12 травня, 2026

Історія впровадження лапароскопічної та робот-асистованої радикальної простатектомії при хірургічному лікуванні раку передміхурової залози

Автори:

Автори: В.І. Горовий, к. мед. н., доцент, М.Д. Соснін, к. мед. н., доцент, В.О. Шапринський, д. мед. н., професор, Р.Г. Церковнюк, к. мед. н., доцент, А.М. Кравченко, к. мед. н., Р.П. Морару-Бурлеску, д. філос. н., О.М. Чайка, к. мед. н., доцент, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Радикальна простатектомія при раку передміхурової залози (РПЗ) має більш ніж 120-річну історію, пройшла шлях від відкритого промежинного та залобкового втручання до лапароскопічної та роботизованої техніки (одно- і багатопортової). У статті представлено аналіз відкритих методик радикальної простатектомії, а також етапи впровадження їх при хірургічному лікуванні РПЗ. Лапароскопічні та робот-асистовані радикальні простатектомії характеризуються меншою інвазивністю та морбідністю, а також кращими онкологічними й функціональними результатами порівняно з відкритими втручаннями. Підкреслено необхідність впровадження лапароскопічної і робот-асистованої радикальної простатектомії в рутинну практику урологів України як малоінвазивних та ефективних втручань при хірургічному лікуванні локалізованого РПЗ.

Ключові слова: рак передміхурової залози, відкрита промежинна та залобкова радикальна простатектомія, лапароскопічна та робот-асистована радикальна простатектомія, багатопортова та однопортова радикальна простатектомія.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Ідентифікація передміхурової залози. Піонери примітивної, «сліпої», простатектомії

Термін «простата» (грец. προστάτης – «той, що знаходиться попереду») належить грецькому вченому Герофілу з Олександрії, який у 335 році до н.е. описав орган у чоловіків, розташований перед сечовим міхуром (СМ) (до того часу простату, або передміхурову залозу [ПЗ], називали «диким м’ясом») [1]. Ammonius Lithotomos з Олександрії у 200 році до н.е. першим виконав видалення каменя із СМ поздовжнім (серединним) промежинним доступом, а також запровадив інструменти для видалення великих каменів СМ [2, 3, 5]. Aulus Cornelius Celsus (25 р. до н.е. – 50 р. н.е.) із Риму у 25 р. н.е. запропонував виконувати видалення каменів із СМ дугоподібним промежинним доступом (рис. 1) [4, 5].

Рис. 1. Aulus Cornelius Celsus
(25 р. до н.е. – 50 р. н.е.)

Деякі автори [2] вважають, що венеційський лікар та анатом Niccolo Massa (1485-1569) уперше описав ПЗ у 1536 р., а його співвітчизник Andreas Vesalius (1514-1565) у 1538 р. представив ілюстрацію залози у своїй роботі «Tabulae anatomicae sex» (рис. 2). Завдяки роботам французького хірурга Амбруаза Паре (1510-1590) французькому анатому Andre du Laurens (1558-1609) вдалося започаткувати назву «простата» у своїй роботі «Historia anatomica human corposis», яка була надрукована у 1609 р. Італійський лікар та анатом Джованні Баттіста Морганьї (1682-1771), засновник патологічної анатомії, вперше навів малюнки збільшення ПЗ у своєму анатомічному керівництві. Він розглянув різні варіанти згинів уретри, проаналізував причини затримки сечі та утрудненого сечовипускання у чоловіків (рис. 3) [6, 7].

Рис. 2. Перше зображення простати з роботи Andreas Vesalius «Tabulae anatomicae sex» (1538)

Рис. 3. Джованні Баттіста Морганьї
(1682-1771)

Перші відкриті операції з видалення частини чи всієї тканини ПЗ у чоловіків із порушенням акту сечовипускання та/або затримкою сечі були виконані в далекому минулому хірургами випадково. Хірурги-літотомісти, які виконували видалення каменів із СМ промежинним доступом, неодноразово бачили на шляху до міхура розростання часток простати. І для видалення каменя із СМ їм доводилося розтинати, а інколи й видаляти фрагменти тканини простати (рис. 4). У 1639 р. французький літотоміст Joseph Covillard видалив пухлинне утворення із шийки СМ під час промежинної цистолітотомії; подібну операцію виконав і його співвітчизник Pierre-Joseph Desault (1738-1795) у 1791 р. [3, 5, 6]. Професор William Fergusson (1808-1877) у 1848 р. на засіданні патологоанатомів Лондона показав шматочки тканини ПЗ, які він видалив під час промежинної цистолітотомії. У 1870 р. він мав досвід виконання 200 таких операцій і припустив, що причиною порушеного сечовипускання та/або затримки сечі у хворих був не камінь СМ, а саме пухлинні утворення в ділянці його шийки. William Fergusson рекомендував видаляти не лише камінь із СМ, а й ці пухлинні розростання [3]. У 1851 р. анатом і хірург із Лондона John Adams видав книгу «Anatomy and Diseases of the Prostate Gland», у якій провів диференціацію між добро- і злоякісним розростанням ПЗ, а у 1853 р. підтвердив випадок РПЗ із метастазами гістологічно.

