28 червня, 2026
Конгрес EAU – 2026: огляд ключових подій і нових досліджень
Лондон (Велика Британія) цього року став ареною для провідного європейського урологічного форуму – 41-го щорічного Конгресу Європейської асоціації урології (EAU). Захід, який проходив 13-16 березня в масштабному виставковому центрі ExCeL London, зібрав рекордну кількість делегатів з усього світу. Протягом чотирьох насичених днів учасники долучалися до передових наукових досліджень, спостерігали за «живими» хірургічними демонстраціями та брали участь у дискусіях, які висвітлювали інновації, що й надалі змінюють обличчя урології. Пропонуємо до вашої уваги огляд кількох найбільш значимих досліджень, представлених у рамках Конгресу.
Ключові слова: EAU 2026, багаторазові сечові катетери, інфекції сечовивідних шляхів, уротеліальний рак верхніх сечових шляхів, інтравезикальна терапія, БЦЖ, нирково-клітинний рак, стереотаксична абляційна променева терапія, еректильна дисфункція, імплантація протеза статевого члена, сакрокольпопексія, робот-асистована хірургія, нем’язово-інвазивний рак сечового міхура, канцер-асоційовані фібробласти, передчасна еякуляція, ПЕТ-КТ із простат-специфічним мембранним антигеном, рак передміхурової залози, гематурія.
Конгрес EAU – 2026: огляд ключових подій і нових досліджень
Чи можуть багаторазові катетери знизити витрати та частоту інфекцій сечовивідних шляхів (ІСШ)?
Рандомізоване дослідження, проведене у Великій Британії й представлене на Конгресі EAU – 2026, показало, що повторне використання багаторазових інтермітуючих катетерів у поєднанні з одноразовими катетерами є так само безпечним щодо ризику ІСШ, як і виключно катетеризація одноразовими девайсами, але при цьому суттєво знижує використання антибіотиків.
Інтермітуючі катетери широко застосовуються для довготривалого ведення пацієнтів із порушенням випорожнення сечового міхура, однак у багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, поточна практика переважно ґрунтується на використанні одноразових виробів через побоювання, що повторне застосування може підвищити ризик інфікування. Це має суттєві фінансові та екологічні наслідки. За підрахунками британських науковців, національна система охорони здоров’я витрачає близько 200 млн фунтів стерлінгів щорічно на понад 100 млн одноразових катетерів. При цьому дані щодо порівняння ризику ІСШ між багато- та одноразовими катетерами залишалися неоднозначними.
Щоб відповісти на це питання, дослідники провели відкрите рандомізоване дослідження за принципом не меншої ефективності, до якого залучили 578 дорослих пацієнтів, що користуються катетерами, у двох центрах Великої Британії – Саутгемптоні та Глазго. Учасників було рандомізовано до групи комбінованого використання (багаторазові плюс одноразові катетери) або стандартної практики виключно одноразового застосування протягом 12 місяців. Первинною кінцевою точкою була наявність щонайменше одного мікробіологічно підтвердженого симптомного епізоду ІСШ, що потребував лікування.
За результатами аналізу, щонайменше один епізод ІСШ спостерігався у 28,7% учасників у групі комбінованого використання та у 34,4% пацієнтів у групі виключно одноразових катетерів. Статистичний аналіз підтвердив, що комбінований підхід не є гіршим за використання виключно одноразових катетерів щодо ризику розвитку інфекцій.
Важливо, що використання антибіотиків було на 35% нижчим у групі комбінованого застосування, що вказує на потенційну перевагу з погляду зменшення антимікробного навантаження. Інші результати, включно з якістю життя, катетер-асоційованими ускладненнями та загальною частотою небажаних явищ, загалом не відрізнялися між групами. Водночас учасники, які користувалися багаторазовими катетерами, частіше повідомляли про «прилипання» катетера, що вказує на потенційну потребу вдосконалення конструкції цих виробів.
Пацієнти у групі комбінованого використання повторно застосовували катетери у середньому майже тричі на день, що демонструє практичну допустимість такого підходу в реальних умовах.
