8 липня, 2026

Стандарт медичної допомоги «Суїцидальна поведінка»

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24 квітня 2026 року № 546

Загальна частина

Діагноз: цей стандарт медичної допомоги описує надання медичної допомоги особі із суїцидальною поведінкою.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), суїцидальна поведінка включає суїцидальні думки (ідеї), плани самогубства, спроби самогубства та самогубство (WHO operational handbook on tuberculosis. Module 6: tuberculosis and comorbidities, second edition. Geneva: World Health Organization, 2024).

Коди стану або захворювання. НК 025:2021 «Класифікатор хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я»:

Х60-Х84 Навмисне завдання собі шкоди.

Перегляд стандарту медичної допомоги заплановано на 2031 рік.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Розробники
Кузін Ігор Володимирович	заступник міністра охорони здоров’я України – головний державний санітарний лікар України, голова робочої групи
Іванчук Ірина Олександрівна	начальниця відділу управління та протидії вірусним гепатитам і опіоїдної залежності ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», заступниця голови робочої групи з клінічних питань
Анопрієнко Олена Василівна	завідувачка Центру медико-психологічної, соціально-реабілітаційної допомоги дітям ДНП «Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» МОЗ України»
Гнедюк Наталія Іванівна	головна спеціалістка відділу психологічного супроводу Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України, полковник (за згодою)
Горбунова Вікторія Валеріївна	докторка психологічних наук, психотерапевтка, голова Національного комітету EuroPsy (за згодою)
Гриценко Валерія Вікторівна	головний фахівець з управління та протидії вірусним гепатитам і опіоїдної залежності відділу управління та протидії вірусним гепатитам і опіоїдної залежності ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України»
Заставний Ігор Ігорович	доцент кафедри державного управління Українського католицького університету, лікар загальної практики – сімейної медицини, співзасновник товариства з обмеженою відповідальністю «Свої рідні» (за згодою)
Климчук Віталій Олександрович	віцепрезидент громадської спілки «Національна психологічна асоціація» (за згодою)
Марценковська Інна Іванівна	старша дослідниця, провідна наукова співробітниця відділу наукових досліджень психічних розладів дітей і підлітків, керівниця Клініки дитячої та підліткової психіатрії ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України»
Масяк Наталя Юріївна	асистентка кафедри психіатрії ДНП «Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького»
Пилягіна Галина Яківна	завідувачка кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика
Сіренко Тетяна Василівна	заступниця директора з психологічного напряму ДЗ «Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України»
Хаустова Олена Олександрівна	завідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця
Чабан Олег Созонтович	директор Навчально-наукового інституту психічного здоров’я, професор кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця; президент Всеукраїнської асоціації психосоматичної медицини
Чаморсов Олександр Юрійович	головний психолог «Гарячої лінії кризової підтримки» Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України (за згодою)
Чигринська Любов Павлівна	експертка з психічного здоров’я Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України, лікар-психіатр, лікар-психолог ДНП «Український медичний центр реабілітації матері та дитини МОЗ України»
Чижевський Сергій Олександрович	начальник психологічної служби Управління державної охорони України, полковник (за згодою)
Шульц Олег Євгенович	спеціаліст з питань психічного здоров’я Бюро ВООЗ в Україні (за згодою)
Методологічний супровід та інформаційне забезпечення
Гуленко Оксана Іванівна	заступниця директора департаменту – начальниця управління стандартизації медичної та реабілітаційної допомоги Департаменту стандартів у сфері охорони здоров’я ДП «Державний експертний центр МОЗ України», заступниця голови робочої групи з методологічного супроводу
Рецензенти
Аймедов Костянтин Володимирович	доктор медичних наук, професор, лікар-психіатр, медичний психолог, начальник відділу планування та розвитку спроможностей військової медицини – заступник начальника Військово-медичного управління, підполковник медичної служби
Черненко Інна Олександрівна	кандидатка медичних наук, старша ординаторка клініки психіатричної (з палатами для наркологічних хворих) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», професорка кафедри військової психіатрії, медичної та клінічної психології Української військово-медичної академії, підполковник медичної служби

Розділ І

Охорона громадського здоров’я

Положення стандарту медичної допомоги

Ранній скринінг щодо наявності суїцидальних думок і суїцидальної поведінки проводиться для виявлення осіб із суїцидальною поведінкою, що дає змогу здійснити своєчасне направлення до фахівців, ініціювати належне оцінювання клінічного стану, забезпечити доступ до послуг з підтримки й лікування та протидіяти розвитку кризових станів, таким чином запобігаючи спробам і завершенню самогубства.

Має бути впроваджена система профілактики, раннього скринінгу щодо суїцидальних намірів і поведінки з фокусом на розлади психіки та поведінки, що трапляються в більшості осіб, які мають суїцидальні думки й наміри або робили спроби самогубства, підтримки для особи, яка має такі думки та наміри чи здійснила спробу самогубства, підтримки для близького оточення особи із суїцидальною поведінкою з метою профілактики психічних розладів і запобігання спробам самогубства серед цієї категорії осіб.

Психіатрична допомога надається відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».

Обґрунтування

Суїцидальна поведінка часто виникає в контексті не лише психічних розладів, а й психосоціальних криз або недостатньої соціальної та міжособистісної підтримки. Водночас значна частина осіб, які вчиняють самогубство, не звертається по допомогу, що вказує на важливість системного виявлення ризиків у межах первинної медичної допомоги й інших точок контакту із системою охорони здоров’я.

Увага щодо ознак суїцидальної поведінки та впровадження раннього скринінгу сприяє своєчасному виявленню осіб із суїцидальною поведінкою та знижує кількість спроб і завершених самогубств завдяки своєчасному наданню необхідної допомоги.

Профілактичні програми суїцидальної поведінки в освітньому середовищі, що проводяться у формі загальних лекцій або бесід, не є ефективними в зниженні суїцидальної поведінки, не сприяють підвищенню звернень по медичну допомогу та можуть провокувати суїцидальні думки серед учнів із психічними розладами, які часто залишаються невідомими викладачам. Заходи мають бути спрямовані на виявлення клінічних симптомів депресії й інших психічних розладів, пов’язаних із суїцидальним ризиком, безпосереднє виявлення суїцидальних думок і намірів з використанням прямих запитань про них і подальше направлення до фахівців психічного здоров’я. Скринінгові або освітні програми, що не передбачають чітких механізмів оцінки та маршрутизації осіб з виявленими ризиками, не мають застосовуватися, і лише за умови наявності таких процедур можливе використання програм прямого скринінгу як допоміжного інструменту раннього виявлення підлітків групи ризику.

