17 квітня, 2026

Галітоз: від гігієнічної помилки до соматичного діагнозу. Випуск 2

Автори:

У межах циклу «Check-up ротової порожнини» в попередній публікації ми зосереджувалися на ксеростомії та алгоритмах дій інтерніста за наявності відповідної скарги пацієнта. Продовжуючи тему клінічних сигналів, пов’язаних із порожниною рота, цього разу зупинимося на галітозі – симптомі, який значно частіше має міждисциплінарне значення, ніж прийнято вважати.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Якщо ксеростомія здебільшого залишається тихим дискомфортом пацієнта, то галітоз швидко виходить за межі суто медичної проблеми, перетворюючись на суттєвий бар’єр соціальної та професійної комунікації.

У клінічній практиці неприємний запах із рота традиційно асоціюють з недостатньою гігієною порожнини рота або каріозним процесом. Водночас для досвідченого інтерніста цей симптом нерідко є лише верхівкою айсберга, що приховує глибші соматичні порушення.

Галітоз – це не просто «поганий подих». Це клінічний маркер, що перебуває на перетині стоматології, отоларингології та внутрішньої медицини. Для лікаря-інтерніста він може стати своєрідною ниткою Аріадни, яка веде до своєчасної діагностики прихованих системних захворювань. Саме тому ключовим залишається питання: де проходить межа між фізіологічним явищем і клінічно значущим сигналом соматичної патології?

Діагностичний трикутник: істинний галітоз, псевдогалітоз і галітофобія

Діагностичний пошук при скаргах на неприємний запах із рота завжди має розпочинатися з верифікації самого явища. Клінічна класифікація виокремлює три принципово різні стани, чітке розмежування яких визначає подальшу тактику лікаря.

Істинний галітоз – це об’єктивно підтверджений неприємний запах, який відчувають оточуючі та який фіксується під час клінічного обстеження.

Він може бути:

фізіологічним – добре відомий «ранковий подих», зумовлений нічною гіпосалівацією, а також запах після вживання певних продуктів або речовин (алкоголь, кава, часник, тютюн тощо), що зникає після відновлення слиновиділення та адекватної гігієни порожнини рота;
патологічним – має чітко визначену локальну або системну причину і потребує цілеспрямованого діагностичного та терапевтичного втручання.

Псевдогалітоз характеризується наявністю суб’єктивних скарг за відсутності об’єктивного підтвердження. Неприємний запах не відчувають ані оточуючі, ані лікар під час обстеження. В таких випадках ключову роль відіграють ретельна комунікація з пацієнтом і коректно проведена органолептична оцінка.

Галітофобія є найскладнішим для клінічної практики станом, за якого пацієнт залишається переконаним у наявності «несвіжого подиху» навіть після успішного усунення істинного або псевдогалітозу. Такі пацієнти перебувають у стані хронічної тривоги, що істотно знижує якість життя. Схожі ситуації потребують не лише медичної експертизи, а й делікатного психологічного супроводу, а іноді – залучення психотерапевта.

Як формується неприємний запах із рота?

З погляду патогенезу галітоз – наслідок метаболічної активності грамнегативних анаеробних бактерій, насамперед Porphyromonas gingivalis, Fusobacterium nucleatum, Treponema denticola. Ці мікроорганізми розщеплюють білки та сірковмісні амінокислоти (переважно цистеїн і метіонін), що зумовлює утворення летких сполук, відповідальних за неприємний запах.

Основні продукти бактеріального метаболізму:

леткі сполуки сірки (ЛСС) – сірководень, метилмеркаптан, які є головними «винуватцями» орального галітозу;
леткі органічні сполуки (ЛОС) – аміак, ацетон, диметилсульфід, що частіше асоціюються із системними або позаротовими причинами.

Фізіологічний галітоз зумовлений тимчасовим накопиченням запахових сполук у клінічно здоровій порожнині рота: наприклад, ранковий подих, запах після їжі, алкоголю або тютюну, що зникає після гігієнічних процедур. Додаткові чинники – тривалі перерви в прийомі їжі або дихання через рот.