Загалом, отримані дані свідчать, що впровадження багаторазових катетерів у стандартну практику є безпечною альтернативою виключно одноразовим при веденні пацієнтів із хронічними порушеннями функції сечового міхура. Автори наголошують, що надання пацієнтам можливості вибору багаторазових варіантів може зменшити витрати системи охорони здоров’я та негативний вплив на довкілля при збереженні клінічної безпеки. Вони також закликають до подальшої розробки вдосконалених моделей багаторазових катетерів, які краще відповідатимуть потребам пацієнтів.
Повторна інтравезикальна терапія покращує результати лікування уротеліального раку верхніх сечових шляхів
Масштабне багатоцентрове дослідження P. Korn et al. показало, що повторні внутрішньоміхурові інстиляції Bacillus Calmette-Guйrin (БЦЖ) або хіміопрепаратів після ендоскопічного лікування уротеліального раку верхніх сечових шляхів (UTUC) асоціюються з покращенням виживаності без рецидиву, що підтримує їх використання в клінічній практиці [3].
Ендоскопічне лікування дедалі частіше застосовується у певної когорти пацієнтів з UTUC для збереження функції нирок за умови прийнятних онкологічних результатів, однак локальне рецидивування залишається суттєвою проблемою. Для зниження ризику рецидиву була запропонована ад’ювантна інтравезикальна терапія, включно з інстиляціями БЦЖ та хіміопрепаратів, таких як мітоміцин і гемцитабін, однак наявні дані залишалися обмеженими й суперечливими.
Для вирішення цього питання дослідники проаналізували дані великої когорти з 334 пацієнтів, яким було виконано 554 ендоскопічні втручання з приводу UTUC. Пацієнтів стратифікували залежно від ад’ювантної тактики: без інстиляції, одноразова післяопераційна інстиляція або багаторазові інстиляції. Результати оцінювали за допомогою аналізу виживаності за Капланом – Меєром і моделей регресії Кокса з корекцією на ключові клінічні чинники, зокрема ступінь злоякісності, розмір пухлини, статус курня та наявність carcinoma in situ.
Отримані результати продемонстрували чітку перевагу повторних інстиляцій. Пацієнти, які отримували багаторазові інтравезикальні інстиляції, мали достовірно кращу іпсилатеральну безрецидивну виживаність порівняно з тими, хто не отримував інстиляцій, із 47% зниженням ризику рецидиву. Натомість одноразова післяопераційна інстиляція не спричиняла значущого зниження частоти рецидивів.
Аналіз окремих агентів додатково підтвердив ці висновки. Багаторазові інстиляції БЦЖ асоціювалися з особливо вираженим зниженням ризику рецидиву. Повторні інстиляції хіміопрепаратів також забезпечували значну користь; водночас одноразове їх введення не мало помітного впливу на результати. Важливо, що метод введення препарату – антеградний чи ретроградний – не впливав на показник безрецидивної виживаності, що забезпечує гнучкість у виборі клінічної тактики.
Таким чином, дослідження підтверджує доцільність застосування повторної інтравезикальної терапії після ендоскопічного лікування UTUC для зниження ризику рецидиву. Автори зазначають, що ці результати можуть сприяти оптимізації протоколів лікування, водночас вказуючи на потребу в проспективних дослідженнях для остаточного підтвердження користі та уточнення оптимальних режимів терапії.
МРТ-біомаркери як предиктори успішного забору сперматозоїдів при чоловічому безплідді
Дослідження R.M. Pacheco-Rendуn et al., представлене в рамках Конгресу, надало докази того, що асоційовані з магнітно-резонансною томографією (МРТ) біомаркери можуть бути використані для прогнозування успішності процедури забору сперматозоїдів у чоловіків із необструктивною азооспермією [4].
Ці результати можуть допомогти оптимізувати відбір пацієнтів для мікрохірургічної екстракції сперматозоїдів із яєчка (mTESE) – процедури, яка характеризується варіабельними результатами.
