Статті

Сучасні дані свідчать, що зниження когнітивних функцій – пам’яті, уваги, швидкості мислення – часто пов’язане не лише з віковими чи судинними факторами, а й із глибинними метаболічними порушеннями в нейронах. Дефіцит енергії у мітохондріях, порушення цілісності клітинних мембран, дисбаланс нейромедіаторів та оксидативний стрес формують спільний патогенетичний каскад, який зумовлює виснаження нервової тканини й зниження її функціональної стійкості. Саме тому актуальним завданням сучасної неврології є пошук стратегій метаболічної підтримки, здатних одночасно оптимізувати енергетичний обмін і захистити нейрони від деструктивних впливів.

У червні в Трускавці відбулася V Науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні досягнення дитячої неврології та реабілітології» – фаховий захід, організований ДУ «Всеукраїнський центр материнства та дитинства НАМН України» (м. Київ), Асоціацією педіатрів України, Асоціацією дитячих неврологів України, Міжнародною реабілітаційною клінікою Козявкіна (м. Трускавець) та присвячений актуальним питанням дитячої неврології, нейророзвитку, психічного здоров’я дітей, ранньої діагностики, лікування, реабілітації та довготривалого супроводу пацієнтів дитячого віку. Тематика конференції охоплювала клінічні, реабілітаційні та міждисциплінарні аспекти допомоги дітям. У межах конференції прозвучала доповідь «Клінічна оцінка ефективності нейропротекторної терапії в дітей з епілептичними та розвитковими енцефалопатіями», яку представив Олександр Олександрович Мірошников, доктор медичних наук, старший дослідник, учений секретар ДУ «Всеукраїнський центр материнства та дитинства НАМН України». Центральний практичний акцент було зроблено на можливостях нейрометаболічної підтримки, зокрема застосуванні засобу Когнітіум®, у дітей із розладами аутистичного спектра (РАС) та когнітивно-мовленнєвими порушеннями.

Чи можливо зберегти психічне здоров’я за умов постійного впливу стресових факторів? Це радше риторичне питання сьогодні має цілком практичне значення. Йдеться вже не просто про стрес як адаптивну реакцію, а про хронічний дистрес – ​стан, що відображає надмірні вимоги до ресурсів мозку, які перевищують його адаптаційні можливості. Зокрема, на особливу увагу заслуговують когнітивні й метакогнітивні процеси, їхня уразливість до стресу та потенціал до відновлення. Розглянемо особливості впливу стресу на когнітивне функціонування у сучасних реаліях, механізми формування когнітивного дефіциту та підходи до його корекції.

Останніми роками інтерес до вивчення та лікування ранніх стадій нейрокогнітивних розладів суттєво зріс, що сприяло вдосконаленню профілактичних стратегій, спрямованих на зменшення ймовірності розвитку деменції та уповільнення її прогресування. Легкі когнітивні порушення (ЛКП) – ​синдром, що характеризується об’єктивним погіршенням когнітивних функцій без суттєвого впливу на повсякденну активність і ​нині розглядається як стан підвищеного ризику подальшого когнітивного та функціонального зниження. Попри зростання поширеності ЛКП у світі, доказова база щодо оптимальних стратегій ведення таких пацієнтів залишається обмеженою. З метою уточнення сучасних підходів до діагностики й лікування ЛКП у реальній клінічній практиці I. Rainero et al. здійснили дослі­дження з аналізом даних за модифікованим методом експертного оцінювання Delphi, узагальнивши результати в статті «Diagnosis and management of subjects with mild cognitive impairment in clinical practice: an Italian Delphi consensus study» (Neurological Sciences, 2026; 47: 441).

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.11.2025 № 1663

Когнітивні розлади є однією із провідних проблем сучасної медицини. Порушення пам’яті, концентрації уваги, орієнтування, здібностей до навчання в поєднанні з ослабленням розумової працездатності та психічною астенією виявляються в значної кількості пацієнтів із цереброваскулярною, нейродегенеративною, невротичною і психосоматичною патологією, а також є практично облігатним симптомокомплексом при дії хронічного стресу в осіб літньго та старечого віку [10, 20, 25].

Функціональний неврологічний розлад (ФНР) – ​це складний стан, що виникає через порушення взаємодії між мозковими мережами під впливом нейробіологічних і психотравматичних чинників. Після черепно-мозкової травми (ЧМТ) ФНР може імітувати органічні порушення, проявляючись симптомами без структурних уражень мозку. Комплексна терапія, зокрема із застосуванням ГАМК-ергічних препаратів, допомагає знизити рівень тривожності та покращити когнітивне функціонування. Про когнітивно-емоційні наслідки ЧМТ розповів Михайло Михайлович Орос, д.мед.н., професор, завідувач кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету, в межах XVII Нейросимпозіуму (3‑6 вересня 2025 року).

Останніми роками проблема психосоматичної патології, зокрема соматоформної вегетативної дисфункції (СВД), стала однією з найактуальніших не лише в неврологічній або психіатричній практиці, а й у глобальному медичному масштабі. Особливе місце належить хронічному стресу, що лежить в основі багатьох форм захворювань, котрі отримали назву «хвороби цивілізації»; це насамперед психосоматичні, цереброваскулярні патології, а також неврози. Саме в разі наявності вищезазначених форм патології хронічний стрес є не просто супутнім компонентом, а й провідним чинником їхнього виникнення, подальшого патогенезу, розвитку різноманітних ускладнень, отже, і прогнозу.

За матеріалами спеціального проєкту «Головний лікар»

Стандарт медичної допомоги (Наказ МОЗ України від 27.06.2023 р. № 1163)

Важливість забезпечення фізіологічного сну зумовлюється необхідністю збереження та підтримання когнітивних функцій мозку, усунення порушень на клітинному і тканинному рівнях; синаптичної пластичності через процес, відомий як pruning, а також детоксикації вільних радикалів. Отже, порушення сну, раптове пробудження від нічних жахіть, скорочення тривалості повноцінного фізіологічного сну внаслідок інсомнії може спричиняти розвиток низки патофізіологічних процесів. Дисбаланс процесів сну є значущим фактором ризику метаболічного синдрому (МС), цукрового діабету (ЦД) 2 типу зі ступенем впливу, схожим на традиційні чинники. Зокрема, труднощі із засинанням збільшують ризик ЦД 2 типу на 55%, а з порушеннями фаз сну – ​на 74% (Maguire D. G. et al., 2020).