Якщо гігієна порожнини рота адекватна, а неприємний запах зберігається, це свідчить про те, що джерело ЛСС або ЛОС знаходиться поза ротовою порожниною. В таких випадках бактерії отримують своєрідне «підкріплення зсередини» – через дихальні шляхи або стравохід. Порушення балансу нормальної мікрофлори ротової порожнини і надмірний ріст протеолітично активних анаеробів спричиняють інтенсивну продукцію запахових сполук із білкових субстратів, зокрема сірковмісних амінокислот, наявних у слині, злущеному епітелії та залишках їжі. Саме продукти бактеріального метаболізму – сірководень, кадаверин та ін. – формують характерний неприємний запах із рота. Водночас продукція ЛСС і ЛОС може відбуватися і за участю бактерій, локалізованих поза межами ротової порожнини. Наведена інформація в таблиці 1 допомагає інтерністу швидко орієнтуватися в потенційних джерелах патологічного галітозу та визначати подальший діагностичний пошук.

Таблиця 1. Патологічний галітоз: орієнтир для інтерніста
Локалізація	Можливі причини/стани
Ротова порожнина	Недостатня гігієна, наліт на язику, захворювання зубів, ясен і слизової, знижене слиновиділення
ЛОР-органи	Запалення приносових пазух, тонзиліт і тонзилоліти, новоутворення, сторонні тіла в носі
Легені	Абсцеси, бронхоектатична хвороба, грибкова інфекція, некроз або пухлини
Травна система	Дивертикули стравоходу, ахалазія кардії, регургітація, дуоденогастральний рефлюкс, інфекція H. pylori, рак стравоходу/шлунка
Метаболічні порушення	Печінкова недостатність (печінковий запах), уремія (аміачний запах), кетоацидоз (ацетоновий запах)
Ліки	Дисульфірам, диметилсульфоксид, цистеамін, амфетаміни та ін.

Коли запах із рота стає клінічним сигналом?

Епідеміологічні дані свідчать, що галітоз є поширеною медичною проблемою. Постійна наявність симптомів реєструється в 2,4% дорослих. Протягом життя з істинним галітозом мають справу від 50 до 65% людей у світі. Частота цього явища корелює не лише з економічним статусом пацієнта, а й безпосередньо з його віком.

У молодих хворих діагностичний пошук зазвичай обмежується стоматологічними чинниками: карієс, гінгівіт і помилки під час проведення гігієнічних процедур. Проте з віком структура причин змінюється. У старшій віковій групі на перший план виходять пародонтит, вікова гіпосалівація, особливості догляду за зубними протезами та тягар накопичених системних захворювань.

Для клініциста важливо пам’ятати правило «90/10»: у переважній більшості випадків (≈90%) джерело запаху локалізоване в ротовій порожнині, проте решта 10% пов’язані з позаротовими причинами. Коли стоматологічні та ЛОР-фактори виключені, неприємний запах стає специфічним соматичним сигналом, що потребує поглибленого внутрішнього обстеження.

Територія інтерніста: соматичний слід

При розгляді галітозу як симптому патології травної системи важливо розуміти два патофізіологічні механізми його виникнення. Перший – прямий: викид ЛОС безпосередньо зі стравоходу в ротову порожнину. Другий – системний: адсорбція цих речовин у системний кровообіг з їхньою подальшою дифузією через альвеолярно-капілярну мембрану легень. Отже, пацієнт буквально «видихає» проблему, що локалізована значно глибше.

Серед основних гастроентерологічних тригерів галітозу на особливу увагу заслуговують:

інфекція H. рylori. Ця поширена хронічна інфекція є не лише фактором ризику виразкової хвороби, а й активним продуцентом ЛОС і сірковмісних сполук (сірководню, метилмеркаптану). Клінічний досвід свідчить про таке: успішна ерадикація бактерії у більшості випадків зумовлює повну елімінацію галітозу;
ГЕРХ і порушення моторики. Печія, відрижка та кислий присмак у роті – класичні супутники гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Проте не варто забувати про стани, що супроводжуються застоєм харчового вмісту: ахалазію кардії, стеноз воротаря шлунка, а також онкологічні процеси стравоходу та шлунка. Ферментація залишків їжі в цих випадках стає постійним джерелом ЛОС;
дивертикул Ценкера. В пацієнтів віком >70 років цей діагноз має бути в полі зору інтерніста. Накопичення їжі в дивертикулі в поєднанні з віковою гіпосалівацією та труднощами в догляді за протезами створює специфічний запах. Пацієнт часто намагається його приховати, але цей стан потребує хірургічної або гастроентерологічної корекції.

