Клінічна ефективність та профіль безпеки кветіапіну при застосуванні у різних груп пацієнтів психіатричного профілю

13.01.2024

Стаття у форматі PDF

За низьких доз кветіапін діє як снодійне, за середніх – ​чинить вплив на настрій, а за високих – має антипсихотичний ефект. Кветіапін схвалено як засіб терапії першої лінії для пацієнтів із біполярною манією та депресією, а також як допоміжний препарат за великого депресивного розладу (ВДР). Пропонуємо до вашої огляд статті D. E.Curry et al. «A Brief Review of Quetiapine» видання The American Journal of Psychiatry ResidentsJournal (2022 December; 20‑22), присвяченої клінічним аспектам застосування кветіапіну та певним застереженням щодо його призначення.

Антипсихотики є одними з найефективніших препаратів, які застосовують нині в психіатричній практиці для підтримувальної терапії у пацієнтів із шизофренією, манією або гострими проявами психозу. Кветіапін – ​анти­психотичний засіб другого покоління, розроблений для лікування шизофренії, отримав схвалення Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів CША (FDA) ще 1997 р. Подальші дослі­дження сприяли схваленню його використання за біполярної манії та депресії, а також для ад’ювантної терапії за ВДР (Curry et al., 2022).

Фармакологічні характеристики

Кветіапін є похідним дибензотіазепіну, який має дозозалежну клінічну ефективність. Як відомо, у низьких дозах (50 мг/добу) він чинить снодійну та седативну дію, що пояснюється блокадою рецепторів гістаміну І типу. За середніх доз (300 мг/добу) вплив препарату на настрій є вторинною ознакою як дофамінергічної (рецептор D2), так і серотонінергічної (рецептор 5HT2A) блокади. У вищих дозах (800 мг/добу) клінічні ефекти препарату опосередковуються блокадою серотонінергічних, мускаринових, α-адренергічних і гістамінергічних рецепторів, що зумовлює його антипсихотичну активність (Stahl, 2021).

Метаболізм кветіапіну здійснюється із залу­ченням системи цитохрому P450, пере­важно ферментів CYP 3A4 і CYP 2D6, ­задіяних до трансформації лікарського ­засобу. Щодо фармакокінетичних характеристик кветіа­піну, то період напіввиведення вихідної сполуки становить 7 год, а біодоступність препарату в таблетованій формі за перорального приймання сягає майже 100% біодоступності у формі перорального розчину. Час досяг­нення максимальної концентрації в плазмі становить 1‑2 год для препарату з негайним вивільненням та 5 год – ​для форми з пролонго­ваним вивільненням (DeVane et al., 2001; Nemeroff et al., 2002). ­Зв’язування з білками плазми становить 83%, а об’єм ­розподілу – ​10±4 л/кг (DeVane et al., 2001). Їжа має мінімальний вплив на абсорб­цію кветіапіну (Stahl, 2013).

Як відомо, кветіапін не чинить впливу на концентрацію літію в сироватці крові. Фенітоїн і тіоридазин підвищують кліренс кветіапіну, а кетоконазол – ​знижує. Клінічно значущого ефекту циметидину, ­галоперидолу, рисперидону або іміпраміну на фармако­кінетику кветіапіну не виявлено. Тому може знадобитися коригування дози кветіапіну за одночасного застосування з фенітоїном, тіоридазином або іншими потужними індукторами або інгібіторами CYP 3A4.

Норкветіапін, активний метаболіт кветіа­піну, зумовлює анксіолітичну та антидепресивну дію препарату через інгібування транспортера норадреналіну і агонізм щодо рецепторів серотоніну (Stahl, 2013). ­Седативні ефекти кветіапіну іноді послаблюються за вищих доз, що потенційно може асоціюватисяз високої спорідненості норкветіапіну до транспор­тера норадреналіну і, як наслідок, підвищення синап­тичного рівня норадреналіну.

