Статті - Сторінка 4

Алгоритм робочої групи «Журналу травматології та невідкладної хірургічної допомоги» (JTACS)

Стресові виразки – ​це виразкові ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що виникають у відповідь на стрес у критично хворих пацієнтів, зокрема тих, які перебувають у стаціонарі. Кровотечі, пов’язані зі стресовими виразками, асоціюються з подальшим зростанням захворюваності та смертності у цій категорії хворих. Незважаючи на суттєвий прогрес у діагностиці та лікуванні, поширеність клінічно значущих шлунково-­кишкових кровотеч (ШКК) протягом останніх десятиліть залишається практично незмінною. За даними актуальних рандомізованих досліджень, ризик клінічно значущої ШКК становить 1,0-2,5% у пацієнтів, які отримують кислотосупресивну терапію, та 3,5-4,2% у хворих за відсутності такої терапії, причому 50% усіх випадків ШКК становлять саме стресові виразки. Результати нещодавнього дослідження показали, що близько половини всіх клінічно значущих кровотеч виникають протягом першого тижня лікування (Krag M.  et al., 2026; Chinnappan J. et al., 2024). Профілактика стресових виразок показана пацієнтам у критичному стані, які лікуються у ­відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ) та травматології або невідкладної загальної хірургії, зокрема за наявності факторів підвищеного ризику розвитку ШКК. З метою стандартизації клінічних підходів для проведення профілактики стресових виразок фахівцями Університету медичних наук Арканзасу (США) у 2025 році було розроблено та затверджено клінічний протокол щодо менеджменту критично хворих пацієнтів із ризиком уражень верхніх відділів ШКТ.

Рекомендації Товариства прискореного відновлення після хірургічних втручань (ERAS) та Міжнародної асоціації хірургії травми та інтенсивної терапії (IATSIC) Частина 2

Результати дослідження

В умовах збройних конфліктів система медичної допомоги стикається з новими клінічними викликами, серед яких особливе місце займають поранення магістральних судин. Травми судин шиї, зокрема сонних артерій, є одними з найнебезпечніших, оскільки ці судини забезпечують кровопостачання головного мозку, а їх ураження супроводжується високим ризиком масивної крововтрати, неврологічних ускладнень і летальності. У таких випадках результат лікування значною мірою залежить не лише від швидкої евакуації пораненого, а й від правильного вибору хірургічної тактики. Про особливості хірургічної допомоги військовослужбовцям із пораненнями судин шиї, клінічні виклики та практичний досвід лікування таких пацієнтів розповів завідувач відділення судинної хірургії Запорізького військового госпіталю, доцент кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медико-фармацевтичного університету, кандидат медичних наук Ігор Володимирович Русанов.

Остеоартрит часто вражає кисті, колінні та кульшові суглоби, спричиняючи значний біль і зниження якості життя, особливо в пацієнтів старших вікових груп. У реальних клінічних моделях місцеві та пероральні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) демонструють еквівалентний ефект щодо зниження болю в коліні протягом року лікування, із меншою кількістю побічних ефектів завдяки нижчій системній абсорбції при місцевому застосуванні порівняно з пероральними формами. Крім того, використання місцевих НПЗП при запальних захворюваннях суглобів демонструє до 40% зниження потреби в супутніх пероральних засобах. З огляду на це актуальним є узагальнення сучасних рекомендацій і клінічних доказів щодо ролі топічних неопіоїдних анальгетиків у веденні пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба та суглобів кисті.

Травматичні ушкодження опорно-рухового апарату супроводжуються вираженим больовим синдромом, який потребує своєчасного та ефективного контролю для запобігання ускладненням і поліпшення результатів лікування. Нестероїдні протизапальні препарати займають ключове місце в лікуванні гострого болю завдяки поєднанню анальгетичної та протизапальної дії. Серед них диклофенак залишається одним із найбільш вивчених засобів, що зумовлює його важливу роль у сучасних підходах до аналгезії при травмах. У цьому огляді представлено результати актуальних клінічних досліджень, які визначають місце неопіоїдних анальгетиків, фармакокінетичний профіль і порівняння різних режимів застосування диклофенаку при веденні пацієнтів із гострим кістково-м’язовим болем.

Шизофренія – тяжкий психічний розлад, що супрово­джується порушеннями мислення, емоцій і поведінки та створює значне довготривале навантаження на пацієнтів, їхні родини й систему охорони здоров’я. Перебіг захворювання часто ускладнюється супутніми станами, що пов’язані з функціональними порушеннями, низькою прихильністю до лікування та підвищеною смертністю.

Акне – одне з тих захворювань, з якими має справу переважна більшість людей упродовж життя: за різними оцінками, воно уражає до 80% населення, залишаючись не лише клінічною, а й значущою психосоціальною проблемою (Tan J. K. і співавт., 2015).

Слизова оболонка носа вкрита багатошаровим епітелієм, що складається з миготливих і келихоподібних клітин. Миготлива клітина на своєму вільному кінці має численні війки (до 200 на 1 клітині). Крім зігрівання, зволоження та очищення вдихуваного повітря ніс виконує також захисну функцію, що полягає у забезпеченні високодиференційованої ефективної та полівалентної опірності до негативних зовнішніх впливів на організм. Основним елементом цієї захисної системи є мукоциліарний апарат (МЦА) (рис. 1) [1-3]. Війки вкриті слизом, який виробляється слизовими та серозними залозами, келихоподібними клітинами. В покриві слизу розрізняють два шари: менш в’язкий, що оточує основу війок (золь), і в’язкіший, до якого проникають кінчики війок (гель).

Ацетилсаліцилова кислота (АСК) уже багато десятиліть відіграє важливу роль у кардіоваскулярній медицині. Водночас сучасний етап її клінічного застосування пов’язаний не так з універсальними рішеннями, як з персоналізацією профілактичних підходів – пошуком категорій пацієнтів, у яких потенційна користь АСК може бути особливо вагомою. Одним з маркерів, що нині опинився в центрі уваги, є ліпопротеїн(а), або Lp(a), – переважно генетично зумовлений незалежний фактор ризику атеросклеротичних серцево-судинних (СС) подій. На цьому тлі значний інтерес викликали нові дані MESA – великого когортного дослідження, спланованого для вивчення субклінічного СС-ураження в осіб без клінічно маніфестованої СС-патології [1]. Отримані результати свідчать: у пацієнтів з підвищеним Lp(a) АСК може мати додатковий профілактичний потенціал щодо кальцифікувальної хвороби аортального клапана.

Ішемічна хвороба серця (ІХС) щороку уражає >10 млн пацієнтів, що спричиняє >8 млн смертей у всьому світі, причому частота випадків залежить від статі та географічного регіону. Високий рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) є значним фактором ризику утворення атеросклеротичних бляшок, що зумовлюють ІХС, захворювання периферичних артерій та ішемічний інсульт. Основою як первинної, так і вторинної профілактики зниження рівня ХС ЛПНЩ є інгібітори редуктази 3-гідрокси‑3-метилглутарил коензиму А (ГМГ-КоА), або статини, які пригнічують синтез ХС у печінці. Рекомендоване цільове значення ХС ЛПНЩ становить <100 мг/дл для первинної профілактики та 70 мг/дл для вторинної. Якщо пацієнт погано переносить статини чи коли вони не знижують рівня ХС ЛПНЩ до цільових показників, до схеми можна додати препарат другого ряду, наприклад езетиміб – ​інгібітор білка NPC1L1 (Niemann-Pick C1-Like 1), який блокує усмоктування ХС на ворсинчастому епітелії тонкої кишки.