Тактика ведення пацієнтів з АГ та супутньою серцево-судинною патологією
Досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ) знижує частоту серцево-судинних (СС) ускладнень на 50%. При цьому йдеться саме про жорсткий контроль АТ, адже антигіпертензивна терапія не завжди забезпечує належний ефект. Західні лікарі б’ють на сполох через те, що відстеження рівня АТ з-поміж пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) має тенденцію до зниження. Так, на сьогодні серед хворих, які приймають антигіпертензивні засоби, ефективність контролю зменшилася з 70 до 60%, наслідком чого може стати збільшення кількості СС-подій вже найближчим часом. Тож вельми актуальною є стратегія лікування пацієнтів з коморбідними АГ
та серцево-судинним захворюванням (ССЗ), які погіршують якість життя хворих та прогноз.
Метааналіз даних щодо впливу статинів на перебіг COVID‑19
Із моменту початку нової пандемії коронавірусної хвороби 2019 р. було багато дискусій щодо перепрофілювання наявних препаратів для лікування COVID‑19, одними з яких є статини. C.S. Kow та S.S. Hasan (2020) провели метааналіз з метою узагальнення доступних на сьогодні даних щодо впливу статинів на клінічний перебіг COVID‑19. Отримані результати опубліковані у виданні The American Journal of Cardiology (2020; 134: 153‑155).
Фіксована комбінація антигіпертензивних препаратів в одній таблетці у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням: ефективно, тому що зручно
Артеріальна гіпертензія (АГ) – одне з найчастіших серцево-судинних захворювань (ССЗ). За даними епідеміологічних і клінічних досліджень, АГ зазвичай перебігає на тлі низки неінфекційних захворювань та, насамперед, абдомінального ожиріння (АО), яке також відноситься до вкрай поширених патологічних станів. АГ й АО часто спостерігаються у поєднанні та є взаємообтяжувальними станами. Такий негативний взаємовплив призводить до значного прискорення формування у пацієнтів уражень органів-мішеней, прогресування атеросклерозу, порушення вуглеводного обміну, розвитку серцево-судинних і ниркових ускладнень та виразного підвищення кардіоваскулярного й загального ризику.
Антикоагулянтна терапія після первинного ЧКВ у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда та дисфункцією лівого шлуночка
У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ГІМ) передньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) та його дисфункцією спостерігається підвищений ризик тромбозу ЛШ (ТЛШ), що може призвести до розвитку системної емболії та навіть смерті. Раніше тромболітична терапія передбачала проведення короткочасної антикоагуляції з використанням низькомолекулярного гепарину під час госпіталізації, що суттєво знижувало ризик ТЛШ, але на сьогодні ефект цього профілактичного підходу лишається до кінця не ясним. P. Chen et al. провели дослідження з метою оцінки впливу постпроцедурної антикоагулянтної терапії (ППАТ) із застосуванням еноксапарину на додаток до подвійної антитромбоцитарної терапії (ПАТT) після первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) у таких пацієнтів. Отримані результати опубліковані у виданні Circulation Journal (2020; 84: 1728‑1733).
Збірник клінічних рекомендацій: кардіологія та ревматологія
Клінічні рекомендації
23 грудня, 2020
Гострий кардіоренальний синдром: клініко-патофізіологічні паралелі в інтенсивній терапії
Кардіоренальний синдром (КРС) – це патофізіологічне порушення функціонування серця або нирок, за якого дисфункція одного органа може призвести до погіршення роботи іншого. Як наслідок, розвивається загальна декомпенсація та збільшується летальність серед хворих. Дана проблема є мультидисциплінарною і розглядається клініцистами крізь призму власної спеціалізації по-різному. Для нефролога – це наявність серцевої недостатності (СН) чи іншого серцево-судинного захворювання (ССЗ) на тлі дисфункції нирок, для кардіолога первинним є те чи інше ССЗ, а для лікаря-інтенсивіста хвороба прогресує внаслідок комплексу значних патофізіологічних порушень гомеостазу.
