0 %

Когнітивна дисфункція при хронічній серцевій недостатності: механізми, наслідки, можливості корекції

02.10.2017

Порушення когнітивної функції (КФ) – один із типових супутніх розладів при хронічній серцевій недостатності (ХСН), який, за даними різних авторів, спостерігається в 30-80% таких пацієнтів [1]. Значний діапазон оцінок поширення КФ при цьому синдромі можна пояснити відміннос­тями в дизайнах досліджень, різними ступенями тяжкості перебігу ХСН, різницею у віці досліджуваних, величині виборок і різним набором тестів для вивчення КФ, що використовували дослідні групи [2].

У переважної більшості пацієнтів із ХСН зниження КФ відбувається помірно, водночас приблизно у 25% випадків виявлена когнітивна дисфункція (КД) мала значний ступінь тяжкості – аж до деменції [3]. Встановлено, що ХСН різною мірою впливає на окремі аспекти КФ: найбільш істотно в таких пацієнтів погіршуються пам’ять, увага, здатність до навчання, виконавчі функції та швидкість психомоторних реакцій [4-6]. Меншою мірою страждають мова та зорово-просторове орієнтування [7].

Зважаючи на те що тяжкість ХСН демонструє прямий зв’язок із ризиком наявності в пацієнта КД [8], а клінічно ефективна фармакотерапія із застосуванням інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) асоціюється з покращенням КФ [9], можна говорити про потенційну, принаймні часткову, зворотність цього розладу при адекватному лікуванні ХСН.

КД при ХСН є наслідком незворотних нейро­дегенеративних змін і/або функціональною нейрональною дисфункцією головного мозку (ГМ), яка за несприятливих обставин (зокрема, в разі відсутності адекватного лікування) може прогресувати аж до загибелі нейронів [10]. У свою чергу, вище­згадані структурно-функціональні зміни є наслідком гіпоперфузії ГМ і погіршення процесів нейро­медіації, а в певних випадках – вогнищевих уражень мозку, зумовлених супутньою серцево-судинною патологією (артеріальна гіпертензія – АГ, церебральний атеросклероз, фібриляція передсердь).

З точки зору патофізіологічних позицій двома найголовнішими причинами відповідних патологічних змін з боку ГМ, які можуть розвиватися внаслідок ХСН, є зниження серцевого викиду (СВ) і застійні явища в системі кровообігу, спричинені зменшенням насосної здатності серця.

Фундаментальним наслідком зниження СВ є пригнічення барорефлекторної реактивності, що, у свою чергу, реалізується у виникненні вегетативного дис­балансу у вигляді пригнічення центрального парасимпатичного тонусу з відповідним зростанням цент­ральної адренергічної активності [11]. Пригнічення парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи маніфестує ацетилхолінергічною недостатністю, зокрема пригніченням процесу ацетилхолін­опосередкованої нейротрансмісії на рівні центральних мозкових структур [12]. Продемонстровано ключову роль холінергічної недостатності у виникненні деменції різної етіології (як при хворобі Альцгеймера, так і судинної) [13], а також у природі порушень уваги й запам’ятовування інформації [14-17].

З іншого боку, активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи призводить до перманентної, прогресуючої відповідно до зростання клінічної тяжкості ХСН гіперкатехоламінемії, яка, у свою чергу, зумовлює виснаження депо норадреналіну в симпатичних терміналях [18]. Ступінь цього виснаження тісно корелює з тяжкістю ХСН і смертністю пацієнтів [19]. У зв’язку з тим, що дофамін і норадреналін відіграють суттєву роль у процесах нейромедіації, зокрема в підтриманні психічної активності [17, 20], виснаження їх запасів можна розглядати як один із можливих механізмів КД при ХСН.

Іще одним наслідком зниження СВ є погіршення перфузії ГМ. Перші дослідження зв’язку системної гіпоперфузії та КФ були зосереджені на пацієнтах, які перенесли трансплантацію серця. Дослідження проводили в невеликих групах пацієнтів із термінальною СН – кандидатів на кардіотрансплантацію – із задокументованим погіршенням КФ, особ­ливо пам’яті. Після трансплантації досліджувані продемонстрували значне покращення КФ [21, 22]. Ці дані підтверджують гіпотезу про те, що зниження насосної функції серця може призвести до хронічної гіпоперфузії з подальшим ушкодженням ГМ. Цікавими вбачаються дані Фремінгемського дослід­ження, у ході якого в популяції 1504 осіб похилого віку без клінічних проявів деменції та гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК), 7% яких страждали на серцево-судинні захворювання, серцевий індекс, що вимірювали за допомогою магнітно-резонансного дослідження, був незалежно пов’язаний із нейровізуалізаційними маркерами клінічної деменції та старіння ГМ – об’ємом ГМ (прямий зв’язок; р=0,03) і бокових шлуночків (зворотний зв’язок; р=0,048). Під час ретроспективного аналізу було виявлено, що низький серцевий індекс значно корелює зі зниженням швидкості психомоторних реакцій [23]. Автори припустили, що зниження СВ може призвести до зниження системного кровотоку, відтак – зменшити церебральну перфузію й порушити ауторегуляторні механізми компенсації мозкового кровотоку, що може зумовити клінічні чи субклінічні ушкодження ГМ. У дослідженні Jefferson і спів­авт. оцінка КФ, яку було здійснено в 72 амбулаторних геріатричних пацієнтів віком від 59 до 85 років (середній вік – 69,1 року) зі стабільними серцево-­судинними захворюваннями, розподілених на дві групи залежно від величини СВ (<4,0 і >4,0 л/хв), показала, що в досліджуваних зі зниженим СВ виконавчі функції, особливо праксис і здатність до планування, були достовірно гіршими [24].