У разі спроби самогубства в особи зростають ризики повторних спроб, а отже, вона потребує особливої уваги з боку фахівців, подальшого супроводу та регулярного огляду щодо станів психічного здоров’я й суїцидальних думок і намірів.

У разі завершеного самогубства члени родини та близького оточення померлої особи мають підвищені ризики щодо виникнення розладів психіки й поведінки та підвищені ризики щодо здійснення самогубства. З метою запобігання вищезазначеному необхідним є впровадження цілеспрямованого клінічного втручання, спрямованого на підтримку родичів, друзів, учителів та інших осіб із близького соціального кола померлої особи з метою полегшення горя, зменшення почуття провини, депресивних і тривожних симптомів, профілактики посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також зниження ризику копіювання або ототожнення з поведінкою померлої особи як моделлю подолання життєвих труднощів. Особливої уваги потребують діти передпубертатного віку, в яких після самогубства близького родича чи друга можуть розвиватися афективні та тривожні розлади, ПТСР або інші психічні стани, що зумовлюють необхідність індивідуального, групового чи сімейного втручання, включно з психопедагогічним консультуванням, шкільною психологічною підтримкою та довготривалими програмами супроводу, які також мають охоплювати дітей і підлітків, чий знайомий здійснив спробу самогубства, з огляду на те що психічний стан батьків також впливає на психоемоційне здоров’я дитини, а робота з почуттям провини має включати наголос на незворотності наслідків суїциду.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові

Скринінг щодо наявності суїцидальних думок, намірів або спроб самогубства проводиться на первинному рівні медичної допомоги для всіх осіб, які мають одну з таких ознак:

◆ виражене відчуття безнадії та відчаю;

◆ поточні думки/плани/дії із самоушкодження/суїциду або наявність їх у минулому;

◆ акт самоушкодження з ознаками отруєння/інтоксикації, кровотечі з ран, завданих самому собі, зомлінням та/або надмірною сонливістю;

◆ будь-які з пріоритетних ПНПР-станів;

◆ хронічний біль;

◆ сильний емоційний дистрес.

Після проведення скринінгу на рівні первинної медичної допомоги подальші дії здійснюються відповідно до алгоритму, що визначений у Настанові з ведення психічних, неврологічних розладів і розладів, пов’язаних зі вживанням психоактивних речовин, у неспеціалізованих закладах охорони здоров’я (ЗОЗ), розробленій у межах Програми дій ВООЗ із подолання прогалин у галузі психічного здоров’я (mhGAP).
У ЗОЗ, що надають спеціалізовану психіатричну допомогу й послуги з психічного здоров’я, скринінг щодо наявності суїцидальних думок, намірів або спроб самогубства проводиться для всіх осіб, які мають психічні та поведінкові розлади.
У ЗОЗ, що надають спеціалізовану медичну допомогу, скринінг щодо наявності суїцидальних думок, намірів або спроб самогубства проводиться для осіб, перелік яких визначено в пункті «Фізичні захворювання» додатку 1 до цього стандарту.
Для проведення скринінгу в ЗОЗ, що надають спеціалізовану медичну допомогу, використовується Колумбійська шкала оцінювання ризику самогубства (C-SSRS), наведена в додатку 2 до цього стандарту.
У разі отримання позитивних результатів скринінгу щодо наявності суїцидальних думок, намірів або спроб самогубства здійснюється комплексна оцінка осіб із суїцидальною поведінкою.
У разі отримання інформації щодо здійснення спроби чи завершеного самогубства члена родини або близького оточення особи медичний працівник, який надає первинну медичну допомогу чи психіатричну медичну допомогу, або працівник, який надає соціально-психологічні послуги на базі ЗОЗ або інших установ, ініціює оцінювання психоемоційного стану члена родини чи близького оточення особи, котра здійснила спробу або завершене самогубство (за його згодою).
Метою такого оцінювання є виявлення ознак патологічного горювання, почуття провини, ранній скринінг депресивних і тривожних розладів, ПТСР.
Одночасно з оцінюванням члену родини або близького оточення особи, яка здійснила спробу чи завершене самогубство, надається психологічна підтримка за зазначеними напрямами:

◆ опрацювання почуття провини;

◆ зниження рівня гострої реакції на стрес;

◆ нормалізація почуття втрати та підтримка процесу проживання горя;

◆ виявлення й подолання деструктивних копінг-стратегій;

◆ профілактика ПТСР;

◆ підтримка в адаптації до змінених життєвих обставин.

Якщо самогубство було здійснено іншою дитиною або підлітком із близького оточення дитини чи підлітка, батькам або особам, які здійснюють догляд за дитиною, надається інформація щодо ознак ускладненого горя, депресії, суїцидальних намірів у дітей і підлітків.

Бажані

Скринінг щодо наявності суїцидальних думок, намірів або спроб самогубства проводиться надавачами соціальних і психологічних послуг для осіб, перелік яких визначено в додатку 1 до цього стандарту, пункти: 4. «Психосоціальні особливості»; 5. «Перенесені травми в дитинстві»; 6. «Сімейний анамнез і фактори генетичної вразливості»; 7. «Психологічні стани».
Забезпечення проведення регулярного навчання щодо навичок поводження з пацієнтами із суїцидальною поведінкою в будь-якому доступному форматі для всього персоналу ЗОЗ, які надають медичну допомогу особам із суїцидальною поведінкою (ЗОЗ, що надають первинну медичну допомогу; ЗОЗ, що надають спеціалізовану психіатричну допомогу; ЗОЗ, що надають екстрену (невідкладну) медичну допомогу).

Розділ II

Комплексна оцінка осіб із суїцидальною поведінкою

Положення стандарту медичної допомоги

Оцінка осіб із суїцидальною поведінкою здійснюється у форматі психіатричного оцінювання, що включає оцінку поточного стану пацієнта, його індивідуальні сильні та слабкі сторони, опитування щодо суїцидальних думок, намірів, наявності плану самогубства (здійснюється для кожної зі спроб), наявність психічних розладів.

