Кардіоваскулярне здоров’я сучасної жінки: головне про фактори ризику і превентивні заходи

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) є основною причиною тривалої непрацездатності, інвалідності та смертності осіб різного віку в усьому світі. Щороку в Європі від ССЗ помирають понад 4 млн осіб, в Україні – близько 500 тис., що виводить ССЗ на перше місце у структурі загальної смертності населення, а їх частка становить близько 65,8%. Зростання поширеності цієї патології є несприятливим показником стану популяційного здоров’я. Демографічна ситуація в нашій країні, на жаль, за останні 30 років значно погіршилася: поширеність захворювань системи кровообігу зросла у 3,5 раза, а рівень смертності від них – на 46,0%.

Поширеність та особливості перебігу ішемічної хвороби серця в жіночій популяції

Провідною причиною смертності у світі є ішемічна хвороба серця (ІХС). Донедавна вважалося, що ІХС – це захворювання, яке діагностують переважно у чоловіків середнього віку, а жінки завдяки відповідному естроген-прогестероновому фону в пременопаузі мають ендогенний кардіоваскулярний захист. Цей захист слабший в осіб жіночої статі, які хворіють на цукровий діабет (ЦД), і жінок-курців. Поширеність ІХС у жіночій популяції зростає з віком. Зокрема, до 30 років хворіє кожна двадцята, тоді як у віковій групі 50-59 років ознаки захворювання має кожна п’ята жінка. Після досягнення 60-річного віку загальна частка жінок з ІХС становить 41,3% і практично дорівнює частці чоловіків з аналогічною патологією. Однак за останні десятиліття вищезазначена парадигма розвитку ССЗ у жінок зазнала істотних змін. СС-катастрофи нерідко можуть виникати у жінок середнього і навіть молодого віку, що пов’язано з глобальним поширенням у жіночій популяції найбільш значущих факторів ризику розвитку ССЗ, починаючи з першого десятиліття життя і пубертатного періоду.

Першим проявом ІХС у жінок, згідно з результатами Фремінгемського дослідження, найчастіше є стенокардія (65,0% у жінок на противагу 35,0% у чоловіків), тоді як інфаркт міокарда (ІМ) як перший прояв переважно діагностується у чоловіків (29,0 на противагу 43,0% відповідно). Водночас у жінок частіше виявляють вчасно не діагностований з малими клінічними проявами ІМ (або його безбольову форму), що призводить до збільшення частоти тяжких ускладнень. Загалом атипові форми ІМ є більш характерними саме для жінок. Як наслідок, прогноз у пацієнток з ІХС несприятливий порівняно з чоловіками. За результатами 5-річного дослідження, проведеного у Глазго (Шотландія) у 1985-1991 рр., госпітальна смертність внаслідок ІМ серед жінок на 14% вища, ніж серед чоловіків, що пов’язують з тяжчим анамнезом коронарного захворювання, ускладненим перебігом ІМ (шок, серцева недостатність) і частішим розвитком у жінок повторного ІМ. На сьогодні середня госпітальна смертність від ІМ становить 19,0% серед жінок і 12,0% серед чоловіків. Упродовж першого року після ІМ частка летальних випадків у жіночій популяції становить 36,0%, що на 10,0% більше, ніж у чоловічій.

Впровадження широкомасштабних профілактичних програм і значне покращення стандартів лікування сприяло суттєвому зниженню СС-смертності в економічно розвинених країнах світу. Більш ніж половина цього результату була досягнута завдяки запровадженню ефективних заходів первинної профілактики. Доведено, що модифікація способу життя, дотримання дієти і контроль таких факторів, як гіперхолестеринемія (ГХС), артеріальна гіпертензія (АГ), ожиріння, ЦД, куріння, гіподинамія тощо, лежать в основі істотного зниження смертності від ССЗ.

