Статті - Сторінка 89

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) є одними з найпоширеніших бактерійних інфекцій, у діагностиці, лікуванні та профілактиці яких беруть участь лікарі різних спеціальностей [1]. Комісія Європейської асоціації урології (ЄАУ) з урологічних інфекцій розробила клінічну настанову з метою надати медич- ним працівникам інформацію та рекомендації щодо діагностики, лікування та профілактики ІСШ згідно із принципами доказової медицини

При встановленні діагнозу гіперактивного сечового міхура (ГАСМ) у клініциста наявні різноманітні терапевтичні опції, вибір з-поміж яких має здійснюватися шляхом спільного з пацієнтом прийняття рішень для розробки індивідуального підходу до лікування, з урахуванням рекомендацій, що ґрунтуються на до- казах, а також цінностей та вподобань хворого. Пропонуємо до вашої ува- ги огляд гайдлайну Американської урологічної асоціації (American Urological Association − AUA) і Товариства уродинаміки, жіночої тазової медицини та урогенітальної реконструкції (Society of Urodynamics, Female Pelvic Medicine & Urogenital Reconstruction – SUFU) щодо менеджменту ідіопатичного ГАСМ, що дозволить лікарям максимізувати контроль симптомів та підвищити якість життя пацієнтів, одночасно мінімізувавши побічні ефекти й тягар захворювання

Діабетична нейропатія вважається одним із найпоширеніших ускладнень цукрового діабету (ЦД), адже на неї страждає до 50% пацієнтів. Діабетична нейропатія належить до гетерогенної групи розладів, які вражають нервову систему. Найпоширенішою формою є діабетична периферична нейропатія (ДПН) – ​симетрична сенсомоторна полінейропатія, яка зазвичай проявляється в порушенні чутливості у вигляді «панчох і рукавичок», починаючись дистальніше та поширюючись проксимальніше в ході прогресування захворювання. Своєю чергою, ДПН може призвести до нейропатичного болю і є найвагомішим предиктором ризику утворення виразок стопи та ампутації.

Пізній гіпогонадизм (ПГ) характеризується низькими концентраціями тестостерону та відповідними клінічними проявами за відсутності органічних захворювань у літніх чоловіків. Ця патологія пов’язана з метаболічним синдромом, зниженням мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) і підвищеним ризиком серцево-судинної захворюваності та смертності. Хоча тестостерон-замісна терапія (ТЗТ) усуває більшість із цих станів у молодих чоловіків із гіпогонадизмом, її співвідношення «ризик/користь» у чоловіків старшого віку є суперечливим. Пропонуємо до вашої уваги огляд сучасних підходів щодо менеджменту ПГ, зокрема діагностики цього стану, показань і протипоказань до ТЗТ, а також особливостей її застосування та моніторингу.

Ефективне знеболення є важливою складовою періопераційного процесу, що впливає на передопераційне обстеження, задоволеність пацієнтів та післяопераційні результати. Гострий і хронічний біль може призводити до післяопераційних ускладнень, тому координація між урологами та анестезіологами є критично важливою для поліпшення результатів лікування. Управління гост­рим і хронічним болем у пацієнтів урологічного профілю вимагає розуміння профілактичних і мультимодальних методів аналгезії, внутрішньоопераційних анестезіологічних підходів та післяопераційного нагляду. Хоча спектр урологічних процедур і больових синдромів є широким, кожен випадок вимагає індивідуального підходу до знеболення. У цьому огляді розглянуто менеджмент гострого і хронічного болю у різнопланових урологічних пацієнтів та надано рекомендації щодо терапевтичних підходів з точки зору уролога й анестезіолога.

Рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів (рІСШ) є поширеною клінічною пробле­мою, яка значно знижує якість життя пацієнтів, негативно ­впливаючи на соціальну сферу життєдіяльності та перешкоджаючи звичній активності. Призначення багаторазових курсів антибіотиків з метою запобігання повторним епізодам ІСШ ускладнює глобальний тягар антибіотикорезистентності, що вимагає впровадження інноваційних неантибіотичних стратегій. Сублінгвальна бактеріальна вакцина MV140 є одним із найбільш вивчених засобів імуноактивної профілактики, клінічна ефективність та безпека якої були доведені в ході численних досліджень.