Рис. 4. Розсічення тканини простати при виконанні доступу до СМ з метою видалення з нього каменів [3]

У 1827 р. французькиий хірург Jean Amussat (1796-1856) уперше виконав часткове видалення (висічення) середньої частки простати, яка виступала у порожнину СМ разом із каменем міхура надлобковим черезміхуровим доступом [8]. У 1834 р. Guthrie виконав першу промежинну простатектомію серединним розрізом. У ті роки промежинне видалення каменів із СМ було популярним методом аж до впровадження анестезії (ефірний наркоз уперше використав William Morton у 1846 р.). Пальцеву енуклеацію простати виконували наосліп.

Видатний австрійський хірург Theodor Billroth (1829-1894) у 1867 р. провів першу простатектомію з приводу РПЗ у двох хворих також серединним розрізом (рис. 5) [4, 7]. У 1882 р. Heinrich Leisrink із Німеччини виконав повне видалення ПЗ, ураженої раком, дугоподібним промежинним розрізом із реконструкцією уретри (зшиванням її із шийкою СМ), але без видалення сім’яних міхурців. На той період часу промежинна простатектомія при РПЗ не набула поширення через складність виконання, велику кількість ускладнень, а також низьку частоту його виявлення. Промежинні простатектомії виконували хірурги, у більшості випадків при доброякісній гіперплазії ПЗ (ДГПЗ). Американський хірург George Goodfellow у 1891 р. описав повне видалення гіперплазованих вузлів ПЗ промежинним доступом, при цьому він не використовував дренування СМ ані через уретру, ані через промежину [8]. Після виконання 72 промежинних простатектомій G. Goodfellow відмітив два летальні випадки.

Рис. 5. Theodor Billroth
(1829-1894)

За даними Н.Ф. Сергієнка (2010) [9], у Російській імперії першу черезміхурову простатектомію виконав харківський професор А.Г. Подрєз (1852-1900) у серпні 1887 р., а потім – С.П. Федоров 10 грудня 1899 р. У своїй монографії І.І. Сабельніков (1963) [10] також вказує на професора А.Г. Подрєза як автора першої черезміхурової простатектомії в Російській імперії. Останній є засновником першої в Україні та Російській імперії самостійної університетської клініки урології (1887); у тому ж 1887 р. він видав перший в Україні підручник з урології «Хирургические болезни мочевых и половых органов» [11]. За даними Л.С. Єрухімова (1960) [12], перша в Російській імперії простатектомія з приводу ДГПЗ була виконана А.Г. Подрєзом на початку 1887 р. промежинним доступом, а черезміхуровим доступом – лише часткова резекція простати того ж 1887 р. Подібні дані відмічені в монографіях А.С. Портного (1965) [13], В.І. Русакова і В.П. Тараканова (1971) [14]. За даними В.М. Лісового та співавт. (2017) [15], А.Г. Подрєз першим у Російській імперії виконав промежинну простатектомію. Кафедру урології, нефрології та андрології Харківського національного медичного університету названо на честь професора А.Г. Подрєза (рис. 6).

Рис. 6. Професор А.Г. Подрєз (1852-1900) та меморіальна дошка його пам’яті у м. Харкові

Про необхідність видалення всієї гіперплазованої тканини ПЗ наголосив американський хірург Eugene Fuller у 1895 р., коли представив статтю про шість успішних випадків видалення гіперплазованих вузлів простати [6, 16]. E. Fuller (1858-1930) видаляв черезміхуровим доступом гіперплазовані вузли з підняттям ПЗ за допомогою компресії промежини кулаком. Його колега Ramon Guiteras (1858-1917) запропонував виконувати черезміхурову простатектомію за допомогою пальців іншої руки, які він уводив у пряму кишку й одночасно тиснув на промежину [17]. R. Guiteras пізніше (1902) був обраний першим президентом Американської урологічної асоціації (AUA). У серпні 1900 р. на шляху до Парижа (на Всесвітню виставку та міжнародний конгрес) він зупинився в Лондоні, де показав ірландському хiрургу Peter Freyer (1851-1921) матеріали черезміхурової простатектомії за Eugene Fuller, але із власним способом підняття ПЗ. Того ж 1900 р. P. Freyer у журналі Lancet опублікував статтю «A new method of performing prostatectomy» [8]. У 1901 р. він видав іншу статтю про чотири випадки успішного виконання ним черезміхурової простатектомії та присвоєння йому пріоритету цієї операції. Різниця в операціях E. Fuller та Р. Freyer полягала в тому, що перший дренував ложе простати через промежину (використовував також і надлобковий дренаж СМ), а другий використовував уретральний і надлобковий (сечоміхуровий) дренажі. Заслуга P. Freyer полягала також у популяризації черезміхурової простатектомії у Європі.

