Психотерапія дітей та підлітків: проблеми і вирішення
Прочитавши назву статті, хтось, можливо, помітить: навіщо в одній темі розглядати досить різні підходи – дитячу та підліткову психотерапію? Відповідь проста: для контрасту. Для розуміння всіх обставин, в яких психотерапевт змушений ураховувати рівень розвитку суб’єктів, отже, й застосовувати різну стратегію терапії. Мислення дітей є незрілим; вони несамостійні та цілком залежать від близького оточення дорослих, покладаючись на їхнє бачення світу та вказівки. Підлітки ж набули і певного досвіду, і багажу знань; вони вже надкритично оцінюють життя в сім’ї порівняно із суспільством. Однак у філософському сенсі дітей і підлітків об’єднує одне – це ті ж самі особистості в різні періоди розвитку, з лише їм властивими внутрішніми стимулами до дії та пізнання. Крім того, причина проблем дитячого і підліткового віку зазвичай єдина – або нездорове ставлення батьків, або вплив несприятливого соціуму.
SARS-CoV-2, особистісна тривожність та мікробіом
Під час пандемії коронавірусної хвороби (COVID‑19), спричиненої коронавірусом тяжкого гострого респіраторного синдрому 2 типу (SARS-CoV‑2), розуміння складних взаємодій між вірусом та організмом-господарем стало критично важливим. Це розуміння необхідно для розробки цілісних і точних стратегій лікування. В цьому аспекті ретельно вивчаються мікробіом кишечнику та його вплив на фізіологію людини. Водночас збільшується масив літературних даних, присвячених впливу COVID‑19 на психічне здоров’я.
Особливості ведення пацієнтів із постковідним синдромом: у фокусі – патогенетична терапія
Згідно з результатами спостереження за перебігом COVID‑19 установлено, що коронавірусна інфекція не минає безслідно та часто супроводжується розвитком т. зв. постковідного синдрому (Long COVID). Безперечним є також і факт підсилення тяжкості функціональних та морфологічних розладів, що існували до початку COVID‑19, тому в хворих після гострої фази відзначаються ознаки загострення хронічних захворювань. Уже сьогодні ми маємо негативні прогнози щодо зростання частоти хронічних нейропсихічних розладів у найближчому майбутньому, асоційованих із впливом COVID‑19 на центральну нервову та імунну системи. Хоча протягом 2 років життя в умовах пандемії знання фахівців щодо терапії COVID‑19 суттєво поглибилися, питання щодо швидкого й ефективного відновлення порушених функцій через тривалий час після перенесеної хвороби стало новим викликом для медичної спільноти.
Зрошення носа сольовими розчинами при COVID‑19: огляд досліджень
Боротьба з інфекцією SARS-CoV‑2 ще далека від завершення, про що свідчить нове різке зростання випадків коронавірусної хвороби в Європі з початком холодного сезону. Четверта хвиля COVID‑19 знову чинить тиск на системи охорони здоров’я та має несприятливі соціально-економічні наслідки. За даними Центрів контролю та профілактики захворювань США, негоспіталізовані пацієнти із захворюванням легкого і середнього ступенів тяжкості становлять ≈81% хворих на COVID‑19, котрі потребують доступних ліків, які б могли прискорити усунення симптомів, а також обмежити виділення вірусу [1].
Вірус проти хазяїна: війна світів
Наприкінці минулого року у форматі онлайн відбулася науково-практична конференція «Більше ніж муколітик. Особливості нової муколітичної терапії гострих захворювань нижніх дихальних шляхів та ХОЗЛ в умовах пандемії COVID-19». Крім практичних питань, що стосувалися ведення пацієнтів із коронавірусною хворобою, також обговорювалися і властивості самого вірусу SARS-CoV-2. Про особливості структури нового коронавірусу, механізми його мінливості й особливості взаємодії з організмом людини розповіла завідувачка кафедри медичної та лабораторної генетики Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Наталя Григорівна Горовенко.
