Урядовий вісник: про проблеми та шляхи їх вирішення

7 листопада відбулося чергове засідання Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я (далі – Комітету), під час якого було розглянуто кілька дискусійних питань. На що розраховувати медикам та пацієнтам у найближчому майбутньому? Про це – нижче.

Закупівлю ліків через міжнародні організації пропонується припинити

На необхідності внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення здійснення закупівель лікар­ських засобів та медичних виробів (р. № 6367) наголосив Андрій ­Федорович Шипко, член Комітету.

«Я вважаю, настав час змінити законопроект, який парламент ухвалював у «рожевих окулярах» 2,5 року тому. Він має шляхетну мету – подолати корупцію, забезпечити ліками хворих, виключити закупівлі зі сфери впливу Міністерства охорони здоров’я (МОЗ). Що ж отримали в результаті? Вдалося подолати корупцію чи ні – відкрите питання, адже деталі механізму закупівель не розголошуються. У той же час його недоліки очевидні: кошти за міжнародні закупівлі держава перераховує на початку року, а препарати отримує із суттєвими затримками; до того ж частина ліків мають завершений або обмежений термін придатності, що зумовлює додаткові витрати на утилізацію. Наразі два державних бюджети, які могли б працювати на поліпшення здоров’я населення, перебувають за кордоном. Фактично ухвалений закон не вирішив жодного з питань: не вдалося ані подолати корупцію, ані по­збавити МОЗ торговельних функцій, ані забезпечити ліками населення. Потрібно якомога швидше припинити цю ганебну процедуру», – аргументував свою позицію А. Ф. Шипко.

«Аферу під назвою «міжнародні закупівлі» давно слід було завершити, – підтримав колегу Олег Степанович Мусій, заступник голови Комітету.  – МОЗ виконує роль закупівельної агенції, тобто здійснює абсолютно невластиві йому функції».

Ольга Вадимівна Богомолець, голова Комітету та один зі співавторів закону про міжнародні закупівлі, зазначила: «Я взяла на себе відповідальність перевірити його ефективність і звернулася до Рахункової палати з проханням ініціювати аудит. Відповідно до наданого звіту, завдяки закупівлям через міжнародні організації досягнуто економії на рівні 40%. Неможливо не визнати, що економія є. Однак медикаментів у медичних закладах немає. Я особисто відповідаю за дефіцит ліків та інші негативні наслідки цього законопроекту. На жаль, озвучені мною ініціативи щодо чіткого визначення термінів поставок препаратів та відсторонення від міжнародних закупівель організацій, які не виконали зобов’язання, не дістали підтримки Кабінету Міністрів України (КМУ). Наразі держава сплачує міжнародним організаціям за послуги (по суті, за відсутність сервісу) 5% від суми закупівель (за 2016-2017 рр.  – 10 млрд гривень). Якби закупівлі здійснювала спеціалізована вітчизняна агенція, ці ресурси теж можна було б спрямувати на придбання ліків. При цьому хочу наголосити, що Комітет категорично не погоджується із запропонованою урядом Концепцією реформування механізмів закупівель лікар­ських засобів та медичних виробів, зокрема щодо формування закупівельної агенції на базі МОЗ».

Сергій Петрович Мельничук, член Комітету, сфокусував увагу на необхідності кримінальної відповідальності осіб, задіяних у міжнародних закупівлях 2015-2017 рр. і причетних до затримки поставок.

Одним із завдань передачі державних закупівель міжнародним агенціям було виключення посередників (дистриб’юторів) з ланцюга поставки ліків і медичних виробів та закупівля їх безпосередньо у виробників. Оскільки для постачання фармацевтичної продукції у лікувально-профілактичні заклади потрібна ліцензія на оптову торгівлю в Україні, перемога в тендері зарубіжного виробника, що не має локального представництва на території нашої держави з ліцензією на оптову торгівлю, не надає економічних переваг: треба визначити постачальника, логістичні послуги якого повинні оплачуватися.