Інформація про стан пацієнта від його найближчого оточення є важливою та має збиратися з урахуванням принципу конфіденційності й дотримання лікарської таємниці.

Обґрунтування

Важливим джерелом інформації про стан пацієнта є інформація від його найближчого оточення, котра, своєю чергою, має збиратися з урахуванням принципу конфіденційності та дотримання лікарської таємниці. Під час оцінювання важливо зважати, що пацієнти часто заперечують наявність суїцидальних намірів у відповідь на прямі запитання, тому треба мати настороженість щодо висловлювань, які виражають почуття песимізму та безнадії щодо майбутнього, на кшталт «Життя не варте того, щоб жити», «Краще вже ніколи не стане».

З огляду на те що шкали оцінювання суїцидальних намірів мають високий рівень хибнопозитивних і хибнонегативних результатів і дуже низьку позитивну прогностичну цінність, вони використовуються як допоміжні засоби та не можуть замінити психіатричне обстеження.

Разом із психіатричною оцінкою здійснюється оцінка наявності психосоціальних стресорів у житті пацієнта, як гострих, так і хронічних, поточного функціонування, соціальної ситуації. Виявлення фізичних захворювань, особливо таких, які пов’язані з больовим синдромом, призводять до значного обмеження життєдіяльності, має важливе значення, оскільки такі діагнози також можуть бути пов’язані з підвищеними ризиками самогубства.

Під час оцінювання здійснюється оцінка факторів ризику та захисних факторів щодо самогубства. Такі фактори ризику, як нещодавня спроба самогубства (особливо з високим рівнем летального результату), доступ до вогнепальної зброї або інших засобів, як-от певні лікарські засоби чи хімічні речовини, наявність передсмертної записки, плану самогубства (особливо із застосуванням методу, який має високу летальність), варто вважати серйозними самі по собі, незалежно від того, чи присутні інші фактори ризику.

Отримання інформації щодо того, чи розробив пацієнт план самогубства, є ключовою частиною оцінювання ризику самогубства. Що детальнішим і конкретнішим є план самогубства, то вищим є рівень ризику щодо його здійснення. Плани, що передбачають застосування летальних методів або розроблені таким чином, щоб уникнути виявлення, або наявність доступу до знарядь самогубства, особливо таких, які мають високу летальність, свідчать про високий ризик.

Зважаючи на те що до самогубства можуть призвести імпульсивні дії, при оцінюванні ризику в усіх пацієнтів потрібно визначати доступ до знарядь самогубства.

Враховуючи те що інтоксикація алкоголем або психоактивними речовинами є фактором ризику для самогубства, при проведенні психіатричної оцінки потрібно з’ясувати патерни вживання алкоголю та психоактивних речовин і оцінити наявність розладів, пов’язаних з їх уживанням.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові

Комплексна оцінка особи із суїцидальною поведінкою або підозрою щодо наявності суїцидального ризику включає:

◆ комплексну психіатричну оцінку;

◆ оцінку психосоціального статусу та соціальної ситуації;

◆ оцінку соматичного статусу, зокрема наявності захворювань, що призводять до обмеження життєдіяльності та/або прогнозованої обмеженої тривалості життя;

◆ комплексна психіатрична оцінка проводиться лікарем-психіатром; оцінка психосоціального статусу та соціальної ситуації проводиться одним з фахівців: лікар-психіатр, психотерапевт, психолог, соціальний працівник, медична сестра чи медичний брат.

Перед оцінюванням потрібно налагодити довірливі стосунки з пацієнтом і проводити оцінку в приміщенні, яке забезпечує конфіденційність розмови.
Оцінка суїцидальності здійснюється для осіб, які:

◆ отримали позитивні результати скринінгу щодо наявності суїцидальних думок або намірів;

◆ озвучують думки, наміри щодо здійснення самогубства;

◆ отримують медичну допомогу у зв’язку зі вчиненою спробою самогубства;

◆ отримують медичну допомогу внаслідок інтоксикації, що пов’язана з прийманням отруйних чи токсичних речовин, або травмування, котре може бути спробою самогубства, навіть якщо пацієнт це заперечує;

◆ мають ознаки самоушкоджень.

Якщо пацієнта госпіталізовано зі спробою самогубства, первинна оцінка проводиться невідкладно; оцінка відкладається за наявності гострої інтоксикації, спричиненої вживанням психоактивних речовин або алкоголю, або такого стану пацієнта, що унеможливлює її проведення;

◆ якщо пацієнт не може повноцінно брати участь в оцінюванні через непритомність або високий рівень інтоксикації, потрібно регулярно перевіряти умови, щоб якнайшвидше провести оцінку;

◆ наявність алкоголю в крові або повітрі, що видихається, не є підставою для відмови від оцінювання.

Комплексна психіатрична оцінка включає:

◆ оцінку суїцидальних думок, зокрема їхньої частоти, тривалості, змісту, наявності конкретних планів щодо здійснення самогубства, включно з будь-якими кроками, зробленими для реалізації планів або підготовки до смерті, наявності суб’єктивного сприйняття летальності методу самогубства, який обирається для його здійснення;

◆ оцінку факторів ризику та факторів захисту щодо здійснення самогубства відповідно до додатку 1 до цього стандарту;

◆ оцінку психічних розладів;

◆ збір інформації щодо попередніх спроб самогубства чи самоушкоджувальної поведінки, зокрема про час, метод здійснення, життєву ситуацію на момент здійснення, перебування в стані інтоксикації, що пов’язана з уживанням психоактивних речовин або алкоголю;

◆ збір інформації щодо наявності самогубств або спроб самогубства в родині, наявності психічних розладів у родині;

◆ оцінку наявності думок, планів або намірів учинити насильство стосовно інших людей;

◆ оцінку схильності до ризикованої поведінки, включно з необережним керуванням автотранспортом, ризикованими сексуальними стосунками.

