Сторіччя лікування цукрового діабету: підсумовуючи досягнення і втрати

Наприкінці 2021 року в Києві відбулася науково-практична конференція Української діабетологічної асоціації «Століття успіху в лікуванні цукрового діабету. Підсумки 2021». Із вітальним словом до присутніх звернувся член-кореспондент НАМН України, член президії Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (EASD), президент Української діабетологічної асоціації, завідувач кафедри діабетології Національного університету охорони здоров’я ім. П.Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Борис Микитович Маньковський. У своєму виступі він, зокрема, нагадав історію захворювання і методи боротьби з ним, а також розповів про нинішній стан проблеми, а саме про зростання поширеності цукрового діабету (ЦД), а також розвиток і вдосконалення методів його лікування.

До появи інсуліну доступними методами терапії пацієнтів із ЦД були лише дієта і опіати. Саме ці способи терапії ще в 1900-х роках ХХ ст. описав «батько» внутрішньої медицини доктор Вільям Ослер у своєму підручнику «The principles and practice of medicine» (1918). Так, правильне харчування давало можливість відтермінувати прогресування захворювання, а застосування опіатів – ​полегшити страждання пацієнтів у термінальних стадіях хвороби.

На початку ХХ ст. життя людей із ЦД докорінно змінилось, адже вченими було доведено, що рівень глікемії можна знижувати за допомогою інсуліну. 30 липня 1921 року в лабораторії професора Джона Маклеода з Університету Торонто (Канада) – ​саме він надав власну лабораторію і піддослідних тварин для досліджень інсуліну – ​науковці Чарльз Бест і Фредерік Бантінг уперше ввели екстракт підшлункової залози собаці з експериментальним діабетом і отримали зниження рівня глюкози в крові.

У січні 1922 року в Торонто 14-річний Леонард Томпсон, який хворів на ЦД 1 типу, став першою людиною, якій ввели інсулін. Успішною виявилася друга спроба ін’єкції інсуліну, очищеного за допомогою технології біохіміка Джорджа Колліпа. Треба зазначити, що Дж. Колліп винайшов метод екстрагування, який дав можливість отримувати більш очищений препарат інсуліну, ефективніший і придатніший до використання. Так, після ін’єкцій нового препарату було досягнуто зникнення глюкозурії через 10 днів (рис. 1).

Рис. 1. Ефект введення екстракту інсуліну на рівень глюкози в сечі в Леонарда Томпсона, хворого на ЦД 1 типу

Зважаючи на успіх експерименту, хлопчику було призначено лікування (замісна інсулінотерапія), у результаті якого стан хворого почав значно покращуватися (рис. 2).

Рис. 2. Леонард Томпсон до та після лікування інсуліном

Вражаючі докази того, що екстракт підшлункової залози собаки допоміг знизити рівень глюкози в крові спочатку в собак, хворих на ЦД, а потім у пацієнтів із ЦД 1 типу, стали медичним проривом. Він змінив перебіг захворювання, яке до того часу вважалося смертельним. За відкриття інсуліну та його практичне застосування Фредерік Бантінг і Джон Маклеод були удостоєні Нобелівської премії в галузі медицини за 1923 рік, яку вони розділили з Чарльзом Бестом і Джеймсом Колліпом. Відкриття цих чотирьох науковців (рис. 3) врятувало життя тисячам пацієнтів із ЦД 1 типу.

Рис. 3. Справа наліво: Фредерік Бантінг, Джон Маклеод, Чарльз Бест і Джеймс Колліп

Перші препарати інсуліну були недостатньо очищеними і мали бурий колір (рис. 4).

Незважаючи на недосконалість, застосування інсуліну подовжило тривалість життя дітей і дорослих із ЦД на десятиріччя. Те, як змінювалися зовнішній вигляд і стан пацієнтів після лікування інсуліном, було схоже на диво (рис. 5 і 6).