Промежинна простатектомія під контролем зору

Французький хірург Robert Proust у 1900 р. уперше запровадив термін «простатектомія» у своїй монографії з промежинної простатектомії, яку виконував серединним промежинним доступом з енуклеацією часток ПЗ під контролем зору (рис. 7) [4]. Він також першим запропонував хірургічний інструмент – простатичний трактор (prostatic tractor) – для виведення простати в операційне поле та утримання її.

Рис. 7. Robert Proust (1873-1935) та його книга з промежинної простатектомії

Важливий внесок у розробку та впровадження радикальної промежинної простатектомії при РПЗ вніс американський хірург Hugh Hampton Young (1870-1945) (рис. 8). Спочатку він у 1903 р. виконав промежинним доступом видалення гіперплазованих вузлів простати у хворого на ДГПЗ (так звана консервативна промежинна простатектомія) (рис. 9), а у 1905 р. – надсфінктерну промежинну радикальну простатектомію із сім’яними міхурцями з приводу РПЗ (рис. 10) [5, 18-20]. Протягом наступних 40 років він популяризував цей доступ, а також розробив інструменти та операційний стіл для виконання радикальної промежинної простатектомії. У 1917 р. H.H. Young заснував всесвітньо відомий американський журнал The Journal of Urology.

Рис. 8. Hugh Hampton Young (1870-1945) – засновник The Journal of Urology та автор інструментів для виконання радикальної промежинної простатектомії у хворих на РПЗ

Рис. 9. Консервативна промежинна простатектомія за H.H. Young при ДГПЗ

Рис. 10. Етапи радикальної промежинної простатектомії за H.H. Young при РПЗ [20]

Операція H.H. Young була модифікована F. Voеlker, який використав ішіоректальний доступ через промежину [20]. У 1939 р. американський хірург E. Belt виконав промежинну простатектомію при ДГПЗ субсфінктерним доступом, що зменшило ризик травми прямої кишки та формування прямокишкових нориць [21]. У 1942 р. він застосував цей доступ при виконанні радикальної промежинної простатектомії з приводу РПЗ (рис. 11) [22]. Його відмінність полягала також у відсутності широкого висічення шийки СМ, що полегшувало накладання анастомозу між перетинчастим відділом уретри та шийкою міхура.

Рис. 11. Надсфінктерний за H.Н. Young та субсфінктерний за E. Belt доступи до ПЗ (вказані стрілками) при виконанні радикальної промежинної простатектомії (Weyrauch H.M. Surgery of the Prostate, 1959)

У 1940 р. S. Vest опублікував спосіб формування міхурово-уретрального сегмента при радикальній промежинній простатектомії з використанням матрацних швів, які автор виводив на промежину для зменшення травми зовнішнього посмугованого сфінктера уретри (рис. 12) [20].

Рис. 12. Етапи радикальної промежинної простатектомії за S. Vest при РПЗ [22]

Радикальна залобкова простатектомія

Піонером залобкового доступу в хірургії ДГПЗ є роттердамський хірург W.J. van Stockum (1860-1913), який у 1908 р. виконав, а в 1909 р. опублікував статтю про два випадки видалення гіперплазованих вузлів ПЗ шляхом поздовжнього розсічення капсули залози та дренування СМ надлобковим дренажем [23, 24]. Але пріоритет у виконанні та популяризації залобкової простатектомії належить ірландському урологу Terence Millin (1903-1980), який у 1945 р. у журналі Lancet представив 20 успішних випадків виконання цієї операції [25]. У 1947 р. він видав монографію «Retropubic urinary surgery» на 206 сторінках із 163 рисунками, у якій описав 345 залобкових простатектомій, а також хворих, яким він виконав і залобкову радикальну простатектомію з приводу РПЗ. Залобкова простатектомія за T. Millin набула популярності у США при хірургічному лікуванні ДГПЗ завдяки авторській демонстрації операції американським урологам. J. Memmelaar у 1947 р. першим у США виконав радикальну залобкову простатектомію при РПЗ, а у 1949 р. представив виконання 30 таких операцій (рис. 13) [5, 26].