Клінічна ефективність

Шизофренія

Доведено клінічну ефективність застосування кветіапіну при лікуванні пацієнтів із шизофренією, епізодами манії та симптомами психозів (Basumatary et al., 2018). Препарат сприяє редукції коморбідної афективної симптоматики, зокрема ознак депресії в осіб із шизофренією, а також поліпшенню когнітивного функціонування (Good et al., 2002). В основоположному дослі­дженні ефективності кветіапіну було виявлено, що він значуще перевершує плацебо та є порівнянним із галоперидолом щодо купірування пози­тивних і негативних симптомів шизофренії (Arvanitis, Miller, 1997). В іншому масштабному дослі­дженні частота припинення терапії через її неефективність була нижчою у разі застосування кветіапіну у високих дозах, ніж у низьких, а також за приймання плацебо (Small et al., 1997). У високих дозах кветіапін був значуще ефективнішим за плацебо, зокрема за показниками короткої психіатричної оцінної шкали (BPRS) та шкали загального клінічного враження щодо тяжкості захворювання (CGI-S).

Кветіапін пролонгованого вивільнення (400‑800 мг раз на добу) був ефективнішим, ніж плацебо, у пацієнтів із гострою шизо­френією (n=588). Таке лікування, зокрема і швидке підвищення дози, добре переносилося пацієнтами (Kahn et al., 2007). У хворих на шизо­френію в стабільній фазі кветіапін сприяв значному подовженню середнього часу до настання рецидиву та зниженню частоти рецидивів (Peuskens et al., 2007). ­Порівняно з антипсихотиками першого поко­ління та рисперидоном терапія кветіапіном пов’язана з нижчим ризиком рухових розладів (Srisurapanont et al., 2004).

Біполярна манія

Ефективність застосування кветіапіну та галоперидолу як засобів монотерапії за біполярної манії вивчали у подвійному сліпому рандомізованому контрольованому плацебо дослі­дженні з паралельними групами. Паці­єнти (n=302) із біполярним афективним розладом (БАР) типу I (маніакальний епізод) були рандомізовані для 12-тижневого лікування кветіапіном (із гнучким дозуванням до 800 мг/день), плацебо або галоперидолом (до 8 мг/день). Основною змінною кінцевого результату ефективності була кількості балів за оцінною шкалою манії Янга (YMRS) ­проти вихідного рівня до 21-го дня. Зазначений показ­ник поліпшився на тлі терапії кветіапіном на 21-й день (p<0,01); підтвер­джено значущу перевагу препарату над плацебо на 84-й день (p<0,001). Галоперидол також був ефективнішим за плацебо на 21 і 84-й день ­лікування відповідно (p<0,001). Побічним ефектом у разі застосування кветіапіну була сонливість (12,7% випадків). Екстрапіра­мідні симп­томи, зокрема акатизія, виникали у 59,6% осіб у групі застосування галоперидолу, у 12,7% – ​кветіапіну, у 15,8% – ​пла­цебо. Більшість тих, хто відповів на терапію кветіапіном (84%), отримували препарат у дозі 400‑800 мг/добу. На підставі аналізу даних дослі­дження вчені дійшли висновку про ефективність та хорошу переносимість кветіапіну. Профіль ефективності та переносимості галоперидолу (здатність призводити до екстрапірамідних побічних ефектів) підтвердив достовірність дослі­дження (McIntyre et al., 2005).

В іншому рандомізованому подвійному сліпому контрольованому плацебо 12-тижневому дослі­дженні порівнювали ефективність та безпеку застосування кветіапіну й літію як засобів монотерапії у пацієнтів із манією за БАР типу I (n=301). Учасники були рандомізовані для лікування кветіапіном (із гнучкою дозою до 800 мг/день; n=107), літієм (n=98) або плацебо (n=97). Основним показником ефективності була зміна проти вихідного рівня показника за оцінною шкалою YMRS на 21-й день, який визначали в балах (Bowden et al., 2005). Поліпшення (змен­шення) показника YMRS було значно більшим для кветіапіну, ніж для плацебо, на 7-й день (p<0,01), а різ­ниця між групами продовжувала збільшуватися до ­21-го дня терапії та кінцевої точки – ​на 84-й день (p<0,001). Значуще більше пацієнтів групи приймання кветіапіну порівняно з пла­цебо відповідали критеріям відповіді за YMRS на 21-й день (53,3 проти 27,4%; p<0,001) і на 84-й день (72,0 проти 41,1%; p<0,001) відповідно. Ефективність застосу­вання літію порівняно з пла­цебо була подібною до такої для кветіа­піну.

