Статті

Лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги в країнах Європи стикається з постійними проблемами, включаючи недостатні клінічні знання, дефіцит навчання медичного персоналу та надмірне використання опіоїдів [1]. Поширеність олігоаналгезії та неоптимальний контроль болю, про який повідомляють пацієнти, стали поштовхом для перегляду рекомендацій Європейського товариства з невідкладної медицини (EUSEM) 2025 року [2]. Оновлені настанови були складені на основі доказів ефективного менеджменту гострого болю у невідкладних та догоспітальних умовах. Головний акцент експертів зроблено на чіткому дотриманні неопіоїдного мульти-модального підходу (ММА) із пріоритетною оцінкою болю та адаптацією вибору тактики знеболення до потреб вразливих груп пацієнтів.

Післяопераційний біль залишається ключовою проблемою хірургії, впливаючи на відновлення, частоту ускладнень і тривалість госпіталізації. Недостатній контроль болю підвищує ризик його хронізації, кардіореспіраторних і тромбоемболічних ускладнень та знижує прихильність до лікування. Сучасний періопераційний менеджмент передбачає індивідуалізований підхід до знеболення з урахуванням типу втручання, віку пацієнта, супутньої патології та профілю безпеки препаратів. У цьому контексті особливої ваги набуває раціональний вибір анальгетичної стратегії, що забезпечує ефективний контроль болю за мінімізації ризиків. Ці питання були висвітлені в доповіді завідувача кафедри хірургії з курсом абдомінальної хірургії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктора медичних наук, професора Ігоря Володимировича Колосовича, яку було представлено 26 лютого на майстер-класі «Періопераційний менеджмент хірургічних пацієнтів різних вікових груп з урахуванням анестезіологічного забезпечення та аспектів військової медицини», організованому в рамках освітнього проєкту «Академія хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії від А до Я».

Патологія опорно-рухового апарату в практиці ортопеда-травматолога часто супроводжується не лише болем, а й запаленням, набряком і функціональним обмеженням, що визначає потребу в комплексному симптоматичному підході. До найбільш клінічно значущих станів належать запальні й дегенеративні захворювання суглобів, ураження навколосуглобових м’яких тканин, больові синдроми хребта та травматичні ушкодження. У таких випадках вибір нестероїдного протизапального препарату (НПЗП) має ґрунтуватися на здатності препарату швидко зменшувати біль і запалення, забезпечувати добовий контроль симптомів, мати прийнятний профіль безпеки та зручний режим прийому. Диклофенак завдяки поєднанню вираженої анальгетичної та протизапальної дії, а також наявності різних системних форм може використовуватися як інструмент поетапної терапії – ​від стартового лікування гострого болю до подальшого амбулаторного ведення.

Хронічний біль у попереку залишається однією з найпоширеніших і водночас найскладніших проблем сучасної медицини. За даними літератури, цей біль хоча б раз у житті виникає у 60-80% дорослих, а в частини пацієнтів триває понад 12 тиж і набуває хронічного характеру [1, 2]. Хронічний біль у попереку є однією з провідних причин інвалідизації, зниження якості життя, втрати працездатності та суттєвого економічного навантаження як для пацієнта, так і для системи охорони здоров’я [3, 4].

18 березня конференція під такою назвою об’єднала студії у чотирьох містах України та численну онлайн-аудиторію для знайомства з новим лікарським засобом класу нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). Перший і єдиний в Україні локсопрофен під назвою Реліква виведений на ринок відомим виробником – компанією «Др. Редді’с Лабораторіз». Мультидисциплінарність проблеми болю, лихоманки та запалення визначила фахове різноманіття учасників заходу: лікарі загальної практики і сімейної медицини, неврологи, отоларингологи, хірурги, травматологи. На зустрічі розглянуто історію розробки, особливості механізму дії, клінічні переваги, аспекти безпеки та сучасні позиції локсопрофену в терапії гострих і хронічних станів, які потребують знеболення й протизапальної терапії.

За матеріалами медичного форуму Ukraine Neuro Global – 2026

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) традиційно посідають центральне місце в терапії больових і запальних станів. Утім, у пацієнтів старшого віку застосування цих засобів потребує зваженого підходу. Вікові зміни фармакокінетики та фармакодинаміки, зниження ниркового кліренсу, зміни печінкового метаболізму, супутні серцево-судинні, метаболічні й ниркові захворювання, а також часта поліпрагмазія можуть підвищувати ризик небажаних явищ. Найбільшу клінічну увагу традиційно привертають гастроінтестинальні, печінкові, ниркові та серцево-судинні аспекти безпеки НПЗП.

Консенсусний звіт міждисциплінарної міжнародної робочої групи експертів

За даними досліджень, майже половина дорослих пацієнтів, яким виконувалося хірургічне втручання, відчувають помірний або виражений післяопераційний біль [1]. Систематичний огляд 27 досліджень (n=22 108), проведений Park et al. (2023), показав, що на першу добу після виписки третина пацієнтів відчувають біль від помірного до сильного, а через один-два тижні цей показник сягає більше половини прооперованих (58%) [2].

Рекомендації Товариства прискореного відновлення після хірургічних втручань (ERAS) та Міжнародної асоціації хірургії травми та інтенсивної терапії (IATSIC) Частина 2

Остеоартрит часто вражає кисті, колінні та кульшові суглоби, спричиняючи значний біль і зниження якості життя, особливо в пацієнтів старших вікових груп. У реальних клінічних моделях місцеві та пероральні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) демонструють еквівалентний ефект щодо зниження болю в коліні протягом року лікування, із меншою кількістю побічних ефектів завдяки нижчій системній абсорбції при місцевому застосуванні порівняно з пероральними формами. Крім того, використання місцевих НПЗП при запальних захворюваннях суглобів демонструє до 40% зниження потреби в супутніх пероральних засобах. З огляду на це актуальним є узагальнення сучасних рекомендацій і клінічних доказів щодо ролі топічних неопіоїдних анальгетиків у веденні пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба та суглобів кисті.