Комплексна оцінка відбувається у формі клінічного інтерв’ю щодо вивчення суїцидальності та здійснюється відповідно до додатку 3 до цього стандарту.
При проведенні комплексної оцінки використовуються опитувальники:

◆ шкала суїцидальних думок (Scale for Suicide Ideation), наведена в додатку 4 до цього стандарту;

◆ скринінг на наявність депресії – анкета пацієнта про стан здоров’я (PHQ‑9), наведена в додатку 5 до цього стандарту;

◆ опитувальник суїцидальної поведінки (SBQ-R), наведений у додатку 6 до цього стандарту;

◆ шкала суїцидальних намірів (The Suicide Intent Scale), наведена в додатку 7 до цього стандарту;

◆ шкала причин для життя (Reasons for Living Inventory), наведена в додатку 8 до цього стандарту;

◆ короткий опитувальник суїцидальної кризи адаптований (Коса), наведений у додатку 9 до цього стандарту;

◆ опитувальник суїцидальних думок (SIQ), наведений у додатку 10 до цього стандарту.

Інструменти для оцінювання суїцидальних думок використовуються як допоміжні в межах комплексної оцінки й не застосовуються для оцінювання ступеня ризику самогубства та як прогностичний інструмент учинення повторних епізодів самоушкодження або самогубства в майбутньому.
Оцінка розладів психіки та поведінки включає оцінювання:

◆ анамнезу психічних розладів, включно зі збором інформації про попередні діагнози, призначене лікування або самолікування, ефективність лікування, досвід госпіталізації з приводу психічного розладу;

◆ поточних психічних розладів.

Оцінка поточних психічних розладів включає визначення наявності:

◆ депресивного розладу;

◆ тривожного розладу;

◆ шизофренії;

◆ розладів особистості з фокусом на межові й антисоціальні розлади особистості;

◆ розладів, пов’язаних з уживанням психоактивних речовин, включно з алкоголем;

◆ розладу харчової поведінки;

◆ патологічної пристрасті до азартних ігор.

Оцінка психосоціального статусу та соціальної ситуації включає оцінювання:

◆ культурних і релігійних переконань пацієнта щодо смерті;

◆ наявності гострих або хронічних психосоціальних стресорів, які можуть включати міжособистісні втрати, фінансові труднощі або зміни соціально-економічного статусу, розлад у сімейних стосунках;

◆ домашнього насильства, що включає фізичне, психологічне, сексуальне, економічне насильство;

◆ минулих або поточних випадків сексуального чи фізичного насильства;

◆ занедбаності;

◆ статусу зайнятості;

◆ сімейної ситуації з акцентом на наявність і спільне проживання з дітьми;

◆ характеру стосунків між членами сім’ї, наявність внутрішньосімейної підтримки;

◆ навичок подолання стресу та реакції на стрес у минулому;

◆ особистісних рис, сильних і слабких сторін особистості;

◆ здатності критично оцінювати реальність;

◆ здатності витримувати психологічний біль і задовольняти психологічні потреби.

При оцінюванні соціальної ситуації особлива увага спрямовується на оцінку питань, пов’язаних з безпекою пацієнта, зокрема перебування в ситуації ризику або наявного насильства.
У пацієнтів, які мають повторні госпіталізації з приводу суїцидальних спроб, кожна суїцидальна спроба оцінюється окремо та комплексна оцінка повторюється.
У пацієнтів, які отримують стаціонарне лікування при зміні формату терапії, зокрема виписки зі стаціонару або зменшенні інтенсивності нагляду, проводиться повторна оцінка стану.
За умови дотримання конфіденційності додаткова інформація збирається від членів близького оточення пацієнта.
Якщо пацієнт із суїцидальною поведінкою не може пояснити свій стан вербально, пропонується використання альтернативних методів спілкування, як-от написання листів, ведення щоденників емоційного стану, використання узгоджених фраз або емотиконів, малювання.

Бажані

Комплексна оцінка здійснюється мультидисциплінарною командою, до якої за потреби можуть бути залучені лікар-психіатр, лікар-психотерапевт, лікар-психолог, соціальний працівник, медична сестра чи медичний брат, лікар загальної практики – сімейний лікар.
Додатково при проведенні комплексної оцінки як опитувальники можуть використовуватися:

◆ тест тематичної апперцепції для виявлення дихотомічного мислення як фактора ризику самогубства;

◆ шкала безнадійності Бека, наведена в додатку 11 до цього стандарту.

Розділ III

Фармакологічні та нефармакологічні методи надання допомоги особам із суїцидальною поведінкою

Положення стандарту медичної допомоги

Основне завдання лікування та/або психологічної корекції (супроводу) осіб із суїцидальною поведінкою спрямоване на пом’якшення факторів ризику та посилення факторів захисту щодо суїцидальної поведінки, стабілізації психічного стану й лікування коморбідних психічних розладів. Основним підходом лікування та/або психологічної корекції (супроводу) є застосування комбінації фармакологічних і нефармакологічних методів, зокрема доказових психосоціальних інтервенцій різної інтенсивності.

При організації лікування та/або психологічної корекції (супроводу), зокрема умов і вибору необхідних утручань, застосовується принцип ступеневого підходу: від найменш інтенсивного відповідно до поточного стану пацієнта та балансу оцінки переваг і ризиків до більш інтенсивного за неефективності втручання чи потреби в інтенсивніших утручаннях.

Лікування та/або психологічна корекція (супровід) надається амбулаторно чи в умовах стаціонару. Формат лікування та/або психологічної корекції (супроводу) визначається індивідуально з урахуванням комплексної оцінки стану пацієнта, ризиків і переваг кожного з форматів лікування та/або психологічної корекції (супроводу), зокрема з урахуванням поточного суїцидального ризику пацієнта, потенційної небезпеки для пацієнта й оточення, соматичних і психіатричних патологій, здатності та готовності налагоджувати й підтримувати терапевтичний зв’язок з лікарем.

Обґрунтування

Психосоціальна допомога має бути спрямована на покращення міжособистісних стосунків, психосоціального функціонування, розвиток стресостійкості, емоційної компетентності, стратегій подолання життєвих труднощів і стійкості. Як психосоціальна допомога використовуються короткотривалі втручання, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), міжособистісна психотерапія, психодинамічна терапія, діалектична поведінкова терапія (ДПТ).