Зменшення церебральної перфузії на тлі зниження СВ не має лінійного характеру й, очевидно, опосередковується низкою чинників, залежних від зниження СВ: системною вазоконстрикцією, згаданим вище погіршенням ауторегуляції мозкового кровотоку в умовах системного запалення та ендо­теліальної дисфункції (ЕД) [25], а також артеріальною гіпотензією в категорії клінічно найтяжчих хворих із ХСН [26]. Утім, з огляду на наявні дотичні дані серед загальної популяції пацієнтів із ХСН навіть нормальний рівень систолічного артеріального тиску (АТ) у багатьох випадках не є достатнім для підтримання адекватного мозкового кровоплину. Так, у великому італійському дослідженні за участю 13 635 пацієнтів без клінічних захворювань судин ГМ або деменції (1583 з яких страждали на СН), когнітивні порушення було виявлено у 26% хворих із ХСН і в 19% осіб загальної популяції, водночас систолічний АТ <130 мм рт. ст. був предиктором когнітивних порушень тільки в пацієнтів із СН [27].

Важливою ланкою патогенезу когнітивних порушень при ХСН вбачається ЕД [28], формування якої при цьому синдромі пов’язане як із притаманним йому зниженням холінергічної активності, так і з безпосереднім пригніченням синтезу оксиду азоту (NO) в ендотеліоцитах низкою чинників, активація яких спостерігається при ХСН (ангіотензин ІІ, альдостерон, прозапальні цитокіни, ендотелін‑1) [29].

Ендотелій – найважливіший структурно-­функціональний елемент серцево-судинної системи, що виконує ключову роль у регуляції крово­обігу тканин і контролю гемостазу, а також у регуляції імуно­запальної відповіді. Ендотелій вистилає внутрішню поверхню судинної трубки – від ендокарда до капілярної мережі й представлений приблизно 1 трильйоном клітин – ендотеліоцитів, розташованих у вигляді моношару загальною масою близько 1,5 кг. Як найбільший ендокринний орган в організмі людини ендотелій виділяє значну кількість активних молекул – як вазодилататорної, антитромбогенної дії (NO, простациклін, кініни, ендотелійзалежний фактор гіперполяризації, натрійуретичний пептид С-типу, адреномедулін, тканинний активатор плазміногену – ТАП тощо), так і молекули, що зумовлюють вазоконстрикторні, протромботичні та прозапальні ефекти (ендотелін‑1, АПФ, тромбоксан А2, фактор Віллебранда, інгібітор ТАП, тромбопластин, фактор росту фібробластів, молекули адгезії тощо).

Дисфункція ендотелію, що притаманна системному атеросклерозу та його клінічно значущим локальним проявам (ішемічна хвороба серця – ІХС, цереброваскулярні розлади, обструктивна хвороба периферичних артерій), а також синдрому СН, характеризуються зміщенням балансу в бік синтезу вазоконстрикторних, протромбогенних і про­запальних факторів, результатом чого є обмеження можливостей регуляції кровотоку, збільшення ризику внутрішньосудинного тромбозу, а також ­активізація судинного запалення, що відіграє важливу роль у формуванні атеросклеротичної бляшки [30-32]. Саме ендотелій є головною «мішенню» для ­патогенного впливу основних факторів кардіо­васкулярного ризику, таких як куріння, дисліпідемія, цук­ровий діабет (ЦД). Відтак пошкодження ендотелію й, відповідно, його дисфункція є патогенетичною основою розвитку атеросклерозу різних локалізацій і клінічних проявів останнього у вигляді стенокардії, інфаркту міокарда (ІМ), цереброішемічних розладів і мозкового інсульту, переміжної кульгавості [32-34]. Незалежно від маніфестації клінічних проявів атеросклерозу (коронарні, периферичні чи церебральні судини) феномен ЕД має системний характер.

Між вираженістю дисфункції ендотелію та ризиком виникнення в майбутньому серцево-судинних ускладнень існує пряма залежність – її було встановлено в ході спостереження як за пацієнтами з АГ [35] і хронічною ІХС [36], так і за особами похилого віку, в яких на момент обстеження не було задокуменовано серцево-­судинної патології [37]. Встановлено, що ступінь порушення ендотеліальної функції за даними проби з реактивною гіперемією прямо корелює з ризиком несприятливих подій при гострому ІМ [38], а також зі смертністю пацієнтів із ХСН [39, 40].