Дослідники проаналізували групу пацієнтів із необструктивною азооспермією, яким у 2022-2024 роках було виконано як МРТ яєчок, так і mTESE з метою ідентифікації візуалізаційних параметрів, асоційованих з успішним забором сперматозоїдів. Оцінювали кількісні МРТ-показники, що відображають мікроструктуру яєчка, включно з коефіцієнтом магнітного перенесення, жировою фракцією та низкою дифузійних і перфузійних параметрів. Для виявлення змінних, пов’язаних із забором сперматозоїдів, застосовували частковий метод найменших квадратів із дискримінантним аналізом, а діагностичну цінність оцінювали за допомогою аналізу ROC-кривої.
Серед 36 включених пацієнтів забір сперматозоїдів був успішним у 38,9% і неуспішним у 61,1% випадків. Аналіз засвідчив часткові розбіжності між групами, при цьому вищі значення жирової фракції асоціювалися з невдалою процедурою. Прогностична модель продемонструвала площу під кривою (AUC) 0,831 (p<0,001) із чутливістю 85,7% і специфічністю 77,3%. Модель характеризувалася високою негативною прогностичною цінністю (89,5%) і загальною точністю 80,6%. Порогове значення першого компонента нижче -0,57 достовірно асоціювалося з високою імовірністю успішного забору сперматозоїдів (відношення шансів 20,4; 95% довірчий інтервал: 3,98-164,39; p<0,001).
Отримані дані свідчать, що МРТ-біомаркери дозволяють ефективно диференціювати пацієнтів, які, ймовірно, матимуть користь від mTESE, і тих, у кого шанси на успіх є низькими. Особливо вагомим є високе негативне прогностичне значення, що вказує на можливу роль МРТ у виявленні пацієнтів, яким можна уникнути непотрібних інвазивних втручань. Обмеження дослідження включають невелику вибірку та одноцентровий дизайн, що може вплинути на узагальнення результатів. Це дослідження підкреслює роль передових методів візуалізації для трансформації стратегії відбору пацієнтів при чоловічому безплідді, сприяючи більш персоналізованим і менш інвазивним терапевтичним підходам.
SABR забезпечує стійкий контроль при неоперабельному нирково-клітинному раку
Дані, представлені на Конгресі EAU – 2026, свідчать, що стереотаксична абляційна променева терапія (stereotactic ablative body radiotherapy, SABR) забезпечує тривалий контроль пухлини та сприятливий профіль безпеки в пацієнтів із неоперабельним первинним нирково-клітинним раком (renal cell carcinoma, RCC), згідно з висновками довготривалого об’єднаного аналізу досліджень FASTRACK [5].
До цього комбінованого аналізу досліджень FASTRACK та FASTRACK II було включено 107 пацієнтів із біопсійно підтвердженим RCC, у яких визнано неоперабельний рак або високий хірургічний ризик; медіана спостереження становила 5 років. Протоколи лікування були уніфікованими: пухлини розміром ≤4 см опромінювали одноразово дозою 26 Гр, тоді як більш великі пухлини – дозою 42 Гр за три сеанси. Первинною кінцевою точкою був локальний контроль, який оцінювали за критеріями RECIST 1.1; вторинні кінцеві точки включали специфічну виживаність, відсутність віддаленого прогресування, оцінку функції нирок і токсичність.
Результати продемонстрували стійку ефективність SABR у часі. Локальний контроль становив 100% через 1 рік і залишався високим (98%) через 3 та 5 років із лише одним випадком місцевого прогресування. Специфічна виживаність пацієнтів також була високою: 100% – через 1 рік і 98% – через 3 та 5 років. Відсутність віддалених метастазів дещо знижувалася з часом – від 97% через 1 рік до 85% через 5 років.
Функція нирок поступово погіршувалася: розрахункова швидкість клубочкової фільтрації зменшувалася приблизно на 9,4 мл/хв через 1 рік і на 15,8 мл/хв – через 5 років. Лише один пацієнт потребував діалізу, що свідчить про низьку частоту тяжкого порушення функції нирок.