Специфічне фармакологічне лікування відсутнє, лікарські засоби застосовуються для корекції кризового стану, а також для лікування супутніх психічних розладів і станів. У разі фармакологічної терапії психічних розладів і станів застосовуються антидепресанти, антипсихотики, нормотиміки й анксіолітики.

Переваги надання медичної/психологічної/психотерапевтичної допомоги в умовах стаціонару необхідно порівнювати з їхніми можливими негативними наслідками (наприклад, переривання трудової діяльності, фінансовий та інший психосоціальний стрес, соціальна стигма). Ризик самогубства є лише одним і не єдиним фактором, який варто брати до уваги при прийнятті рішення щодо госпіталізації, оскільки пацієнти можуть почуватися приниженими або наляканими, перебуваючи в лікарні, замість того, щоб відчути емоційне полегшення. Для деяких пацієнтів лікування в таких обмежувальних умовах, як стаціонар, може спричиняти розвиток залежності та регресивний цикл посилення суїцидальних думок.

При організації лікування та/або психологічної корекції (супроводу) важливими є створення терапевтичного альянсу як одного з факторів захисту від суїцидальної поведінки та координація лікування в разі ведення пацієнта декількома медичними спеціалістами.

Безперервний моніторинг безпеки пацієнта та клінічного стану, а також динамічний перегляд оцінки факторів ризику щодо здійснення самогубства, є невід’ємною частиною планування й супроводу лікувального процесу.

Вживання психоактивних речовин і наявність розладів, пов’язаних з їх уживанням, включно з алкоголем, підвищують ризики суїциду й знижують прихильність до лікування та його ефективність. Відповідно, особам з розладами внаслідок уживання психоактивних речовин, включно з алкоголем, необхідно пропонувати лікування таких розладів відповідно до галузевих стандартів медичної допомоги.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові

Надання медичної допомоги пацієнту із суїцидальною спробою здійснюється відповідно до алгоритмів, наведених у додатку 12 до цього стандарту.
Особам, які були госпіталізовані до ЗОЗ або яким надається невідкладна медична допомога внаслідок інтоксикації, що пов’язана з прийманням отруйних чи токсичних речовин, або травмування, котре може бути спробою самогубства:

◆ надається медична допомога відповідно до соматичного стану;

◆ здійснюється моніторинг їхнього стану та забезпечуються безпечні умови в частині запобігання можливим спробам самогубства, зокрема обмеження доступу до знарядь їх здійснення;

◆ проводиться комплексна психіатрична оцінка;

◆ за відсутності в ЗОЗ лікаря-психіатра здійснюється перенаправлення до ЗОЗ, що надає спеціалізовану психіатричну допомогу.

Перед початком лікування та/або психологічної корекції (супроводу) для кожного пацієнта складається індивідуальний план відповідно до додатку 13 до цього стандарту; індивідуальний план розробляється на підставі проведеної первинної психіатричної оцінки; з пацієнтом узгоджуються мета, цілі та вибір конкретного методу лікування та/або психологічної корекції (супроводу), а також заохочується активна роль пацієнта при формуванні індивідуального плану.
Для всіх пацієнтів із суїцидальною поведінкою складається план безпеки відповідно до додатку 14 до цього стандарту, який може бути складовою індивідуального плану лікування або складатися самостійно в разі відмови пацієнта від подальшого лікування.
Рішення про вибір формату лікування та/або психологічної корекції (супроводу) – в амбулаторних чи стаціонарних умовах – здійснюється з урахуванням критеріїв, наведених у додатку 15 до цього стандарту;

◆ при перегляді та зміні формату лікування та/або психологічної корекції (супроводу) проводиться повторна оцінка стану пацієнта.

Перед виписуванням із ЗОЗ медичний персонал обговорює з пацієнтом і членами близького оточення (за згоди пацієнта) мету та формат отримання подальшої допомоги, а також складає й узгоджує з пацієнтом індивідуальний план лікування та/або психологічної корекції (супроводу);

◆ для пацієнтів з тяжкою чи хронічною самоушкоджувальною поведінкою медичним персоналом забезпечується спостереження та догляд за пацієнтом протягом 48 год після виписування зі стаціонару в спосіб, узгоджений з пацієнтом або членами близького оточення (за згоди пацієнта).

Фармакотерапія призначається пацієнтам із суїцидальною поведінкою або такою, що призводить до суїцидальної поведінки, та які мають супутні психічні хвороби; призначення здійснюється відповідно до галузевих стандартів медичної допомоги з урахуванням особливостей призначення лікарських засобів (ЛЗ), ризиків, що впливають на суїцидальну поведінку, потенціал щодо летальності в разі передозування; за наявності суїцидальності ЛЗ виписувати в мінімально можливій кількості.
При лікуванні пацієнтів з депресивним розладом:

◆ першою лінією лікування є антидепресанти групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну або інші антидепресанти;

◆ призначення трициклічних антидепресантів і антидепресантів – інгібіторів моноаміноксидази здійснюється з обережністю, якщо переваги їх призначення перевищують ризики та зважаючи на високий рівень летальності при їх передозуванні, лише як резервних ЛЗ при резистентних станах;

◆ за вираженого неорганічного безсоння здійснюються навчання гігієні сну, регуляції циркадних ритмів, психотерапевтичні втручання та за потреби призначаються антидепресанти із сомнолентним ефектом;

◆ після призначення антидепресантів протягом перших тижнів лікування здійснюється постійний моніторинг стану пацієнта щодо проявів симптомів тривоги, збудження, порушення сну, психозу, суїцидальних думок;

◆ надається інформація про затримку дії ЛЗ і відповідну затримку часу полегшення симптомів розладу;

◆ при тяжкому депресивному розладі антидепресанти призначаються максимально швидко; за відсутності відповіді на фармакологічне лікування призначається електросудомна терапія (ЕСТ) як короткотривалий метод лікування; після застосування ЕСТ повторно призначається або продовжується лікування антидепресантами.

Для пацієнтів із суїцидальною поведінкою та коморбідним біполярним афективним розладом, у тому числі рецидивним, як перша лінія лікування призначаються препарати літію; при підборі дозування препаратів літію враховується потенційна токсичність ЛЗ при передозуванні;

◆ для пацієнтів із суїцидальною поведінкою та коморбідним уніполярним афективним розладом призначаються препарати літію.

