Христич Т.М.

Значна кількість випадків гострого панкреатиту (ГП) зумовлює детальне вивчення поширеності, етіології, механізмів розвитку (крім алкогольного та гепатобіліарного генезу), з’ясування причин виникнення хронічного панкреатиту (ХП). Поряд із аналізом ефективності хірургічного та консервативного лікуваня оцінюють значення реабілітаційних заходів та ведення пацієнтів у післяопераційному періоді. Актуальним є вивчення розвитку зовнішньосекреторної недостатності (ЗН) і при ГП, і ХП, оскільки кожен рецидив або загострення захворювання посилює процес фіброзу, через що розвивається екзо- й ендокринна недостатність.

Актуальність досліджень диспепсіії зумовлена загальносвітовою поширеністю у межах 40% функціональних гастроінтестинальних розладів (ФГІР), зокрема функціональної диспепсії (ФД). Внаслідок неоднакової інтерпретації та виразності симптомів, діагностичних критеріїв, впливу факторів навколишнього середовища, локальної поширеності органічних гастроентерологічних захворювань поширеність диспепсії в різних популяціях сильно варіює. За оцінками дослідників, у цих хворих спостерігається низька якість життя, гірша за аналогічний показник в осіб із застійною серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу чи ревматоїдним артритом [21, 23, 25].

Підшлунковій залозі (ПЗ) належить одне із провідних місць у діяльності людського організму завдяки тому, що вона є змішаною залозою, яка володіє гормональною і ферментною функцією. З одного боку, вона має зв’язок із ендокринними органами, а з другого – синтезує понад 20 травних ферментів, що має значення у процесі травлення.

Хронічний панкреатит: значення зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози, мальдигестії й мальабсорбції у перебігу захворювання

Вивчення клініко-патогенетичних особливостей поєднаного перебігу остеоартрозу (ОА) у хворих із метаболічними розладами, які характеризують перебіг метаболічного синдрому (МС), зокрема цукровим діабетом (ЦД) 2 типу, ожирінням (ОЖ), артеріальною гіпертензією (АГ), є актуальним, оскільки це пов’язано з неухильним збільшенням розповсюдженості цього захворювання, недостатньою ефективністю лікування, особливо за коморбідності з іншими захворюваннями, які патогенетично пов’язані з порушеннями метаболічних процесів.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вважає інфекційні хвороби однією з десяти провідних причин смертності у світі. За останні 20 років медичній спільноті стало відомо приблизно 40 нових інфекцій, 25 з яких є вірусними. Інфекція COVID-19 мобілізувала науковий медичний потенціал для пошуку методів боротьби із наслідками пандемії. В Україні коронавірусна інфекція забрала життя десятків тисяч людей. Спостерігається критичне зростання кількості тяжких хворих.

Первичный этап диагностического поиска весьма важен как для врача (поскольку свидетельствует о его квалификации), так и для больного (поскольку определяет время назначения верного оптимального лечения, дальнейшую тактику поведения пациента и, соответственно, качество его жизни). Диагностика всей группы гастроэнтерологических заболеваний представляет определенные трудности в связи с наличием у большинства пациентов диспепсического и болевого синдромов. Исходя из этого, знание особенностей этиологических и патогенетических моментов, клинической картины (особенностей симптоматики, вплоть до так называемых малых симптомов), а также объективных методов исследования является важным в диагностике.

З 1681 року, коли голандський дослідник Антоні Ван Левенгук виявив у людських фекаліях мікроорганізми, почалася історія вивчення складу мікрофлори людини. Тоді Левенгук висунув гіпотезу про співіснування різних видів бактерій у травному тракті. В останні роки особливу увагу привертає визначення ролі порушення мікробіоти у патогенезі хронічного панкреатиту (ХП), раку підшлункової залози, печінки, значення окремих мікроорганізмів у патогенезі харчової алергії, синдрому роздратованого кишечнику та інших захворювань внутрішніх органів.

Хронічний панкреатит (ХП) належить до захворювань із прогресуючим запальним процесом у підшлунковій залозі (ПЗ), який призводить до поступового заміщення паренхіми органа сполучною тканиною, до зміни структури у протоковій системі ПЗ з утворенням кіст, конкрементів і до розвитку недостатності екзокринної та ендокринної функції ПЗ [1].

Хронічне запалення підшлункової залози (ПЗ) є незворотним, запальним та/або фіброзним захворюванням ПЗ, що часто характеризується сильним болем, інтенсивність якого посилюється при зміні положення тіла, та розвитком ендокринної й екзокринної недостатності. Екзокринна панкреатична недостатність – результат пошкодження ациноцитів із недостатнім виробленням ензимів травлення, що виникає при знищенні 90% функціональної екзокринної тканини ПЗ. Ендокринна панкреатична недостатність – результат пошкодження ендокринної тканини ПЗ (острівці Лангерганса) з недостатнім виробленням інсуліну, що спричиняє непереносимість глюкози та цукровий діабет (ЦД).