Дисліпідемії у жінок

Особливу небезпеку становлять ті фактори ризику, які клінічно не проявляються, але призводять до незворотних патологічних змін у коронарних артеріях. Одним із найважливіших є атерогенна дисліпідемія (ДЛП). У класичних популяційних дослідженнях (MRFIT [Multiple Risk Factor Intervention Trial], LRC [Lipid Research Clinics]) доведено наявність прямого зв’язку між рівнем у плазмі крові загального холестерину (ЗХС) і/або холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) та поширеністю ІХС як серед жінок, так і серед чоловіків без ознак ІХС. Дані дослідження MONICA свідчать про існування прямої залежності між вмістом ХС ЛПНЩ і частотою розвитку ІМ. Аналогічний зв’язок виявлено і в дослідженнях, присвячених визначенню впливу середнього рівня ХС ЛПНЩ на частоту повторних коронарних подій у пацієнтів з ІХС (4S, IDEAL, LIPID, CARE) та на летальність (MRFIT). Поширеність ДЛП серед осіб із захворюваннями системи кровообігу значно вища, ніж у загальній популяції. Зокрема, гіперхолестеринемію виявляють у 69,0% хворих з діагностованою ІХС, гіпертригліцеридемію – у кожного п’ятого (21,0%) з цих пацієнтів. Також доведено, що зниження рівня неатерогенної фракції холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) теж пов’язане зі збільшенням кардіоваскулярного ризику. Прогностична роль рівня тригліцеридів (ТГ) на сьогодні залишається дискутабельною, проте існують докази значного зростання кардіоваскулярної захворюваності при підвищенні рівня ТГ. Зокрема, за даними дослідження PROCAM, рівень ТГ у крові натще є самостійним фактором ризику виникнення ІХС, незалежно від рівня ХС ЛПНЩ і ХС ЛПВЩ.

За результатами українських епідеміологічних досліджень, протягом останніх 30 років реєструють несприятливу картину щодо середньопопуляційних рівнів ліпідних показників серед осіб обох статей, однак серед жінок вона є особливо вираженою. Зокрема, у 30,0% чоловіків і 43,0% жінок рівень ЗХС у крові коливається в межах від 5,2 до 6,2 ммоль/л і становить у середньому 5,2 ммоль/л у чоловіків і 5,7 ммоль/л у жінок. У кожного шостого обстеженого незалежно від статі, тобто у 16,0% чоловіків і 18,0% жінок, рівень ЗХС перевищує 6,2 ммоль/л. Важливим також є і той факт, що в молодому віці (до 35 років) підвищений рівень ЗХС виявляють у кожної п’ятої особи чоловічої статі та в кожної третьої – жіночої. Частка пацієнтів із гіпертригліцеридемією значно менша, ніж з ГХС. У 11,0% осіб чоловічої статі й у 8,0% – жіночої виникає потреба у превентивних заходах, спрямованих на зниження рівня ТГ у плазмі крові, причому у 9,0% чоловіків та у 7,0% жінок рівень ТГ у крові коливається в межах від 1,7 до 2,3 ммоль/л, а у 2,0% чоловіків і 1,0% жінок вміст ТГ перевищує 2,3 ммоль/л. З іншого боку, якщо в чоловічій популяції в Україні ситуація щодо поширеності ДЛП залишається впродовж трьох десятиліть практично незмінною, то в жіночій частота цього стану підвищилася на 22,0%.