Найпоширенішими побіч­ними явищами під час терапії кветіапіном були ­сухість у роті, сонливість і збільшення ваги, тоді як лікування літієм асоціювалося з тремором і безсонням. У групах приймання кветіапіну та плацебо фіксували подібні низькі рівні побічних ефектів, пов’язаних з екстрапірамідними симптомами. Загалом було продемонстровано вищу ефективність та хорошу переносимість кветіа­піну порівняно з плацебо у пацієнтів із біполярною манією.

Біполярна депресія

У межах етапного дослі­дженні ВOLDER оцінювали ефективність монотерапії кветіа­піном за біполярної депресії (БАР ІІ типу) у дозах 300 і 600 мг порівняно з плацебо (Calabrese et al., 2005; Thase et al., 2006). Значне поліпшення показника за шкалою оцінювання депресії Монтгомері–Асберг (MADRS) спостерігали при застосуванні обох доз, але припинення терапії через побічні ефекти частіше траплялося у групі пацієнтів, які отри­мували кветіапін у вищій дозі. Так, у 8-тижневому дослі­дженні за участю пацієнтів із біполярною депресією кветіапін демонстрував значуще кращу ефективність за плацебо, тоді як статистичної різниці між літієм і плацебо не виявлено (Young et al., 2010). У лікуванні пацієнтів із БАР за гострої фази депресії кветіапін був ефективнішим, ніж плацебо, сприяючи поліпшенню показників за MADRS, тоді як для монотерапії паро­ксетином і плацебо не вияв­лено істотної різниці (McElroy et al., 2010). За даними метааналізу (n=3488), моно­терапія кветіапіном була ефективною для лікування гострої біполярної депресії та профілактики епізодів манії / гіпоманії (Suttajit et al., 2014).

Зв’язок між початковою ­дозою кветіа­піну та подальшим залученням психіатричних послуг вивчали F.Gianfran­cesco et al. (2005). Було проаналізовано дані паці­єнтів із БАР (n=2421) або шизофренією (n=581), які отри­мували моно­терапію кветіа­піном щонайменше 4 міс. поспіль у середніх початкових добових ­дозах 147 і 237 мг відповідно. Третина пацієнтів із шизофре­нією отримувала кветіапін <150 мг/добу, що є нижньою межею рекомен­дованого діапазону. ­Майже дві третини осіб із БАР мали початкові дози, нижчі від цієї нижньої межі. Хоча у пацієнтів із БАР або шизофренією вищі початкові дози кветіапіну можуть бути ефективнішими для стабілізації стану, що допомагає зменшити витрати на психіаричні послуги (як-от пси­хічне здоров’я, частота госпіталізації тощо).

Великий депресивний розлад

У подвійному сліпому рандомізованому контрольованому плацебо дослі­дженні (РКД) порівнювали результати ад’ювантної терапії кветіапіном пролонгованої дії з ­ад’ювантним прийманням плацебо у пацієнтів із ВДР, у яких відповідь на терапію антидепресантами була незначущою. Пацієнти чоловічої та жіно­чої статі віком від 18 до 65 років були у випадковий спосіб розподілені для приймання кветіапіну (150 або 300 мг/добу) або плацебо як доповнення до анти­депресантів. Зокрема, первинною кінцевою точкою була зміна загального бала за шкалою MADRS від моменту рандомізації до 6-го тижня. ­Вторинні змінні охоплювали відповідь (зниження за MADRS на ≥50% від моменту рандомізації) на 1 і 6-му тижнях відповідно, ремісію (показник за MADRS ≤8 балів) на 6-му тижні та ­зміни зпоказників за MADRS та шкалою тривоги Гамільтона (HARS) на 6-му тижні. Безпеку оцінювали протягом усього дослі­дження. ­Результати застосування кветіапіну продемонстрували пере­вагу над плацебо (за показником MADRS із 1-го тижня; p<0,001).