Ключовою молекулою, що забезпечує регуляцію функції ендотелію, є NO, який синтезується в ендотеліоцитах із L-аргініну за допомогою ендотеліальної NO-синтази (eNOS) – однієї з двох так званих конс­титутивних форм NO-синтази [41]. Оксид азоту, що синтезується за допомогою eNOS, – найсильніший з усіх природних вазодилататорів і відіграє провідну роль у регуляції судинного тонусу, периферичного опору, розподілу крові в судинному руслі, перешкоджає агрегації тромбоцитів й адгезії лейкоцитів до ендотелію, підтримує гомеостаз судинної стінки шляхом стимуляції ангіогенезу в зонах тканинного ураження, гальмування проліферації інтими та міграції гладко­м’язових клітин [30, 42, 43]. Зазначені фізіологічні властивості ендотелійпродукованого NO дають змогу оцінити останній як певний вид «сторожової» молекули, вироблення якої в адекватних концентраціях забезпечує адаптацію серцево-судинної системи до зовнішніх стимулів, у тому числі патогенного характеру. Продукція NO ендотелієм знижується пропорційно до віку, а також при курінні, дисліпідемії, ожирінні, ЦД, СН, що пов’язано з впливом низки різних механізмів, які залучені в патогенезі зазначених патологічних станів [32, 33, 44].

Зумовлений дисфункцією ендотелію механізм ушкодження білої речовини ГМ полягає у формуванні генералізованих структурно-функціональних змін дрібних судин, які характеризуються потовщенням базальної мембрани капілярів, порушенням функції тромбоцитів і підвищенням в’язкості крові [45]. Істотну роль у зниженні церебральної перфузії в умовах ЕД, очевидно, відіграє притаманне останній обмеження вазодилататорного резерву [30], яке, у свою чергу, виступає потенційним чинником погіршення ауторегулятивних можливостей церебральних судин. Так, у дослідженні церебровас­кулярної реактивності в пацієнтів із ХСН за допомогою транскраніальної доплерографії з використанням гіперкапнічної газової суміші як судиннорозширювального засобу було продемонстровано істотне зниження швидкості кровотоку в середній мозковій артерії після застосування вуглекислого газу порівняно з групою контролю; зазначений ефект корелював із тяжкістю ХСН (функціональний клас – ФК за NYHA) та величиною фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) [25].

На стан ендотеліальної й нейромедіаторної функцій [45] негативно впливають низькоінтенсивне запалення та системний оксидантний (вільнорадикальний) стрес, які притаманні ХСН [46, 47].

До потенційних чинників погіршення процесів нейро­медіації в центральній нервовій системі відносять низку дизметаболічних змін, що часто спостерігають у пацієнтів із ХСН, серед яких, зокрема, електро­літні порушення, кислотно-лужний дисбаланс, печінкова дисфункція, ендотоксинемія, вітамінна недостатність [48, 49].

Роль системного венозного застою, що спостерігається в пацієнтів із декомпенсованою ХСН, полягає у виникненні під його впливом проявів гідроцефалії у вигляді накопичення цереброспінальної рідини в субарахноїдальному просторі та мозкових цистернах, що зумовлене порушенням її абсорбції на тлі переповнення інтракраніальних венозних синусів [50, 51]. У результаті спостерігають погіршення цереб­ральної перфузії й, відповідно, процесів нейромедіації [52]. Важливим фактором когнітивних порушень у пацієнтів із тяжкою гостро декомпенсованою ХСН може виступати гіпоксемія на тлі вираженого застою в легенях [53].

Додатковим чинником зниження когнітивної спроможності є депресія, яка, з одного боку, має спільні патогенетичні риси з КД (обидві, зокрема, асоційовані з активацією симпатоадреналової системи та гуморальної ланки імунозапальної відповіді) [54, 55], з другого – маніфестує зниженням психічної активності [56].

Найбільш болючим наслідком КД при ХСН, з яким стикається кожний клініцист, залучений до їх лікування, є зниження прихильності пацієнтів до останнього [57]. Драматичність ситуації полягає в тому, що неретельне виконання лікарських рекомендацій щодо фармакотерапії, самодогляду та дотримання належного способу життя підвищує ризик госпіталізацій пацієнтів із приводу погіршення клінічного стану, погіршує якість їхнього життя й найголовніше – зменшує шанси на виживання [57-59].

Сама по собі наявність КД при ХСН асоціюється з гіршим клініко-функціональним станом, нижчою спроможністю до виконання навантажень і меншою довгостроковою виживаністю [57, 59-61].

Підходи до корекції КД наразі вивчені мало. Відповідні дані літератури є обмеженими і їх можна розподілити на такі, що оцінюють вплив на КФ власне засобів лікування ХСН, і на ті, в яких обговорюється потенційна ефективність у таких пацієнтів відповідних засобів, що застосовують у психоневрологічній практиці.