Результати низки епідеміологічних і клінічних досліджень підтверджують існування певних гендерних і вікових особливостей ліпідного обміну як у нормі, так і за наявності патології. Ці особливості найбільш помітні у жінок у пременопаузі, у яких концентрація ЗХС, ХС ЛПНЩ і ТГ, як правило, нижча, ніж у чоловіків. З віком рівень ЗХС та ХС ЛПНЩ у крові поступово підвищується, і після настання менопаузи вміст у крові атерогенних фракцій ліпідів у жінок істотно збільшується і значно перевищує такий у чоловіків відповідного віку. Аналогічно збільшується рівень у крові ТГ. Існує думка, що це пов’язано зі зниженням активності рецепторів до ліпопротеїнів на фоні гормональної перебудови. Впродовж усього життя для осіб жіночої статі характерна вища концентрація ХС ЛПВЩ порівняно з чоловічою популяцією. Проте у постменопаузальному періоді рівень ХС ЛПВЩ помірно знижується внаслідок зменшення рівнів естрогенів та активності печінкової ліпази. Результати дослідження Lipid Research Clinics Followup Study свідчать, що рівень ХС ЛПВЩ <50,0 мг/дл має більше прогностичне значення для жінок, ніж рівень ЗХС або ХС ЛПНЩ. Щодо ХС ЛПНЩ встановлено, що високий рівень є потужним предиктором розвитку ІМ у жінок. Підвищені рівні ЗХС і ТГ однаковою мірою дають змогу прогнозувати розвиток ІХС у пацієнтів обох статей, хоча деякі дослідники наголошують на більшій значущості підвищення рівня ТГ саме для жінок. Зокрема, за результатами Фремінгемського дослідження, підвищення рівня ТГ є незалежним фактором ризику коронарної смертності серед жінок, особливо у поєднанні з низьким рівнем ХС ЛПВЩ. Крім того, згідно з даними метааналізу 17 проспективних досліджень за участю понад 57 тис. осіб, збільшення вмісту ТГ у крові асоціювалося з підвищенням ризику розвитку ІХС у чоловіків на 30,0%, а у жінок – на 75,0%. При вираженій гіпертригліцеридемії смертність від захворювань системи кровообігу у чоловічій популяції в 1,6, а в жіночій – у 3,5 раза вища, ніж при значеннях цього показника <1,7 ммоль/л. Таким чином, не тільки гіперхолестеринемія, а й гіпертригліцеридемія та гіпоальфахолестеринемія в жіночій популяції є вагомими факторами ризику кардіоваскулярної захворюваності і смертності.

Куріння і серцево-судинне здоров’я жінок

Істотним чинником стійкої негативної динаміки підвищення кардіоваскулярного ризику у жінок є куріння, поширеність якого за останні 30 років збільшилася у майже 7 разів. Куріння – незалежний потужний фактор ризику розвитку ССЗ, який разом з АГ і гіперхолестеринемією входить до трійки головних чинників, що збільшують смертність населення економічно розвинених країн світу. За повідомленнями ВООЗ, щороку у світі куріння спричиняє смертність 6,8 млн осіб, в Україні – 120 тис. Доведено, що куріння як єдиний фактор ризику зумовлює розвиток приблизно 10,0% ССЗ.

Негативний вплив тютюнового диму не обмежується лише курцями. Щороку майже 6 млн осіб (6,0% жінок і 12,0% чоловіків) помирають як від активного куріння, так і від пасивної дії тютюнового диму. Пасивне куріння в усьому світі призводить до приблизно 603 тис. смертей щороку серед некурців, у тому числі 379 тис. смертей від ІХС. У пасивних курців ризик розвитку ССЗ підвищується на 25,0-30,0%. Вважається, що до 2030 року рівень смертності, асоційованої з курінням, збільшиться до понад 8 млн осіб на рік. Куріння є основним фактором ризику розвитку ІМ у пацієнтів молодого й середнього віку. Ризик виникнення нефатального ІМ підвищується на 5,6% після кожної викуреної сигарети.

Зв’язок між дозою тютюну та його впливом на СС-смертність нелінійний. Наприклад, особи, які курять сигарети з низьким вмістом нікотину, або ті, хто викурює незначну кількість сигарет (менше 10 протягом дня або 1-39 упродовж тижня), а також ті, хто курить епізодично, мають приблизно такий самий ризик виникнення кардіоваскулярних подій, як і «щоденні» курці, які викурили ≥100 сигарет протягом свого життя і продовжують це робити щодня. Аналіз співвідношення «доза – відповідь», який проводився на підставі комплексних даних про пасивне й активне куріння, а також забруднення повітря тютюновим димом, продемонстрував, що на низький рівень впливу диму сигарет при так званому «легкому» курінні (4-7 сигарет/день) припадає близько 70,0% ефекту «важкого» куріння (≥23 сигарет/день). У чоловіків і жінок віком 35-39 років, які викурюють 1-4 сигарети на день, ризик виникнення ІХС майже втричі вищий, ніж у некурців. Водночас ризик смерті внаслідок аневризми аорти в курців також майже в три рази більший. Доведено, що через 5 років після припинення куріння ризик виникнення серцевого нападу зменшується майже удвічі, а через 15 років майже дорівнює такому в осіб, які ніколи не курили.