Рис. 13. Радикальна залобкова простатектомія за J. Memmelaar (1949) [26]

R. Chute у 1954 р. представив техніку виконання радикальної залобкової простатектомії із проведенням лігатур шийки СМ на промежину та фіксацією їх із метою зрощення шийки з перетинчастим відділом уретри [27]. E.W. Campbell у 1959 р. модифікував радикальну залобкову простатектомію у 8 хворих шляхом поперечного зшивання шийки СМ для зменшення її діаметра при накладанні анастомозу з перетинчастим відділом уретри [28].

E.D. Crawford та J.D. Kiker у 1983 р. виконали радикальну залобкову простатектомію 75 хворим із зшиванням (звуженням) шийки СМ у поздовжньому напрямку при накладанні анастомозу з перетинчастим відділом уретри (рис. 14) [29]. Автори виділили три етапи успішної радикальної залобкової простатектомії: 1) широкий хірургічний доступ для виконання тазової лімфаденектомії; 2) анатомічне видалення ПЗ із сім’яними міхурцями, сім’явиносними протоками en bloc; 3) чітка реконструкція нижніх сечових шляхів (міхурово-уретрального сегмента) окремими вузловими швами.

Рис. 14. Етапи радикальної залобкової простатектомії за E.D. Crawford та J.D. Kiker (1983) [29]

При виконанні радикальної залобкової простатектомії хірурги стикалися з масивними кровотечами з дорзального венозного комплексу – простатичного венозного сплетення, яке вперше описав італієць Giovanni Domenico Santorini (1681-1737) у 1724 р. Відтоді почались анатомічні дослідження сплетення Santorini. Спочатку W.G. Reiner і P.С. Walsh у 1979 р. описали простатичне венозне сплетення Santorini та методику його перев’язування під час виконання залобкової простатектомії у хворих на ДГПЗ та радикальної простатектомії при РПЗ (рис. 15) [30]. R.P. Myers у 1991 р. описав особливості простатичного венозного сплетення з розгалуженням його поверхневої гілки при виконанні радикальній простатектомії у хворих на РПЗ [31].

Рис. 15. Будова простатичного венозного сплетення Santorini та його перев’язування при виконанні радикальної простатектомії з приводу РПЗ [30]

Наступною проблемою, пов’язаною з виконанням радикальної залобкової простатектомії, була еректильна дисфункція у чоловіків після операції. Дослідження американського уролога P.C. Walsh та анатома з Нідерландів P.J. Donker у 1982 р. виявили, що причиною еректильної дисфункції була травма тазового нервового сплетення, розташованого поряд із бічними поверхнями ПЗ, яке забезпечує автономну іннервацію печеристих тіл статевого члена (рис. 16) [32, 33]. Ці розробки дозволили P.C. Walsh впровадити в урологічну практику анатомічну радикальну простатектомію при РПЗ (рис. 17) [34]. Якщо у 1980 р. у США оперувалися лише 7% чоловіків із локалізованим РПЗ, то у середині 1990-х – 70% чоловіків віком 50-60 років та 55% старше 60 років. Відкрита залобкова радикальна простатектомія стала стандартом лікування локалізованого РПЗ.

Рис. 16. Професори P.J. Donker та P.C. Walsh (а); топографія тазового нейроваскулярного пучка (б)

Рис. 17. Анатомічна радикальна простатектомія при РПЗ за P.C. Walsh зі збереженням нейроваскулярних пучків

Залобковий доступ при виконанні радикальної простатектомії має кілька переваг:

1) можливість виконання симультанної лімфаденектомії одним доступом;

2) краща обізнаність урологів в анатомічних особливостях залобкового доступу, ніж промежинного;

3) нижча часота післяопераційних ускладнень і летальності порівняно з промежинним доступом [5].

Сьогодні промежинна радикальна простатектомія знову стала актуальною у зв’язку з розвитком роботизованої техніки, що дозволило виконувати її за робот-асистованою методикою при РПЗ, особливо у випадках виражених спайкових змін органів черевної порожнини та заочеревинного простору таза після попередніх операцій. Тазову лімфаденектомію при промежинній радикальній простатектомії виконують із лапароскопічного або промежинного доступу. Для полегшення видалення сім’яних міхурців при виконанні радикальної промежинної простатектомії L.R. Kavoussi et al. у 1993 р. запропонували виконувати його лапароскопічним способом через міхурово-прямокишкову заглибину (рис. 18) [35]. Автори методу провели 16 подібних операцій.

