Гепа-Мерц при хворобах печінки і печінковій енцефалопатії
Печінкова енцефалопатія (ПЕ) – потенційно зворотне порушення функції головного мозку, зумовлене печінковою недостатністю та/або портосистемним шунтуванням, що проявляється широким спектром неврологічних і психіатричних порушень – від субклінічних змін до коми. Дефіцит психомоторних функцій можна виявити вже на ранніх стадіях ПЕ; навіть на цьому етапі зазначені порушення несуть певні ризики в побуті, на роботі, під час кермування автомобілем. Спочатку з’являються легкі неспецифічні розладу сну, настрою та когнітивних функцій. У міру прогресування захворювання розвиваються симптоми психомоторної загальмованості, нервово-м’язові розлади (наприклад, астериксис), дезорієнтація, порушення пам’яті. На пізніших стадіях клінічна картина ПЕ характеризується наростаючими змінами рівня свідомості аж до печінкової коми. Рання діагностика ПЕ є дуже важливою, оскільки дозволяє своєчасно призначити патогенетичне лікування, запобігти незвортним змінам головного мозку та покращити віддалений прогноз пацієнтів.
Поєднання цинку та пробіотиків – оптимальна терапія різних видів діареї
Цинк є металом-кофактором для ≈100 білків людського організму. В організмі здорових дорослих міститься 2-3 г цинку, що поступається лише вмісту заліза (Solomons N.W., Jacob R.A., 1981; Kіng J.C., Cousіns R.J., 2006). Хронічний дефіцит цинку уражає ≈17% населення світу (Wessels K.R., Brown K.H., 2012), причинами чого є недостатнє надходження цього мікроелемента та/або його низька біодоступність у продуктах харчування (Maret W., Sandtead H.H., 2006).
Можливості лікування гострої неінвазивної діареї: одночасна регідратація та профілактика антибіотик-асоційованої діареї
Виникнення гострої діареї (ГД) завжди є своєрідним викликом для лікаря, котрому необхідно швидко визначитися із типом діарейного синдрому (ексудативний, секреторний, моторний, осмотичний), можливим збудником і призначити відповідну етіологічну (за потреби) та патогенетичну терапію. Особливе місце в структурі ГД належить антибіотик-асоційованій діареї (ААД): надзвичайне зростання частоти призначення антибіотиків широкого спектра дії на тлі пандемії COVID‑19 робить питання лікування та профілактики ААД надзвичайно актуальним.
«Глісада»: патогенетично обґрунтована схема ведення пацієнтів з COVID-19 на амбулаторному етапі
Минуло майже 2 роки відтоді, як ми вперше почули слово COVID‑19, однак пандемія все ще продовжує лютувати. На сьогоднішній день є певні очікування ефективності розроблених підходів до етіотропної терапії СOVID‑19. Сьогодні ми набагато краще розуміємо особливості патогенезу хвороби й імунні механізми захисту, що відкриває нові можливості патогенетичного лікування коронавірусної інфекції. Наразі відомо, що захворювання часто має хвилеподібний перебіг: перша хвиля, яка характеризується легкими симптомами, після тимчасового покращення переходить у другу хвилю (так звану легеневу фазу), перебіг якої є значно тяжчим та нерідко закінчується летально.
Негоспітальна пневмонія: диференційна діагностика в період пандемії COVID-19
24 листопада відбулася фахова школа «Ведення пацієнтів із респіраторними захворюваннями під час пандемії COVID-19». Чимало уваги було приділено проблемам уражень легень при коронавірусній хворобі, диференціальній діагностиці та терапевтичній тактиці. Провідний науковий співробітник ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського НАМН України» (м. Київ), доктор медичних наук Ярослав Олександрович Дзюблик представив доповідь, присвячену особливостям диференційної діагностики первинної вірусної та бактеріальної пневмонії.
Потенціал трифлузалу в лікуванні COVID‑19 і профілактиці постковідних судинних ускладнень
Ендотелій судин є ключовим полем взаємодії крові та тканин. Площа моношару ендотеліальних клітин, який вистилає інтиму артерій, вен і мікросудин, сягяє до 7000 м2 (Aird W. C., 2013). Спектр функцій ендотелію дозволяє йому контролювати дилатацію та проникність судин, запалення, окисний стрес, а також формувати першу лінію захисту від патогенів, що передаються з кров’ю (Pober J. S., Sessa W. C., 2007). Однак надмірна активація захисних функцій ендотеліальних клітин може спричиняти несприятливі для організму‑господаря реакції (Libby P., 1987).
