Статті

Гострий вульвовагінальний кандидоз (ВВК) є однією з найпоширеніших інфекцій у жінок у всьому світі, особливо серед пацієнток репродуктивного віку. Гострий ВВК і його рецидивна форма (РВВК) щороку уражають ≈138 млн жінок, спричиняючи виражені клінічні симптоми та суттєво погіршуючи якість життя, зокрема сексуальне й психічне здоров’я. ВВК переважно спричиняють види Candida. В цьому огляді вид Candida albicans згадується окремо, а для інших патогенних видів використовується історичний термін – non-albicans Candida (NAC).

Вульвовагінальний кандидоз (ВВК) належить до найпоширеніших причин вагініту та впродовж життя виникає в більшості жінок репродуктивного віку. Часті рецидиви ВВК істотно погіршують якість життя й сексуальний добробут жінок (і їхніх партнерів) [1]. Провідним етіологічним агентом ВВК залишається Candida albicans – умовно-патогенний гриб, який у нормі може колонізувати слизові оболонки без розвитку клінічних проявів. Перехід від безсимптомного носійства до інфекційного процесу відбувається за умови порушення вагінальної екології, змін місцевої імунної відповіді й активації факторів вірулентності самого збудника. C. albicans є основною причиною як неускладнених форм ВВК, так і значної частини епізодів рецидивного захворювання, хоча роль non-albicans Candida останніми роками теж зростає [1]. Клінічне значення C. albicans зумовлене не лише високою поширеністю, а й біологічними властивостями цього виду. Гриб здатний змінювати морфологічну форму, адгезувати до епітелію, індукувати запальну відповідь, формувати біоплівки та тривало персистувати на слизовій оболонці. Ці особливості пояснюють типовий симптомокомплекс ВВК, схильність частини випадків до затяжного або рецидивного перебігу та потребу в терапії, яка поєднує клінічну ефективність, добру переносимість і зручність застосування [1].

Бактеріальний вагіноз (БВ) залишається однією з найбільш поширених і водночас складних для лікування форм вагінального дисбіозу в жінок. Висока частота рецидивів після стандартної антибактеріальної терапії свідчить про обмежену ефективність підходів, спрямованих виключно на ерадикацію умовно-патогенної флори. У статті проаналізовано причини розвитку та ­гінекологічно-акушерські наслідки БВ, а також досліджено покрокове відновлення вагінального мікробіому зважаючи на фізіологію лактобацил й особливості взаємодії таксономічних груп з епітелієм жіночого репродуктивного тракту.

На початку листопада компанія «Гедеон Ріхтер» провела масштабну освітню подію, присвячену сучасним підходам до профілактики та лікування захворювань акушерсько-гінекологічного профілю. Захід об’єднав провідних експертів галузі, науковців і лікарів-практиків з усіх регіонів України, створивши платформу для обміну знаннями, досвідом і клінічними інсайтами. Центральною темою цьогорічної конференції стало переосмислення традиційних уявлень про жіноче здоров’я: акцент було зроблено на подоланні фобій, руйнуванні стереотипів і впровадженні персоналізованих терапевтичних стратегій у веденні пацієнток із гінекологічними захворюваннями.

На сателітному симпозіумі в рамках конференції «Гінекологічна хірургія. Сучасний досвід. Перспективи розвитку. У фокусі: міома матки» професор кафедри акушерства і гінекології № 1 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, доктор медичних наук Олександр Олексійович Процепко представив доповідь про роль ензимотерапії в лікуванні запальних захворювань органів малого таза. Тема охопила питання патогенезу запалення, механізми дії фібринолітичних ферментів, а також клінічні аспекти застосування протеолітичної терапії при хронічному ендометриті та підготовці до репродуктивних програм.

Огляд клінічних настанов

Інфекції нижніх відділів статевого тракту належать до найпоширеніших патологій серед жінок репродуктивного віку в усьому світі. Вони не лише спричиняють виражену клінічну симптоматику, а й істотно впливають на якість життя та психоемоційний стан жінок. У цьому огляді розглядаються патофізіологічні особливості вульвовагінального кандидозу (ВВК), бактеріального вагінозу (БВ) і коінфекцій грибково-бактеріальної природи, а також традиційні та новітні підходи до лікування. Окрему увагу приділено проблемі резистентності до протигрибкових препаратів, мікробіоті й екосистемі піхви.

За матеріалами науково-практичної конференції URO-GYN CHECK-UP 2025

Біоплівки – ключовий резервуар патогенів, що спричиняє хронізацію вульвовагінальних інфекцій. Candida spp. і Gardnerella vaginalis в умовах біоплівки демонструють високу стійкість до стандартного лікування, що зумовлює рецидиви та ускладнення перебігу. У межах біоплівкової структури мікроорганізми набувають зниженої чутливості до антимікотиків і антибіотиків, тож саме ця форма існування мікробів має бути основною мішенню терапії у випадках рецидивування (Swidsinski A. et al., 2008; Cauchie M. et al., 2017).

Вульвовагінальний кандидоз (ВВК) – ​це не лише одна з найчастіших інфекцій у жінок репродуктивного віку, а й захворювання, яке чинить суттєвий негативний вплив на якість їхнього життя, психоемоційний стан і сексуальне здоров’я. За оцінками, понад 70% пацієнток стикаються із цим діагнозом принаймні один раз у житті, а в 40-45% випадків йдеться про два й більше епізодів [1]. За даними глобального епідеміологічного аналізу D.W. Denning і співавт., щороку у світі реєструється близько 138 млн випадків ВВК, з яких майже 10% – ​рецидивуючі (≥4 епізоди на рік) [2]. Такий високий рівень захворюваності є наслідком складної взаємодії між зовнішніми факторами та ендогенними порушеннями. Антибактеріальна терапія, гормональні зміни, стрес, інтимна гігієна, порушення толерантності до вуглеводів – ​усе це сприяє зміні складу вагінального мікробіому, зменшенню кількості лактобацил і колонізації піхви грибами роду Candida. Останнім часом особливу увагу привертають штами Candida non-albicans – ​менш чутливі до традиційної терапії, здатні формувати біоплівки та провокувати часті рецидиви [3]. На жаль, ВВК часто недооцінюється як пацієнтками, так і лікарями. Самодіагностика, самолікування, безконтрольне застосування протигрибкових препаратів без лабораторного підтвердження призводять до неефективної терапії та переходу захворювання в хронічну форму. Рецидиви – ​це вже не просто свербіж і печіння, а постійний дискомфорт, погіршення якості життя, сексуальна дисфункція та тривожність, особливо коли лікування стає щомісячною рутиною без очікуваного результату [4, 5].

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) залишаються одними з найпоширеніших бактеріальних інфекцій, що суттєво впливають на якість життя, особливо в жіночій популяції. У рамках науково-­практичної конференції «Хронічний стрес сьогодення. Обрані питання про здоров’я чоловіка та жінки в різні вікові періоди», що відбулася 13-16 лютого, провідні експерти галузі обговорювали, зокрема, актуальні аспекти діагностики, лікування та профілактики ІСШ

У ході VIІІ Міжнародного конгресу «Репродуктивне здоров’я: мультидисциплінарний підхід у безперервному професійному розвитку лікарів», що відбувся 2-3 квітня, доповідь «Лікування запальних захворювань органів малого таза (ЗЗОМТ) в амбулаторних умовах: нюанси рекомендацій нових стандартів» презентував завідувач кафедри акушерства і гінекології Дніпровського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор Валентин Олександрович Потапов. У своєму виступі спікер детально розглянув проблематику лікування ЗЗОМТ в амбулаторних умовах.