При психотичних розладах і суїцидальній поведінці:

◆ першою лінією лікування є антипсихотичні ЛЗ другого покоління та новітні антипсихотичні ЛЗ;

◆ для пацієнтів із шизоафективним розладом або шизофренією призначається клозапін;

◆ антипсихотичні засоби першого покоління призначаються з обережністю через ризик посилення депресії та розвитку екстрапірамідних неврологічних побічних ефектів у пацієнтів із суїцидальною поведінкою, які демонструють низький рівень прихильності до лікування або за відсутності відповіді на лікування засобами другого покоління.

При призначенні ЛЗ особлива увага приділяється ризикам щодо їх зловживання та можливим летальним наслідкам у разі передозування ними; при призначенні таких ЛЗ за можливості члени близького оточення залучаються до контролю за прийманням ЛЗ.
За потреби призначення бензодіазепінів:

◆ перевага віддається призначенню бензодіазепінів у мінімальній ефективній дозі та на обмежений період часу;

◆ пацієнту надається інформація щодо їх потенційної взаємодії з іншими седативними засобами, алкоголем і можливий розгальмовуючий ефект;

◆ скасування прийому бензодіазепінів після їх тривалого застосування здійснюється поступово; під час такого скасування потрібно спостерігати за станом пацієнта, зокрема щодо посилення симптомів тривоги, збудження, депресії або суїцидальних намірів.

Як альтернатива бензодіазепінам призначаються інші ЛЗ, які мають заспокійливий ефект у пацієнтів із тривожністю та збудженістю, зокрема тразодон, низькі дози антипсихотиків другого покоління; за згодою пацієнта й відповідно до статті 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», протисудомні ЛЗ, як-от габапентин або вальпроєва кислота.
Як психосоціальні втручання призначаються:

◆ за наявності депресивних розладів – КПТ й інтерперсональна терапія;

◆ за наявності межового розладу особистості, а також хронічної самоушкоджувальної поведінки без суїцидальних намірів – психодинамічна терапія, схема-терапія та ДПТ;

◆ за наявності розладів психіки й поведінки внаслідок уживання психоактивних речовин, опіоїдів, алкоголю – психосоціальні втручання, визначені відповідними галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я;

◆ для пацієнтів із самоушкоджувальною поведінкою без суїцидальних намірів – терапія, спрямована на вирішення проблем, короткотривалі психологічні втручання, сімейна чи поведінкова терапія пар;

◆ сімейна терапія й інші доказові методи індивідуальної психотерапії застосовуються як додаткові методи психологічного втручання.

Незалежно від обраного методу лікування та/або психологічної корекції (супроводу) медичні працівники проводять моніторинг дотримання режиму лікування та в разі низької прихильності до лікування або пропуску планових візитів до лікаря з пацієнтом:

◆ установлюється зв’язок засобами телекомунікації (телефоном, електронною поштою або іншим узгодженим з пацієнтом способом) з метою з’ясування причин пропуску візиту;

◆ надається додаткова роз’яснювальна інформація щодо психічних розладів, особливостей методів лікування, факторів, які можуть загострювати або впливати на суїцидальні ризики.

За наявності розладів психіки та поведінки внаслідок уживання психоактивних речовин, опіоїдів, алкоголю має бути ініційовано лікування таких розладів або направлення для отримання відповідної медичної допомоги.
На всіх етапах лікування та/або психологічної корекції (супроводу) медичний персонал надає інформацію членам родини та/або близького оточення пацієнта щодо правил поведінки з особою із суїцидальною поведінкою, особливостей клінічного перебігу психіатричних захворювань, методів лікування, ризиків, пов’язаних із застосуванням ЛЗ, зокрема можливого посилення суїцидальних думок і намірів, відтермінування покращення стану пацієнта (ефекту від лікування) тощо.
Лікування та/або психологічна корекція (супровід) пацієнта з тяжкою чи хронічною самоушкоджувальною поведінкою має здійснюватися одним лікарем-психіатром; за потреби проведення додаткових консультацій з іншими лікарями-психіатрами такі консультації за можливості здійснюються закріпленим лікарем без переадресації пацієнта.

Бажані

Забезпечується постійний зв’язок між пацієнтом і визначеним медичним працівником ЗОЗ, у якому пацієнт проходить лікування, зокрема з використанням засобів телекомунікації, до якого пацієнт може звернутися в разі загострення стану (суїцидальна криза).
Лікування здійснюється мультидисциплінарною командою, до якої за потреби можуть бути залучені лікар-психіатр, лікар-психотерапевт, лікар-психолог, соціальний працівник, медична сестра чи медичний брат, лікар загальної практики – сімейний лікар.

Розділ IV

Оцінка та надання допомоги дітям і підліткам із суїцидальною поведінкою

Положення стандарту медичної допомоги

Оцінка дитини/підлітка здійснюється з урахуванням вікових особливостей розвитку та юридичних аспектів такого оцінювання з дотриманням положень Закону України «Про психіатричну допомогу».

Під час такої оцінки особлива увага приділяється оцінюванню психічного статусу та наявності психічної коморбідності (з особливою увагою щодо наявності антисоціального розладу, депресії та тривожного розладу), оцінюванню соціальної ситуації. Під час проведення оцінки й лікування обов’язковим є залучення родини з метою обговорення факторів ризику здійснення самогубства, способів обмеження доступу до небезпечних предметів і речовин, а також навчання навичкам подолання стресових ситуацій. Ключовим компонентом лікування є психотерапевтична допомога, що включає КПТ, міжособистісну терапію, ДПТ, сімейну та психодинамічну терапію.

Фармакотерапія застосовується з обережністю, з урахуванням вікових і клінічних особливостей, при цьому пріоритетними є безпечність ЛЗ і ретельний моніторинг стану пацієнта. Госпіталізація показана у випадках, коли поведінка дитини чи підлітка є непередбачуваною або пов’язана з високим ризиком, тоді як амбулаторне лікування можливе лише за умови стабільного психоемоційного стану та достатнього рівня підтримки з боку родини.

