Статті

Левотироксин натрію (LT4) в режимі монотерапії є основою лікування гіпотиреозу. Його застосування поступово зростало, досягнувши стабільного стану в останні роки, проте препарат і надалі залишається одним із найчастіше призначуваних лікарських засобів (ЛЗ) у світі [1]. Цей терапевтичний підхід характеризується трьома ключовими особливостями: лікування зазвичай є довічним; препарат має вузький терапевтичний індекс; існує низка чинників, які можуть перешкоджати досягненню терапевтичної мети – ​підтриманню рівня тиреотропного гормону (ТТГ) у межах референтних значень за відсутності клінічних проявів гіпотиреозу. Таким чином, у реальній клінічній практиці застосування LT4 пов’язане з низкою бар’єрів, які можуть обмежувати ефективність терапії. За даними оцінки рівня ТТГ сироватки крові як маркера тиреоїдного статусу в пацієнтів із первинним гіпотиреозом на тлі терапії LT4, майже в половині випадків лікування є недостатнім або, навпаки, надмірним [2].

Дефіцит йоду виявляється майже в 35-45% населення і є основною причиною гіпотиреозу в усьому світі. Оскільки йод є основною складовою гормонів щитоподібної залози (ЩЗ), його дефіцит серед поживних речовин може призвести до значної її дисфункції. У дітей клінічні ускладнення йододефіциту охоплюють виражений зоб, затримку розвитку і навіть кретинізм – ​синдром, що характеризується тяжкими необоротними інтелектуальними порушеннями. Метою цього огляду став аналіз досвіду ведення пацієнтів із йододефіцитним гіпотиреозом в амбулаторних дитячих ендокринологічних клініках для більшого розуміння цієї проблеми, що знову набуває актуальності.

Під час нормальної вагітності відбуваються численні значні зміни в метаболізмі та гомеостатичній регуляції, у тому числі в ендокринній, імунній системі та сталості внутрішнього середовища. У цей період особливо помітними є модифікації в осі гіпоталамус–гіпофіз–щитоподібна залоза (hypothalamic-pituitary-thyroid, HPT), які можуть демаскувати недіагностовану гіпофункцію щитоподібної залози (ЩЗ) або спричинити загострення наявної тиреоїдної патології. Крім того, мінливість функції осі HPT під час вагітності ускладнює контроль рівнів гормонів ЩЗ, необхідний для мінімізації ризику несприятливих наслідків вагітності для матері та плода. У статті йдеться про клінічні та терапевтичні проблеми, пов’язані з гіпотиреозом під час вагітності, переважно – ​про субклінічний гіпотиреоз (СКГ), з практичними міркуваннями щодо оптимального застосування левотироксину (levothyroxine, LT4), що все ще є наріжним каменем фармакологічного втручання в цих пацієнтів.

На початку жовтня 2024 року в Києві відбувся Міжнародний конгрес «Четверті наукові читання пам’яті професора Анатолія Станіславовича Свінціцького» на тему: «Внутрішня медицина: наука та практика». Захід було присвячено вшануванню пам’яті видатного науковця, лікаря, освітянина, громадського діяча, члена Польської академії медицини і Всесвітньої академії медицини імені Альберта Швейцера, багаторічного керівника кафедри внутрішньої медицини Національного медичного університету (НМУ) імені О.О. Богомольця, професора Анатолія Станіславовича Свінціцького. Організаторами заходу виступив НМУ імені О.О. Богомольця спільно з Академією внутрішньої медицини та Польським медичним товариством в Україні імені А.С. Свінціцького. Упродовж трьох днів відбулося 15 секційних засідань і 2 майстер-класи, було заслухано 80 доповідей, загалом у роботі заходу взяли участь 8 тис лікарів з усієї України. Учасники конгресу обговорювали передові технології діагностики, лікування та профілактики захворювань внутрішніх органів. У рамках секційного засідання «Ключові питання діагностики та лікування ендокринної патології» віце-президент Асоціації ендокринологів України, член Американської асоціації ендокринних хірургів, професор НМУ імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук Андрій Миколайович Кваченюк представив авдиторії свою доповідь із проблеми субклінічного гіпотиреозу (СКГ).

У листопаді 2023 р. в Чернівцях відбулося чергове засідання освітнього проєкту «Школа ендокринолога» з онлайн-трансляцією по всій Україні. У рамках заходу було розглянуто актуальні питання, які стосуються ендокринологічних захворювань та їхніх ускладнень, консервативного та хірургічного лікування таких станів, а також ведення хворих із супутньою патологією. Цього разу йшлося не лише про найпоширеніші ендокринологічні захворювання, з якими мало не щодня стикаються лікарі у своїй рутинній практиці, а й про більш рідкісні патології. Зокрема, про різні форми низькорослості в дітей і можливості терапії цих станів. На жаль, діагностика захворювання нерідко запізніла, а низькорослість тягне за собою цілу низку психологічних і соціальних проблем. Саме цій темі була присвячена доповідь доктора медичних наук, професора, завідувача відділення дитячої ендокринної патології ДУ «Інститут ендо­кринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» Наталі Андріївни Спринчук.