Рис. 18. Видалення сім’яних міхурців лапароскопічним способом через міхурово-прямокишкову заглибину при виконанні радикальної простатектомії [35]

Малоінвазивна лапароскопічна та робот-асистована радикальна простатектомія при РПЗ

Багатопортова лапароскопічна та робот-асистована радикальна простатектомія

У 1991 р. William Schuessler з колегами виконали першу лапароскопічну радикальну простатектомію трансперитонеальним доступом із накладанням міхурово-уретрального анастомозу інтракорпоральними вузловими швами на катетері Фолея [36], досвід виконання якої опублікували в 1992 р. у рефераті до щорічної конференції AUA (Schuessler W. et al. J. Urol., 1992, vol. 147, p. 246A, abstract 130). Вони не відзначили переваг лапароскопічного доступу над відкритою радикальною простатектомією. W. Schuessler et al. (1997) [36] у своїй статті представили опис дев’яти проведених ними лапароскопічних радикальних простатектомій, при цьому середній час операції склав 9,4 години, а крововтрата коливалася від 500 до 800 мл. W. Schuessler et al. проводили операції антеградним (низхідним) способом із попереднім виділенням сім’яних міхурців через міхурово-прямокишкову заглибину за L.R. Kavoussi et al. (рис. 18) [35].

У 1997 р. американський уролог Adley Raboy першим виконав лапароскопічну радикальну простатектомію екстраперитонеальним доступом у двох хворих [37, 38]. У Європі бельгійські колеги R. Bollens et al. у 2001 р. виконали лапароскопічну радикальну простатектомію екстраперитонеальним доступом [39].

B. Guillonneau та G. Vallancien із Франції у 2000 р. представили результати 120 лапароскопічних радикальних простатектомій із приводу РПЗ трансперитонеальним доступом, які вони виконали протягом 1998-1999 рр. [40]. Назву операції – техніка Montsouris І – автори дали на честь їхнього інституту в Парижі (рис. 19, 20). Особливість цього методу полягала у видаленні спочатку сім’яних міхурців через міхурово-прямокишкову заглибину, а потім – ПЗ антеградним і ретроградним (висхідним) способами. Jens-Uwe Stolzenburg et al. із Лейпціга у 2002 р. представили результати виконання лапароскопічної радикальної простатектомії екстраперитонеальним доступом у 20 хворих [41]. Середній час втручання склав 170 хвилин, причому не було відмічено жодного випадку конверсії у відкрите втручання. F. Rozet et al. з інституту Montsouris у 2005 р. представили результати лікування 600 хворих на РПЗ шляхом використання лапароскопічного екстраперитонеального доступу – техніка Moutsouris ІІ (рис. 21) [42].

Рис. 19. Техніка Montsouris І лапароскопічної радикальної простатектомії з приводу РПЗ трансперитонеальним доступом за B. Guillonneau та G. Vallancien (2000) [40]

Рис. 20. Піонери лапароскопічної радикальної простатектомії Guy Vallancien та Bertrand Guillonneau з Інституту Montsouris (м. Париж, Франція)

Рис. 21. Етапи виконання лапароскопічної екстраперитонеальної радикальної простатектомії при РПЗ – техніка Moutsouris ІІ (Gill I.S. et al., 2006)

Німецькі урологи (Університет прикладних наук Гайльбронна) у 1999 р. запропонували техніку Heilbronn лапароскопічної радикальної простатектомії із ретроградним видаленням ПЗ подібно до відкритої радикальної простатектомії [43], а американські урологи (Інститут Vattikuti, Детройт) – техніку Vattikuti з антеградним видаленням ПЗ [44, 45] (рис. 22). При цьому хірурги Інституту Vattikuti зберігали латеральну простатичну (внутрішньотазову) фасцію для уникнення ушкодження нейроваскулярних пучків та розвитку еректильної дисфункції у хворих після операції. Внутрішньотазову фасцію вони назвали «вуаллю Афродити» (рис. 23). Jens-Uwe Stolzenburg у 2006 р. методику збереження нейроваскулярних пучків при виконанні лапароскопічної операції назвав технікою «intrafascial nerve-sparing».