В Україні спостерігаються значні гендерні відмінності в поширенні куріння. Курцями є приблизно 50,0% чоловіків (найвищий показник у Європі!) та 15,0% жінок. Якщо раніше зазначений фактор ризику був поширений переважно в чоловічій популяції, то з кожним роком курцями стають дедалі більше молодих жінок і юних дівчат. Жінки рідше позбавляються від цієї шкідливої звички і мають гірший СС-прогноз. Зокрема, ризик розвитку ІХС у курців жіночої статі на 25,0% вищий, ніж у курців-чоловіків. За даними C.N. Hennekens (1998), на відміну від некурців у жінок-курців реєструють більш атерогенний ліпідний спектр крові, а ризик розвитку ІХС підвищується у 6 разів. Навіть ті жінки, які курять відносно небагато (1-4 цигарки щодня), мають удвічі вищий ризик розвитку ІХС, ніж ті, які не курять, причому найбільше це проявляється в когорті осіб молодого віку. Згідно з даними дослідження MONICA 55,0% несмертельних випадків ІМ серед жінок віком 35-39 років зумовлені саме курінням. Куріння частіше, ніж АГ, призводить до розвитку ІМ у молодих жінок. Для дорослих жінок, які курять лише 3-5 сигарет/день, відносний ризик розвитку ІМ удвічі вищий порівняно з некурцями. Крім того, жінки, які курять та одночасно приймають замісну гормональну терапію (ЗГТ), мають значно більший ризик виникнення СС-ускладнень, ніж жінки-курці, яким зазначене лікування не проводили.

Куріння і дисліпідемія

Згідно з даними вітчизняних досліджень збільшення поширеності куріння в жіночій популяції корелює з негативною динамікою частоти атерогенної ДЛП. Монооксид вуглецю сигаретного диму спричиняє окисну модифікацію ліпідів, підвищення синтезу холестерину, зниження активності ендотеліальної ліпопротеїнліпази та лецитин-холестерил-ацил-трансферази. Усе це призводить до інтенсифікації проатерогенних порушень метаболізму і транспорту ліпідів, збільшення адгезії та агрегації тромбоцитів, розвитку цитотоксичного ефекту й пошкодження ендотелію артерій. У більшості курців спостерігається гіперхолестеринемія, а у деяких домінує підвищення рівня ТГ, що вважається ще більш чутливим предиктором СС-ризику, асоційованим з курінням. Перекисно-модифіковані (внаслідок впливу сигаретного диму) фракції ХС ЛПНЩ, набуваючи найвищого проатерогенного потенціалу, спричиняють пряму ендотеліотоксичну дію і запускають процеси атерогенезу. Доведено дозозалежний ефект куріння щодо розвитку ДЛП. Спостерігається пряма залежність рівнів проатерогенних показників ліпідного профілю від «стажу» (тривалості) куріння, причому їх значення прогресивно зростають, за винятком фракції ХС ЛПВЩ, рівень якого, навпаки, знижується.