COVID-19. Епідеміологія. Вакцинація. Імунореабілітація
Уже майже 2 роки триває пандемія COVID‑19. За цей час інфікувалися 246 млн осіб,
серед яких 4,99 млн померли. Загалом летальність складає ≈2,03%. Утім, це захворювання має характерну особливість: до 75-80% випадків перебігають безсимптомно чи в легкій формі, тому не всі епізоди зараження вдається виявляти. Можна впевнено стверджувати,
що в світі на COVID‑19 перехворіли вже >1 млрд людей; реальна летальність складає ≈0,5%. Про реальні факти епідеміологічного процесу та багато інших важливих питань, пов’язаних з імунізацією, обстеженням пацієнтів після перенесеної інфекції, розповів завідувач лабораторії імунореабілітології ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України» (м. Харків), клінічний імунолог, доктор медичних наук Андрій Юрійович Волянський на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Інфекційні хвороби сучасності: виклики, проблеми, шляхи вирішення».
Широкий діапазон дії препарату Ангіноваг у лікуванні інфекційних захворювань
Ускладнений перебіг коронавірусної інфекції та колосальне навантаження на систему охорони здоров’я під час пандемії COVID‑19 стали переконливими аргументами на користь раннього призначення препаратів, здатних знижувати вірусне навантаження на організм і попереджати розвиток тяжких випадків. Є лікарські засоби, здатні пригнічувати вірусне навантаження в дебюті захворювання. Одним із таких препаратів комбінованої дії (противірусний, антибактеріальний) для місцевого застосування є спрей Ангіноваг виробництва іспанської компанії Ferrer.
Езетиміб і покращення кардіоваскулярних наслідків: сучасні докази та перспективи
Призначення статинів з метою первинної та вторинної профілактики доведено зменшує ризики несприятливих серцево-судинних подій шляхом зниження холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ). Однак у деяких випадках, незважаючи на високодозову терапію статинами, в пацієнтів зберігаються залишкові серцево-судинні ризики через недостатню ефективніть терапії. Альтернативою для таких пацієнтів може бути езетиміб, який при додаванні до тепапії статином значно підвищує ефективніть гіполіпідемічної терапії.
Бета-адреноблокатори в період пандемії COVID‑19: додаткові позитивні можливості
Пандемія коронавірусної хвороби (COVID‑19) внесла свої корективи в перебіг серцево-судинних захворювань (ССЗ), оскільки вірус SARS‑CoV‑2 чинить надзвичайно широкий вплив на організм людини та здатен виступати додатковим до інших чинником серцево-судинного ризику. Ще однією проблемою сучасної медицини став післяковідний синдром. Багатогранність симптоматики, зниження працездатності, різноманітні психологічні та серцево-судинні прояви цього стану значно погіршують якість життя й потребують уваги сімейного лікаря та кардіолога. У цій ситуації β-адреноблокатори є одними з небагатьох препаратів для лікування ССЗ, що послідовно підтверджують високу безпечність й асоціацію з кращим прогнозом у хворих на COVID‑19, які за кардіальними показаннями їх отримують, залишаючись базовою групою препаратів для лікування серцево-судинної патології. Їхня роль у впливі на серцево-судинний континуум, у тому числі серед хворих на COVID‑19, важко переоцінити.
Хлорталідон і гідрохлортіазид: порівняння серцево-судинних результатів і безпеки при лікуванні артеріальної гіпертензії
Сьогодні наявні переконливі докази того, що тіазидні та тіазидоподібні діуретики у складі комплексної антигіпертензивної терапії знижують ризик розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ). Провідні кардіологічні товариства, як-от Європейське товариство кардіологів (ESC) спільно з Європейським товариством гіпертензії (ESH), Американська колегія кардіології (ACC) й Американська асоціація серця (AHA), у своїх настановах рекомендують застосування тіазидних і тіазидоподібних діуретиків як один із варіантів лікування першої лінії. Утім, питання щодо вибору конкретного препарату залишається дискусійним. Нещодавно G. Hripcsak і співавт. оприлюднили результати великого дослідження, в якому мали на меті неупереджено порівняти ефективність і безпеку двох найпопулярніших представників цієї групи – гідрохлортіазиду (ГХТЗ) і хлорталідону (ХТД).
Вибір НПЗП для пацієнта з остеоартритом: як обрати між ефективним знеболенням, безпекою та позитивним впливом на хрящову тканину?
Хронічні запальні та дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів є важливою медико-соціальною проблемою сьогодення, посідаючи третє місце серед причин інвалідності дорослого населення нашої країни. Вони характеризуються хронічним прогресивним перебігом, порушеннями метаболізму суглобового хряща, поступовим залученням до дегенеративного процесу навколишніх тканин і розвитком вторинного запального процесу. Лікування цієї групи захворювань передбачає тривале застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), здатних чинити негативний вплив на шлунково-кишковий тракт (ШКТ) і серцево-судинну систему. Крім того, у деяких випадках тривале застосування НПЗП має несприятливу дію на хондроцити суглобового хряща.