У ретроспективному аналізі бази даних 1220 пацієнтів із СН, здійсненому Zuccala і співавт., застосування інгібіторів АПФ було пов’язане з поліпшенням КФ. Окрім того, ймовірність поліпшення збільшувалася при застосуванні більш високих доз інгібіторів АПФ і більшій тривалості лікування [9]. Пізніше та сама група дослідників повідомила, що використання дигоксину на тлі стандартної терапії СН також покращує КФ серед пацієнтів літнього віку із СН [62]. В іншому дослідженні в 50 пацієнтів із тяжкою ХСН оцінювали КФ на момент госпіталізації в клініку (в стані декомпенсації СН) і повторно через 6 тиж на тлі ефективного лікування СН адекватними дозами діуретиків та інгібіторів АПФ. Було показано, що ефективне лікування СН сприяє покращенню КФ, зокрема уваги та зорово-просторової орієнтації [63]. Важливо, що показники уваги в пацієнтів із СН після ефективного лікування виявилися зіставними з контрольною групою; це дало змогу зробити припущення, що КД при ХСН може бути зворотною, принаймні частково. Як зазначалося вище, порушення КФ у хворих із СН покращується після кардіотрансплантації [21, 22]. У невеликому дослідженні, що включило 36 пацієнтів із ХСН ІІ-ІІІ ФК за NYHA і в ході якого вивчали вплив зовнішньої контрапульсації на КФ, було зафіксовано поліпшення в групі лікування в розпізнаванні (р=0,011), увазі (р=0,02) та виконавчій функції (р=0,012) [64]. Водночас у пацієнтів з імплантованим ­кардіовертером-дефібрилятором (ІКД) рівень депресії/тривоги та стан КФ були зіставні з такими в пацієнтів подібної клінічної когорти, але без ІКД [65].

Крім того, досліджували фізичну активність з точки зору підходу, що потенційно здатний покращити КФ у хворих на ХСН. У вибірці з 20 пацієнтів із ХСН ІІІ ФК за NYHA та ФВ <35%, середній вік яких становив 63 роки, участь у спеціальній тренувальній програмі, що тривала 40 хв, 2 рази на тиждень протягом 18 тиж, була асоційована з поліпшенням показників уваги та швидкості психомоторних реакцій порівняно з групою контролю [66].

«Специфічні» засоби терапевтичного впливу на КД, які можна застосовувати в пацієнтів із ХСН, включають низку «судинно-активних» препаратів, що чинять вазодилатуючу дію та поліпшують мікроциркуляцію, а також нейрометаболічні засоби, які покращують функцію нейронів ГМ. Утім, до останнього часу наукові дані щодо їх застосування в пацієнтів із ХСН з метою лікування КД були практично відсутні.

З метою оцінки когнітивних порушень нами було обстежено 94 пацієнти з ХСН і зниженою (<40%) ФВ ЛШ, що розвинулася внаслідок ІХС (у 77% випадків) або дилатаційної кардіоміопатії (17%). Серед обстежених переважали чоловіки (84%), пацієнти III-IV ФК за NYHA (64%). Супутня АГ спостерігалася в 71% випадків, перенесений ІМ – у 35%, постійна чи персистуюча форма фібриляції передсердь – ­у ­половини хворих (52%).

Усім пацієнтам було проведено загально-клінічне обстеження, рутинні лабораторні аналізи, електрокардіографію у 12 відведеннях, ехокардіографію за стандартною методикою; застосовані стандартні методи психологічного тестування: коротка шкала дослідження психічного статусу (Mini-Mental State Examination – MMSE); проба Шульте; оцінювання рівня тривоги та депресії за допомогою шкали HADS; оцінювання якості життя за опитувальником The Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (MLHFQ); самооцінка пацієнтами побутової фізичної активності за допомогою анкети Університету Дюка; імуноферментні аналізи (визначення рівня інтерлейкіну-6, NTproBNP, інсуліну); ультразвукова діагностика вазодилатуючої функції ендотелію плечової артерії за допомогою проби з реактивною гіперемією. КД діагностували за наявності ≤26 набраних балів за шкалою MMSE. Статистичну обробку інформації проводили за допомогою програми IBM SPSS Statistics v. 22.0. Були використані методи описової статистики, дисперсійний аналіз ANOVA, кореляційний аналіз Спірмена.

Згідно з даними тесту MMSE КД було виявлено в 60 пацієнтів (63,8%). Порівняння зазначених груп за клініко-інструментальними показниками показало, що вони не відрізнялися за індексом маси тіла (ІМТ), частотою серцевих скорочень (ЧСС), величиною ФВ ЛШ, рівнями натрійуретичного пептиду (NTproBNP) та гемоглобіну крові (Hb) (табл. 1). Натомість пацієнти з КД виявилися достовірно старшими за віком, мали нижчий рівень швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) і характеризувалися істотно більшим ступенем порушення ендотелій­залежної вазодилататорної відповіді (табл. 1). Окрім того, пацієнти з когнітивними порушеннями мали гіршу толерантність до фізичного навантаження за даними тесту з 6-хвилинною ходьбою, більш низький рівень побутової фізичної активності (індекс Університету Дюка), гіршу якість життя за анкетою MLHFQ та більшу кількість балів за шкалою депресії HADS-D (табл. 1).

Порівняння груп із відсутністю та наявністю КД продемонструвало, що серед останніх достовірно частіше траплялися порушення ниркової функції (ШКФ <60 мл/хв) (р=0,016), супутня ­гіпертонічна хвороба (р=0,013), ІМ в анамнезі (р=0,05), а також клінічно значущі депресивні ­прояви (HADS-D >10 балів) (р=0,006). Крім того, КД асоціювалася з тяжчим ФК за NYHA (p=0,003).