Важливим елементом швидкого прогресування атеросклеротичних змін в артеріальних судинах і зростання СС-ризику в курців є стрімке зниження концентрації захисного ХС ЛПВЩ і значне збільшення величини співвідношення ХС ЛПНЩ/ХС ЛПВЩ, що призводить до дисбалансу надходження ХС у судини та його утилізації. Крім того, зі збільшенням щоденної кількості викурених сигарет ХС-акцепторні властивості частинок ЛПВЩ істотно слабшають. У пацієнтів, які викурюють понад 20 сигарет на день, середній рівень ХС ЛПВЩ нижчий, а співвідношення ХС ЛПНЩ/ХС ЛПВЩ вище порівняно з аналогічними показниками в осіб, які курять значно менше. Встановлено, що відмова від куріння, навпаки, підвищує концентрацію ХС ЛПВЩ, особливо упродовж найближчих 30 днів. Протягом двох наступних років у таких осіб реєструють зниження ризику коронарної смерті на 36,0%, а нефатального ІМ – на 32,0%. За даними інших досліджень, вміст ХС ЛПВЩ знижується з віком і під впливом куріння, тоді як концентрація ХС ЛПНЩ зростає відповідно до збільшення індексу маси тіла і є найвищою в жінок-курців. Зниження рівня ХС ЛПВЩ у жінок-курців більш виражене, ніж у чоловіків-курців, а кількість викурених сигарет позитивно корелює з рівнем ТГ у крові.

Доведено, що лише одна сигарета перешкоджає сприятливій захисній дії естрогенів навіть у тих фазах менструального циклу, коли їх концентрації є максимальними. Крім того, тютюновий дим впливає на метаболізм естрогенів. Як результат, у жінок-курців реєструють нижчий рівень естрогенів, ніж у тих, які не курять. Тому куріння істотно впливає і на репродуктивне здоров’я жінок, зумовлюючи розвиток ранньої менопаузи, порушення менструального циклу і фертильності, що спричиняє прогресування атерогенної ДЛП. За даними N.K. Wenger, куріння утричі підвищує ризик коронарних подій, навіть до настання менопаузи. Слід пам’ятати, що для жінки молодого віку куріння – це ризик, який прирівнюється до ризику, зумовленого менопаузою. Тобто куріння – один із найвагоміших факторів, що призводять до «омолодження» ІХС у жіночій популяції.

Місце сучасної замісної гормональної терапії у профілактиці кардіоваскулярної патології