Середня зміна показника за MADRS від моменту рандомізації до 6-го тижня становила -15,26 і -14,94 бала для кветіапіну (150 і 300 мг/добу); для обох p<0,01 проти плацебо (-12,21 бала). Рівень відповіді, оціне­ний за MADRS, становив 55,4; 57,8 і 46,3% для кветіапіну (150 і 300 мг/добу) і плацебо відповідно. Показники ремісії за MADRS становили 36,1, 31,1 і 23,8% для кветіапіну 150 і 300 мг/добу і плацебо відповідно. Своєю чергою, показники частоти відмови від ліку­вання через побічні ефекти становили 6,6; 11,7 і 3,7% для кветіа­піну 150 і 300 мг/добу і плацебо відповідно. Найчастішими небажаними явищами були сухість у роті (20,4; 35,6 і 6,8% ­відповідно) і сонливість (16,8; 23,3 і 3,1% відповідно). Отже, додаткове приймання кветіа­піну пролонгованої дії у дозах 150 і 300 мг/добу було ефективним у пацієнтів із ВДР, відповідь яких на лікування антидепресантами була незначущою. Отримані результати відповідали відомому профілю безпеки та переносимості кветіапіну (Bauer et al., 2009).

Безсоння

Є обмежені дані щодо застосування кветіапіну в пацієнтів із безсонням. Зокрема, у подвійному сліпому рандомізованому клінічному дослі­дженні ефективності кветіапіну в низьких дозах для пацієнтів із первинним безсонням було продемонстровано користь застосу­вання препарату, але результати були статистично незначущими. Пацієнтів із первин­ним безсонням за тиждень до початку лікування почали вести щоденник сну, після чого вони були рандомізовані для приймання ­кветіапіну 25 мг або плацебо щовечора протягом двох тижнів. Основними результатами вважали загальний час сну, затримку сну, активне функціонування протягом дня та задоволення від сну; побічні ефекти реєстрували як вторин­ний результат (Tassniyom et al., 2010). Завершили дослі­дження 13 пацієнтів (серед­ній вік 45,95 року; діапазон 25‑62 роки). У ­групі ­застосування кветіапіну середній загальний час сну ­збільшився на 124,92 хв, у ­групі плацебо – ​на 72,24 хв. ­Середня затримка сну зменшилася на 96,16 хв у групі приймання кветіапіну та на 23,72 хв – ​у групі плацебо. Дослідники дійшли висновку, що за терапії кветіапіном (25 мг на ніч) простежувалася тенденція до поліпшення стану пацієнтів із первинним безсонням на тлі незначної кількості побічних ефектів, але без статистичної значущості.

Генералізований тривожний розлад

Результати систематичного огляду і мета­аналізу даних РКД підтвердили ефективність застосування кветіапіну в низьких дозах для невідкладного лікування дорослих ­пацієнтів із генералізованим тривожним розладом (ГТР) (Maneeton et al., 2016).

До метааналізу увійшли результати трьох РКД із застосуванням кветіапіну в пацієнтів із ГТР (n=2 248). Об’єднаний середній показник змін у групі учасників, які отримували кветіапін, був вищим, ніж у групі осіб, які приймали плацебо, і порівнянним із показником для тих, хто застосовував селек­тивні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. У деяких учасників покращився сон. Відповідь на лікування (за тяжкістю тривожності) і рівень ремісії за монотерапії кветіа­піном пролонгованого вивільнення у дозах 50 і 150 мг/день були кращими, ніж у групі пла­цебо. Зведені показники припинення ліку­вання з будь-яких причин та через побічні ефекти кветіапіну були вищими, ніж для групи плацебо. Отже, кветіапін є ефективним засобом для лікування ГТР у дорослих пацієнтів, його застосування у дозах 50‑150 мг/добу може розглядатися як альтернативне ­лікування.

