизапальний та анальгетичний ефекти в короткі терміни від початку терапії;
- демонструвати прийнятний профіль безпеки;
- мати зручний режим прийому, щоб забезпечити прихильність пацієнта до призначеного лікування.
Такий підхід до вибору НПЗП відповідає сучасним тенденціям доказової медицини, які орієнтують клініциста на оцінку не лише ефективності препарату, а й зручності його застосування як важливого чинника, що визначає практичний результат лікування [11, 12].
Одним із препаратів, що відповідає цим вимогам і має достатню доказову базу в даній популяції пацієнтів, є диклофенак натрію – НПЗП із вираженою анальгетичною та протизапальною дією. При запаленні, спричиненому травмами або дегенеративними захворюваннями опорно-рухового апарату, диклофенак зменшує біль, набряк тканин і сприяє відновленню функції ушкоджених суглобів, зв’язок, сухожиль і м’язів [1, 13]. На фармацевтичному ринку України диклофенак натрію представлений, зокрема, препаратом німецької якості Диклоберл®. Безперечною перевагою препарату є різноманітність лікарських форм, що включають: Диклоберл® 75 – розчин для ін’єкцій в ампулах по 3 мл (75 мг), Диклоберл® ретард – капсули пролонгованої дії по 100 мг та супозиторії Диклоберл® 50 мг і 100 мг.
Ін’єкційна форма диклофенаку є доцільною при вираженому гострому болю, коли потрібен швидкий системний ефект, тоді як ретард-форми та супозиторії зручні для рівномірного контролю симптомів упродовж доби. Практичний вибір між формами диклофенаку визначається насамперед інтенсивністю болю, умовами лікування (стаціонарні чи амбулаторні) та потребою в купіруванні симптомів у нічний час. Сумарна добова доза диклофенаку з усіх системних форм не має перевищувати 150 мг, тому поєднання ін’єкцій 75 мг і супозиторіїв 100 мг в один день потребує корекції схеми або відмови від одночасного застосування.
Клінічні сценарії застосування диклофенаку
Наведені нижче клінічні сценарії ілюструють практичне обґрунтування вибору системних форм диклофенаку в типових ситуаціях ортопедо-травматологічного прийому.
Сценарій 1. Гостре розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба
Чоловік, 34 років, скаржиться на різкий біль по зовнішній поверхні гомілковостопного суглоба, наростаючий набряк і болісність при ходьбі. З анамнезу: під час гри у футбол підвернув стопу при приземленні після стрибка. Пацієнт звернувся до травматолога-ортопеда для виключення перелому, оцінки стабільності суглоба та визначення можливості консервативного лікування з ортезуванням і ранньою функціональною активізацією.
За даними рентгенографії переломів не виявлено. Клінічно: болісність при пальпації у проєкції передньої таранно-малогомілкової зв’язки, виражений реактивний набряк. Встановлено діагноз: часткове ушкодження зв’язкового апарату I-II ступеня. Призначено комплексне консервативне лікування: холод на зону травми в перші 24-48 год, спокій та обмеження навантаження, підвищене положення кінцівки, напівжорсткий ортез на гомілковостопний суглоб, ЛФК, дозоване навантаження в ортезі, пропріоцептивне тренування через 1-3 тижні.
Для контролю болю та реактивного запалення доцільно розпочати терапію Диклоберлом з ін’єкційної форми 75 мг внутрішньом’язово (в/м) упродовж 1-2 днів, із подальшим переходом на ретард-капсули 100 мг 1 раз на добу курсом до 14 днів. Така послідовність дозволяє забезпечити швидкий старт аналгезії, контроль нічного болю та подальший рівномірний протизапальний ефект. Повторний огляд рекомендований через 5-7 днів для оцінки стабільності суглоба та динаміки відновлення.
Сценарій 2. Загострення остеоартриту колінного суглоба на фоні помірного гастроінтестинального ризику
Жінка, 62 років, з остеоартритом правого колінного суглоба II-III стадії скаржиться на загострення з болем при ходьбі та підйомі по сходах, ранковою скутістю, що триває до 25-30 хвилин, помірним синовіальним компонентом і значним обмеженням функції. При зборі анамнезу встановлено: приблизно 5 років тому пацієнтка мала епізод гастриту з диспепсією, наразі скарг із боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ) немає, але зрідка відзначає печію після вживання гострої їжі. На наявність інфекції Helicobacter pylori не обстежувалась.
Наявний помірний гастроінтестинальний ризик: анамнез гастриту, наявність диспептичних симптомів у минулому, вік >60 років. За відсутності активної виразки та кровотечі в анамнезі протипоказань для призначення НПЗП немає, однак необхідна гастропротекція.
За наявності лише помірного (невираженого) болю на початку лікування від ін’єкцій можна відмовитися на користь ретард- капсул із першого дня: 100 мг 1 раз на добу до 14 днів. Пролонгована форма з режимом прийому 1 раз на добу є оптимальною для пацієнтки з хронічним захворюванням суглоба: вона забезпечує рівномірне знеболення та зменшення ранкової скутості без необхідності повторних прийомів. З огляду на помірний ШКТ-ризик доцільним є додавання до схеми лікування інгібітора протонної помпи, наприклад омепразолу 20 мг 1 раз на добу на період прийому НПЗП. Пацієнтці рекомендовано звернутися до лікаря у разі появи болю в епігастрії, нудоти, темного випорожнення або будь-яких диспептичних симптомів. Після завершення курсу рекомендована повторна консультація щодо необхідності підтримувальної терапії та оцінка ефективності лікування.
