Статті

Мікоз стопи («стопа атлета») залишається одним з найпоширеніших дерматологічних приводів для звернення в амбулаторній практиці. Попри уявну простоту діагнозу, хвороба часто стає джерелом хронічного дискомфорту, рецидивів і самолікування, що затягує перебіг і ускладнює контроль симптомів. Особливо актуальною проблема стає в періоди сезонних змін, коли пацієнти переходять на інше взуття, підвищують фізичну активність, відвідують спортзали та басейни, а мікроклімат стоп (вологість, мацерація, тертя) створює сприятливі умови для дерматофітів [1, 2, 19]. Клінічна картина мікозу стопи далеко не завжди зводиться лише до лущення чи косметичного дефекту. На перший план часто виходять прояви запалення: свербіж, печіння, еритема, болючі тріщини, мацерація міжпальцевих проміжків. Ці симптоми визначають якість життя пацієнта, його працездатність і прихильність до терапії. У реальній практиці нерідко трапляється сценарій, коли пацієнт припиняє лікування одразу після зменшення свербежу або, навпаки, розчаровується через повільну регресію запальних проявів і змінює засіб. Обидві ситуації підвищують ризик персистенції інфекції та раннього рецидиву [1, 2, 19]. У цьому контексті мікоз стопи доцільно розглядати не лише як інфекційний процес, що потребує ерадикації збудника, а і як стан з вираженим запальним компонентом, який підтримує симптоми й ушкоджує бар’єрні властивості шкіри. Відповідно, оптимальна місцева терапія має впливати на дві ключові ланки: грибкове ураження та запальну реакцію шкіри.

Мікотичні інфекції є актуальною проблемою і значним тягарем для вітчизняної охорони здоров’я. У цьому матеріалі провідні українські експерти розглядають низку питань щодо сучасних діагностичних підходів у виявленні оніхомікозів, темпів зростання резистентності до протигрибкових засобів, а також розповідають про нові терапевтичні можливості у сфері дерматології.

Дерматомікози гладенької шкіри (ДГШ) – ​це поширена група грибкових інфекцій, які уражають шкіру тулуба, кінцівок та обличчя [1]. Попри значну розповсюдженість вони часто залишаються нерозпізнаними або неправильно діагностованими. Причин цього декілька: клінічна картина дерматомікозів може нагадувати неінфекційні дерматози, зокрема екзему, псоріаз чи контактний дерматит; діагностика часто ґрунтується лише на візуальній оцінці без використання дерматоскопії чи мікроскопічного дослідження, а терапія нерідко призначається нераціонально [2]. Помилки в діагностиці призводять до затримки лікування, що, своєю чергою, сприяє поширенню інфекції на нові ділянки шкіри та ускладнює перебіг захворювання. Застосування неадекватної терапії, наприклад глюкокортикоїдних мазей без антимікотичних засобів, може призвести до атипових форм дерматомікозів. У таких випадках симптоми тимчасово зменшуються, але інфекція продовжує розвиватися, що робить подальшу діагностику ще складнішою. Ба більше, неправильне лікування підвищує ризик рецидивів, оскільки неповне знищення грибкової інфекції дозволяє збуднику залишатися в шкірі та активізуватися за сприятливих умов. Водночас дерматомікози є контагіозними, тому відсутність своєчасної й ефективної терапії створює ризик інфікування членів родини та контактних осіб.

Кандидоз шкіри (КШ) – ​це інфекційне захворювання, спричинене дріжджоподібними грибками роду Candida, яке характеризується ураженням шкіри в різних ділянках тіла. Хоча найпоширеніші форми кандидозу пов’язані зі слизовими оболонками, важливо зазначити, що ця інфекція часто уражає й шкіру, особливо в зонах, котрі піддаються тертю, вологості чи мають складки [1-4]. Candida є одним із найпоширеніших родів грибкових збудників, загалом у структурі всіх грибкових інфекцій частка кандидозу становить близько 80% [5]. Це підкреслює значущість зазначеної патології як у медичному, так і в соціальному аспекті. Своєчасна діагностика та правильне лікування КШ є важливими для запобігання ускладненням, зокрема хронізації процесу чи приєднання вторинної бактеріальної інфекції. Актуальність цієї проблеми зростає в умовах сучасного способу життя, коли фактори ризику, як-от надмірне використання антибіотиків чи ожиріння, стають дедалі поширенішими.

Tinea incognita (ТІ; також tinea incognito, tinea atypica; невідомий, атиповий лишай) – ​грибкова інфекція шкіри з нетиповими ознаками. Цей феномен уперше описали в 1968 р. британські лікарі Едріан Айв і Ронні Маркс. Вони спостерігали групу пацієнтів із незвичними ураженнями шкіри, схожими на себорейний дерматит, екзему, червоний плоский лишай, склеродермію, фолікуліт, розацеа, псоріаз чи проказу, які погано реагували на стандартне лікування. Після ретельнішого обстеження у цих хворих діагностували грибкову інфекцію, яка була замаскована використанням топічних кортикостероїдів (КС) або інших імуносупресивних препаратів.