Відомо, що природний 17 β-естрадіол має здатність безпосередньо знижувати концентрації атерогенних фракцій ліпідів, що дає змогу використовувати його як засіб для первинної профілактики ІХС у жінок. У низці обсерваційних досліджень встановлено кардіопротекторний ефект сучасної ЗГТ низькими і стандартними дозами естрогенів або комбінацією естрогенів із прогестинами (ЕП) для жінок у менопаузі. Водночас у дослідженнях, проведених на початку ХХІ ст., виявлено ризик підвищення вмісту ТГ на фоні ЗГТ, що пов’язують зі збільшенням частоти кардіоваскулярних подій, насамперед інсультів і різних тромбоемболічних ускладнень. У дослідженні WHI при застосуванні ЗГТ у 27 тис. жінок у менопаузі встановлено незначне зростання ризику розвитку ІХС на фоні прийому ЕП, тоді як у разі використання лише естрогенів такий ризик суттєво не підвищувався. Водночас у рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні HERS було доведено, що застосування стандартних доз ЕП асоціюється зі збільшенням ризику виникнення ускладнень ІХС у жінок старшого віку з наявною ІХС і не впливає на ризик розвитку ІХС загалом. Згідно з висновками HERS II ЗГТ не слід рекомендувати лише з метою зменшення ризику розвитку СС-ускладнень після настання менопаузи, особливо якщо вже наявні ознаки ССЗ. Після отримання результатів пізніх субаналізів дослідження WHI погляди фахівців щодо використання ЗГТ істотно змінилися. Доведено, що кардіоваскулярний ризик можна знизити, якщо призначати ЗГТ жінкам молодого віку в менопаузі, яка настала нещодавно, і без ознак ССЗ. Співвідношення ризиків розвитку ССЗ у жінок, у яких від настання менопаузи минуло менше 10 років, становило 0,89, через 10-19 років – 1,22, а через ≥20 років – 1,71 (p=0,036). У групі, у якій жінки приймали лише естрогени, також було зафіксовано зменшення СС-ризику, хоча з віком (50-59 років) ця тенденція знижувалася і була незначною. Окрім безпосереднього збільшення СС-ризику, у жінок у ранньому періоді постменопаузи відбувається зниження мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ), що у свою чергу також збільшує ризик смерті, у тому числі кардіоваскулярної. Доведено, що при зменшенні МЩКТ на 1SD (стандартне відхилення) від пікової кісткової маси (0,4 г/см2) збільшується ризик загальної смертності на 43,0% (відносний ризик 1,4; р<0,05), передчасної смерті внаслідок СС-патології упродовж наступних 17 років – у 2,3 раза (р<0,05). У цих жінок та жінок із ранньою менопаузою застосування ЗГТ зменшує ризик, зумовлений передчасним згасанням функції яєчників, причому ризик розвитку не тільки ССЗ, а й остеопорозу та когнітивних розладів. У нещодавно проведеному дослідженні, у якому вивчали віддалені наслідки оофоректомії, виконаної з приводу доброякісних захворювань, встановили, що смертність жінок, які перенесли зазначене оперативне втручання у віці від 50 до 54 років і не отримували ЗГТ, була вищою порівняно з тими жінками, які приймали відповідні гормональні препарати (46,1 vs 37,5%). Більша частка смертності у групі жінок, які не отримували ЗГТ, була зумовлена ССЗ (16,0 vs 7,6%) та переломом стегнової кістки (5,0 vs 3,2%). Ці дані дають змогу припустити, що ризик для здоров’я і смертність при передчасному згасанні функції яєчників за відсутності сучасної ЗГТ є істотно вищими. Крім того, на підставі результатів дослідження Nurses’ Health встановлено, що у жінок, яким розпочинають ЗГТ у пременопаузальному періоді, значно знижується ризик виникнення кардіоваскулярних подій. Натомість у жінок, яким ЗГТ розпочинають через 10 років після настання менопаузи, зниження такого ризику не реєструють. Згідно з висновками цього дослідження ЗГТ необхідно призначати в найнижчих ефективних дозах і якомога раніше після настання менопаузи. На сьогодні низькими вважають дози естрогенів, які не перевищують 0,3 мг/добу кон’югованих естрогенів, 0,5 мг/добу перорального естрадіолу та 0,025 мг/добу трансдермального естрадіолу. Дози кон’югованих естрогенів 0,45 мг/добу та трансдермального естрадіолу 0,035 мг/добу також нижчі за стандартні і вважаються проміжними.

Ефективність ангіопротекторної терапії у жінок

Накопичена на сьогодні доказова база свідчить про беззаперечний ефект інгібіторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи і статинів у запобіганні розвитку фатальних і нефатальних СС-ускладнень і дає змогу віднести ці групи препаратів до розряду базових прогноз-модифікуючих лікарських засобів для первинної та вторинної СС-профілактики, незалежно від віку і статі пацієнтів.

Згідно з результатами дослідження НОРЕ інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту – ІАПФ (раміприл) виявилися настільки ж ефективними у запобіганні розвитку СС-ускладнень у жінок з високим СС-ризиком, як і в чоловіків, і навіть мали певні переваги (Е. Lonn et al., 2002). Зокрема, відносний ризик досягнення кінцевої точки в жіночій когорті знизився на 23% (у загальній – на 22%). Водночас у курців реєструють нижчу ефективність лікування ІАПФ, ніж у осіб, які не курять (A. Leone, 2011).

У низці великих досліджень (4S, CARE, LIPID, WOSCOPS, TexCAPS/AFCAPS та ін.) було продемонстровано, що при тривалому лікуванні статинами СС-смертність знижується в середньому на 30%, насамперед завдяки зменшенню частоти розвитку ІМ та інших ускладнень ІХС. Метааналіз 18 досліджень (56 934 учасники) з Кокранівської бази даних, у більшості з яких під спостереженням перебували пацієнти з гіперхолестеринемією, АГ, ЦД 2 типу, мікроальбумінурією, засвідчив, що статини є необхідним компонентом ефективної первинної профілактики ССЗ, причому незалежно від ступеня СС-ризику пацієнтів. Порівняно з плацебо статинотерапія знижує частоту фатальних і нефатальних ССЗ, коронарних подій та інсультів – на 25, 27 і 22% відповідно, потребу у реваскуляризації – на 38%, смертність від усіх причин – на 14% і покращує якість життя у хворих як високого, так і помірного чи низького СС-ризику.