Окремим рядком у переліку причин стоять запальні захворювання кишечнику (ЗЗК). При виразковому коліті та хворобі Крона галітоз стає частиною симптомокомплексу не лише через зміни кишкової проникності. Патологія часто супроводжується специфічними ураженнями слизової оболонки рота: афтозними виразками, гіперплазією ясен і гострим пародонтитом. У поєднанні з ксеростомією це створює ідеальне середовище для бурхливого росту анаеробів і лавиноподібної продукції ЛСС.

Проте справжнім «діагностичним камертоном» для лікаря є специфічні запахи, зумовлені глибокими метаболічними зсувами:

foetor hepaticus (печінковий запах): цей солодкуватий і затхлий аромат із нотками сирої риби є суворим провісником печінкової енцефалопатії. Через портальну гіпертензію та шунтування крові продукти метаболізму потрапляють до легень, минаючи печінковий бар’єр;
уремічний подих (аміак): класична ознака термінальної стадії ниркової недостатності;
ацетоновий запах: маркер діабетичного кетоацидозу або гострої інтоксикації, зокрема ізопропіловим спиртом.

Для зручності диференційної діагностики ми згрупували основні леткі маркери в таблицю 2, що допоможе лікарю швидко верифікувати підозру за характером запаху.

Таблиця 2. Основні леткі маркери
Характер запаху	Ймовірний вектор пошуку (ЛОС‑маркери)	Пов’язані стани
Гнильна солодкуватість (сира печінка, миші)	Печінкові ЛОС (пропіонова кислота, бутанон)	Печінкова недостатність, цироз, портальна гіпертензія
Різкий аміак (запах сечі, «несвіжа риба»)	Азотисті сполуки, аміак	Ниркова недостатність, уремічний синдром
«Печені яблука» або ацетон	Кетонові тіла, ацетон	Діабетичний кетоацидоз, тривале голодування
Тухлі яйця / капуста	Леткі сполуки сірки (H₂S, меркаптани)	Інфекція H. pylori, захворювання пародонта
Виражена гниль / фекальний відтінок	Продукти розпаду білків (скатол, індол)	ЗЗК (хвороба Крона, коліт), рак стравоходу або шлунка
Запах кислого молока	Молочна кислота, леткі жирні кислоти	Гастростаз, стеноз воротаря, дивертикули

Фармакологічний шлейф: коли «пахнуть» ліки

Буває, що джерелом проблеми є не патологічний процес, а вміст аптечки пацієнта. Деякі препарати мають здатність змінювати «хімічний підпис» подиху, імітуючи системні захворювання:

вітаміни групи B: при інтенсивній терапії (особливо ін’єкційній) у високих дозах пацієнт може відчувати характерний аптечний або металевий запах. Це пов’язано з виведенням продуктів метаболізму тіаміну (B₁) та піридоксину (В₆) через слизові оболонки;
нітрати (ізосорбіду динітрат): часто використовуються в кардіології. Вони можуть створювати солодкувато-хімічний відтінок видиху, що іноді помилково сприймається як ознака метаболічних порушень;
диметилсульфоксид і цистеамін: вони метаболізуються до диметилсульфіду – сполуки з різким запахом, що циркулює у кровотоку та виходить через легені;
препарати літію та деякі антипсихотики: вони часто спричиняють виражену ксеростомію (сухість у роті). Менше слини – більше бактерій, що зумовлює вторинний галітоз;
дисульфірам: класичний препарат для лікування алкогольної залежності, який відновлюється до сірковуглецю, надаючи подиху специфічного «сірчаного» акценту;
пеніциламін: цей препарат змінює pH слини на лужний. Такий «лужний рай» – ідеальна умова для розмноження грамнегативних анаеробів, головних «виробників» неприємного запаху.

Отже, якщо запах із рота з’явився раптово на тлі прийому ліків, – імовірно, необхідно провести ревізію останніх призначень.