Емоційно нестабільний розлад особистості

Дані сучасних дослі­джень підтвер­джують доцільність використання кветіапіну за емоційно нестабільного розладу особистості (ЕНРО) (також межовий розлад особистості, borderline personality disorder).

За результатами РКД, кветіапін (150 мг/добу) значуще зменшує загальну тяжкість симптомів ЕНРО (за шкалою Занаріні для оцінювання межового розладу), а також ознаки дратівливості та вербальної й фізичної агресії (Black et al., 2014). Так, 95 дорослих паці­єнтів були у випадковий спосіб розподілені для приймання 150 мг/добу кветіапіну (група ­низьких доз; n=33), 300 мг/добу кветіапіну (група серед­ніх доз; n=33) або плацебо (n=29).

Встановлено, що учасники групи застосування низьких доз кветіапіну досягли значу­щого поліпшення показника за шкалою Занаріні порівняно з групою приймання плацебо. Зменшення часу до відповіді (­зниження загального показника за шкалою Занаріні на ≥50%) було значущим для груп ­використання низьких і середніх доз кветіапіну (p=0,007 і p=0,011 відповідно), порівняно з плацебо. Серед учасників, які завершили дослі­дження, 82, 74 і 48% були оцінені як «респонденти» у групах низьких і середніх доз приймання кветіапіну та плацебо відповідно. Серед побічних ефектів, що виникли під час лікування, фіксували седа­цію, зміну апетиту та сухість у роті. Загальні частки тих, хто завершив 8-тижневу фазу подвійного сліпого лікування, становили 67% для групи застосування низьких доз кветіапіну, 58% – ​для середніх доз кветіапіну та 79% – ​для плацебо). Загалом в учасників, які отримували кветіапін (150 мг/добу), спостерігалося значне зниження тяжкості симптомів ЕНРО порівняно з тими, хто отримував плацебо. Побічні ефекти були ймовірнішими в учасників, які приймали кветіапін у дозі 300 мг/добу.

Ці результати дослідження узго­джуються з ­іншими ­даними, які демонструють зни­ження імпульсив­ності та агресії на тлі приймання кветіапіну. Водночас, на думку науков­ців, необхідні подальші дослі­дження, у яких доцільно врахо­вувати більшу тривалість терапії, додавати пацієнтів із супутньою психопато­логією, а також групи лікування ­іншими психо­тропними засобами.

Застосування кветіапіну для окремих груп пацієнтів

Вагітні

Дані щодо застосування кветіапіну під час вагітності надзвичайно обмежені, хоча чітких доказів тератогенної дії немає. Серед ризиків для новонаро­дженого, пов’язаних із застосуванням антипсихотичних засобів у третьому триместрі, – ​аномальні рухи м’язів і симптоми відміни (Stahl, 2021). З іншого боку, неконтрольовані психіатричні стани також можуть бути пов’язані з ушко­дженням плода. Отже, рішення про початок або припинення антипсихотичної терапії у вагітних пацієнток слід приймати суто індивідуально.

Діти та підлітки

Описано статистично значуще поліпшення показників за шкалою позитивних і негативних симптомів (PANSS) у підлітків із шизофренією на тлі монотерапії кветіапіном. Зокрема, у подвійному сліпому РКД пацієнти віком від 13 до 17 років (n=220) із загальним показником за PANSS ≥60 балів були рандомізовані для 6-тижневого лікування кветіапіном у дозах 400 і 800 мг/добу або отримання плацебо (Findling et al., 2012).

Ефективність визначали за зміною загального показника за PANSS проти вихідного рівня до 42-го дня. Кінцеві точки щодо безпеки охоплювали побічні явища, біохімічні показники, схильність до суїциду та екстрапірамідні симптоми. Середня зміна загального показника за PANSS проти вихідної до кінцевої точки становила для квітіапіну -27,31 бала у дозі 400 мг/добу, -28,44 бала – ​у дозі 800 мг/добу та -19,15 бала – для плацебо​.