Найкориснішими статини є у групах пацієнтів високого ризику: у хворих із ССЗ, осіб похилого віку, пацієнтів із супутніми ЦД, атеросклерозом мозкових і периферичних артерій тощо. Що вищий СС-ризик, то більша користь статинотерапії. Існують дані про те, що статини виявляють протекторний ефект незалежно від стартового рівня ХС, віку та статі, хоча, як відомо, ефективність статинотерапії вивчена краще в чоловічій популяції і потребує подальших досліджень серед жінок. Водночас субаналіз дослідження 4S продемонстрував, що ефективність цих препаратів є більш вираженою у жінок порівняно з чоловіками. Цей факт вважається логічним, оскільки за механізмом дії та ефектами статини подібні до естрогенів – природних гіполіпідемічних засобів, які забезпечують у жінок дещо кращий гіполіпідемічний ефект. Крім того, на сьогодні стали відомими результати низки експериментальних та клінічних досліджень, що вказують на ефективність статинів у лікуванні пацієнтів з остеопорозом і, найголовніше, у запобіганні переломам кісток, які так часто виникають у постменопаузальному періоді. Механізми дії статинів та амінобісфосфонатів, які є потужними модуляторами кісткової тканини і чинять антирезорбтивний ефект, мають певну подібність, оскільки обидві групи лікарських засобів опосередковують свої основні ефекти через мевалоновий шлях, впливаючи на різні етапи синтезу холестерину з ацетил-коензиму А – інгібують функції остеокластів та спричиняють їх апоптоз. Статини мають прямий вплив на кісткову тканину, активуючи фактор росту кісток. Це зумовлює проліферацію й дозрівання остеобластів.

Щодо прогностично сприятливої дії статинотерапії у курців, у тому числі жінок-курців, на жаль, вона є значно меншою порівняно з некурцями. Згідно з даними post-hoc аналізу дослідження GREACE статини знижують ризик СС-ускладнень і смертність від них у курців із наявними ССЗ. Однак у некурців ефект статинотерапії значно кращий. За будь-яких додаткових умов кардіоваскулярний ризик є найвищим у курців, особливо у тих, які не приймали статини. Вартим уваги є також і те, що згідно з результатами дослідження W.G. Younis застосування статинів сприяє зниженню частоти розвитку різноманітних запальних і обструктивних захворювань легень у курців. Крім того, пацієнти з обструктивним захворюванням легень відзначили, що у них знизилася потреба в госпіталізації з приводу його загострення після призначення статинотерапії. Переваги такого лікування були схожими і в поточних, і в колишніх курців, хоча в останніх ефект був дещо кращим. Вищезазначене свідчить про те, що відмова від куріння не лише знижує ризик СС-подій, а й підвищує ефективність статинотерапії.

Куріння і проатерогенні порушення ліпідного обміну, як і АГ, є основними причинами виникнення та прогресування ССЗ, передусім ІХС. На особливу увагу заслуговує жіноча популяція, оскільки з кожним роком саме серед осіб жіночої статі збільшується поширеність ДЛП, частота розвитку ІХС і її тяжких ускладнень. З огляду на високу частку жінок, які курять, і несприятливий вплив куріння не лише на розвиток ІХС, а й на ефективність ангіопротекторної терапії, боротьба з курінням може стати найважливішим заходом, що сприятиме зниженню СС-захворюваності і смертності в жіночій популяції. Підвищення ризику розвитку кардіоваскулярних захворювань у жінок потребує більш активного виявлення модифікованих факторів ризику та проведення на популяційному рівні профілактичних заходів, спрямованих на залучення населення до процесів самоконтролю, дотримання правильного способу життя і здорового харчування, первинної і вторинної профілактики ССЗ.

Список літератури знаходиться в редакції.