Кількість балів за шкалою MMSE прямо корелювала з дистанцією 6-хвилинної ходьби (r=0,338; p=0,001), ШКФ (r=0,295; p=0,004) та обернено – зі ступенем погіршення якості життя за анкетою MLHFQ (r=-0,268; p=0,018), віком (r=-0,492; p=0,0001) та кількістю балів за шкалою HADS-D (r=-0,256; p=0,013).

З огляду на доведену роль послаблення холінергічних впливів і порушення функції ендотелію у формуванні когнітивних порушень (див. вище) було вирішено з’ясувати, якою мірою терапевтичний вплив на зазначені ланки патогенезу останніх може виявитися корисним у їх подоланні в пацієнтів із ХСН. З цією метою ми застосували інноваційну комбіновану лікарську форму у вигляді поєднання мельдонію та гамма-бутиробетаїну – ГББ (Капікор). У виконаних раніше пілотних дослідженнях було показано, що в пацієнтів із дуже високим серцево-­судинним ризиком (ІХС зі стенокардією, перенесеним ІМ, супутніми АГ, ЦД) та істотними ­порушеннями ендо­теліальної функції її застосування в разовій дозі 2 таблетки (мельдонію 360 мг і ГББ 120 мг) за даними тесту з реактивною гіперемією супроводжується швидким і вираженим (на 80% від вихідного впродовж першої години) збільшенням ендотелійзалежної вазодилататорної відповіді, у тому числі трансформації останньої з прогностично вкрай несприятливої – парадоксальної на адекватну [67]. Механізм описаного ефекту полягає в посиленні синтезу ендотеліальними клітинами NO внаслідок стимулювання локалізованих у них ацетилхолінових (мускаринових) рецепторів складними ефірами ГББ [68].

Капікор призначали в дозі 2 таблетки 3 рази на добу (кожні 8 год) упродовж 4 тиж, приєднуючи його до стандартного підтримувального лікування ХСН (інгібітор АПФ, бета-блокатор, антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів, діуретик). Структуру базового лікування ХСН і дозу відповідних ліків не змінювали впродовж зазначеного періоду спостереження.

Обстеження пацієнтів наприкінці 4-тижневого прийому Капікору дало змогу констатувати статистично достовірне покращення КФ за всіма ­застосовуваними тестами – MMSE, тесту Шульте (рис. 2, 3). При цьому достовірно зменшувався ступінь порушення якості життя пацієнтів, про що свідчило достовірне зниження суми балів за шкалою анкети MLHFQ – (із 42,2±4,6 до 39,6±5,0; р=0,029). Зазначені ефекти асоціювалися з істотним зростанням магнітуди ендотелійзалежної вазодилататорної відповіді (рис. 4).

Підсумовуючи вищенаведене, можна констатувати, що КД тісно пов’язана з патофізіологічними механізмами синдрому ХСН і являє собою комплексну самостійну клінічну проблему. Поряд із належним стандартним лікуванням, спрямованим на покращення стану кровообігу в пацієнтів із ХСН, покращенню КФ при цьому ­синдромі, з огляду на патогенетичні передумови та наявні пілотні дані, може сприяти спрямований терапевтичний вплив на ­порушену ендотеліальну функцію. Важливість подальшого вивчення ефективності «­ендотеліймодулю­ючої» стратегії при ХСН ­обґрунтовується не тільки наявними даними щодо покращення неврологічних функцій на тлі застосування препарату Капікор при церебровас­кулярних захворюваннях [69, 70] та отриманими нами результатами, а й даними кількох клінічних досліджень щодо антиішемічної ефективності зазначеного препарату при ІХС, оприлюдненими останнім часом [71-73].

Література

1. Zuccala G., Cattel C., Manes-Gravina E., et al. Left ventricular dysfunction: a clue to cognitive impairment in older patients with heart failure. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatry, 1997; v. 63: p. 509-512.

2. Bennett S.J., Sauve M.J. Cognitive deficits in patients with heart failure: A review of the literature. Journal of Cardiovascular Nursing, 2003; 18 (3): 219-242.

3. Дамулин И.В. Дисциркуляторная энцефалопатия: патогенетические, клинические, терапевтические аспекты // Трудный пациент. – 2005. – Т. 6, № 3. – С. 11-14.

4. Vogels R.L.C., Scheltens P., Schroeder-Tanka J.M. and Weinstein H.C. Cognitive impairment in heart failure: a systematic review of the literature. European Journal of Heart Failure, 2007; vol. 9, no. 5: p. 440-449.

5. Vogels R.L.C., Oosterman J.M., Van Harten B., et al. Profile of cognitive impairment in chronic heart failure. Journal of the American Geriatrics Society, 2007; vol. 55, no. 11: p. 1764-1770.

6. Рачин А.П., Выговская С.Н., Нувахова М.Б., Дорогинина А.Ю. Хроническая ишемия головного мозга: от правильной диагностики к адекватной терапии. – РМЖ. – 2015. – № 12. – С. 694-698.

7. Bauer L.C., Johnson J.K. and Pozehl B.J. Cognition in heart failure: an overview of the concepts and their measures. Journal of the American Academy of Nurse Practitioners, 2011; vol. 23, no. 11: p. 577-585.