Ефективність фіксованої комбінації раміприлу та амлодипіну в лікуванні артеріальної гіпертензії та хронічної хвороби нирок
Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним з основних факторів ризику розвитку як серцево-судинних (СС), так і ниркових ускладнень. Хронічну ниркову недостатність різного ступеня тяжкості мають до 20% пацієнтів з АГ. Найважливішими завданнями фармакотерапії у хворих на АГ з ураженням нирок є досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ), зменшення мікроальбумінурії та протеїнурії. Для забезпечення цільового значення АТ і максимального зниження ризику такі хворі потребують призначення комбінованого лікування.
Стратегія вибору антикоагулянтної терапії у пацієнтів із неклапанною фібриляцією передсердь
Пацієнтам із фібриляцією передсердь неклапанної етіології (нФП) з метою запобігання розвитку тромбоемболічних ускладнень можна призначати прямі пероральні антикоагулянти (ПОАК). За результатами рандомізованих клінічних досліджень, ПОАК не поступаються антагоністам вітаміну К (АВК) або перевершують їх в ефективності (профілактика ішемічного інсульту / системної емболії) і мають переваги щодо безпеки (нижчий ризик геморагічних ускладнень). На відміну від АВК, при застосуванні ПОАК відсутня необхідність рутинного лабораторного контролю стану коагуляції. Але який саме ПОАК призначити конкретному хворому? Чи буде антикоагулянт ефективним та безпечним за наявності тих чи інших коморбідних станів у літніх пацієнтів? Відповіді на ці запитання шукали учасники симпозіуму в межах Х ювілейної науково-практичної конференції Асоціації аритмологів України, що відбулася 1‑3 липня 2020 року.
Як діагностувати серцеву недостатність зі збереженою фракцією викиду: алгоритм HFA–PEFF
У загальній популяції осіб віком від 60 років 4,9% мають серцеву недостатність зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ), що в масштабах Європи становить кілька мільйонів хворих. Поширеність очікувано зростатиме у зв’язку зі збільшенням тривалості життя, пандемією ожиріння та цукрового діабету. СНзбФВ вже сьогодні становить більш ніж половину всіх випадків госпіталізацій внаслідок СН. Асоціація серцевої недостатності (HFA) Європейського товариства кардіологів (ESC) розробила оновлений комплексний діагностичний алгоритм HFA–PEFF для пацієнтів із підозрою на СНзбФВ. Представляємо до вашої уваги ключові положення цього покрокового протоколу.
Лікування серцевої недостатності у дорослих пацієнтів із систолічною дисфункцією лівого шлуночка
Захворюваність на серцеву недостатність (СН) зростає з віком. У міру старіння населення частота розвитку СН із часом також підвищуватиметься, як, зокрема, і смертність через цю патологію. Експертна група з СН на чолі з W.E. Chavey з медичного центру системи охорони здоров’я Мічиганського університету (США) торік розробила рекомендації, в основу яких лягли основні принципи лікування хворих на СН, зокрема із систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ). Документ ґрунтується на даних обсерваційних, рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) та експертних судженнях. Представляємо до вашої уваги ключові положення рекомендацій з акцентом на діагностиці та фармакотерапії основними групами препаратів у пацієнтів із СН.
Складний коморбідний пацієнт: як об’єднати зусилля спеціалістів
Коморбідність – наявність в одного пацієнта двох або більше соматичних чи психічних захворювань, які пов’язані між собою патогенетичним механізмом або співпадають у часі. При цьому мають місце додаткова клінічна картина, ускладнення та перебіг, не властиві основній патології, а також суттєвий вплив на якість і тривалість життя хворого. Проблемі ведення коморбідного пацієнта було присвячено науково-практичну школу, організовану Всеукраїнською асоціацією ревматологів України за підтримки компанії Sandoz, що відбулася у режимі онлайн 7 вересня 2020 року.
Вторинна профілактика венозного тромбоемболізму в пацієнтів із тромбоемболією легеневої артерії: показання, тривалість та оптимальні препарати
Останнім часом захворюваність на венозний тромбоемболізм (ВТЕ) та тромбоемболію легеневої артерії (ТЕЛА) має тенденцію до збільшення. З одного боку, це зумовлено поліпшенням діагностичних можливостей щодо виявлення даних патологій, з іншого – фактичним зростанням їхньої кількості через зміну способу життя та харчування, вищу частоту супутніх хвороб, які є факторами ризику тромбозів, та загальне постаріння населення.