Профіль безпеки у цілому був сприятливим. Побічні явища 3-го ступеня тяжкості виникли у 7,8% пацієнтів і включали втому, блювання, біль та обструкцію кишечника; усі ці події відзначали протягом 2 років після лікування. Не було зареєстровано небажаних явищ 4-го або 5-го ступеня та пізніх проявів токсичності.
Як одне з найбільших проспективних досліджень, що оцінюють SABR як дієвий неінвазивний підхід до лікування RCC, ці результати підтримують використання методу в пацієнтів, яким не показане хірургічне втручання. Водночас відсутність групи порівняння обмежує можливість робити остаточні висновки, тому потрібні рандомізовані дослідження, у яких SABR буде порівнюватися з хірургічним втручанням.
Імплантація протеза статевого члена: результати та рішення, про яке жалкують пацієнти
Імплантація протеза статевого члена є одним із варіантів лікування еректильної дисфункції, резистентної до медикаментозної терапії або менш інвазивних методів. У цьому дослідженні оцінювали якість життя та ступінь жалкування пацієнтів щодо прийнятого рішення про операцію, а також фактори, які цьому сприяли [6].
У проспективне дослідження було включено 86 пацієнтів (медіана віку – 62 роки; медіана індексу маси тіла (ІМТ) – 25,5 кг/мІ), яким виконували імплантацію протеза статевого члена. Усім учасникам проводили розширену передопераційну оцінку, а також фіксували пері- та післяопераційні показники.
Для оцінки результатів застосовували опитувальник якості життя та сексуальності при встановленні імплантата статевого члена (Quality of Life and Sexuality with Penile Prosthesis Questionnaire, QoLSPPQ), який містить чотири підшкали: функціональну, особистісну, міжособистісну (партнерську) та соціальну. Рівень жалкування щодо прийнятого рішення оцінювали за шкалою Decision Regret Scale (DRS), при цьому значний ступінь жалкування визначали як >25%. Для виявлення предикторів вираженого жалкування використовували логістичну регресію.
У 90% (77/86) пацієнтів було імплантовано трикомпонентний протез, а решта 10% (9/86) отримали напівжорсткий імплантат. Ускладнення виникли у 13 (15%) пацієнтів, тоді як медіана показника жалкування за шкалою DRS становила 24%; у 33% пацієнтів ступінь жалкування був значний. Медіанні значення за підшкалами QoLSPPQ становили 22 бали для функціонального домену, 17 – для особистісного, 17 – для партнерського та 12 – для соціального.
Аналіз показав, що наявність післяопераційних ускладнень підвищувала ризик значного жалкування у 18 разів; до ключових предикторів також належали нижчий рівень функціонального задоволення та задоволення партнера. Особистісний і соціальний домени не мали суттєвого впливу на ймовірність вираженого жалкування.
Отримані дані свідчать, що імплантація протеза статевого члена зазвичай забезпечує добрі результати з відносно низькою частотою ускладнень, однак частка пацієнтів із вираженим жалкуванням щодо проведеної операції залишається помітною. Це вказує на важливість ретельного доопераційного консультування з акцентом на реалістичних очікуваннях щодо функціональних результатів і задоволеності партнера, а також на можливих ускладненнях.
Робот-асистована проти традиційної сакрокольпопексії при пролапсі тазових органів
Велике рандомізоване контрольоване дослідження показало, що робот-асистована лапароскопічна (robot-assisted laparoscopic, RAL) сакрокольпопексія має зіставні показники безпеки, ефективності та вартості в довгостроковій перспективі із традиційною лапароскопічною (conventional laparoscopic, CL) сакрокольпопексією у пацієнтів із пролапсом органів тазового дна [7].
У цьому багатоцентровому дослідженні (15 клінічних баз), 366 пацієнток, яким виконували операцію з приводу симптомного пролапсу тазових органів, було рандомізовано до групи CL- або RAL-сакрокольпопексії. Серед них 345 завершили п’ятирічне спостереження. Вихідні характеристики, включно з віком, ІМТ і тяжкістю пролапсу, були порівнянними в обох групах.