Восени 2024 року до медичної практики увійшов оновлений уніфікований клінічний протокол первинної та спеціалізованої медичної допомоги «Гіпертонічна хвороба (артеріальна гіпертензія)» (наказ Міністерства охорони здоров’я України № 1581 від 12 вересня 2024 року). Положення УКПМД розроблено з урахуванням сучасних міжнародних рекомендацій, відображених у настанові Європейського товариства гіпертензії (2023). Первинною метою лікування для більшості пацієнтів з АГ є досягнення артеріального тиску (АТ) <140/80 мм рт. ст. При хорошій переносимості рекомендована інтенсифікація терапії з досягненням АТ у діапазоні 120-130/70-80 мм рт. ст. Для пацієнтів із цукровим діабетом цільовий АТ становить 130/80 мм рт. ст. Лікування більшості хворих з АГ рекомендовано розпочинати з подвійної комбінації у складі інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або блокатора рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) + блокатор кальцієвих каналів (БКК) чи тіазидний діуретик. Вибір зазначених комбінацій обґрунтований найбільшою доказовою базою їхньої ефективності та переносимості в пацієнтів з АГ і різними коморбідними станами.

Безліч оглядів, експериментальних досліджень і дані спостережень за людьми свідчать про те, що дефіцит магнію (Mg) може зумовлювати розвиток багатьох захворювань. Висновки ґрунтовних оглядів підтверджують важливість належного рівня Mg в організмі, проте важливість належного споживання Mg для збереження здоров’я людини досі залишається недооціненою. Недостатній рівень Mg може спричинити низку розладів, включаючи м’язові судоми, втому та серцево-судинні захворювання (ССЗ). Саме тому лікарям важливо розуміти можливі причини і наслідки недостатнього надходження Mg в організм для своїх пацієнтів і контролювати використання лікарських засобів, що зумовлюють гіпомагніємію. Дотримання рекомендацій з оптимального споживання Mg забезпечує адекватний рівень та зменшує ризик дефіциту цього елементу [1]. За допомогою доступних добавок Mg можна запобігти розвитку багатьох хвороб або уповільнити їхній перебіг [13].

Гарячка – ​це стан організму, який характеризується високою температурою тіла (>38 °C), що визначається при проведенні вимірювання термометром у пахвовій ділянці. Гарячка відрізняється від гіпертермії принципово іншим механізмом розвитку. З погляду сучасної української мови термін «лихоманка» не слід використовувати в професійній медичній термінології. Необхідно послуговуватися саме терміном «гарячка», оскільки лихоманка є патофізіологічним механізмом, який допомагає організму боротися насамперед з інфекцією. При гарячці температура тіла перевищує норму. Зазвичай це означає, що в організмі відбуваються аномальні процеси. Фізичні вправи, спекотна погода та звичайне щеплення також можуть спричинити підвищення температури тіла.

Незважаючи на завершення пандемії COVID‑19, грип, інші гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) залишаються актуальною проблемою як для локальних, так і для глобальної системи охорони здоров’я. Широке розповсюдження, складність перебігу, стійкість до деяких противірусних засобів / антибіотиків асоціюються зі збільшенням глобального тягаря хвороб [19]. Аналіз глобального, регіонального та національного тягаря інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів дозволив експертам знову прогнозувати зростання показників захворюваності й поширення респіраторних вірусних інфекцій (РВІ) протягом 2022-2050 рр., особливо в когорті осіб літнього віку [18]. Ці статистичні висновки підкреслюють необхідність оптимізації та покращення схем профілактики й лікування COVID‑19, грипу і ГРВІ.

За матеріалами науково-практичної конференції «СіМед 2024/2 «Медицина 360°: інновації та передові практики в первинній допомозі»

За матеріалами НПК «Стан після COVID‑19: сучасний погляд на проблему»