Рис. 22. Доступи до ПЗ при виконанні багатопортової лапароскопічної (робот-асистованої) радикальної простатектомії з приводу РПЗ:

А – трансперитонеальний задній антеградний (низхідний); В – трансперитонеальний передній антеградний (низхідний); С – екстраперитонеальний передній антеградний (низхідний); D – екстраперитонеальний передній ретроградний (висхідний) [46]

Рис. 23. Техніка радикальної простатектомії Інституту Vattikuti (США) із розсіченням та збереженням латеральної простатичної (внутрішньотазової) фасції та нейроваскулярних пучків («вуаль Афродити» вказана стрілками)

При лапароскопічній радикальній простатектомії після видалення ПЗ міхурово-уретральний анастомоз виконували вузловими швами подібно до відкритої радикальної простатектомії. У 2003 р. R.F. van Velthoven et al. із Бельгії представили техніку безперервного одновузлового полігліколієвого шва анастомозу, який набув популярності при виконанні лапароскопічної та робот-асистованої радикальної простатектомії (рис. 24) [47].

Рис. 24. Техніка виконання безперервного одновузлового полігліколієвого шва міхурово-уретрального анастомозу за R.F. van Velthoven [47]

Перша робот-асистована хірургічна система da Vinci Standart Surgical System була впроваджена в медичну практику у 1999 р. [6]. Лапароскопічні операції з використанням роботизованої хірургії дали змогу проводити високоточні втручання в надскладних обмежених просторах із мінімальним ушкодженням тканин і важливих анатомічних структур, а чітка 3D-візуалізація зі збільшенням дозволила виконувати малоінвазивне хірургічне втручання на більш якісному рівні. Інструменти EndoWrist забезпечили вільні рухи хірурга у важкодоступних ділянках.

C.C. Abbou et al. із Франції першими у 2001 р. опублікували опис виконання лапароскопічної робот-асистованої трансперитонеальної радикальної простатектомії у пацієнта із РПЗ [48]. Час операції склав 420 хвилин, післяопераційний ліжко-день – 4 дні, а через тиждень пацієнт повністю утримував сечу. У тому ж 2001 р. німецькі урологи J. Binder та W. Kramer опублікували свій досвід виконання лапароскопічної робот-асистованої трансперитонеальної радикальної простатектомії у 10 хворих [49]. Першу лапароскопічну робот-асистовану екстраперитонеальну радикальну простатектомію провели французькі урологи M.T. Gettman et al. у 2003 р. [50]. У США M. Menon (Інститут Vattikuti) популяризував лапароскопічну робот-асистовану радикальну простатектомію [44, 45]. У 2003 р. він представив техніку, а у 2007 р. – результати виконання лапароскопічної радикальної робот-асистованої простатектомії у 2652 хворих [45] (рис. 25).

Рис. 25. Техніка виконання міхурово-уретрального анастомозу за М. Menon et al. [45]

Піонери виконання багатопортової лапароскопічної радикальної робот-асистованої простатектомії представлені на рис. 26.

Рис. 26. Новатори лапароскопічної радикальної робот-асистованої простатектомії: Binder Jochnen (м. Франкфурт, Німеччина), Clement-Claude Abbou (м. Кретей, Франція), Mani Menon (м. Детройт, США)

Революційним рішенням у виконанні лапароскопічної та робот-асистованої простатектомій стало впровадження у 2009 р. шовного матеріалу V-Loc (Medtronic, раніше – Covidien) для виконання міхурово-уретрального анастомозу [51]. Це сучасний монофіламентний шовний матеріал, що розсмоктується (V-Loc 90 із гліколіду – протягом 90 днів; V-Loc 180 із полігліконеату – протягом 180 днів), для зіставлення тканин без необхідності зав’язування вузлів (рис. 27). Завдяки унікальній конструкції з односпрямованими насічками (зазубринами) та фіксуючою петлею V-Loc забезпечує рівномірний натяг шва по всій довжині, а насічки – надійне утримання тканин без необхідності зав’язування вузлів. Це дозволяє швидко накладати міхурово-уретральний анастомоз при радикальній простатектомії та покращує загоєння рани з меншою ішемією. У 2012 р. був запроваджений у практику подібний шовний матеріал із насічками – Stratafix (Ethicon).

Рис. 27. Будова монофіламентного шовного матеріалу, що розсмоктується, V-Loc та Stratafix

У 2010 р. група італійських урологів представила задній Retzius-зберігаючий доступ до ПЗ – через міхурово-прямокишкову заглибину для збереження анатомічних структур, які забезпечують утримання сечі (лобково-уретральні та лобково-міхурові зв’язки, детрузорний фартух, зовнішній сфінктер уретри) [52]. Автори назвали цей прийом на честь свого колеги-співавтора – доступ за A.M. Bocciardi (рис. 28).