Декілька вторинних результатів щодо ефективності, зокрема з балом за шкалою глобального клінічного враження – ​поліпшення (CGI‑I), підтвердили первинну оцінку результату, оскільки поліпшення було значущим за терапії кветіапіном, ніж за приймання плацебо. Побічні явища, пов’язані із застосуванням кветіапіну, відповідали його відомому профілю у дорослих пацієнтів із шизофренією.

Отже, у цьому 6-тижневому дослі­дженні за участю підлітків лікування кветіапіном (400 і 800 мг/добу) сприяло значущій редукції симптомів шизофренії, зокрема зміні основ­ного показника ефективності за шкалою PANSS. Загалом препарат добре переносився.

За деякими даними, також підтвер­джено користь ефективності кветіапіну в лікуванні біполярної манії у підлітків. Так, у 26-тижневому дослі­дженні монотерапія кветіапіном із гнучким дозуванням 400‑800 мг/добу з можливістю зниження дози залежно від пере­носимості загалом була безпечною і добре переносилася у пацієнтів віком від 10 до 17 років із БАР І типу (n=205) (Findling et al., 2013). Є обмежені докази щодо застосування кветіапіну в підлітків за біполярної депресії та у дітей із ­розладами спектра аутизму (Suttajit et al., 2014; Curry et al., 2022).

Потенціал зловживання

Зловживання кветіапіном є достатньо поширеним явищем у деяких країнах. Цим препаратом зло­вживають набагато частіше, ніж будь-яким ­іншим антипсихотиком другого покоління (Klein et al., 2017). Лікарі невідкладної ­допомоги мають знати про клінічні ефекти, які можуть виникнути внаслідок зловживання анти­психотичними засобами другого покоління, серед яких найпоширенішими є клінічні ­ефекти з боку центральної нервової системи, як-от сонливість, сплутаність свідомості та збу­дження. Серед інших серйозних клінічних небажаних явищ, які можуть спостерігатися в разі зловживання анти­психотиками другого покоління, – ​гіпотензія, пригнічення дихання та судоми.

Побічні ефекти

Класичні побічні ефекти кветіапіну: розмитість зору, сухість у роті, затримку сечі, закреп і паралітичну кишкову непрохідність. Блокада рецепторів гістаміну І типу призводить до седативного ефекту, а також вважається причиною дозозалежного збільшення ваги. Запаморо­чення, артеріальна гіпотензія та непритомність є наслідком блокади α‑1-адренергіч­ного рецептора (Stahl, 2021). Анти­холінергічні небажані явища, особливо при застосуванні препарату у високих дозах, є наслідком блокади мускаринових холінергічних рецепторів. Порушення регуляції температури є незалежним від дози несприятливим ефектом, який, імовірно, є результатом антагонізму дофамінових (D2) і серотонінових (5HT2A) рецепторів. Важливо, що ­порівняно з антипсихотичними засобами першого покоління кветіапін та його плазмовий мета­боліт норкветіапін мають спорідненість до 5НТ2 та дофамінових D1- і D2-рецепторів у головному мозку. Саме така комбінація антагонізму щодо рецепторів (із більшою селек­тивністю до 5НТ2, ніж до D2) асоційована зі зниженням частоти екстрапірамідних симптомів. Втім, екстрапірамідні симптоми і пізня дискінезія є так званими ризиками терапії кветіапіном (Stahl, 2013).

Кветіапін також може зумовлювати зло­якісний нейролептичний синдром через блокаду рецепторів дофаміну, хоча цей побічний ефект є вкрай рідкісним. Серед метаболічних побічних реакцій підвищення рівня тригліцеридів, резистентність до інсуліну та гіпотиреоз в разі застосування препарату в середніх і висо­ких дозах. Через резистентність до інсуліну кветіа­пін пов’язаний із підвищеним ризиком роз­витку цукрового діабету 2-го типу.