Первинною кінцевою точкою була частота ускладнень протягом 30 днів після операції, і вона не відрізнялася між групами: 15,3% у групі CL проти 11,7% у групі RAL (p=0,3213). Водночас при детальному аналізі з’ясувалося, що хірургічні ускладнення були значно рідшими в групі RAL, ніж у групі CL (2,9% проти 7,4%). Загальна тривалість операції була подібною, хоча втручання з робот-асистенцією потребували тривалішого часу на підготовку (40 хвилин проти 20 хвилин; p<0,0001).
Довгострокові результати додатково підтвердили еквівалентність результатів обох методик. Через 5 років не виявлено істотних відмінностей в анатомічних і функціональних показниках, вираженості симптомів та показниках якості життя між групами. Важливо, що витрати на медичну допомогу, розраховані за національними даними, також були зіставними протягом 1-, 2- та 5-річного періодів.
Отримані результати свідчать, що обидві хірургічні техніки є безпечними та ефективними для лікування пролапсу тазових органів. Проте RAL-сакрокольпопексія може мати клінічно значущу перевагу у вигляді меншої частоти хірургічних ускладнень, що є особливо важливим у складних випадках, зокрема в пацієнтів з ожирінням або при повторних операціях на органах малого таза.
До обмежень дослідження належать потенційні відмінності в хірургічному досвіді між центрами та тривалий період набору пацієнтів, що може впливати на результати. Попри це п’ятирічне спостереження надає цінні дані щодо довготривалої оцінки обох методів. Загалом, ці результати підтримують розширення ролі робот-асистованих технологій у реконструктивній хірургії тазового дна, надаючи клініцистам доказову базу для вибору хірургічної тактики при пролапсі тазових органів.
Канцер-асоційовані фібробласти як рушійний фактор пухлинного росту при раку сечового міхура високого ризику
Нове дослідження показало, що канцер-асоційовані фібробласти (cancer-associated fibroblasts, CAF) відіграють ключову роль у стимуляції росту пухлини при нем’язово-інвазивному раку сечового міхура високого ризику (high-risk non-muscle-invasive bladder cancer, HR-NMIBC), що відкриває нові уявлення про біологію захворювання та потенційні терапевтичні мішені [8].
Стандартне лікування HR-NMIBC включає трансуретральну резекцію з подальшою імунотерапією БЦЖ, однак результати суттєво різняться залежно від молекулярного підтипу пухлини.
Зокрема, підтип bombesin receptor subtype 3 (BRS3) асоціюється з несприятливим прогнозом, ознаками епітеліально-мезенхімального переходу (epithelial-to-mesenchymal transition, EMT) та імуносупресивним пухлинним мікрооточенням. Метою дослідження було з’ясувати, чи ці характеристики зумовлені внутрішньопухлинними процесами, чи, швидше, властивостями саме стромального оточующого середовища.
Дослідники виконали інтегративний аналіз, використавши транскриптомні дані 891 пацієнта з кількох когорт, а також просторову та одноклітинну транскриптоміку для картування гетерогенності пухлин. Експерименти ex vivo на основі тумороїдів пацієнтів проводили для оцінки функціонального впливу сигналів CAF на ріст пухлин.
Результати показали, що пухлини підтипу BRS3 були значно збагачені EMT-, стромальними та імунними сигнатурами порівняно з іншими підтипами (p<0,001). Однак показники EMT сильніше корелювали зі стромальними сигналами (R=0,82; p<0,001), ніж з імунними (R=0,57; p<0,001). Це свідчить про те, що агресивний фенотип, який традиційно приписують EMT, насправді може відображати домінування стромальних компонентів у пухлинному мікрооточенні.
Просторова транскриптоміка продемонструвала, що сигнали BRS3 переважно локалізуються у стромальних ділянках, тоді як інші підтипи здебільшого виявлялися в уротеліальних пухлинах. Навіть після виключення стромальних зон клітини пухлин підтипу BRS3 залишалися в тісному сусідстві з ділянками, багатими на фібробласти. Функціональна валідація підтвердила ці спостереження: експозиція тумороїдів, отриманих від пацієнтів, до середовища, кондиційованого CAF, зумовила збільшення життєздатності ракових клітин на 21% порівняно з контролем (p=0,017), що свідчить про активну роль факторів, секретованих CAF, у стимуляції росту пухлини.