Коли причина запаху в генах

Поза межами загальної терапевтичної практики існують рідкісні генетичні ферментопатії, що перетворюють подих на маркер метаболічного збою. Яскравим прикладом є триметиламінурія (синдром «рибного запаху»), за якої дефіцит ферментів зумовлює накопичення триметиламіну. Це змінює запах не лише ротової порожнини, а й поту та сечі. Є також інші рідкісні ферментопатії (ізовалеріанова ацидемія, хвороба «кленового сиропу»), які потребують специфічного генетичного скринінгу. Варто пам’ятати про них у складних діагностичних випадках.

Діагностика галітозу: від органолептики до сучасних технологій

Пошук причини галітозу завжди розпочинається з детального збору анамнезу та прицільного фізикального обстеження. Лікарю важливо встановити характер гігієнічних звичок пацієнта та провести ретельний огляд ротової порожнини. Залежно від виявлених змін подальшим кроком може бути консультація стоматолога та/або отоларинголога для виключення локальних осередків інфекції.

Під час огляду лікар має провести органолептичну оцінку подиху пацієнта. Проте слід ураховувати мінливість галітозу: відсутність запаху безпосередньо в момент візиту не спростовує скарг пацієнта, оскільки його інтенсивність коливається протягом доби.

Досвідчений клініцист здатний провести первинну диференціацію вже на етапі органолептичного тесту, ідентифікуючи провідні клінічні типи запахів:

пародонтальний тип: «тяжкий» запах, джерелом якого є бактеріальна активність у глибоких ясенних кишенях і тяжкодоступних міжзубних проміжках;
дорсальний (язиковий) тип: запах із нальоту на задній третині спинки язика – головному резервуарі анаеробів;
протезний тип: запах, пов’язаний із мікробіологічною колонізацією ортопедичних конструкцій;
риногалітоз: типовий неприємний запах із носа, який зазвичай має злегка сирний відтінок і свідчить про патологію ЛОР-органів (пазух, мигдаликів).

Ці орієнтири дозволяють лікарю швидко звузити діагностичний пошук, навіть якщо пацієнт демонструє поєднання декількох типів галітозу одночасно.

Основним методом діагностики галітозу є органолептична оцінка за 0-5-бальною шкалою Мела Розенберга (табл. 3).

Таблиця 3. Шкала Мела Розенберга*
Бали	Інтенсивність запаху
0	Запах не виявляється
1	Ледь помітний, сумнівний запах
2	Незначний запах, що перевищує поріг розпізнавання
3	Виявлений неприємний запах
4	Сильний запах
5	Дуже сильний запах
Примітка: * Мел Розенберг – сучасний ізраїльський мікробіолог, відомий своїми дослідженнями з діагностики та лікування неприємного запаху з рота.

Попри доступність, шкала Розенберга є украй суб’єктивною та незручною для лікаря і пацієнта. Саме тому сьогодні акцент зміщується в бік об’єктивної верифікації запаху за допомогою методів аналізу газового складу видиху. Для швидкого скринінгу використовують портативні аналізатори (галіметри), що вимірюють сумарну концентрацію ЛСС безпосередньо в зразках повітря з ротової порожнини.

Проте справжня «вища математика» діагностики – це газова хроматографія. Сучасні методи дозволяють проаналізувати не лише повітря безпосередньо з ротової порожнини, а й глибинні порції видиху (альвеолярне повітря). Це повітря, яке безпосередньо контактувало із кров’ю в легенях, тому воно містить системні маркери – метаболіти, що потрапили в подих із печінки або нирок. Процедура забору проста: пацієнт робить глибокий видих у спеціальний контейнер або трубку аналізатора. Газова хроматографія розкладає цей видих на окремі молекули та визначає концентрацію кожної речовини.

Такий підхід перетворює видих на «хімічний відбиток» стану організму, де кожна група сполук є діагностичною підказкою:

сполуки сірки (сірководень, метилмеркаптан): свідчать про мікробну активність переважно в порожнині рота;
поліаміни (кадаверин, путресцин) і фенільні сполуки (індол, скатол): свідчать про гнильні процеси та розпад білків, що є характерним для патології шлунково-кишкового тракту;
азотовмісні сполуки (аміак, сечовина): потрапляють у видих із системного кровотоку через легені, слугуючи прямим сигналом про ниркову недостатність (уремію).

