Мультидисциплінарний підхід до запобігання серцево-судинним ускладненням: місце статинотерапії
За звітом ВООЗ, Україна є одним зі світових лідерів за показниками смертності населення. Згідно з даними Центру медичної статистики МОЗ України, летальні випадки через серцево-судинні захворювання (ССЗ) становлять 67%. Як відомо, зниження холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) попереджає розвиток ССЗ. Окрім того, контроль рівня артеріального тиску (АТ) та адекватна статинотерапія можуть суттєво поліпшити показники виживаності. Тож що саме заважає досягти кращих результатів у запобіганні ССЗ, та якою має бути тактика лікарів?
Лікування пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями: пошук балансу між українськими реаліями та міжнародними рекомендаціями
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) є основною причиною смерті в усьому світі. Згідно з оцінками ВООЗ, щорічно через ССЗ помирає 17,5 млн осіб, причому 82% випадків припадають на країни з низьким і середнім рівнем доходу. За прогнозами, до 2030 р. хвороби серця та інсульт призведуть до 23,6 летальних випадків. Люди, які страждають на ССЗ або перебувають у зоні високого ризику розвитку цієї патології через наявність таких факторів ризику, як підвищений артеріальний тиск (АТ), цукровий діабет (ЦД) чи гіперліпідемія, потребують раннього виявлення й надання медичної допомоги шляхом консультування та, за необхідності, застосування фармакотерапії.
Аспекти антигіпертензивної терапії в умовах сьогодення
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) лишаються основною причиною захворюваності та смертності у країнах Європи. За останні три десятиліття більш як половина зменшення летальних випадків через ССЗ була насамперед пов’язана зі зниженням рівня артеріального тиску (АТ), холестерину та відмовою від куріння. При цьому артеріальна гіпертензія (АГ) досі найчастіше призводить до серцево-судинної захворюваності та смертності у світі, оскільки є одним із ключових факторів ризику розвитку ССЗ й атеросклерозу. Незважаючи на безліч рекомендацій щодо скринінгу та лікування АГ, досягнення цільового рівня АТ все ще є проблемою у клінічній практиці.
Артеріальна гіпертензія та цукровий діабет: що первинне, наскільки тісний взаємозв’язок і яка оптимальна лікувальна тактика?
Клініцисту іноді буває важко знайти однозначні відповіді на запитання, що виникають під час лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та цукровим діабетом (ЦД). Адже поєднання цих двох нозологій в одного хворого нерідко супроводжується іншими супутніми станами, що значно ускладнює вибір оптимальної терапії з максимальним ефектом і мінімальною кількістю побічних проявів. Із проханням розібратися в особливостях коморбідності АГ та ЦД, а також тонкощах антигіпертензивного лікування таких пацієнтів редакція звернулася до завідувачки консультативно-діагностичного відділення ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренко НАМН України» (м. Київ), лікарки-кардіологині, к. мед. н. Марії Сергіївни Черської.
Підбір антикоагулянтної терапії для постійного застосування
У вересні 2020 року в онлайн-режимі відбувся XXI Національний конгрес кардіологів України. В межах заходу завідувач відділу клінічної фармакології та фармакогенетики неінфекційних захворювань ДУ «Нацiональний iнститут терапії iменi Л.Т. Малої НАМН України», д. мед. н., професор Юрій Степанович Рудик і провідний науковий співробітник відділення реанімації та інтенсивної терапії ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України», д. мед. н. Олег Ігорович Іркін провели майстер-клас, під час якого розглянули питання підбору антикоагулянтної терапії для постійного застосування у пацієнтів із фібриляцією передсердь (ФП) з погляду фармаколога та кардіолога.
Тактика ведення пацієнтів з АГ та супутньою серцево-судинною патологією
Досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ) знижує частоту серцево-судинних (СС) ускладнень на 50%. При цьому йдеться саме про жорсткий контроль АТ, адже антигіпертензивна терапія не завжди забезпечує належний ефект. Західні лікарі б’ють на сполох через те, що відстеження рівня АТ з-поміж пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) має тенденцію до зниження. Так, на сьогодні серед хворих, які приймають антигіпертензивні засоби, ефективність контролю зменшилася з 70 до 60%, наслідком чого може стати збільшення кількості СС-подій вже найближчим часом. Тож вельми актуальною є стратегія лікування пацієнтів з коморбідними АГ
та серцево-судинним захворюванням (ССЗ), які погіршують якість життя хворих та прогноз.