Акромегалія традиційно вважається рідкісним захворюванням із прихованим початком, причиною якого є гіперсекреція соматотропного гормону, зазвичай унаслідок аденоми гіпофіза. Є чіткі рекомендації щодо діагностики і менеджменту хворих на акромегалію. Однак ведення будь-якої патології в реальній практиці не завжди відповідає клінічним рекомендаціям. Причинами такої «невідповідності» можуть бути проблеми, пов’язані з доступністю медичної допомоги (лабораторне й інструментальне обстеження, доступ до медикаментозної терапії тощо).

Нецукровий діабет (НЦД, diabetes insipidus) об’єднує декілька захворювань різної етіології, для яких характерна гіпотонічна поліурія – ​виділення великої кількості гіпотонічної сечі. У клінічній практиці трапляються переважно три основні типи НЦД: центральний, нефрогенний і первинна полідипсія. Центральний НЦД – ​тяжке нейроендокринне захворювання, зумовлене дефектом синтезу, транспорту або осморегульованої секреції вазопресину (антидіуретичного гормону, АДГ), що призводить до нездатності нирок реабсорбувати воду і концентрувати сечу і проявляється вираженою спрагою та екскрецією великої кількості гіпотонічної сечі. Центральний (гіпоталамічний, нейрогіпофізарний, нейрогенний, вазопресин-чутливий) НЦД розвивається: при патології структури гена вазопресину; у разі хірургічного пошкодження нейронів вазопресину; при вроджених анатомічних дефектах гіпоталамуса або гіпофіза; у разі розвитку пухлин; на тлі інфільтративних, аутоімунних та інфекційних захворювань, що ушкоджують нейрони вазопресину або волокна трактів; у разі підвищеного метаболізму вазопресину. Статистичних даних щодо захворюваності на НЦД в Україні немає.

Незважаючи на наявність доволі чітких рекомендацій із ведення пацієнтів з акромегалією (АМ), на практиці лікарі часто стикаються з неефективністю обраного лікування. Про особливості терапії АМ з урахуванням коморбідної патології йшлося в доповіді провідного наукового співробітника відділу орфанних захворювань ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (м. Київ), кандидата медичних наук Лариси Андріївни Луценко в рамках чергового засідання науково-освітнього проєкту «Школа ендокринолога» яке відбулося на початку листопада 2021 року.

Акромегалія (АМ) – ​рідкісне захворювання ендокринної системи – ​виникає в людини внаслідок вироблення гіпофізом у дорослому віці надлишкової кількості гормону росту (ГР) і найчастіше зумовлена аденомою гіпофіза, що секретує цей гормон [1]. Циркулюючий ГР стимулює продукцію інсуліноподібного фактора росту‑1 (IФР‑1), який так само стимулює ріст хрящів, м’яких тканин, органів, що призводить до їх збільшення і деформації [1, 2]. Результатом прямого впливу ГР є розвиток інсулінорезистентності [3]. За відсутності належного лікування АМ може призвести до серйозних супутніх захворювань і становити загрозу життю. Причинами підвищеної смертності при АМ часто є супутні серцево-судинні, метаболічні і респіраторні захворюваннями [2, 4].

10-12 червня 2021 року відбулося чергове засідання науково-освітнього проєкту «Школа ендокринолога», на якому, за традицією, було заслухано доповіді на найактуальніші теми ендокринологічної галузі. Однією з таких тем стала акромегалія – ​серйозна патологія, чиї діагностика й лікування часто ставлять перед лікарями-практиками складні питання. У цьому огляді ми розглянемо дві доповіді, присвячені акромегалії.

Акромегалія – ​хронічне агресивне прогресуюче потенційно летальне захворювання, спричинене аденомою гіпофіза, що секретує гормон росту (ГР), і характеризується підвищенням рівнів циркулюючого ГР і інсуліноподібного фактора росту (ІФР)-1 [1]. Деформації обличчя й кінцівок унаслідок надмірного росту м’яких тканин, а також системні ускладнення, що уражають кістки, суглоби [2], серцево-судинну і дихальну системи [3], у поєднанні з метаболічними й онкологічними ускладненнями, зумовлюють особливу тяжкість клінічного перебігу хвороби, зниження якості життя і показників виживання [4, 5].

У кінці листопада 2020 року відбулося чергове засідання в рамках освітнього проекту «Школа ендокринолога», присвячене актуальним проблемам ендокринології. Робоча програма заходу була дуже насиченою. Однією з обговорюваних тем стали особливості лікування акромегалії, яка належить до рідкісних, так званих орфанних, захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації.