Статті - Сторінка 7

Гемостаз (із грецьк. haima (αμα) – кров, stasis (στάσις) – стояння, зупинка) – це складний фізіологічний процес утворення кров’яного згустку в місці ушкодження судини для зупинки кровотечі. Цей процес є поєднанням клітинних і біохімічних подій, які функціонують разом, щоб підтримувати кров у рідкому стані та запобігати крововтраті після травми через утворення тромбу [1]. Гемостатична реакція – швидка, локалізована та добре регульована. Під час цього процесу одночасно відбуваються три етапи, а саме первинний гемостаз (вазоконстрикція, утворення тромбоцитарної пробки), вторинний (активація процесу коагуляції) та фібриноліз. Слід зазначити, що фібриноліз – це не третій етап гемостазу, а процес, який здійснюється для руйнування тромбу. Коли тромб утворився та стабілізувався, фібриноліз починає розчиняти тромб у міру загоєння судини. Отже, фібриноліз – це окрема, але життєво важлива складова загального гемостатичного балансу, оскільки він запобігає надмірному згортанню крові.

Бензодіазепіни залишаються препаратами вибору короткочасної терапії тривожних станів. Лікарський засіб АКАПЕЛЛА® містить 1-(гідразинокарбоніл)-метил-7-бром-5-феніл-1,2-дигідро-3Н-1,4-бенздіазепін-2-он (раніше застосовувана назва – «гідазепам»). Діюча речовина є похідним бензодіазепінового ряду з відомим фармакологічним профілем і тривалим досвідом клінічного використання.

Захворювання бронхолегеневої системи – від гострих респіраторних інфекцій до хронічних обструктивних станів – часто супроводжуються порушенням мукоциліарного кліренсу (МЦК). У нормі очищення дихальних шляхів (ДШ) забезпечує узгоджена робота війчастого епітелію та слизового шару: перициліарний водянистий шар підтримує рух війок, а більш в’язкий поверхневий шар захоплює частинки та мікроорганізми й транспортує їх назовні. Зменшення гідратації змінює реологічні властивості секрету: слиз стає густішим, знижується ефективність биття війок, а отже, сповільнюється МЦК. Наслідками є утруднене відходження мокротиння, непродуктивний або нападоподібний кашель, підвищення опору ДШ і схильність до затяжного перебігу запального процесу. В’язкий секрет одночасно обмежує вентиляцію та підтримує персистенцію запалення [1, 2]. З патофізіологічного погляду відновлення гідратації слизу та його транспортних властивостей є однією з ключових терапевтичних стратегій. Поліпшення МЦК підсилює фізіологічне очищення ДШ, полегшує кашльовий кліренс і сприяє зменшенню бронхообструктивних проявів. У цьому контексті інгаляційні гіпертонічні розчини розглядають як засіб, здатний швидко впливати на гідратацію поверхні ДШ і покращувати їхню прохідність.

Міофасціальний больовий синдром (МБС) – це рецидивуючий або хронічний стан опорно-рухового апарату, що характеризується локалізованим болем і чутливістю в певних ділянках м’язів та фасцій, пов’язаний з наявністю болючих вузликів, відомих як міофасціальні тригерні точки (МТТ). МТТ можуть бути активними чи латентними. Активні МТТ спричиняють спонтанний біль, тоді як латентні – клінічно безсимптомні та стають болючими лише при пальпації або вколюванні [1].

Печінка перебуває під постійним метаболічним тиском, зумовленим сучасним способом життя. Надлишкове харчування, низька фізична активність й інші чинники формують хронічне метаболічне навантаження на організм. У цих умовах печінка, ключовий орган метаболічної регуляції, виконує важливу роль у підтриманні метаболічного гомеостазу. Особливої значущості набуває необхідність збереження та підтримання оптимального структурно-функціонального стану гепатоцитів. Якими є метаболічні виклики для печінки та як можна підтримати її функцію за допомогою нутритивної корекції, розглянемо в цій статті в зручному для сприйняття форматі «запитання – відповідь».

У межах циклу «Check-up ротової порожнини» в попередній публікації ми зосереджувалися на ксеростомії та алгоритмах дій інтерніста за наявності відповідної скарги пацієнта. Продовжуючи тему клінічних сигналів, пов’язаних із порожниною рота, цього разу зупинимося на галітозі – симптомі, який значно частіше має міждисциплінарне значення, ніж прийнято вважати.

За матеріалами науково-практичної конференції «Комплексний підхід до реабілітації пацієнтів з артритом колінного суглоба»

Під час повномасштабної війни в Україні кількість виявлених випадків онкологічних захворювань зменшилася. Водночас це не означає, що люди стали хворіти рідше. Навпаки, лікарі та дослідники говорять про небезпечну тенденцію пізньої діагностики, спричинену зменшенням звернень до лікарів і гіршою доступністю обстежень.

Алергічний риніт (АР) уражає близько 10-40% населення світу й залишається одним з найпоширеніших станів у практиці алергологів і лікарів загальної практики – сімейної медицини. Міжнародні рекомендації, насамперед ARIA (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma), суттєво впорядкували підходи до діагностики та лікування АР завдяки алгоритмам, заснованим на доказах, що стало беззаперечним науковим кроком уперед [1]. Водночас повсякденна клінічна практика свідчить, що реальні пацієнти нерідко виявляються складнішими за будь-які стандартизовані схеми. Такий пацієнтоорієнтований погляд не є новим: він перегукується з гіппократівською традицією вивчати не лише хворобу, а передусім самого хворого, уважно спостерігати за перебігом його стану й не поспішати з висновками, особливо коли клінічні ознаки суперечливі [2]. У цьому матеріалі автори не ставлять під сумнів цінність клінічних настанов. Мета інша – звернути увагу на ті аспекти, яких неможливо повністю навчитися з алгоритмів: індивідуальну клінічну складність, діагностичну невизначеність, варіабельність відповіді на терапію та міжособистісний, комунікативний вимір медичної допомоги.

Під час проведення IV Міжнародної школи «Сучасний лікар: від теорії до практики», що відбулася наприкінці березня, було розглянуто клінічні кейси з реальної практики, цікаві фахівцям хірургічного та нехірургічного профілю.

Згідно з даними дослід­жен­ня Global Burden of Disease (2019), у світі щороку близько 8 млн смертей пов’язані з нездоровим харчуванням. Серед них, за оцінками експертів, 1,9 млн випадків зумовлені надмірним споживанням натрію.