Щодо застосування кветіапіну є особливе застереження («black box warning», пов’язане зі смертю літніх пацієнтів із деменцією; вважається, що цей ризик посилюється в разі вико­ристання препарату у високих дозах (Curry et al., 2022). Водночас це може бути пов’язано із частим застосуванням препарату не за призначенням (для контролю поведінкових і психо­логічних симптомів деменції у пацієнтів літнього віку) (Ganzetti et al., 2021).

За даними метааналізу даних 69 РКД, присвячених застосуванню кветіапіну в літніх пацієнтів, побічними ефектами, про які найчастіше повідомлялося, були сонливість (25‑39%), запаморочення (15‑27%), головний біль (10‑23%), постуральна гіпотензія (6‑18%) і збільшення маси тіла (11‑30%). Порівняно з плацебо терапія кветіапіном значно частіше спричиняла когнітивні порушення, падіння і травми, а також була пов’язана з підвищенням смертності пацієнтів із паркінсонізмом, але не з деменцією. Кветіапін, порівняно з рис­перидоном і оланзапіном, асоційований зі значно нижчим ризиком смерті й церебро­васкулярних подій. Терапія кветіапіном ­сприяла зменшенню частоти мета­болічних роз­ладів порівняно з лікуванням оланзапіном, але не рисперидоном (El-Saifi et al., 2016).

Лікарські взаємодії

Зокрема, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн і фено­барбітал знижують рівні ­кветіапіну через ферментативну індукцію цитохрому 3A4 (Stahl, 2021). Фенітоїн здатний ­знижувати ­рівень кветіапіну до п’яти разів. І навпаки, кето­коназол та інші антимікотичні представники цього класу є потужними інгібіторами CYP 3A4, що потенційно може при­звести до підвищення рівня препарату. Низка проти­вірусних препаратів, які застосовують ­пацієнти з ВІЛ/СНІД та гепатитом С, також є силь­ними інгібіторами цитохрому 3A4.

Кветіапін є засобом, що подовжує інтервал QT, тому одночасне застосування з аміодароном, соталолом, метадоном або фторхінолонами може супрово­джуватися ризиком подовження інтервалу QT і аритміями типу «пірует» (torsades de Pointes) (Procyshyn et al., 2019).

Лікарські засоби, які застосовують для ліку­вання пацієнтів із хворобою Паркінсона (як-от леводопа, ропінірол або праміпексол), можуть взаємо­діяти з кветіапіном, а комбіноване ­застосування з антагоністами дофаміну (як-от метоклопрамід) пов’язане з розвитком екстрапірамідних симптомів.

Антигіпертензивні препарати та α-адрено­блокатори, зокрема тамсулозин, можуть посилювати гіпотензивний ефект кветіапіну. Інші синергетичні взаємодії можливі з анти­холінергічними препаратами (трициклічні антидепресанти, інгібітори холінестерази та антигістамінні засоби), антидіабетичними препаратами, стимуляторами та депресан­тами центральної нервової системи, як-от опіо­їди, бензодіазепіни та алкоголь. Кветіапін слід засто­совувати з обережністю пацієнтам, які приймають варфарин, оскільки за ­такого поєднання можливе підвищення міжнарод­ного нормалізованого відношення (МНВ). Зокрема, повідомлялося про 11-разове ­підвищення рівня кветіапіну, коли препарат приймали в комбі­нації з протиблювотним засо­бом апрепі­тантом (Procyshyn et al., 2019).

Висновки

Підсумовуючи, D. E.Curry et al. зазначають, що кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом, схваленим для терапії першої ­лінії за шизофренії, біполярної ­манії та депресії, а також як допоміжний засіб за ВДР. У разі застосування в низьких дозах кветіапін має снодійний ефект, у середніх дозах – ​чинить вплив на настрій, а у високих – ​має антипсихотичну дію. Нині є обмежені докази щодо ефектив­ності застосування кветіапіну при ­безсонні, тому лікарям-практикам, які призначають його, слід пам’ятати про значний потенціал зловживання цим препаратом.