Метааналіз даних щодо впливу статинів на перебіг COVID‑19
Із моменту початку нової пандемії коронавірусної хвороби 2019 р. було багато дискусій щодо перепрофілювання наявних препаратів для лікування COVID‑19, одними з яких є статини. C.S. Kow та S.S. Hasan (2020) провели метааналіз з метою узагальнення доступних на сьогодні даних щодо впливу статинів на клінічний перебіг COVID‑19. Отримані результати опубліковані у виданні The American Journal of Cardiology (2020; 134: 153‑155).
Фіксована комбінація антигіпертензивних препаратів в одній таблетці у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням: ефективно, тому що зручно
Артеріальна гіпертензія (АГ) – одне з найчастіших серцево-судинних захворювань (ССЗ). За даними епідеміологічних і клінічних досліджень, АГ зазвичай перебігає на тлі низки неінфекційних захворювань та, насамперед, абдомінального ожиріння (АО), яке також відноситься до вкрай поширених патологічних станів. АГ й АО часто спостерігаються у поєднанні та є взаємообтяжувальними станами. Такий негативний взаємовплив призводить до значного прискорення формування у пацієнтів уражень органів-мішеней, прогресування атеросклерозу, порушення вуглеводного обміну, розвитку серцево-судинних і ниркових ускладнень та виразного підвищення кардіоваскулярного й загального ризику.
Антикоагулянтна терапія після первинного ЧКВ у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда та дисфункцією лівого шлуночка
У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ГІМ) передньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) та його дисфункцією спостерігається підвищений ризик тромбозу ЛШ (ТЛШ), що може призвести до розвитку системної емболії та навіть смерті. Раніше тромболітична терапія передбачала проведення короткочасної антикоагуляції з використанням низькомолекулярного гепарину під час госпіталізації, що суттєво знижувало ризик ТЛШ, але на сьогодні ефект цього профілактичного підходу лишається до кінця не ясним. P. Chen et al. провели дослідження з метою оцінки впливу постпроцедурної антикоагулянтної терапії (ППАТ) із застосуванням еноксапарину на додаток до подвійної антитромбоцитарної терапії (ПАТT) після первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) у таких пацієнтів. Отримані результати опубліковані у виданні Circulation Journal (2020; 84: 1728‑1733).
Збірник клінічних рекомендацій: кардіологія та ревматологія
Клінічні рекомендації
23 грудня, 2020
Гострий кардіоренальний синдром: клініко-патофізіологічні паралелі в інтенсивній терапії
Кардіоренальний синдром (КРС) – це патофізіологічне порушення функціонування серця або нирок, за якого дисфункція одного органа може призвести до погіршення роботи іншого. Як наслідок, розвивається загальна декомпенсація та збільшується летальність серед хворих. Дана проблема є мультидисциплінарною і розглядається клініцистами крізь призму власної спеціалізації по-різному. Для нефролога – це наявність серцевої недостатності (СН) чи іншого серцево-судинного захворювання (ССЗ) на тлі дисфункції нирок, для кардіолога первинним є те чи інше ССЗ, а для лікаря-інтенсивіста хвороба прогресує внаслідок комплексу значних патофізіологічних порушень гомеостазу.
Ефективність фіксованої комбінації раміприлу та амлодипіну в лікуванні артеріальної гіпертензії та хронічної хвороби нирок
Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним з основних факторів ризику розвитку як серцево-судинних (СС), так і ниркових ускладнень. Хронічну ниркову недостатність різного ступеня тяжкості мають до 20% пацієнтів з АГ. Найважливішими завданнями фармакотерапії у хворих на АГ з ураженням нирок є досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ), зменшення мікроальбумінурії та протеїнурії. Для забезпечення цільового значення АТ і максимального зниження ризику такі хворі потребують призначення комбінованого лікування.
