Статті

За матеріалами майстер-класу «Здоров’я жінки від А до Я. Майбутнє планування: акушерсько-гінекологічна допомога та збереження репродуктивного здоров’я. Репродуктивне здоров’я – метаболізм та яєчники»

Фібриляція передсердь (ФП) розвивається приблизно в 59 млн людей у світі й суттєво підвищує ризик ішемічного інсульту, серцевої недостатності та смерті. За останні два десятиліття поширеність ФП зросла та, як очікується, продовжуватиме збільшуватися внаслідок старіння населення і вдосконалення діагностичних можливостей. На підставі доказових даних прямі оральні антикоагулянти (ПОАК) рекомендовані для профілактики тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із ФП. Однак рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), в яких безпосередньо порівнювали б едоксабан з апіксабаном, не проводили. A. Valladares et al. ретроспективно порівняли клінічні результати щодо ефективності й безпеки застосування едоксабану та апіксабану в осіб із ФП як у загальній когорті, так і в різних вікових групах. Отримані дані доступні у публікації «Edoxaban versus Apixaban Outcomes Differences in 8,444 Patients with Atrial Fibrillation from Italy: A Real-World Use Comparison» на онлайн-платформі Thieme Connect (2026; 10: a28229746; doi: 10.1055/a‑2822‑9746).

Атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АССЗ) є провідною причиною смерті у світі. Ацетилсаліцилова кислота (АСК) залишається основою антитромбоцитарної терапії та одним із найкраще вивчених засобів профілактики атеротромботичних подій. Водночас сучасні рекомендації щодо її застосування суттєво еволюціонували: сьогодні вибір антитромбоцитарної стратегії ґрунтується на індивідуальному балансі між ризиком ішемічних подій і кровотечі. У науковій заяві Американської колегії кардіологів (ACC, 2026) узагальнено сучасну доказову базу стосовно ролі АСК та інших антитромбоцитарних препаратів у первинній і вторинній профілактиці АССЗ, а також представлено актуальні рекомендації щодо оптимального вибору й тривалості антитромботичного лікування. Пропонуємо до вашої уваги ключові положення цього звіту із фокусом на антитромбоцитарній терапії АСК (https://doi.org/10.1016/j.jacc.2026.05.037).

Гіперурикемію (ГУ) тривалий час розглядали переважно крізь призму подагри, однак останніми роками вона дедалі частіше привертає увагу як важливий чинник серцево-судинного та ниркового ризику [1]. Підвищення рівня сечової кислоти (СК) в сироватці крові стає все поширенішим у світі та часто поєднується з артеріальною гіпертензією (АГ), хронічною хворобою нирок (ХХН), цукровим діабетом (ЦД) 2 типу, ожирінням та іншими компонентами метаболічного синдрому [1-3]. Нещодавно міжнародний колектив авторів опублікував оновлений експертний консенсус, присвячений діагностиці й лікуванню пацієнтів із ГУ та високим серцево-судинним ризиком. На відміну від традиційного підходу, зосередженого переважно на профілактиці та лікуванні нападів подагри, у цьому документі ГУ запропоновано розглядати ширше – як потенційно модифікований чинник ризику серцево-судинних і ниркових ускладнень.

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються однією із провідних причин глобального тягаря хвороб та чинять значне навантаження на системи охорони здоров’я у світі [126]. ССЗ є основною причиною захворюваності й смертності, що зумовлює необхідність впровад­жен­ня інноваційних підходів для точного оцінювання ризику та прогнозу [5]. Протягом останніх двох століть у медицині було здійснено багато відкриттів, що стали можливими завдяки технологічному прогресу та новим науковим концепціям. Одним із таких досягнень стало переосмислення ролі серця – ​не лише як механічної помпи, але й як ендокринного органа [123].