Рис. 28. Aldo Massimo Bocciardi та рисунок зі статті про задній Retzius-зберігаючий доступ до ПЗ через міхурово-прямокишкову заглибину при виконанні лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії [52]

V.G. Wagascar et al. у 2021 р. [53, 54] запропонували hood-техніку виконання лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектмії при РПЗ для збереження анатомічних структур, які забезпечують утримання сечі (лобково-уретральні та лобково-міхурові зв’язки, дорзальний венозний комплекс, детрузорний фартух, зовнішній сфінктер уретри, нейроваскулярні пучки та сполучна тканина міхурово-уретрального сегмента) (рис. 29, 30).

Рис. 29. Парапростатичні та парауретральні анатомічні структури, які забезпечують утримання сечі [54]

Рис. 30. Hood-технікa виконання лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії при РПЗ

Латеральний доступ до ПЗ при виконанні лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії запропонував французький уролог Richard Gaston у 2007 р. при виконанні інтрaфасціальної дирекції для збереження нейроваскулярних пучків простати. Операція була популяризована A.D. Asimakopoulos et al. у 2010-2012 рр. [55]. Для збереження нейроваскулярних пучків і пубовезикального комплексу виконують доступ до ПЗ бічним доступом (частіше – з правого боку) між СМ і простатою через міхурово-простатичний м’яз. Міхурово-уретральний анастомоз безперервним швом починають накладти на 5-й годині умовного циферблату.

Китайські урологи X. Zhou et al. у 2020 р. запропонували черезміхурову (через верхню стінку СМ, яка покрита очеревиною) лапароскопічну багатопортову робот-асистовану радикальну простатектомію, яку вони виконали у 35 хворих на локалізований РПЗ [56] (рис. 31, 32).

Рис. 31. Задня (через міхурово-прямокишкову заглибину за A.M. Bocciardi) та передня (через купол СМ за X. Zhou) Retzius-зберігаючі техніки лапароскопічної багатопортової робот-асистованої радикальної простатектомії [56]

Рис. 32. Черезміхурова лапароскопічна багатопортова робот-асистована радикальна простатектомія при РПЗ через купол (верхню стінку) СМ [56]

Хронологію впровадження найбільш важливих багатопортових лапароскопічних та робот-асистованих радикальних простатектомій при РПЗ представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Хронологія впровадження багатопортової лапароскопічної та робот-асистованої радикальної простатектомії при РПЗ
Рік	Автор	Операція
1991	Schuessler W. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (трансперитонеальний доступ)
1997	Raboy А. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (екстраперитонеальний доступ)
1998	Guillonneau B., Vallancien G.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (трансперитонеальний доступ) – техніка Moutsouris І
2001	Abbou C.C. et al.	Робот-асистована лапароскопічна трансперитонеальна радикальна простатектомія
2003	Gettman M.T. et al.	Робот-асистована лапароскопічна екстраперитонеальна радикальна простатектомія
2005	Rozet F. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (екстраперитонеальний доступ) – техніка Moutsouris ІІ
2010	Galfano A. et al.	Робот-асистована лапароскопічна задня Retzius-зберігаюча простатектомія через міхурово-прямокишкову заглибину за A.M. Bocciardi
2010	Asimakopo-ulos A.D. et al.	Робот-асистована лапароскопічна бічна простатектомія за R. Gaston
2020	Zhou X. et al.	Робот-асистована лапаро-скопічна черезміхурова передня Retzius-зберігаюча простатектомія через купол СМ
2021	Wagascar V.G. et al.	Hood-технікa виконання лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії

Однопортові лапароскопічні та робот-асистовані радикальні простатектомії

З метою зменшення формування рубців на передній черевній стінці від портів при багатопортових лапароскопічних втручаннях, больового синдрому, ушкоджень кишечника та органів черевної порожнини при встановленні портів було впроваджено однопортову лапароскопічну методику. При цьому через один отвір на передній черевній стінці вводять спеціальний пристрій із 3-4 отворами для лапароскопічних інструментів. Дана методика отримала назву LESS (laparoendoscopic single-site surgery), або однопортова хірургія (single port surgery).

Першу лапароскопічну однопортову радикальну простатектомію виконали J.H. Kaouk et al. у 2008 р. у чотирьох хворих на РПЗ трансперитонеальним доступом через пупковий порт за допомогою однопортового пристрою Uni-X (рис. 33, 34) [57]. В одного хворого виникла уретро-прямокишкова нориця, яка була усунена повторною операцією.

Рис. 33. Професор Jihad H. Kaouk (м. Клівленд, США)

Рис. 34. Лапароскопічна однопортова радикальна простатектомія через пупковий порт [57]

R. Rabenalt et al. у 2010 р. виконали лапароскопічну однопортову екстраперитонеальну радикальну простатектомію за допомогою однопортового пристрою TriPort (рис. 35) [58].

