Використання інгібіторів протонної помпи (ІПП), цих потужних антагоністів секреції шлункової кислоти, для лікування кислотно-пов’язаних розладів, таких як гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та виразкова хвороба, а також для профілактики гастродуоденальних уражень у пацієнтів, які приймають ацетилсаліцилову кислоту (АСК) або нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), швидко зросло протягом останніх десятиліть. Наразі ІПП є одним із найпризначуваніших класів лікарських засобів у світі. Водночас у питанні співвідношення ризику та користі застосування ІПП, зокрема при антитромботичній терапії, досі залишаються певні суперечності. Сучасні клінічні й безпекові дані доводять актуальність застосування омепразолу.

Функціональні шлунково-кишкові розлади (ФШКР), які тепер називають розладами кишково-мозкової взаємодії, – це хронічні стани, що характеризуються постійними та рецидивуючими шлунково-кишковими симптомами за відсутності будь-якої органічної патології з боку кишечнику. Виділяють два основних ФШКР із діареєю, – це синдром подразненого кишечнику з діареєю (СПК-Д) і функціональна діарея (ФД).

Відомо, що основними ускладненнями цирозу печінки (ЦП) із портальною гіпертензією, які супроводжуються високим рівнем смертності, є печінкова енцефалопатія (ПЕ), варикозні кровотечі, спонтанний бактеріальний перитоніт (СБП) та гепаторенальний синдром (ГРС) [1-4]. Ці ускладнення є головними причинами смерті та найактуальнішими показами для трансплантації печінки таким пацієнтам.

Інгібітори протонної помпи (ІПП) є одними з найчастіше використовуваних препаратів у світі. В обсерваційних дослідженнях продемонстровано, що застосування ІПП постійно збільшується, і що приблизно 7-15% пацієнтів у різних країнах використовують ці лікарські засоби в будь-який час. При цьому поширеність прийому ІПП пацієнтами віком від 70 років зростає до 40% [1-4]. Приблизно чверть усіх пацієнтів, які отримують ІПП, продовжують використовувати їх щонайменше 1 рік [5].

Диспепсія – це дискомфорт у верхній частині живота, який виникає внаслідок різних розладів із боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Симптоми диспепсії включають біль або дискомфорт в епігастрії, здуття живота, раннє насичення та/або насичення після їди, повторні відрижки або регургітацію (часто румінацію), нудоту і печію [1].

Незважаючи на досягнення в медикаментозній терапії хронічного ідіопатичного запору (ХІЗ), цей стан досі залишається дуже частою причиною звернення по медичну допомогу, включаючи спеціалізоване гастроентерологічне обстеження. Більшість епідеміологічних досліджень свідчить про те, що поширеність ХІЗ (або функціонального запору) у популяції становить близько 15%. Запор частіше зустрічається у жінок, ніж чоловіків (2-3:1), літніх людей та осіб із низьким соціально-економічним статусом.

Близько 11% населення світу страждають від синдрому подразненого кишечнику (СПК), що робить його одним із найпоширеніших гастроентерологічних діагнозів [1, 2]. Симптоми СПК включають абдомінальний біль, пов’язаний із непередбачуваними порушеннями дефекації та різноманітними змінами випорожнень за формою і частотою [3-5]. Тобто всі хворі із СПК разом із повторюваними нападами абдомінального болю також мають різні розлади дефекації: близько однієї третини страждають переважно від діареї (СПК-Д), одна п’ята – від запору (СПК-З), половина хворих – від змішаних симптомів: діареї та запору (СПК-Зм) [3, 4].

Однією з актуальних проблем сучасної гастроентерології є функціональні біліарні розлади (ФБР). Цей термін характеризує комплекс клінічних симптомів, які розвиваються в результаті моторнотонічної дисфункції жовчного міхура (ЖМ) та/або сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів (ЖВШ) [2, 3]. Зазвичай ФБР проявляються такими симптомами, як відчуття тяжкості, дискомфорт або больовий синдром у правому підребер’ї, нудота, гіркота в роті, зниження апетиту, огида до жирної їжі, порушення випорожнення (закрепи чи проноси), метеоризм та/або флатуленція.

Згідно із сучасним уявленням, диспепсія – це будь-який серединний епігастральний біль / печіння / дискомфорт, відчуття переповнення після вживання їжі / раннього насичення / відрижки, а також печія, нудота/блювання, здуття в епігастрії, що свідчать про залучення верхніх відділів шлунково-кишкового тракту та тривають не менше 4 тиж [1]. Диспепсію слід трактувати двома способами – і як синдром (вторинна диспепсія внаслідок основного захворювання), і як самостійну нозологічну форму (функціональна диспепсія, ФД) [2]. Систематичні огляди свідчать, що симптоми диспепсії в усьому світі мають ≈20-25% населення; в різних країнах вони є причиною до 10% усіх звернень по медичну допомогу [3, 4].

Друге десятиліття XXI ст. назавжди увійде в історію людства як час боротьби з новою коронавірусною інфекцією (COVID‑19), що набула характеру пандемії. Вона зачепила усі, без винятку, держави світу і стала одним із головних чинників, які визначили хід подальшої історії світової спільноти та значно змінили сучасні уявлення про майбутній розвиток людської цивілізації.