Новим етапом став «штучний нюх» – системи наносенсорів із використанням алгоритмів ШІ, які аналізують складні патерни газів у видихуваному повітрі, ідентифікуючи метаболічні профілі, характерні для системних і генетичних розладів. Паралельно з аналізом газів розвивається мікробна верифікація збудників. Традиційні бактеріологічні посіви біоплівки зі спинки язика, вмісту пародонтальних кишень або зразків слини поступово поступаються місцем ПЛР-діагностиці в реальному часі. Чому це важливо? Більшість винуватців галітозу – це суворі анаероби, які вкрай складно виростити на стандартних поживних середовищах (вони гинуть при контакті з киснем іще дорогою до лабораторії). ПЛР-метод позбавлений цього недоліку, оскільки він шукає не живу бактерію, а її генетичний маркер (ДНК). У результаті отримують кількісну оцінку «агресивної п’ятірки» мікроорганізмів: Porphyromonas gingivalis; Tannerella forsythia; Fusobacterium nucleatum; Prevotella intermedia; Treponema denticola. Саме ці бактерії є головними «фабриками» з переробки амінокислот на смердючі гази. Це дозволяє проводити прицільну антибактеріальну терапію та моніторити її ефективність, а не лікувати наосліп.

Терапевтичний менеджмент галітозу

Успіх у боротьбі з галітозом залежить від синергії зусиль лікаря та пацієнта. Отже, стратегія лікування має бути комплексною: від корекції щоденних звичок до лікування основного соматичного захворювання.

Тест із ниткою. Багато пацієнтів нехтують очищенням міжзубних проміжків, не розуміючи їхньої ролі як «інкубаторів» запаху. Найкращий спосіб прищепити цю звичку – наочність. Запропонуйте пацієнту понюхати власну зубну нитку після кожного проходу між зубами. Фізичне відчуття запаху робить необхідність флосу очевидною. Для тих, кому складно опанувати нитку, ефективною альтернативою стануть анатомічні міжзубні йоржики або пластикові зубочистки.

Язик як головне депо бактерій. Наступний ключовий елемент контролю галітозу – зменшення кількості внутрішньоротових бактерій через руйнування біоплівки язика, що є критично важливим для зниження рівнів ЛСС і ЛОС:

скребок замість щітки: дбайливе чищення (проте глибоке зі спеціальним скребком) має стати щоденним ритуалом. Поясніть пацієнту: найменш доступна задня третина спинки язика має найгірший запах, рухати скребок потрібно від кореня до кінчика. Навіть при вираженому блювотному рефлексі пацієнти зазвичай адаптуються до цієї процедури за декілька днів;
стимуляція салівації: галітоз «розквітає» при сухості в роті (ксеростомії), особливо вночі, тому пацієнтам слід підтримувати водний баланс і ретельно жувати їжу з метою підвищення слиноутворення. Слина є природним антисептиком, а лізоцим у її складі ефективно інгібує ріст патогенної флори.

Таргетна терапія ополіскувачами. Якщо механічної гігієни недостатньо, доцільно залучати ополіскувачі для порожнини рота. Водночас лікар має пам’ятати, що не всі рідини для полоскання є однаково безпечними: багато з них містять компоненти, здатні подразнювати слизову оболонку або посилювати ксеростомію (спирт, додецилсульфат натрію, сильні окислювачі). В терапії галітозу пріоритет слід надавати ополіскувачам, що впливають не на маскування запаху, а на його хімічну та мікробіологічну основу.

Ключовими активними компонентами таких засобів є:

рослинні екстракти та ефірні олії – ополіскувачі на основі олій чайного дерева, евкаліпта, м’яти або екстрактів кори дуба та шавлії мають виражену протизапальну дію. Фітонциди в їхньому складі діють як м’які природні антисептики, що знижують активність бактерій-продуцентів ЛСС, водночас стимулюючи місцевий імунітет слизової;
іони цинку (Zn²⁺) – вступають у хімічну реакцію з ЛСС, перетворюючи їх на нелеткі, непахучі солі;
хлоргексидин у низьких концентраціях (0,05-0,12%) – пригнічує ріст анаеробної флори без значного ризику дисбіозу при короткотривалому застосуванні;
цетилпіридинію хлорид (CPC) – сприяє руйнуванню бактеріальної біоплівки.