Рис. 5 і 6. Зовнішній вигляд хворих на ЦД до лікування інсуліном і після

Сучасні інсуліни суттєво відрізняються від своїх історичних попередників. Із часу свого винаходу продукт постійно вдосконалювався, ученими були винайдені принципово інші за походженням методи вироблення інсуліну, а також запропоновані препарати довготривалої дії та нові зручні форми їх застосування.

Сьогодні лікарі мають дуже широкий вибір лікарських засобів, розроблених для терапії пацієнтів із ЦД. Попри це, за 100 років так і не вдалося винайти препарат, здатний виліковувати недугу. Але робота над розв’язанням цієї проблеми триває. Нещодавно були оприлюднені результати дослідження Kezia Parkings (2021) щодо потенційного одужання пацієнтів від ЦД за допомогою стовбурових клітин. Це перше дослідження, яке продемонструвало ймовірну ефективність застосування клітинної терапії ЦД 1 типу в досягненні надійного відновлення функції острівцевих клітин підшлункової залози. Хочеться вірити, що це випробування дасть можливість запровадити принципово інший варіант лікування пацієнтів із ЦД, аніж поточний стандарт допомоги інсулін.

Незважаючи на нові досягнення в галузі ендокринології та вдосконалення наявних доволі успішних методів лікування ЦД, спостерігається подальше постійне зростання поширеності ЦД в усьому світі. Діабет є серйозною глобальною проблемою і викликом для здоров’я та благополуччя людства. За даними «Діабетичного атласу IDF» (10-те видавництво, 2021), у 2021 р. фактична кількість людей віком 20-79 років, хворих на ЦД, у світі становила 537 млн (а це кожна 10-та особа), і за прогнозами, у 2030 р. це число становитиме 643 млн, а до 2045 року сягне 783 млн (рис. 7).

Рис. 7. Діаграма оцінки і прогнозу глобальної поширеності ЦД в осіб віком 20-79 років (за даними IDF Diabetes Atlas, видання з 1-го по 10-те). А. Оцінка глобальної поширеності ЦД в пацієнтів віком 20-79 років (млн). В. Прогнози глобальної поширеності ЦД в пацієнтів вікової групи 20-79 років (млн)

Число випадків захворювання на ЦД зростає незалежно від того, чи це країна з високим і середнім, чи з низьким доходом, чи це сільське населення, чи мешканці сучасних мегаполісів. До топ‑10 країн за кількістю хворих на ЦД (віком 20-79 років) у 2021 р. увійшли (по спадній): Китай, Індія, Пакистан, США, Індонезія, Бразилія, Мексика, Бангладеш, Японія, Єгипет.

ЦД залишається основною причиною смертності в усьому світі. У 2021 р. приблизно 6,7 млн дорослих віком 20-79 років померли від цієї патології або її ускладнень. За оцінками, кожні 5 с унаслідок ЦД у світі помирає 1 людина. До того ж ЦД – ​це значущий економічний тягар для держави, її системи охорони здоров’я, для сімейного бюджету родини хворого на діабет. Загалом глобальні втрати, пов’язані з лікуванням дорослих пацієнтів із ЦД, зросли з 232 млрд у 2007 р. до 966 млрд доларів США в 2021-му.

Цукровий діабет – ​без перебільшення всесвітня загроза, і стосується вона людей різного віку, із різних верств, що живуть на різних континентах. Унаслідок недостатнього лікування чи його відсутності хвороба може призводити до численних ускладнень. Саме тому навчання пацієнтів, вдосконалення наявних і пошук нових ефективних методів лікування ЦД допоможуть зменшити тягар для національних систем охорони здоров’я і покращити якість життя людей, які вимушені жити з ЦД.

Підготувала Лілія Нестеровська

Тематичний номер «Діабетологія, Тиреоїдологія, Метаболічні розлади» № 1-2 (57-58) 2022 р.