Статті

Остеоартрит (ОА) є найпоширенішим захворюванням суглобів і провідною причиною хронічного болю та функціональних обмежень. Сучасне розуміння патогенезу ОА виходить за межі локальної дегенерації хряща та включає синовіальне запалення, ремоделювання субхондральної кістки й системне низькорівневе запалення, особливо при метаболічному фенотипі захворювання. Обмеження традиційної симптоматичної терапії сприяли зміщенню лікувальної парадигми в бік безпечної довготривалої хворобомодифікувальної терапії (Chen B. et al., 2023).

Розлад адаптації (РА) – один із найпоширеніших, але недооцінених психічних станів. Він посідає проміжне місце між нормальною реакцією на стрес і тяжчими психічними розладами (APA, 2013). Коли здатність до адаптації перевантажується, виникають патологічні емоційні й поведінкові реакції, що спричиняють значні порушення соціального та професійного функціонування. Часто РА маскується під соматичні хвороби й може бути прихованою причиною терапевтичної резистентності.

Приблизно 20% дорослих світу (еквівалентно >1,5 млрд осіб) страждають через хронічний біль [1, 2]. Ця цифра охоплює різні стани, включаючи розлади опорно-рухового апарату, нейропатичний біль та інші хронічні больові синдроми. Основними знеболювальними та водночас найзастосовуванішими засобами в світі [3] є нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Наявність коморбідної патології потребує обережності при призначенні НПЗП, особливо серед пацієнтів старшого віку через наявність високого ризику розвитку серцево-судинних, ниркових ускладнень, захворювань печінки і шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

За матеріалами навчального циклу «Академія сімейного лікаря»

За матеріалами ІХ Національного конгресу ревматологів України з міжнародною участю «Нові можливості в ревматології: від теорії до практики»

Остеоартрит – ​поширене захворювання суглобів, яке найчастіше вражає людей середнього віку та є основною причиною інвалідності у людей похилого віку. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на остеоартрит страждають близько 500 млн людей у світі з постійним зростанням рівня захворюваності. Остеоартрит зазвичай називають артритом «механічного зношення», але це захворювання всього суглоба, що вражає хрящ, оболонку суглоба, зв’язки та кістку. Для різних локалізацій ураження більшість клінічних симптомів мають спільний характер – ​хронічний перебіг із вираженим больовим синдромом, зменшенням рухливості суглобів і погіршенням їхньої функції, що значно знижує якість життя пацієнтів. З огляду на це пошук неоперативних симптоматичних і хворобомодифікуючих методів лікування захворювання не втрачає своєї актуальності.

За матеріалами ІХ Національного конгресу ревматологів України з міжнародною участю «Нові можливості в ревматології: від теорії до практики»

Остеоартрит (ОА) – хронічна прогресувальна гетерогенна хвороба, яка спричиняє поступове погіршення структури і функції суглобового хряща, насамперед в осіб середнього та літнього віку. ОА асоціюється із хронічним болем, ушкодженням хряща, синовіальним запаленням, субхондральним ремоделюванням кістки й утворенням остеофітів, що зумовлює значне зниження рухомості суглобів, м’язову слабкість та зменшення активної участі пацієнта в соціальному житті.

Значні досягнення науково-технічного прогресу та впровадження в практичну охорону здоров’я високоефективних методів лікування значною мірою сприяли підвищенню ефективності надання медичної допомоги населенню [1]. Ця тенденція є найвиразнішою в хірургії. Виразніша динаміка спостерігається в хірургії хребта, що зумовлено взаємодією демографічних і технологічних чинників та способу життя певної групи населення [4]. Розвиток технологій у хірургії хребта останніми десятиліттями сприяв значному зростанню частоти використання імплантатів, зокрема міжтілових конструкцій і транспедикулярних фіксаторів.

Поширеність гіперурикемії зростає у всьому світі. Підвищений рівень сечової кислоти (СК) в крові, навіть якщо він перебуває в діапазоні верхньої межі норми або дещо вищий (5,2-6 мг/дл), пов’язують із розвитком і прогресуванням серцево-судинних захворювань, як-от артеріальна гіпертензія (АГ), серцева недостатність, ішемічна хвороба серця (ІХС) [1, 2]. Ще в 1959 році було вперше описано зв’язок між гіперурикемією та ІХС [3], відтоді чимало досліджень підтвердили цю залежність.

Остеоартрит є однією з провідних причин хронічного болю та зниження якості життя, особливо в людей старшого віку. Своєчасна діагностика дозволяє уповільнити прогресування захворювання та запобігти розвитку тяжких ускладнень. Ефективне лікування, включаючи фармакотерапію, фізіотерапію та хірургічні втручання, покращують рухливість суглобів та зменшують больовий синдром. У даному огляді представлено сучасні дані щодо можливостей медикаментозного лікування остеоартриту з позиції впливу на етіопатогенетичні механізми розвитку захворювання та зменшення дегенеративних змін сполучної тканини