Ці результати вказують, що несприятливий прогноз, характерний для підтипу BRS3, зумовлений не стільки внутрішньопухлинними факторами EMT, скільки взаємодією з багатим на CAF стромальним мікрооточенням. Отже, мікрооточення пухлини, а саме CAF, є ключовим чинником прогресування захворювання при HR-NMIBC.
До обмежень дослідження належать використання переважно ретроспективних наборів даних і відносно невелика кількість зразків для аналізів. Потрібні подальші випробування для підтвердження цих висновків і з’ясування, чи може таргетування шляхів, опосередкованих CAF, поліпшити результати лікування. У цілому дослідження надає вагомі докази того, що саме стромальні взаємодії, а не лише внутрішні властивості клітин пухлин, лежать в основі агресивного перебігу HR-NMIBC, відкриваючи нові можливості для терапевтичного втручання.
Мобільний застосунок надає значні переваги в лікуванні передчасної еякуляції
Нові дані, представлені F. Kormann et al., свідчать про значний потенціал цифрових терапевтичних рішень у менеджменті передчасної еякуляції – поширеного, часто стигматизованого сексуального розладу, що супроводжується значним психоемоційним дистресом і зниженням якості життя [9]. У дослідженні CLIMACS було оцінено ефективність медичного втручання з використанням мобільної застосунку Melonga App® як альтернативи або доповнення до традиційних методів, таких як фармакотерапія та поведінкова терапія.
У рандомізованому контрольованому дослідженні 80 пацієнтів було розподілено у співвідношенні 1:1 до групи втручання (застосунок) або контрольної групи з частковим перехресним переходом після 12 тижнів. Первинною кінцевою точкою була зміна показника за шкалою оцінки передчасної еякуляції (Premature Ejaculation Profile, PEP) через 12 тижнів.
У пацієнтів групи втручання було відмічено виражене покращення: середнє зростання показника PEP становило 4,4 бала порівняно з 0,03 бала в контрольній групі (p<0,001). Загалом, у групі, яка використовувала мобільний додаток, PEP підвищився з 5,5 до 9,4 бала.
Вторинні кінцеві точки також показали суттєві відмінності. Інтравагінальний латентний час еякуляції (Intravaginal Ejaculation Latency Time, IELT) збільшився в середньому на 64 секунди – із 61 до 125 секунд (p<0,001), при цьому збільшення було значно вираженішим у групі втручання порівняно з контролем (75,7 секунди проти 0,5 секунди відповідно; p=0,001). Показник якості життя, пов’язаної із сексуальністю (SQoL-M), зріс із 32,8 до 43,1 бала (p<0,001), а бал за шкалою діагностичного опитувальника передчасної еякуляції (Premature Ejaculation Diagnostic Tool, PEDT) знизився з 16,4 до 11,9 (p<0,001), що свідчить про зменшення вираженості симптомів. Важливо, що 22% пацієнтів після використання мобільного застосунку відповідали критеріям «вирішення» проблеми передчасної еякуляції.
Здобуті результати свідчать, що мобільні застосунки можуть суттєво покращувати як клінічні показники, так і самооцінку стану пацієнтів із передчасною еякуляцією. У міру подальшого розвитку цифрових технологій такі інструменти можуть розширити спектр терапевтичних можливостей в урологічній практиці, пропонуючи доступну неінвазивну підтримку в пацієнтів, які нерідко вагаються звертатися по медичну допомогу.
PSMA ПЕТ-КТ дозволяє зменшити кількість непотрібних біопсій передміхурової залози
Велике рандомізоване дослідження ІІІ фази показало, що позитронно-емісійна томографія, поєднана з комп’ютерною томографією (ПЕТ-КТ) із застосуванням [68Ga]Ga-простат-специфічного мембранного антигену (PSMA)-11 здатна суттєво зменшити кількість непотрібних біопсій передміхурової залози (ПЗ) за збереження результативності виявлення клінічно значущого раку ПЗ у чоловіків із непереконливими результатами МРТ [10].