Підготувала Олександра Демецька

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 4 (67) 2023 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Психіатрія

20.02.2024 Психіатрія Ефективність та безпека призначення прегабаліну за тривожних розладів

Тривожні розлади (ТР) – ​це біопсихосоціальні стани, пов’язані з узагальненими чи специфічними для ситуації відповідями на передбачувані загрози. Вони є одними з найпоширеніших психічних розладів (1,5-3,1%) (Kessler and Wang, 2008); зазвичай з’являються на ранньому етапі життя, характеризуються високим ступенем хронізації (середня тривалість складає >10 років) (Bruce et al., 2005) і підвищеним ризиком розвитку супутніх захворювань, як-от артеріальна гіпертензія, серцево‑судинні захворювання, деменція....

05.02.2024 Психіатрія Лікування тривожних станів на первинній ланці медичної допомоги

Тривожні стани (ТС) являють собою біопсихосоціальні стани, асоційовані з генералізованими або ситуативними відповідями на чинники, котрі сприймаються як загрози. ТС можуть проявлятися у формі фобій або панічних розладів і провокувати психофізіологічну відповідь у формі запаморочення, підвищеної частоти серцевих скорочень і посиленого потовиділення. За відсутності лікування хронічна тривожність може спричиняти артеріальну гіпертензію (АГ), серцево-судинні захворювання (ССЗ), деменцію, гострі порушення мозкового кровообігу, цукровий діабет, новоутворення [1, 2]. За даними S.F. Javaid і співавт. (2023), загальносвітова поширеність ТС станом на 2019 р. становила 4,05%. Із 1990 по 2019 р. кількість осіб із ТС у світі зросла зі 194,9 до 301,4 млн, що приблизно відповідає показнику 3895 осіб на 100 тис. населення [1]....

13.01.2024 Психіатрія Алгоритм лікування терапевтично резистентної депресії

За матеріалами VI Науково-практичної конференції з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика» (2‑3 листопада 2023 р.) Учасники VI Науково-практичної конференції «Психосоматична медицина: наука та практика», що відбулася на початку листопада 2023 року, обговорювали виклики, тенденції та шляхи розвитку цього напряму медичної науки в Україні та світі. Зокрема, особливий акцент було зроблено на роботі з військовослужбовцями та учасниками воєнних конфліктів: удосконаленні методів підвищення резилієнтності, стратегіях виживання в бойових умовах, наданні допомоги після перенесених травматичних втрат та поверненні до повсякденного життя. У межах цього заходу фахівці мали унікальну можливість для обміну досвідом за різними спеціальностями. Пропонуємо до вашої уваги короткий огляд доповіді «Терапевтичний алгоритм резистентної депресії», яку презентувала д.мед.н., завідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (Київ, Україна), професорка Олена Олександрівна Хаустова. ...

13.01.2024 Психіатрія Нові підходи до діагностування та лікування пацієнтів із посттравматичним стресовим розладом

За матеріалами IV Регіонального Українського конгресу «Controversies in Neurology» (16‑17 листопада 2023 р.) У листопаді 2023 року відбувся IV Регіональний Український конгрес «Controversies in Neurology», робота якого була організована в гібридному форматі (онлайн і офлайн). Зокрема, у межах заходу учасники обговорювали низку актуальних тем у галузі неврології на тлі війни в Україні, як-от рухові розлади, епілепсія, розсіяний склероз, головний біль, нейропсихіатрія та проблеми, пов’язані з інсультами. Конгрес традиційно проводиться у формі дебатів, а гібридний формат дав можливість провідним фахівцям із різних країн світу брати участь у дискусіях, обговорювати важливі теми та обмінюватися досвідом щодо нових підходів у діагностуванні та лікуванні неврологічних захворювань. Пропонуємо до вашої уваги огляд дебатів, присвячених проблемі посттравматичного стресового розладу (ПТСР), що відбулися в межах секції нейропсихіатрії. ...