Статті

Стресові виразки – ​це виразкові ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що виникають у відповідь на стрес у критично хворих пацієнтів, зокрема тих, які перебувають у стаціонарі. Кровотечі, пов’язані зі стресовими виразками, асоціюються з подальшим зростанням захворюваності та смертності у цій категорії хворих. Незважаючи на суттєвий прогрес у діагностиці та лікуванні, поширеність клінічно значущих шлунково-­кишкових кровотеч (ШКК) протягом останніх десятиліть залишається практично незмінною. За даними актуальних рандомізованих досліджень, ризик клінічно значущої ШКК становить 1,0-2,5% у пацієнтів, які отримують кислотосупресивну терапію, та 3,5-4,2% у хворих за відсутності такої терапії, причому 50% усіх випадків ШКК становлять саме стресові виразки. Результати нещодавнього дослідження показали, що близько половини всіх клінічно значущих кровотеч виникають протягом першого тижня лікування (Krag M.  et al., 2026; Chinnappan J. et al., 2024). Профілактика стресових виразок показана пацієнтам у критичному стані, які лікуються у ­відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ) та травматології або невідкладної загальної хірургії, зокрема за наявності факторів підвищеного ризику розвитку ШКК. З метою стандартизації клінічних підходів для проведення профілактики стресових виразок фахівцями Університету медичних наук Арканзасу (США) у 2025 році було розроблено та затверджено клінічний протокол щодо менеджменту критично хворих пацієнтів із ризиком уражень верхніх відділів ШКТ.

Традиційно гемофілія розглядалася крізь призму рівня факторів згортання крові, проте сучасні дослідження кардинально змінюють наше розуміння цього захворювання. В межах IV науково-практичної конференції за міжнародної участі «Діагностика і лікування гематологічних захворювань» провідні українські та міжнародні експерти презентували сучасні підходи, які ставлять у центр уваги не лише лабораторні показники, а й клінічний фенотип кровоточивості пацієнта.

Формування інгібіторів до факторів згортання крові залишається критичним викликом у лікуванні гемофілії, суттєво знижуючи ефективність замісної терапії та погіршуючи клінічні результати. Дослідники з Центру гемофілії та тромбозу Індіани (США) провели масштабне ретроспективне когортне дослідження, де проаналізували 1492 хірургічні втручання у 539 пацієнтів із гемофілією протягом 22-річного періоду (1998-2019).

У структурі бойової травми вогнепальні ураження живота, які супроводжуються ушкодженням ободової кишки, мають високий ризик розвитку ускладнень та потребують ретельної хірургічної підготовки медичних бригад на полі бою. Результати лікування поранень живота безпосередньо залежать від організації медичної евакуації та термінів початку хірургічної допомоги. У рамках науково-практичного майстер класу «Вогнепальні поранення живота, таза, прямої кишки та періанальної зони, їх ускладнення і наслідки. Сторонні тіла прямої кишки. Больовий синдром при аноректальній патології», який відбувся в онлайн-режимі наприкінці 2024 року, головний хірург Збройних сил України командування Медичних сил ЗСУ, полковник медичної служби, кандидат медичних наук Костянтин Віталійович Гуменюк представив доповідь «Вогнепальні ушкодження ободової кишки: від поля бою до високоспеціалізованої хірургічної допомоги».

Захворювання, що потребують пригнічення секреції соляної кислоти, такі як гастроезофагеальна рефлюксна хвороба або пептична виразка, є дуже поширеними, особливо серед людей похилого віку. На сьогодні у класі антисекреторних засобів інгібітори протонної помпи (ІПП) продемонстрували найкраще співвідношення «користь –  ризик», що було доведено в ході численних клінічних випробувань. Внутрішньовенне введення ІПП забезпечує більш швидке інгібування кислоти у шлунку порівняно з пероральним прийомом, а також є найбільш оптимальним у пацієнтів із гострими станами, такими як кровотеча

За матеріалами конференції

За матеріалами конференції

На сучасному етапі розвитку медичної галузі й, зокрема, трансплантології питання констатації смерті мозку людини є вкрай актуальним, оскільки пацієнти даної категорії можуть розглядатися як потенційні донори органів. Сьогодні існують розбіжності щодо критеріїв діагностики, правил виконання діагностичних тестів, складу консиліуму лікарів при констатації факту смерті мозку. Тому ця тема знайшла широке висвітлення на вебінарі «Смерть мозку для анестезіологів» у доповідях завідувача кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, президента ГО «Асоціація анестезіологів України», доктора медичних наук, професора Сергія Олександровича Дуброва і завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова», професора кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, доктора медичних наук Наталії Василівни Матолінець.

15-19 березня на базі міжнародної медичної освітньої платформи Medvoice відбувся вебінар «Школа лабораторної діагностики критичних станів», у ході якого прозвучали доповіді вітчизняних і зарубіжних фахівців, присвячені актуальним питанням діагностики та лікування сепсису, особливостям надання респіраторної підтримки, оцінки системи гемостазу та кислотно-лужного балансу пацієнтів у критичних станах. Крім того, учасники вебінару детально розглянули сучасні протоколи ведення хворих на COVID‑19.

Лікування пацієнтів із набутим пошкод­жен­ням мозку та гострими або тривалими розладами свідомості (РС) на сьогодні є складною задачею, а доказова база діагностичних рішень щодо коми та інших РС – ​обмеженою. У статті представлено огляд рекомендацій, створених групою експертів із питань коми та хронічних РС Європейської академії неврології (EAN), щодо найсучасніших методів діагностики РС. Зокрема, було узагальнено дані, отримані за методами обстеження хворого біля ліжка, функціональної нейровізуалізації та електроенцефалографії.