Сценарій 3. Гострий неспецифічний біль у нижній частині спини
Чоловік, 45 років, офісний працівник, звернувся після виникнення різкого болю в попереку, який з’явився під час підняття важких коробок при переїзді. Біль інтенсивний, із чіткою локалізацією в попереково-крижовому відділі, іррадіацією по задній поверхні лівого стегна до підколінної ямки. Рухи в поперековому відділі різко обмежені, зберігається анталгічна поза. Після обстеження виключено перелом, деструктивні зміни, значущу компресію нервового корінця та неврологічний дефіцит. Встановлено діагноз: гостра неспецифічна люмбалгія з м’язово-тонічним компонентом без показань до операції. У такій клінічній ситуації НПЗП є фармакологічною опцією першої лінії, а диклофенак може призначатися коротким курсом: 75 мг в/м у перші 1-3 дні, далі – ретард-капсули 100 мг на добу ще протягом 5-7 днів. Ін’єкційний диклофенак на старті швидко знижує інтенсивність гострого болю, що є принципово важливим для запобігання хронізації. Пролонгована форма забезпечує стабільне анальгетичне покриття в денний і нічний час при прийомі 1 раз на добу. Пацієнту роз’яснено, що поява слабкості в нозі, порушення сечовипускання або наростання неврологічних симптомів є підставою для термінового повторного звернення. Призначено розвантажувальний корсет на поперекову ділянку, міорелаксант і ЛФК.
Сценарій 4. Плечолопатковий періартрит
Жінка, 55 років, вчителька, скаржиться на біль у правому плечовому суглобі, що наростає протягом останніх 2-3 тижнів. Біль посилюється при відведенні руки більш ніж на 60°, при закладанні її за спину та вночі в положенні на правому боці. За результатами ультразвукового дослідження та магнітно-резонансної томографії (МРТ) підтверджено субакроміальний бурсит, частковий тендиніт надостьового м’яза, без повного розриву ротаторної манжети плеча. Показань до оперативного лікування не встановлено. Рекомендована консервативна терапія.
У цій ситуації доцільним є короткий курс системного диклофенаку з переходом між формами: 75 мг в/м 1-2 дні, далі – ретард-капсули 100 мг 1 раз на добу або супозиторії 100 мг на ніч загальним курсом до 14 днів. Пролонгована форма зручна у цій клінічній ситуації: пацієнтка активна, але заважає нічний біль і біль під час руху. Рівномірна концентрація диклофенаку протягом доби за прийому 1 раз на добу зменшує як денний, так і нічний компонент болю, що покращує сон і прихильність до терапії. Супозиторії особливо виправдані при вираженому нічному болю.
Сценарій 5. Травма коліна після падіння з велосипеда
Пацієнт, 41 року, звернувся після падіння з велосипеда під час їзди нерівною ґрунтовою дорогою, унаслідок чого виникло ротаційно-вальгусне ушкодження правого колінного суглоба та забій підборіддя. Клінічно відзначалися сильний біль по медіальній поверхні коліна, реактивний набряк і утруднення опори на кінцівку, а також забій м’яких тканин підборіддя з локальним набряком і болісністю при відкриванні рота.
За даними рентгенографії перелом було виключено, а МРТ виявила часткове ушкодження медіальної колатеральної зв’язки I-II ступеня, невеликий реактивний випіт і забій м’яких тканин без ознак ушкоджень, що потребують хірургічного втручання. Пацієнту рекомендовано консервативну тактику: ортезування, дозоване розвантаження кінцівки, локальну протинабрякову терапію та ранню функціональну реабілітацію; у зв’язку із супутнім забоєм підборіддя – місцевий холод, щадний режим і м’яку їжу на кілька днів.
Через біль і набряк у ділянці підборіддя в перші дні після травми пероральний прийом твердих лікарських форм був утруднений, тому доцільним було послідовне застосування системних форм диклофенаку: 75 мг в/м упродовж 1-3 днів, далі – супозиторії 100 мг на ніч на 4-5-й день, а після відновлення можливості ковтання – ретард-капсули 100 мг 1 раз на добу (загальний курс диклофенаку – до 14 днів). Такий підхід забезпечує безперервний контроль болю, запалення та набряку на всіх етапах амбулаторного ведення.
Патологія опорно-рухового апарату рідко обмежується тільки больовим синдромом, оскільки в більшості клінічних ситуацій біль поєднується із запаленням, набряком і функціональним дефіцитом. З огляду на це вибір НПЗП має ґрунтуватися не лише на здатності швидко купірувати біль, а й на можливості забезпечити стабільний контроль симптомів упродовж доби, прийнятний профіль безпеки та зручність застосування, що впливає на прихильність пацієнта до лікування. Диклофенак завдяки поєднанню вираженої анальгетичної та протизапальної дії, а також наявності різних системних лікарських форм може розглядатися як практичний інструмент поетапної терапії в ортопедо-травматологічній практиці – від стартового контролю гострого болю до подальшого амбулаторного ведення пацієнта. Клінічний вибір конкретної форми має визначатися характером патології, інтенсивністю болю, функціональним станом пацієнта, умовами лікування та наявністю супутніх ризиків.
Список літератури – у редакції.
Підготувала Марія Ареф’єва
Тематичний номер «Хірургія. Ортопедія. Травматологія. Інтенсивна терапія» № 2 (69), 2026 р.