Обґрунтування

Суїцидальна поведінка в дітей і підлітків часто пов’язана з наявністю розладів психіки та поведінки, серед яких найпоширенішими є депресивні, тривожні, поведінкові розлади (особливо антисоціальна поведінка) та розлади, пов’язані з уживанням психоактивних речовин. Суттєву роль відіграють сімейні конфлікти, досвід фізичного чи сексуального насильства, кризи соціальної адаптації та гострі стресові події. Водночас значна кількість самогубств є імпульсивними й індукованими соціальним впливом за принципом наслідування: самогубству часто передує стресова подія, наприклад проблеми в школі або із законом, завершення романтичних стосунків або сварка з друзями, приклад самогубств в оточенні.

Особливості дитячого та підліткового віку зумовлюють потребу в урахуванні не лише клінічних проявів, але й рівня сімейної підтримки, характеру комунікації між батьками та дитиною, а також впливу соціального оточення.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові

Комплексна оцінка психічного стану дитини та підлітка проводиться з огляду на загальні принципи комплексної оцінки осіб із суїцидальністю (суїцидальною поведінкою) з урахуванням вікових особливостей дитини, емоційного стану та здатності до вербальної комунікації.
При проведенні оцінки інформація додатково збирається від членів близького оточення дитини, зокрема батьків або опікунів, осіб, які здійснюють догляд за дитиною;

◆ у дітей молодшого віку до оцінки може бути включене спостереження за грою дитини.

Як опитувальники при проведенні комплексної оцінки використовуються:

◆ шкала безнадійності для дітей (HSC), наведена в додатку 16 до цього стандарту;

◆ шкала причин для життя для підлітків (Reasons for Living Inventory-А), наведена в додатку 17 до цього стандарту.

Загальні підходи до надання медичної допомоги дитині або підлітку із суїцидальною поведінкою визначені в розділі III цього стандарту.
У разі госпіталізації, перед випискою дитини або підлітка із ЗОЗ з особою, яка здійснює догляд за дитиною, обговорюються питання щодо обмеження доступу до всіх потенційних знарядь самогубства; надається рекомендація щодо необхідності здійснювати особливий нагляд за станом дитини впродовж найближчих днів і необхідності термінового звернення до закріпленого лікаря в разі зміни стану дитини/підлітка; визначається час наступного візиту.
У разі призначення ЛЗ контроль щодо їх приймання дитиною або підлітком здійснюється дорослим.

В. о. директора Департаменту медичних послуг
Валерія СОРУЧАН

Додаток 1

Фактори, пов’язані з підвищеним ризиком самогубств, і фактори захисту щодо самогубства

Фактори ризику

1) Суїцидальні думки/поведінка

◆ Суїцидальні думки (поточні або попередні)

◆ Суїцидальні плани (поточні або попередні)

◆ Суїцидальні спроби (в тому числі скасовані чи перервані)

◆ Летальний результат суїцидальних планів або спроб

◆ Суїцидальні наміри

2) Психіатричні діагнози

◆ Великий депресивний розлад

◆ Біполярний розлад (переважно під час депресивних або змішаних епізодів)

◆ Шизофренія

◆ Нервова анорексія

◆ Розлад, пов’язаний з уживанням алкоголю або психоактивних речовин

◆ Розлади особистості (зокрема, межовий розлад особистості)

3) Фізичні захворювання

◆ Хвороби нервової системи

◆ Розсіяний склероз

◆ Хвороба Гантінґтона

◆ Травми головного та спинного мозку

◆ Судомні синдроми

◆ Злоякісні новоутворення

◆ ВІЛ/СНІД

◆ Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки

◆ Хронічне обструктивне захворювання легень, особливо в чоловіків

◆ Хронічна ниркова недостатність, що лікується гемодіалізом

◆ Системний червоний вовчак

◆ Больовий синдром

◆ Функціональні порушення

4) Психосоціальні особливості

◆ Відсутність соціальної підтримки останнім часом (у тому числі проживання на самоті)

◆ Безробіття

◆ Погіршення соціально-економічного статусу

◆ Погані стосунки із членами родини

◆ Домашнє насильство з боку партнера

◆ Нещодавня стресова подія в житті

5) Перенесені травми в дитинстві

◆ Сексуальне насильство

◆ Фізичне насильство

6) Сімейний анамнез і фактори генетичної вразливості

◆ Сімейна історія суїциду (особливо в родичів першого ступеня спорідненості)

◆ Сімейний анамнез психічних захворювань, у тому числі розладів, пов’язаних з уживанням психоактивних речовин, включно з алкоголем

7) Психологічні стани

◆ Стан безнадійності

◆ Психічний біль

◆ Сильна чи безперервна тривога

◆ Панічні атаки

◆ Сором або приниження

◆ Психологічні потрясіння

◆ Зниження самооцінки

◆ Надзвичайна нарцисична вразливість

◆ Імпульсивність

◆ Агресія, в тому числі насильство над іншими

8) Когнітивні особливості

◆ Втрата здатності до цілеспрямованої діяльності

◆ Когнітивне обмеження (тунельне бачення ситуації)

◆ Поляризоване (дихотомічне) мислення

◆ Вузькість мислення

9) Додаткові фактори

◆ Доступ до вогнепальної зброї

◆ Інтоксикація психоактивними речовинами (за відсутності офіційного діагнозу розладу, пов’язаного з уживанням психоактивних речовин)

◆ Нестабільні або погані терапевтичні відносини

Фактори захисту

◆ Присутність дітей у домі

◆ Почуття відповідальності перед сім’єю

◆ Вагітність

◆ Релігійність

◆ Задоволеність життям

◆ Здатність тестувати реальність

◆ Позитивні навички подолання труднощів і вирішення проблем

◆ Наявність соціальної підтримки

◆ Позитивні терапевтичні відносини

Додаток 2

Колумбійська шкала оцінювання ризику самогубства (C-SSRS)

C-SSRS включає 4 етапи: бажання померти, суїцидальні думки, потім наявність шляхів учинення суїциду (пошук таблеток, гачків і мотузки), спланованість часу та місця. Будь-яка відповідь «Так» означає, що особа потребує психологічної допомоги. Відповідь «Так» на запитання 4-6 потребує термінової невідкладної допомоги.