8. Trojano L.R., Incalzi A., Acanfora D., et al. Cognitive impairment: a key feature of congestive heart failure in the elderly. Journal of Neurology, 2003; vol. 250, no. 12: p. 1456-1463.

9. Zuccal’a G., Onder G., Marzetti E., et al. Use of angiotensinconverting enzyme inhibitors and variations in cognitive performance among patients with heart failure. European Heart Journal, 2005; vol. 26, no. 3: p. 226-233.

10. Dardiotis E., Giamouzis G., Mastrogiannis D., et al. Cognitive impairment in heart failure. Cardiology Research and Practice, 2012; vol. 20: p. 22-31.

11. Floras I.S. Alterations in the sympathetic nervous systems in heart failure. In: Heart Failure: Companion to Braunwald’s heart disease / Ed. Mann D.L., 2nd edition, 2004, p. 254-278.

12. Захаров В.В., Дамулин И.В., Яхно Н.Н. Медикаментозная терапия деменции // Клин. фармакология и терапия. – 1994. – № 3. – С. 69-75.

13. Hardy J. A hundred years of Alzheimer’s disease research. Neuron, 2006; v. 52: p. 3-13.

14. 3ахаров В.В., Яхно Н.Н. Нарушения памяти. – М.: ГеотарМед. – 2003. – С. 150.

15. Яхно Н.Н., Лавров А.Ю. Изменения центральной нервной системы при старении // Нейродегенеративные болезни и старение (руководство для врачей) / Под ред. И.А. Завалишина, Н.Н. Яхно, С.И. Гавриловой. – М., 2001. – С. 242-261.

16. Чистик Т.В. Холинергическая стратегия в лечении когнитивных нарушений при старении // Міжнародний неврологічний журнал. – № 2 (72). – 2015. – С. 147-152.

17. Скоромец А.А. Нейромедиаторы при старении головного мозга: ключ к пониманию нарушений памяти и внимания. – М., 2005. – С. 16.

18. Brunner-La Rocca H.P., Esler M.D., Jennings G.L., et al. Effect of cardiac sympathetic nervous activity on mode of death in congestive heart failure. Eur. Heart J. 2001; v. 22: p. 1069-1079.

19. Eisenhofer G., Friberg P., Rundqvist B., et al. Cardiac sympathetic nerve function in congestive heart failure. Circulation, 1996; v. 93: p. 1667-1676.

20. Захаров В.В., Яхно Н.Н. Когнитивные нарушения в пожилом и старческом возрасте. Методическое пособие для врачей. – М., 2005. – С. 9.

21. Bornstein R.A., Starling R.C., Myerowitz P.D., et al. Neuropsychological function in patients with end-stage heart failure before and after cardiac transplantation. Acta Neurol. Scand. 1995; 91: 260-265.

22. Roman D.D., Kubo S.H., Ormaza S., et al. Memory improvement following cardiac transplantation. J. Clin. Exp Neuropsychol. 1997; 19: 962-967.

23. Jefferson A.L., Himali J.J., Beiser A.S., et al. Cardiac index is associated with brain aging. The Framingham Heart Study. Circulation, 2010; 122: 690-697.

24. Jefferson A.L., Poppas A., Paul R.H., et al. Systemic hypoperfusion is associated with executive dysfunction in geriatric cardiac patients. Neurobiol. Aging. 2007; v. 28: p. 477-483.

25. Georgiadis D., Sievert M., Cencetti S., et al. Cerebrovascular reactivity is impaired in patients with cardiac failure. Eur. Heart J. 2000; v. 21: p. 407-413.

26. Шмырев В.И., Ардашев В.Н., Бояринцев В.В. Кардионеврология: единство и общность стратегических целей в лечении пациентов с сердечно-сосудистой патологией. – Кремл. медицина. Клинический вестник. – 3-2013. – С. 47-52.

27. Zuccalа G., Onder G., Pedone C., et al. Hypotension and cognitive impairment: selective association in patients with heart failure. Neurology, 2001; 57: 1986-1992.

28. Drexler H. Endothelium as a therapeutic target in heart failure. Circulation, 1998; 98: 2652-2655.

29. Drexler H., Hornig B., Landmesser U. Alterations in the peripheral circulation in heart failure. In: Heart Failure: Companion to Braunwald’s heart disease / Ed. Mann D.L., 2nd edition, 2004, p. 279-290.

30. Vane J., Enggard E., Batting R. Regulatory function of the vascular endothelium. N. Engl. J. Med. 1999; 323: 27-36.

31. Дисфункция эндотелия: причины, механизмы, фармакологическая коррекция / Под ред. И.Н. Петрищева. – Санкт-Петербург, 2003. – 184 с.

32. Onder R.M., Barutcuoglu B. The Endotelium. Milano, 2006, 149 p.

33. Carnici G.G., Savarese G., Akmedov A., et al. Molecular mechanism of endothelial and vascular aging: implications for cardiovascular disease. Europ. Heart. J. 2015; vol. 36: p. 3392-3403.

34. Lerman A., Zeiher A.M. Endothelial function: cardiac events. Circulation, 2005; vol. 111: p. 363-368.

35. Rossi R., Nuzzo A., Origliani G., Modena M.G. Prognostic role of flow-mediated dilation and cardiac risk factors in post-menopausal women. J. Am. Coll. Cardiol. 2008; vol. 51 (10): p. 997-1002.