Рис. 35. Схематичне зображення лапароскопічної однопортової екстраперитонеальної радикальної простатектомії [58]

Першу лапароскопічну однопортову черезміхурову радикальну простатектомію виконали китайські урологи Gao Xin et al. у 2013 р. 16 пацієнтам із локалізованим РПЗ за допомогою однопортового пристрою Quardport (рис. 36) [58].

Рис. 36. Лапароскопічна однопортова черезміхурова радикальна простатектомія [58]

Першу лапароскопічну однопортову робот-асистовану радикальну простатектомію виконали французькі урологи E. Barret et al. із клініки Montsouris у 2009 р. через пупковий порт [58]. Того ж року J.H. Kaouk et al. провели подібну операцію (рис. 37) [59].

Рис. 37. Лапароскопічна однопортова робот-асистована радикальна простатектомія через пупковий порт [58]

Першу лапароскопічну однопортову робот-асистовану черезміхурову радикальну простатектомію на трупах виконали M.M. Desai et al. у 2009 р. (рис. 38) [58].

Рис. 38. Лапароскопічна однопортова робот-асистована черезміхурова радикальна простатектомія

У 2012 р. було створено однопортову робот-асистовану платформу da Vinci Single-Site Surgical; y 2014 p. da Vinci Single Port – платформу із 25 мм портом – було схвалено до застосування Управлінням з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA), а у 2018 р. – представлено нову платформу da Vinci Single Port для лікування пацієнтів із РПЗ і ДГПЗ.

Урологічна клініка Клівленда (США) на чолі з професором J.H. Kaouk у 2011 р. створила консорціум SPARC (Single-port Advanced Research Consortium) для проведення досліджень із виконання однопортових урологічних операцій. Було розроблено різні доступи до ПЗ при виконанні однопортової лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії аналогічно багатопортовим (рис. 39). У 2016 р. J.H. Kaouk et al. виконали першу однопортову лапароскопічну робот-асистовану промежинну радикальну простатектомію, тим самим повернувши інтерес до цього доступу при відкритих втручаннях (рис. 40) [60], у 2019 р. – екстраперитонеальну [61], у 2020 р. – черезміхурову (рис. 41) [62]. Автори рекомендували однопортову лапароскопічну робот-асистовану екстраперитонеальну радикальну простатектомію пацієнтам з ожирінням, які потребують розширеної тазової лімфаденектомії; однопортову лапароскопічну робот-асистовану черезміхурову радикальну простатектомію – при каменях, дивертикулі СМ, спайковому процесі в черевній порожнині та об’ємі ПЗ <80 мл; однопортову лапароскопічну робот-асистовану промежинну радикальну простатектомію – при попередніх втручаннях на СМ та спайковому процесі в черевній порожнині.

Рис. 39. Доступи до ПЗ при виконанні однопортової лапароскопічної робот-асистованої радикальної простатектомії

Рис. 40. Однопортова лапароскопічна робот-асистована промежинна радикальна простатектомія

Рис. 41. Однопортова лапароскопічна робот-асистована черезміхурова радикальна простатектомія [62]

Хронологію впровадження однопортової лапароскопічної та робот-асистованої радикальної простатектомії при РПЗ представлено в табл. 2.

Таблиця 2. Хронологія впровадження однопортової лапароскопічної та робот-асистованої радикальної простатектомії при РПЗ
Рік	Автор	Операція
2008	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна радикальна простатектомія через пупковий порт
2009	Barret E. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована радикальна простатектомія через пупковий порт
2010	Rabenalt R. et al.	Однопортова лапароскопічна екстраперитонеальна радикальна простатектомія
2013	Gao X. et al.	Однопортова лапароскопічна черезміхурова радикальна простатектомія
2016	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована промежинна радикальна простатектомія
2019	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована екстраперитонеальна радикальна простатектомія
2020	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована черезміхурова радикальна простатектомія

Таким чином, радикальна простатектомія, застосовувана при РПЗ, пройшла шлях від відкритого промежинного та залобкового втручання до сучасної лапароскопічної та роботизованої техніки (багато- й однопортової). Останні необхідно впроваджувати в рутинну практику українських урологів як малоінвазивні втручання, що забезпечують задовільні онкологічні та функціональні результати при хірургічному лікуванні у пацієнтів із локалізованим РПЗ.

Список літератури – у редакції.

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (40), 2026 р.

Номер: Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (40), 2026 р.