Кроки та підказки (рекомендовані питання виділено жирним шрифтом і підкреслено)	Так	Ні
1. Бажання померти Особа висловлює думки або настрої про небажання жити чи бажання заснути та не прокинутися. Чи виникало у Вас бажання померти? Чи хотіли Ви заснути та ніколи не прокидатися?
2. Суїцидальні думки Особа має загальні невизначені думки про бажання покінчити життя самогубством. Проте вона не думає про план, методи або шляхи вчинення суїциду. Чи думали Ви про те, щоб убити себе?
Якщо є позитивна відповідь на запитання 2, продовжуйте опитування 3-6. Якщо відповідь на запитання 2 «Ні», переходьте до запитання 6.
3. Суїцидальні думки з методом (без певного плану або наміру) Особа має суїцидальні думки та вже думала про щонайменше один метод протягом останнього місяця. Це відрізняється від визначеного плану з відпрацьованими деталями часу, місця чи методу. «Я думав про передозування, але ніколи не складав конкретного плану щодо того, де чи як я це зробив би, і я ніколи до цього не дійшов би». Чи думали Ви, як би Ви покінчили із життям (яким чином)?
4. Намір здійснити суїцид (без конкретного плану) Активні думки про те, щоб покінчити із життям у деталях і повідомлення від особи про певний намір діяти на відміну від «у мене є думки, але я точно не вчиню самогубство». Чи починали Ви планувати або вже спланували деталі самогубства? Чи маєте Ви намір утілити цей план?
5. Суїцидальний намір з конкретним планом Думки про вбивство себе з детально або частково розробленим планом і певним наміром здійснити його. Чи почали Ви планувати або вже спланували деталі самогубства? Чи маєте Ви намір утілити цей план?
6. Питання про суїцидальну поведінку Чи робили Ви колись щось або починали робити чи готувалися до того, щоб покінчити із життям? Приклади: знайшов пігулки; дістав пістолет; роздав цінні речі; написав заповіт чи записку про самогубство; вийняв таблетки, але не проковтнув жодної; тримав пістолет, але передумав, або хтось забрав його з рук; пішов на дах, але не стрибав; або вже випив пігулки, намагався стріляти в себе, різати себе, намагався повіситися тощо. Якщо відповідь «Так» – Як давно Ви почали це робити? Впродовж року – середній ризик; за останні 3 міс – високий ризик.

Додаток 12

Додаток 15

Критерії вибору формату лікування

При оцінюванні вибору формату лікування – в амбулаторних умовах або в умовах стаціонару – зважуються ризики (рівень небезпеки для пацієнта й оточення) та переваги й недоліки стаціонарного лікування (переривання трудової діяльності, фінансовий та інший психосоціальний стрес, соціальна стигма) як найбільш обмежувального заходу, а також готовність пацієнта лікуватися амбулаторно або в умовах стаціонару.

Перегляд формату лікування здійснюється в разі зміни клінічного стану пацієнта (погіршення чи різке покращення стану), за умови проведення повторної оцінки стану пацієнта.

Критерії для обов’язкової госпіталізації пацієнта після спроби самогубства чи перерваної спроби самогубства:

◆ пацієнт перебуває в стані психозу;

◆ спроба самогубства була насильницькою, близькою до смертельного результату;

◆ при спробі самогубства були вжиті запобіжні заходи, щоб уникнути порятунку або виявлення іншими людьми;

◆ присутній стійкий план та/або намір здійснити самогубство;

◆ наявний план здійснення самогубства передбачає застосування методу з високою летальністю;

◆ посилюється дистрес або пацієнт шкодує, що вижив;

◆ пацієнт є чоловіком віком понад 45 років, особливо на початковому етапі появи психічного розладу або суїцидальних думок;

◆ відсутня або обмежена сімейна та соціальна підтримка;

◆ спостерігається поточна імпульсивна поведінка, сильне збудження, неадекватність суджень або відмова від допомоги;

◆ пацієнт має зміни психічного стану метаболічної, токсичної, інфекційної або іншої етіології, які потребують подальшого обстеження в умовах ЗОЗ.

Госпіталізація є рекомендованою, але не обов’язковою за таких умов:

◆ у разі тяжкого перебігу коморбідного психічного розладу;

◆ за наявності попередніх спроб самогубства, особливо якщо вони були серйозними з медичного погляду;

◆ за наявності супутнього соматичного розладу (наприклад, неврологічне захворювання, онкологія, інфекційне захворювання тощо);

◆ за неефективності лікування в амбулаторних умовах;

◆ за потреби моніторингу відповіді на призначені ЛЗ, включно з побічними реакціями чи відповіддю на ЕСТ;

◆ у разі відсутньої та/або обмеженої сімейної та/або соціальної підтримки;

◆ за відсутності доступу до амбулаторної допомоги та/або до налагодження терапевтичного альянсу із закріпленим лікарем;

◆ за відсутності суїцидальних спроб або повідомлень про суїцидальні думки/плани/наміри, але коли дані психіатричного обстеження та/або анамнезу щодо стану пацієнта, які отримано від інших осіб, свідчать про високий рівень ризику суїциду.

Критерії для амбулаторного лікування:

◆ відсутні попередні спроби самогубства із застосуванням методів з високим рівнем летальності;

◆ безперешкодний доступ до амбулаторних утручань різної інтенсивності;

◆ наявність психосоціальної підтримки, підтримки з боку членів родини та/або близького оточення;

◆ безпечні й підтримувальні умови проживання поза межами ЗОЗ, залученість членів родини або близького оточення та згода пацієнта щодо співпраці із членами родини або близьким оточенням;

◆ наявність хронічних суїцидальних думок без суїцидальних намірів, плану самогубства, особливо якщо суїцидальні думки є частиною хронічного повторюваного циклу й пацієнт усвідомлює їхній хронічний характер (для таких пацієнтів суїцидальні думки можуть бути характерною реакцією на розчарування або складні життєві обставини чи фрустровані психологічні потреби);

◆ у разі налагодженого та тривалого терапевтичного зв’язку з лікарем і відсутності плану щодо здійснення самогубства;

◆ пацієнт перебуває в стабільному клінічному стані, лікування супутніх психіатричних захворювань та/або станів організовано.

Скорочено й адаптовано відповідно до формату «Медичної газети «Здоров’я України». Повна версія документа представлена на сайті https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2026/04/2026_smd_546_suyitsydal%CA%B9na-povedinka.pdf

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 11 (622), 2026 р