Сучасна концепція хімічного контролю галітозу базується на перетворенні летких газів на нелеткі сполуки з одночасним зменшенням бактеріальної активності. В цьому контексті оптимальною вважається комбінація низької концентрації хлоргексидину (0,05%) та лактату цинку (0,14%). Іони цинку (Zn²⁺) зв’язують метилмеркаптан і сірководень з утворенням непахучих сульфідів, тоді як хлоргексидин діє на первинну причину – анаеробні бактерії. Важливо, що така комбінація забезпечує клінічну ефективність без ризику забарвлення

Найкращий час для полоскання – перед сном. Оскільки вночі слиновиділення знижується, а мікробна активність досягає піку, активні компоненти ополіскувача (особливо цинк) забезпечують пролонгований захисний ефект до самого ранку.

Фотодинамічна терапія (ФДТ). У пацієнтів із резистентним галітозом, коли стандартні методи гігієни та антисептичної терапії не забезпечують стійкого ефекту, ефективною альтернативою є фотодинамічна терапія. Метод полягає у нанесенні фотосенсибілізатора на спинку язика або тканини пародонта з подальшою активацією лазерним випромінюванням. У результаті утворюється синглетний кисень, який вибірково руйнує мембрани анаеробних мікроорганізмів без ушкодження навколишніх тканин.

Клінічними перевагами ФДТ є проникнення у тяжкодоступні ділянки (пародонтальні кишені, крипти язика), відсутність формування бактеріальної резистентності та мінімальний вплив на фізіологічний мікробіоценоз ротової порожнини.

Smart-контроль ротової мікробіоти. Замість агресивних антисептиків, що «випалюють» усю мікробіоту ротової порожнини та часто зумовлюють рецидиви, доказова медицина пропонує підтримувати корисні штами, як-от Streptococcus salivarius (K12 та M18), які виробляють бактеріоцини й пригнічують ріст анаеробів, що продукують сірководень. У такий спосіб формується «біологічний щит», що підтримує свіжий подих і здоров’я ротоглотки.

Системна корекція та супровідна терапія. Соматичний галітоз завжди є дзеркалом основного захворювання. Саме тому провідним вектором лікування завжди залишається терапія основного захворювання – незалежно від його природи (ерадикація H. pylori, компенсація цукрового діабету або корекція хронічної ниркової недостатності). Водночас із метою покращення якості життя пацієнта і зменшення вираженості симптомів у період основного лікування доцільним є застосування супровідної терапії, спрямованої на зниження ендогенної інтоксикації та корекцію мікробіоти. В цьому контексті можуть бути використані курси пробіотиків та ентеросорбентів. При екстраоральних причинах галітозу ефективним є призначення рідкого хлорофілу. Він діє як «внутрішній дезодорант», зв’язуючи сполуки сірки й азоту (індол, скатол) безпосередньо в просвіті шлунково-кишкового тракту. Це перешкоджає їхньому всмоктуванню в системний кровообіг і подальшому виведенню через легені, нейтралізуючи запах ще до його появи у видихуваному повітрі. Додаткова перевага хлорофілу – його здатність підтримувати регенерацію слизових оболонок, що має клінічне значення в пацієнтів із гастритами та езофагітами.

Дієтологічна стратегія та перегляд фармакотерапії. Важливо обмежити продукти-попередники триметиламіну, особливо за підозри на системні метаболічні порушення. До групи ризику належать яйця, печінка, бобові (горох, квасоля, соя), усі види капусти, морепродукти та м’ясо. Також варто уникати надмірного вживання незбираного молока та риб’ячого жиру.

Якщо галітоз з’явився на тлі лікування супутніх патологій, лікарю слід проаналізувати поточні призначення. Раніше була зазначена низка ліків, які часто дають «запаховий ефект». У таких випадках запах зазвичай зникає або значно зменшується після корекції дозування або заміни препарату на аналог з іншим профілем метаболізму.

Пацієнтам із вираженим галітозом слід тимчасово або повністю відмовитися від прийому дієтичних добавок із холіном, карнітином і лецитином, оскільки вони є прямими субстратами для утворення смердючих метаболітів.