Мультипараметрична МРТ широко використовується в пацієнтів із підозрою на рак ПЗ, однак у разі виявлення вогнищ типу 2 або 3 за системою оцінки PI-RADS виникає діагностична невизначеність.
Попри відносно низьку ймовірність клінічно значущого раку, багато таких пацієнтів усе ж проходять біопсію через високий клінічний рівень підозри, що призводить до виконання інвазивних процедур у хворих із патологією невисокого ризику. Спираючись на попередні дані, у дослідженні PRIMARY2 було поставлено за мету з’ясувати, чи дозволить включення PSMA ПЕТ-КT у діагностичний алгоритм поліпшити відбір пацієнтів для біопсії ПЗ без погіршення виявлення клінічно значущого раку.
До цього багатоцентрового рандомізованого дослідження ІІІ фази було залучено 660 чоловіків із підозрою на клінічно значущий рак ПЗ, які раніше не проходили біопсію, наявністю уражень PI-RADS3 або PI-RADS2 за даними МРТ, наявними факторами ризику (наприклад, щільність простат-специфічного антигена (ПСA) >0,1, обтяжений сімейний анамнез), рівнем ПСА ≤20 нг/мл і клінічною стадією ≤cT2. Учасників рандомізували у групу проведення стандартної трансперинеальної біопсії ПЗ або у групу діагностичного алгоритму на основі результатів PSMA ПЕТ-КT.
У досліджуваній групі біопсію ПЗ проводили лише пацієнтам із позитивними результатами ПЕТ-КT, тоді як чоловіків із негативними результатами активно спостерігали за допомогою моніторингу ПСA.
Результати продемонстрували суттєве зниження частоти біопсій ПЗ у досліджуваній групі. Так, майже половині пацієнтів у групі PSMA ПЕТ-КТ взагалі вдалося уникнути проведення біопсії ПЗ (49%; p<0,001). При цьому виявлення клінічно значущого раку ПЗ залишилося не гіршим порівняно зі стандартною тактикою (12% проти 16%; різниця – 3,7%; p=0,009), що відповідало наперед визначеним критеріям не меншої ефективності. Одночасно підхід, заснований на PSMA ПЕТ-КT, суттєво зменшив діагностику клінічно незначущого раку (14% проти 32%; p<0,001), що вказує на значуще зниження гіпердіагностики у таких хворих.
Ці дані свідчать, що PSMA ПЕТ-КТ здатне точніше стратифікувати пацієнтів за ступенем ризику, що дозволяє виокремлювати осіб, у яких біопсія, імовірно, не буде корисною, при одночасному збереженні ефективності виявлення клінічно важливих пухлин.
Запровадження такого підходу може зменшити кількість непотрібних біопсій і супутніх ускладнень, а також знизити психологічне та фізичне навантаження на пацієнтів. Попри переконливі результати, для оцінки віддалених наслідків і питань широкого впровадження PSMA ПЕТ-КT необхідні додаткові спостереження.
Своєчасне обстеження може врятувати життя пацієнтів відділень невідкладної допомоги з гематурією
За даними дослідження WASHOUT, кожен десятий пацієнт, який звертається до відділення невідкладної допомоги з макроскопічною гематурією, помирає протягом трьох місяців після первинного звернення [11]. У дослідженні було проаналізовано дані більш ніж 8,5 тис. осіб із понад 380 лікарень у всьому світі. За пацієнтами спостерігали протягом 90 днів після звернення. Було показано, що проведення візуалізаційного обстеження таким пацієнтам протягом 48 годин після звернення може знизити цей ризик. Таке обстеження також забезпечує суттєве пришвидшення встановлення онкологічного діагнозу. Згідно з отриманими результатами, приблизно в кожного четвертого пацієнта, який звернувся через наявність крові у сечі, виявляли злоякісне новоутворення, найчастіше – рак сечового міхура.