Ігор Михайлович Шурма, член Комітету, нагадав, що здійснення міжнародних закупівель є невластивим для міжнародних організацій напрямом діяльності, що й зумовило нинішню катастрофічну ситуацію: «Не слід думати, що міжнародні агенції закуповують ліки виключно в закордонних виробників. У левовій частці випадків у процесі задіяні посередники – українські гуртові фірми. Розбіжності щодо кількості ліків на складах і їх наявності в регіонах пояснюються фінансовими причинами: логістика коштує 1,5%. Часто ми взагалі не знаємо, які медикаменти постачають в Україну, частина з них не використовується для лікування дітей та має обмежений термін придатності».
Більшістю голосів члени Комітету підтримали пропозицію А. Ф. Шипка.

Чи можливе подолання епідемії туберкульозу в Україні?

Епідемію туберкульозу (ТБ) у нашій державі оголошено в 1995 р. За даними МБФ «Альянс громадського здоров’я», Україна разом з Нігерією, Філіппінами та Китаєм увійшла до четвірки країн світу з найгіршими показниками зростання захворюваності на мультирезистентний ТБ, є лідером антирейтингу за рівнем смертності внаслідок мультирезистентного ТБ та за неефективністю лікування (середній показник результативності терапії мультирезистентного ТБ становить близько 40%), що потребує невідкладних заходів.
Ключові положення проекту Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на ТБ (на 2017-2021 рр.), створеного експертами МОЗ у партнерстві із закордонними колегами, оприлюднила Яна Сергіївна ­Терлеєва, завідувач Центру контролю за соціально-небезпечними захворюваннями при Центрі громадського здоров’я МОЗ.

«У ньому враховані стратегічні показники, розроблені Все­світньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), рекомендації міжнародних експертів, результати аудиту Рахункової палати, проведеного у 2017 р. Очікується, що протягом 5 років вдасться досягти поліпшення епідеміологічної ситуації щодо ТБ (стабілізації рівнів захворюваності та смертності, забезпечення рівного доступу до послуг з діагностики ТБ, безперервного надання протитуберкульозних препаратів). Загальна мета ВООЗ – до 2035 р. ліквідувати ТБ (знизити рівень захворюваності до <10 випадків на 100 тис. населення). Проект Концепції, розрахований до 2021 р., має амбіційні, проте абсолютно реалістичні цілі, що визначені із залученням експертів ВООЗ безпосередньо для України: знизити рівень захворюваності до ≤70 випадків на 100 тис. населення, або приблизно на 7%, протягом дії програми. Оскільки досі зберігає актуальність проблема недовиявлення ТБ, експерти прогнозують деяке підвищення рівня захворюваності в найближчі 2 роки з подальшою стабілізацією та його зменшенням у 2020-2021 рр. На 5-річний період реалізації програми передбачено 3 млрд видатків з бюджету на централізовану закупівлю протитуберкульозних ліків і витратних матеріалів починаючи з 2018 р. Існує можливість отримати гранти Глобального фонду в розмірі близько 58 млн доларів. Це дозволить здійснювати діагностику й лікування ТБ у повному обсязі. Проект Концепції вже узгоджено з Міністерством фінансів і Міністерством економічного розвитку», – пояснила Я. С. Терлеєва.

За словами спікера, потребують доопрацювання питання співпраці медиків з пенітенціарною службою (уже є певні позитивні зрушення у вказаній сфері – узагальнена статистика, спільний електронний реєстр та система моніторингу ефективності запроваджених заходів); закупівлі ліків та діа­гностичних матеріалів за кошти місцевих бюджетів (оскільки в деяких регіонах закупівлі не здійснюються, слід залучити до процесу координаційні ради); забезпечення населення протитуберкульозними препаратами та діагностичними засобами (за результатами перемовин з болгарським виробником стає очевидним, що виробничих потужностей заводу недостатньо, аби в повному обсязі забезпечити потреби нашої країни, тому доцільним є налагодження власного виробництва). На необхідності вдосконалення діагностичної (лабораторної та рентгенологічної) бази акцентував увагу І. М. Шурма: «Якщо відсутні адекватне фінансування, мобільні флюорографи, немає підстав сподіватися на поліпшення виявлення ТБ».