Психологічна реабілітація та контроль. Оскільки пацієнту складно об’єктивно оцінити свій стан, варто залучити до процесу довірену особу з його оточення для моніторингу змін. Своєчасна інформація про те, що галітоз – це медична проблема, яка успішно лікується, рятує пацієнтів від соціальної ізоляції, сексуальних розладів і депресивних станів. Варто поширювати інформацію про те, що галітоз успішно лікується. Адже не секрет, що багато хто навіть не знає, що з таким проявом можна успішно боротися і вести повноцінний спосіб життя.

Take-home message для клініциста

Галітоз – це не хвороба, а симптом. У 85-90% випадків джерело знаходиться в ротовій порожнині (язик, пародонт), проте стійкий запах може бути першим маркером серйозних системних порушень – від ГЕРХ та діабету до хронічної ниркової недостатності.
Органолептика – простий стандарт первинної ланки. Під час первинного огляду важливо звертати увагу на характер запаху, адже різні патерни можуть підказати джерело: «тухлі яйця» свідчать про стоматологічні проблеми, «кисле молоко» – про гастростаз, а «аміак» – про азотемію.
Діагностика має бути об’єктивною. Використовуйте галіметри для скринінгу та ПЛР-тести біоплівки язика для верифікації анаеробного навантаження. Пам’ятайте про різницю між повітрям ротової порожнини та альвеолярним видихом.
Smart-гігієна замість агресивних антисептиків. Рекомендуйте ополіскувачі з іонами цинку та хлоргексидином низької концентрації. Упроваджуйте використання оральних пробіотиків (S. salivarius K12/M18) для відновлення мікробіоти ротової порожнини.
Системний підхід. Якщо стоматологічні причини та ЛОР-патологія виключені, переходьте до лікування соматичного захворювання і використання рідкого хлорофілу як «внутрішнього дезодоранту» для нейтралізації метаболічних токсинів.
Психологічний супровід. Галітоз – це соціальна травма. Емпатія лікаря та залучення довіреної особи для контролю результатів є обов’язковими компонентами успішної реабілітації пацієнта.

Література

Murata T., Yamaga T., Iida T., Miyazaki H., Yaegaki K. Classification and examination of halitosis. Int Dent J., 2002 Jun; 52 Suppl 3: 181-6. doi: 10.1002/j.1875-595x.2002.tb00921.x.
Mortazavi H., Rahbani Nobar B., Shafiei S. Drug-related Halitosis: A Systematic Review. Oral Health Prev Dent., 2020; 18 (1): 399-407. doi: 10.3290/j.ohpd.a44679.
Mokeem S. A. Halitosis: a review of the etiologic factors and association with systemic conditions and its management. J Contemp Dent Pract., 2014 Nov 1; 15 (6): 806-11. doi: 10.5005/jp-journals‑10024-1622. PMID: 25825113.
Poniewierka E., Pleskacz M., Łuc-Pleskacz N., Kłaniecka-Broniek J. Halitosis as a symptom of gastroenterological diseases. Prz Gastroenterol., 2022; 17 (1): 17-20. doi: 10.5114/pg.2022.114593.
Torsten M., Gómez-Moreno G., Aguilar-Salvatierra A. Drug-related oral malodour (halitosis): a literature review. Eur Rev Med Pharmacol Sci., 2017 Nov; 21 (21): 4930-4934
Kim J. S., Park J. W., Kim D. J., Kim Y. K., Lee J. Y. Direct effect of chlorine dioxide, zinc chloride and chlorhexidine solution on the gaseous volatile sulfur compounds. Acta Odontol Scand., 2014 Nov; 72 (8): 645-50. doi: 10.3109/00016357.2014.887770.
Kamaraj R.D, Bhushan K.S, K L V. An evaluation of microbial profile in halitosis with tongue coating using PCR (polymerase chain reaction) – a clinical and microbiological study. J Clin Diagn Res., 2014 Jan; 8 (1): 263-7. doi: 10.7860/JCDR/2014/6213.3856.
Ortiz V., Filippi A. Halitosis. Monogr Oral Sci., 2021; 29: 195-200. doi: 10.1159/000510192.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (615), 2026 р