36. Gutierrez E., Flammer A.J., Lerman L.O., et al. Endothelial dysfunction over the course of coronary artery disease. Eur. Heart J. 2013; vol. 34: p. 3175-3181.

37. Yeboah J., Folsom A.R., Burke G.L., et al. Predictive value of brachial flow-­mediated dilation for incident cardiovascular events in a population-based study: the multi-ethnic study of atherosclerosis. Circulation, 2009; vol. 120: p. 502-509.

38. Пархоменко А.Н., Иркин О.И., Лутай Я.М. и др. Эндотелиальная дисфункция у больных с острым инфарктом миокарда: связь с течением заболевания // Укр. кардіол. журнал. – 2013. – № 4 (додаток). – С. 165-166.

39. Berrazueta J.R., Guera-Ruiz A., Garsia-Unzueta M.T., et al. Endothelial dysfunction, measured by reactive hyperaemia using strain-gauge plethysmography, is an independent predictor of adverse outcome in heart failure. Eur. J. Heart Failure, 2010; vol. 12: p. 477-483.

40. Fisher D., Rossa S., Landmesser U., et al. Endotelial dysfunction in patients with chronic heart failure is independently associated with increased evidence of hospitalization, cardiotransplantation, or death. Europ. Heart J. 2005; 26: 65-69.

41. Cloning and structural characterization of the human endothelial nitric-­oxide-synthase gene / K. Miyahara, T. Kawamoto, K. Sase [et al.] // Eur. J. Biochem. – 1994. – Vol. 223 (3). – P. 719-726.

42. Dulak J. Nitric oxide induces the synthesis of vascular endothelial growth factor / J. Dulak, A. Jozkowicz, A. Dembinska-Kiec // Ateroscler. Thromb. Vasc. Biol. – 2000. – Vol. 20. – P. 659-666.

43. Cooce J. Nitric oxide and angiogenesis / J. Cooce, D. Losordo // Circulation. – 2002. – Vol. 105. – P. 81-96.

44. Shantsila E., Wrigley B.J., Blann A.D., et al. A contemporary view on endothelial function in heart failure. Eur. J. Heart Failure, 2012; vol. 14: p. 873-881.

45. Буквальцев В.И., Камышова Т.В., Спасская М.Б. Дисфункция эндотелия как интегральный фактор риска атеросклероза и возможности ее коррекции // Клиническая фармакология. – 2002. – Т. 11. – № 5. – С. 30-32.

46. Mann D.L. Activation of inflammatory mediators in heart failure. In: Heart Failure: Companion to Braunwald’s heart disease / Ed. Mann D.L., 2nd edition, 2004, p. 163-184.

47. Munzel T., Gori T., Kearney I.F. Pathophysiological role of oxidative stress in systolic and diastolic heart failure and its therapeutic implications. Europ. Heart J. 2015; v. 36: p. 2555-2564.

48. Дамулин И.В., Антоненко Л.М. Когнитивные расстройства при дисметаболических и сосудистых поражениях головного мозга [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.mcxicor.ru/neurology/pdf/met 2008 1.pdf. Загл. с экрана (18.02.17).

49. Michael J. Angel. Metabolic Encephalopathies. Neurol. Clin. – Nov. 2011. – Vol. 29, is. 4. – P. 837-882.

50. Деревнина Е.С., Персашвили Д.Г., Шварц Ю.Г. Когнитивные расстройства у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Современные проблемы науки и образования. – № 5. – 2012. – 10 с.

51. Левин О.С. Когнитивные нарушения в практике терапевта: заболевания сердечно-сосудистой системы // Consilium Medicum, 2009; 11 (2): 55-61.

52. Рачин А.П., Выговская С.Н., Нувахова М.Б., Дорогинина А.Ю. Хроническая ишемия головного мозга: от правильной диагностики к адекватной терапии. – РМЖ. – 2015. – № 12. – С. 694-698.

53. Pierson D.J. Pathophysiology and clinical effects of chronic hypoxia. Respiratory care. Jan. 2000; vol. 45, no. 1: p. 39-53.

54. Pizzi C., Manzoli L., Mancini S., Costa G.M. Analysis of potential predictors of depression among coronary heart disease risk factors including heart rate variability, markers of inflammation, and endothelial function. Europ. Heart J. 2008; v. 29: p. 1109-1116.

55. Pasic J. Cytokines in depression and heart failure / J. Pasic, W.C. Levy, M.D. Sullivan // Psychosomatic Medicine. – 2003. – № 65 (2). – Р. 181-193.

56. Vaccarino V. Depressive symptoms and risk of functional decline and death in patients with heart failure / V. Vaccarino, S.V. Kasl, J. Abramson [et al.] // Journal of the American College of Cardiology. – 2000. – № 38 (1). – P. 199-205.

57. Hajduk A.M. Cognitive impairment and self-care in heart failure. Clinical Epidemiology, 2013: 5: 405-415.

58. Martje H.L., van der Wal, Tiny Jaarsma, Dirk J. van Veldhuisen. Non-compliance in patients with heart failure; how can we manage it? The European Journal of Heart Failure, 2005; 7: 5-17.