Дерматофітія стоп (ДС; tinea pedis, «стопа атлета») – поверхнева грибкова інфекція шкіри стопи, спричинена переважно дерматофітами. В усьому світі ДС є чи не найпоширенішою грибковою інфекцією шкіри в підлітків і дорослих. ДС є значною проблемою охорони здоров’я, оскільки є заразною, часто рецидивує та слугує важливим резервуаром для грибкових уражень інших частин тіла.

Грибкові захворювання шкіри – ​серйозна та глобальна проблема для охорони здоров’я; майже 1 млрд людей у світі страждають на поверхневі грибкові інфекції шкіри та її придатків. Неінвазивний кандидоз і дерматофітія у 2019 р. склали ≈⅓ загального економічного тягаря США, включаючи як прямі, так і непрямі витрати [2, 6]. Дерматофітії – ​одні з найпоширеніших інфекцій, які спостерігаються в клінічній практиці. У структурі інфекційних дерматозів питома вага дерматофітій сягає 37-40%, у деяких географічних регіонах – ​40-60% [13, 19]. Ще однією з поширених поверхневих грибкових інфекцій шкіри є висівкоподібний (різнокольоровий) лишай, обумовлений Malassezia spp. [6]. Різні фактори, наприклад вік, стать, клімат, соціально-економічний рівень і культурні звички, сприяють виникненню мікозів шкіри.

Дерматофітія стоп (ДС) (tinea pedis, стопа атлета) є актуальною проблемою сьогодення через повсюдне зростання її поширеності. З-поміж інших дерматофітій на ДС припадає ≈80% випадків [1]. Ризик захворіти на ДС зростає в осіб із супутніми захворюваннями, а з віком подвоюється кожні 10 років життя [2]. Значна частка хворих на ДС має велику давність захворювання, незважаючи на те що неодноразово зверталася до лікарів різних спеціальностей. Одна із причин неефективності лікування – зростання резистентності збудників і нераціональний вибір антимікотичних препаратів, що зумовлює часті рецидиви, інфікування оточуючих та підвищення показників загалом.

Здавна помічено, що інфекційна захворюваність має сезонний характер. Такі сезонні коливання визначав ще Гіппократ, який у книзі «Афоризми» писав, що «кожна хвороба виникає у будь-яку пору року, але деякі з них частіше розвиваються та мають більшу тяжкість у певний сезон». Гіппократ пояснював такий факт впливом факторів навколишнього середовища, в т. ч. сезонними змінами пори року. Думку засновника європейської медицини підтверджено сучасними епідеміологічними даними, які демонструють зростання захворюваності на грибкові інфекції шкіри (ГІШ) влітку (Sharma B. et al., 2021).

Дерматологічні та гінекологічні інфекційні захворювання, спричинені грибками, уражають значну частку популяції та можуть бути причиною не лише погіршення якості життя, а й серйозніших наслідків для здоров’я. Згідно з даними літератури, в будь-який момент часу до 20% населення можуть бути ураженими поверхневими мікозами. Найчастішою із цієї групи захворювань є епідермофітія стоп (або т. зв. стопа атлета), що розвивається в 70% дорослих протягом життя. Крім того, ≈75% жінок мали хоча б один епізод вульвовагінальної інфекції, спричиненої Candida spp., тому це захворювання – одна з головних причин звернень по гінекологічну допомогу.

Поверхневі мікози шкіри й донині є одними з найпоширеніших інфекційних дерматозів; відрізняються різноманіттям видів збудника (Trichophyton rubrum, Trichophyton mentagrophytes var. interdigitale, Epidermophyton floccosum, дріжджоподібні та плісняві грибки), топографією уражень (мікоз кистей, стоп, тулуба) і клінічними формами (еритематосквамозна, інтертригінозна, сквамозно-гіперкератотична, дисгідротична) [1, 2]. Спектр клінічних мікотичних уражень шкіри є надзвичайно широким; він включає, крім мікозу кистей і стоп, різнокольоровий, або висівкоподібний лишай, спричинений грибками роду Malassezia, себорейний дерматит, який також розглядають у групі мікотичних уражень через доведений факт значимості грибків роду Malassezia в патогенезі дерматозу [4].

Поверхневі грибкові інфекції шкіри часто зустрічаються в клінічній практиці та включають інфекції, викликані дерматофітами і дріжджовими грибами [1-3]. Хоча грибкові інфекції шкіри рідко загрожують життю, вони можуть серйозно впливати на якість життя пацієнтів. Найпоширенішими є дерматофітні інфекції, які уражають ороговілі тканини шкіри, волосся та нігті [1‑3]. Сьогодні у зв’язку зі зростанням резистентності до антимікотичних препаратів залишається актуальним питання вибору оптимального лікування грибкових захворювань шкіри, що враховують результати сучасних клінічних досліджень.