«Примусове лікування хворих на ТБ залишалося темою дискусій на національному рівні протягом кількох років. Після вивчення власного й закордонного досвіду експерти дійшли висновку, що відповідно до норм міжнародного права примусове лікування ТБ є неприйнятним. Проте передбачена практика примусової ізоляції пацієнтів з ТБ, які виділяють мікобактерії, порушують режим лікування та становлять загрозу для суспільства. Для реалізації такої стратегії необхідно доопрацювати деякі підзаконні акти»,  – резюмувала Я. С. Терлеєва.

Згідно з вітчизняним Календарем щеплення вакциною БЦЖ здійснюють двічі – у віці 3-5 днів та 6-7 років. «Проте щеплення БЦЖ попереджує не інфікування, а генералізовані форми ТБ, які у віці понад 6 років практично не реєструються. На мою думку, варто переглянути Календар щеплень і не ревакцинувати дітей віком ≥7 років, це суттєво скоротить потреби України у вакцині»,  – додав Олексій Миколайович Кириченко, член Комітету.

Погляди експертів на доцільність ревакцинації у 7-річному віці неоднозначні, зокрема ВООЗ її не рекомендує. Дітям віком до 2 міс щеплення проти ТБ проводяться без попередньої проби Манту, після досягнення вказаного віку проба є необхідною. Щеплення виконується за умови негативного її результату. Діти, щеплені БЦЖ, у яких не сформувався рубчик, проте є достовірне підтвердження проведення щеп­лення, не підлягають ревакцинації. Важливими нюансами є сумісність вакцини БЦЖ та туберкуліну, організація централізованих їх закупівель.

Восени 2018 р. тема ТБ обговорюватиметься на ­ 73-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Одним рядком

• У відповідь на звернення ГО «Українське товариство фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації» щодо нагальних питань подальшого розвитку галузі клінічної імунології та алергології в Україні та неврахування пропозицій товариства стосовно необхідності створення окремої групи експертів при МОЗ України за напрямом «Клінічна імунологія та алергологія» серед інших груп експертів за відповідними напрямами медичної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 21.07.2017 № 834 «Про затвердження складу груп експертів МОЗ України», члени Комітету вирішили звернутися до МОЗ із проханням переглянути наказ № 834 і внести до нього експертну групу з клінічної імунології та алергології.
• Підтримали народні депутати й звернення ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України» до КМУ та бюджетного Комітету щодо необхідності виділення з державного бюджету коштів у розмірі 3 млн грн на придбання рентгенівської трубки для комп’ютерного томографа.
• Під час продовження засідання Комітету 8 листопада було розглянуто понад 150 поправок до законопроекту про підвищення доступності та якості медичного обслуговування в сільській місцевості (р. № 7117, друге читання).

«Врятуйте медиків СМСЧ № 14 м. Сміли!»

Із таким закликом 9 листопада до Прем’єр-міністра України В.Б. Гройсмана звернулися колектив закладу та Ірина Володимирівна Сисоєнко, заступник голови Комітету ВР з питань охорони здоров’я.

На базі установи планується відкриття Національного центру реабілітації інвалідів – учасників АТО, однак організаційно-правові перетворення досі тривають. На сьогодні ситуація критична: хоча працівники ДЗ «СМСЧ № 14» м. Сміли (Черкаська область), підпорядкованої МОЗ (міська рада відмовилася взяти його на баланс), щоденно виконують професійні обов’язки, вони вже 11 місяців не отримують заробітної плати; через заборгованість у закладі відсутні світло та опалення.

Після виступу медиків під стінами Верховної Ради І. В. Сисоєнко оголосила акцію протесту й залишилася в парламентській залі: «Я проти знущання над людьми, які щодня та щохвилини рятують життя українців! Перебуватиму тут доти, доки МОЗ не сплатить борги цьому медичному закладові».

На забезпечення функціонування СМСЧ № 14 й виплату заборгованості із заробітної плати пропонується спрямувати 13,3 млн грн з коштів медичної субвенції. 10 листопада під час години уряду В. Б. Гройсман пообіцяв вирішити проблему.

«Чекаємо на виплату боргу найближчим часом! Уже багато народних депутатів взяли на контроль це питання!» – підкрес­лила пані Ірина.

Підготувала Ольга Радучич

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 21 (418), листопад 2017 р.