Антибіотикотерапія в умовах пандемії COVID‑19: більше не означає краще
За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2050 року через інфекції, стійкі до дії антибактеріальних препаратів (АБП), у світі щорічно помиратимуть близько 10 млн людей (наразі цей показник становить 700 тис., що майже дорівнює кількості населення Запоріжжя, Львова). Антибіотикорезистентність (АБР) збудників, дефіцит нових класів АБП, нераціональне їх використання – проблеми, що не одне десятиліття зберігають актуальність, – в епоху коронавірусної хвороби (COVID‑19) набули загрозливих масштабів.
Антибіотикотерапія (АБТ) при COVID‑19 – це «ліки від страху» чи останній порятунок? Коли варто призначати АБТ, якому препарату віддати перевагу, наскільки тривалими мають бути курси лікування?
Проблема антибіотикорезистентності під час пандемії COVID‑19: акцент на цефіксим
Незважаючи на те що протягом останніх 2 років провідною проблемою охорони здоров’я стала коронавірусна хвороба (COVID‑19), антибіотикорезистентність залишається небезпекою для всього світу та причиною значної кількості смертей. За оцінками експертів, у 2020 р. антибіотикорезистентність спричинила ≈1,8 млн смертей (WHO, 2020), а у 2050 р. прогнозована кількість смертей, асоційованих з антибіотикорезистентністю, може зрости до 10 млн, перевершивши кількість смертей від онкологічних захворювань (Akpan M. R. et al., 2020).
Антибіотикотерапія при COVID‑19
У рамках IV міжнародного конгресу Antibiotic resistance STOP! (13-14 листопада 2021 року) провідні вітчизняні й закордонні експерти обговорювали нюанси антибіотикотерапії (АБТ) та особливості застосування антибактеріальних препаратів (АБП). «Попри тотальне призначення фахівцями первинної ланки АБП пацієнтам із COVID‑19, для переважної більшості хворих ця тактика не є доцільною. Ані підвищена температура тіла, ані наявність симптомів протягом ≥5 днів, ані прагнення запобігти розвитку бактеріальної коінфекції не вважаються науковим обґрунтуванням для використання АБП. На користь застосування АБП свідчать клініко‑лабораторні дані, котрі підтверджують наявність бактеріальної інфекції. Нагадаю, що на вірус, який спричиняє COVID‑19, АБП не діють», – наголосив завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, професор Сергій Олександрович Дубров, розпочинаючи свою доповідь на конгресі.
Антимікробна резистентність: шляхи вирішення проблеми
Проблема антимікробної резистентності з кожним роком набуває актуальності в світі, а також зокрема в Україні, тому останнім часом для її вирішення вживаються активні адміністративні та практичні заходи. В листопаді відбувся IV міжнародний конгрес Antibiotic resistance STOP!, під час проведення якого висвітлювалися останні досягнення в боротьбі з антимікробною резистентністю і сфері лікування бактеріальних інфекцій.
Вторинна інфекція в пацієнтів із COVID-19, госпіталізованих до відділень реанімації та інтенсивної терапії
21-23 жовтня відбувся VIIІ Національний конгрес анестезіологів України.
Традиційно чималу увагу було приділено проблемним питанням ведення пацієнтів із тяжким перебігом COVID‑19. Про особливості лікування пацієнтів із коронавірусною хворобою, госпіталізованих до відділень реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ), розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Олег Анатолійович Лоскутов.
Можливості фітотерапії у лікуванні циститу та сечосольового діатезу
Інфекційно-запальні захворювання сечових шляхів як причина звернення пацієнтів по амбулаторну
допомогу посідають друге місце після інфекцій респіраторного тракту. Дуже часто терапевтам і сімейним лікарям доводиться мати справу з гострим неускладненим циститом та сечосольовим діатезом. За цих патологій доцільно використовувати фітотерапію, яка, з одного боку, впливає на більшість патогенетичних процесів, а з іншого – практично не має протипоказань, обмежень та ускладнень.
Сірчаний корок у практиці лікаря первинної ланки
Вушна сірка – це гідрофобна масна речовина, яка забезпечує механічний, протимікробний і протигрибковий захист епідермісу зовнішнього слухового ходу [1]. Сірка утворюється сірчаними та сальними залозами, змішується з епідермісом шкіри. Зазвичай вона виходить зі слухового ходу спонтанно за допомогою механізму самоочищення під час рухів щелепи: розмови, зівання тощо.