У 2026 р. Американська колегія кардіологів / Американська асоціація серця (ACC/AHA) у співпраці з провідними міжнародними товариствами розробили настанову, присвячену веденню пацієнтів із дисліпідемією, зокрема гіперхолестеринемією, гіпертригліцеридемією та з підвищеним рівнем ліпопротеїну(a). Документ містить оновлені рекомендації щодо первинної та вторинної профілактики, пропонує новий підхід до визначення ризику, а також підкреслює необхідність запровад­жен­ня більш ранньої та інтенсивної ліпідознижувальної терапії (ЛЗТ). Порівняно із попередньою настановою 2018 р., в якій основну увагу було зосереджено на контролі холестерину (ХС) у крові, версія 2026 р. відображає ширше розуміння ролі атерогенних ліпопротеїнів у розвитку атеросклеротичних серцево-судинних захворювань (АССЗ). B.S. Wiggins et al. підготували стислий огляд настанови із висвітленням ключових концепцій, викладений у статті «2026 Dyslipidemia Guideline-at-a-Glance» (JACC, 2026; Vol. 87, № 19: 2617‑2623).

Венозна тромбоемболія (ВТЕ) – поширена патологія, яка піддається лікуванню, проте посідає 3-тє місце серед причин гострих серцево-судинних подій і серцево-судинної смертності у світі [1, 2]. Частота ВТЕ в загальній популяції становить 1-2 випадки на 1000 осіб [3, 4] і зростає з віком [5, 6]. Після розвитку ВТЕ антикоагулянтна терапія необхідна щонайменше протягом 3 міс для профілактики рецидивів тромботичних подій [1, 7].

Метформін залишається одним із базових препаратів у лікуванні цукрового діабету (ЦД) 2 типу. Його клінічна цінність традиційно пов’язується насамперед з антигіперглікемічною дією: зниженням печінкової продукції глюкози, покращенням чутливості до інсуліну та сприятливим впливом на метаболічний контроль. Завдяки ефективності, добрій переносимості, тривалому досвіду застосування й доступності метформін широко використовується в монотерапії і в комбінації з іншими цукрознижувальними засобами [2, 3].

Серцево-судинні захворювання (ССЗ), до яких належать ішемічна хвороба серця, серцева недостатність (СН), захворювання периферичних артерій та цереброваскулярні хвороби, є основною причиною смерті в світі. З 1993 по 2019 р. світова поширеність ССЗ майже подвоїлася; очікується, що вона продовжить зростати.

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) щороку забирають життя ≈19,7 млн осіб у всьому світі (WHO, 2022). Останніми роками фактори ризику ССЗ у комплексі з метаболічними розладами та хронічною хворобою нирок (ХХН) розглядаються крізь призму кардіоренометаболічного синдрому (КРМС).

На сьогодні можна констатувати, що оцінка серцево-судинного ризику вже вийшла за межі класичних факторів, як-от артеріальний тиск, холестерин ліпопротеїнів низької щільності чи куріння. У сучасній профілактичній кардіології дедалі більшого значення набувають маркери, які дають змогу точніше виділити пацієнтів з підвищеним резидуальним ризиком і, можливо, краще персоналізувати профілактичну терапію. До таких маркерів належать, зокрема, коронарний кальцій і ліпопротеїн(а) – Lp(a), а також окислені фосфоліпіди на apoB-вмісних ліпопротеїнах (OxPL-apoB).

Ацетилсаліцилова кислота (АСК) уже багато десятиліть відіграє важливу роль у кардіоваскулярній медицині. Водночас сучасний етап її клінічного застосування пов’язаний не так з універсальними рішеннями, як з персоналізацією профілактичних підходів – пошуком категорій пацієнтів, у яких потенційна користь АСК може бути особливо вагомою. Одним з маркерів, що нині опинився в центрі уваги, є ліпопротеїн(а), або Lp(a), – переважно генетично зумовлений незалежний фактор ризику атеросклеротичних серцево-судинних (СС) подій. На цьому тлі значний інтерес викликали нові дані MESA – великого когортного дослідження, спланованого для вивчення субклінічного СС-ураження в осіб без клінічно маніфестованої СС-патології [1]. Отримані результати свідчать: у пацієнтів з підвищеним Lp(a) АСК може мати додатковий профілактичний потенціал щодо кальцифікувальної хвороби аортального клапана.