59. Gaviria M., Pliskin N., Kney A. Cognitive impairment in patients with advanced heart failure and its implication on decision-making capacity. Congest Heart Fail. 2011; 17: 175-179.

60. Dickson V.V., Tkacs N., Riegel B. Cognitive influences on self-care decision making in persons with heart failure. Am. Heart J. 2007; 154: 424-431.

61. Zuccala G., Pedone C., Cesari M., et al. The effects of cognitive impairment on mortality among hospitalized patients with heart failure. The American Journal of Medicine, 2003; 115: 97-103.

62. Laudisio A., Marzetti E., Pagano F., et al. Digoxin and cognitive performance in patients with heart failure: a cohort, pharmacoepidemiological survey. Drugs and Aging, 2009; vol. 26, no. 2: p. 103-112.

63. Almeida O.P., Tamai S. Clinical treatment reverses attentional deficits in congestive heart failure. BMC Geriatrics, 2001, vol. 1, article 2.

64. Kozdag G., Iseri P., Gоkce G., et al. Treatment with enhanced external counterpulsation improve cognitive functions in chronic heart failure patients. Arch. Turk. Soc. Cardiol. 2013; 41: 418-428.

65. Garnero S., Pomero A., Vallauri P., et al. The implantable cardioverter defibrillator in congestive heart failure patients in primary prevention: assessment of neuropsychological impact. 2014 Aug; 62 (4): 321-6.

66. Tanne D., Freimark D., Poreh A., et al. Cognitive functions in severe congestive heart failure before and after an exercise training program. Int. J. Cardiol. 2005; 103: 145-149.

67. Воронков Л.Г., Мазур І.Д., Ільницька М.Р., Вайда Л.С. Корекція дисфункції ендотелію як актуальний напрямок превентивної судинної медицини // Кровообіг та гемостаз. – 2015. – № 1-2. – С. 5-6.

68. Сьяксте Н.И, Дзинтаре М.Я., Калвиньш И.Я. Роль индукции NO в механизме действия цитопротектора Капикора – оригинального регулятора эндотелиальной функции // Медичні перспективи. – 2012. – Тoм XVII. – 2-C. 1-7.

69. Кузнецова С.М. Стратегия коррекции эндотелиальной дисфункции у больных дисциркуляторной энцефалопатией // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2016. – Том. 4, № 1. – С. 80-88.

70. Мищенко Т.С., Здесенко И.В., Мищенко В.Н. Новые возможности в лечении больных с дисциркуляторной энцефалопатией // Міжнародний неврологічний журнал. – 2015. – № 5 (75). – С. 37-46.

71. Корж А.Н., Краснокутский В.С., Васькив Н.Н. Возможности медикаментозной коррекции дисфункции эндотелия у больных с хронической ишемической болезнью сердца // Серце і судини. – 2015. – № 2. – С. 50-55.

72. Родіонова В.В. Ефективність застосування препарату Капікор в комплексному лікуванні хронічної ішемічної хвороби серця // Тези доповідей науково-практичної конференції «Ендотеліальна дисфункція при вік-залежній патології: діагностика, профілактика, лікування», м. Київ, 12 листопада 2015 року. – С. 25-26.

73. Соломенчук Т.М. Оптимізація лікування хворих на прогресуючу стенокардію: можливості метаболічної терапії // Кардиология: от науки к практике. – 2016. – № 3 (22). – С. 89-104.

Журнал "СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ та коморбідні стани" № 2, вересень, 2017 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Кардіологія

19.10.2017 Кардіологія Ревматологія Возможность и эффективность применения памидроновой кислоты при анкилозирующем спондилите

Анкилозирующий спондилит (АС) занимает центральное место среди воспалительных заболеваний позвоночника и является хроническим воспалительным системным заболеванием опорно-двигательного аппарата, преимущественно аксиального скелета, ассоциированным с HLA-B27....

19.10.2017 Кардіологія Ревматологія Вплив дефіциту вітаміну D та рівня щоденного вживання кальцію на мінеральну щільність кісткової тканини та ризик остеопорозу в жінок у період менопаузи

Загалом тривалість життя жінок поступово зростає, однак середній вік настання менопаузи й далі становить близько 50 років. Відповідно до щорічного звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), очікувана тривалість життя у світі станом на 2012 р. визначалася на рівні 68,1 року....

19.10.2017 Кардіологія Ревматологія Варіабельність артеріального тиску: прогностична значимість, вибір оптимального антигіпертензивного препарату

Давно доведено, що ризик кардіо- і цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) залежить не лише від абсолютного рівня артеріального тиску (АТ), а й від коливань АТ протягом різних проміжків часу, тобто варіабельності АТ....

19.10.2017 Кардіологія Ревматологія Порівняльна оцінка ефективності ородиспергуємого мелоксикаму з пероральною формою мелоксикаму у хворих із синдромом болю в нижній частині спини

Гострий больовий синдром або посилення хронічного болю при дегенеративних захворюваннях хребта, запальних захворюваннях суглобів, міалгії і т. ін. – одна з найбільш частих причин звернення хворих за медичною допомогою в усьому світі....