Щороку у Великій Британії нараховується близько 25 тис. таких осіб; наразі вони отримують різний обсяг допомоги залежно від лікарні, до якої потрапляють, або навіть від конкретного лікаря, який їх оглядає. Це пов’язано з відсутністю чітких клінічних настанов, заснованих на реальних даних, які б уніфікували підходи лікарів. Відповідно до даних WASHOUT, лише приблизно половині (53%) пацієнтів виконують візуалізаційне обстеження (наприклад, сканування), а третині (35%) – хірургічне втручання; решту ж пацієнтів виписують додому або госпіталізують у стаціонар для подальшого спостереження.
Дослідження WASHOUT, у якому були використані міжнародні дані, показало, що швидке втручання є критично важливим для покращення результатів лікування. Проведення КT або цистоскопії з оглядом порожнини сечового міхура протягом 48 годин від моменту звернення дозволяє визначити найдоцільнішу подальшу тактику – зокрема, чи потребує пацієнт лікування з приводу раку сечового міхура. Пацієнти, яким не виконували належних діагностичних обстежень або адекватного лікування, мали на 2,5% вищу ймовірність смерті протягом наступних трьох місяців порівняно з тими, хто їх отримав. У них був довший строк стаціонарного лікування, а також більш часті випадки повторної госпіталізації з тією самою проблемою протягом тримісячного періоду.
Серед пацієнтів із наявним злоякісним новоутворенням ті, кому проводили діагностичні дослідження в перші 48 годин після госпіталізації, отримували діагноз у середньому вже через один день. Натомість у пацієнтів, яких виписували без проведення обстеження, час до встановлення діагнозу був суттєво довшим і становив у середньому близько трьох тижнів.
Наразі дослідницька група працює над інтеграцією отриманих результатів у клінічні настанови, щоб допомогти медичному персоналу надавати пацієнтам із гематурією оптимальне лікування.
Конгрес EAU – 2026 ще раз підтвердив свій статус глобального центру наукового обміну, професійного розвитку та інновацій. У рамках насиченої наукової програми делегати обговорили широкий спектр найсучасніших тем – від удосконалених діагностичних алгоритмів до нових терапевтичних стратегій, що формують майбутнє клінічної практики. Практичні тренінги та освітні ініціативи вкотре відігравали центральну роль, забезпечуючи наступне покоління урологів ключовими навичками та знаннями, що дозволяє галузі продовжувати невпинний рух уперед.
Література
https://www.emjreviews.com/urology/congress-review/review-of-the-european-association-of-urology-eau-congress‑2026-j18126.
Fader M. et al. A randomised trial comparing combined reusable and single-use catheters (mixed-use) with single-use catheters only. Abstract A0496. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Korn P. et al. Impact of adjuvant intracavitary therapy on recurrence of upper tract urothelial carcinoma following endoscopic management. Abstract P0486. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Pacheco-Rendуn R.M. et al. From PI-RADS to Te-RADS: testicular MRI biomarkers predicting sperm retrieval in non-obstructive azoospermia. Abstract A0376. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Siva S. et al. 5-year outcomes of stereotactic radiotherapy for primary renal cell carcinoma from the pooled analysis of the FASTRACK trials. Abstract A0342. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Carmen G. et al. Determinants of decision regret and quality of life after penile prosthesis implantation: insights from a prospective single-center study. Abstract P0034. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Kutchukian S. et al. Pelvic organ prolapse: is robotic sacrocolpopexy evidence based? Abstract A0031. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Olislagers M. et al. Cancer-associated fibroblast niche drives tumor growth in non-muscle-invasive bladder cancer. Abstract A0132. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Kormann F. et al. A digital health application to reduce premature ejaculation symptoms: final results of the German CLIMACS study. Abstract P0503. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
Buteau J.P. et al. Impact of [68Ga]Ga-PSMA‑11 PET/CT in the diagnosis of prostate cancer in men with equivocal or non-suspicious findings on multi-parametric MRI (PRIMARY2): a multi-centre, phase III, randomised trial. Abstract GC26-006. EAU Congress, 13-16 March, 2026.
https://eaucongress.uroweb.org/news/press-release-timely-scan-could-save-lives-of-a-e-patients-with-blood-in-urine.
Підготувала Марія Ареф’єва
Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 2 (41), 2026 р.
