Статті

Cynara scolymus L. – вид багаторічної рослини, що належить до родини айстрових і широко відома як артишок. Цей ендемічний для Середземномор’я вид, імовірно, був окультурений у Південній Італії. Араби завезли його в інші частини Середземномор’я в середньовіччі. Стародавні народи цінували артишок за його поживні та корисні для здоров’я властивості.

Весна в Барселоні має особливий присмак відкриттів. Тут сонце ковзає мозаїками Гауді, шпилі Саграда Фамілія тягнуться вгору, а сміливі ідеї, як і століття тому, знаходять шлях до втілення. Саме в такій атмосфері 26-30 травня в сучасному конгрес-центрі Fira Barcelona Gran Vía відбувся конгрес Європейської асоціації з вивчення печінки (European Association for the Study of the Liver, EASL) 2026.

Пацієнтка, 67 років, скаржиться, що «їжа втратила смак». Кава здається гіркою, м’ясо має «металевий присмак», а улюблені страви більше не приносять задоволення. Вона пов’язує це з віком і не згадує про проблему під час консультації, доки лікар цілеспрямовано не уточнює деталі. І лише при перегляді терапії з’ясовується: протягом останніх місяців до лікування були додані новий антигіпертензивний препарат, статин і метформін.

Останніми роками в гастроентерології відбулося чимало концептуальних змін, однак саме публікація Римських критеріїв V стала подією, на яку клініцисти чекали особливо. Після майже 10-річної паузи від публікації Римських критеріїв IV (2016) експерти Rome Foundation представили оновлений документ – Римські критерії V, у якому переглянуто ключові погляди щодо розладів взаємодії кишечнику та мозку (РВКМ), а також представлено декілька нових нозологій і діагностичних критеріїв. Розглянемо ключові зміни в Римських критеріях V та їхні відмінності від попередньої версії.

Функціональна диспепсія (ФД) залишається однією з найпоширеніших патологій у гастроентерології, що суттєво знижує якість життя пацієнтів і потребує оновлення терапевтичних підходів. Довгоочікуваний перегляд Римських критеріїв V (2026) офіційно змінив парадигму, перейменувавши функціональні захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) на порушення взаємодії «кишечник – мозок» (disorders of gut-brain interaction) та змістивши фокус на порушення цієї осі й роль мікробіому в патогенезі.

Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) є потенційно небезпечним для життя станом. Незалежно від етіології пацієнти з ЕНПЗ потребують перорального прийому препаратів панкреатичних ферментів – подібно до того, як хворі з ендокринною недостатністю підшлункової залози (ПЗ) залежать від інсулінотерапії. Оскільки ЕНПЗ зазвичай має незворотний характер, таким пацієнтам, як правило, необхідна довічна замісна терапія панкреатичними ферментами (ЗТПФ). Принципово важливо своєчасно виявляти й коректно діагностувати ЕНПЗ не лише у пацієнтів із встановленими захворюваннями ПЗ, а й у ширшому клінічному контексті, де цей стан може залишатися нерозпізнаним. Основою цього огляду стали нещодавно опубліковані доказові європейські рекомендації (UEG, EPC, EDS, ESPEN, ESPGHAN, ESDO та ESPCG) з діагностики та лікування ЕНПЗ [1].

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) на сьогодні є найпоширенішим захворюванням печінки в світі; за даними досліджень, на неї страждають 20-30% населення планети. Дослідження показали, що НАЖХП може не тільки прогресувати до цирозу та навіть раку печінки, а й тісно корелює з підвищеним ризиком серйозних позапечінкових захворювань, як-от серцево-судинні захворювання (ССЗ) та метаболічний синдром (МС). Пацієнти з НАЖХП удвічі частіше помирають через ССЗ, ніж від захворювань печінки. Саме тому нещодавно було запропоновано перейменувати НАЖХП на жирову хворобу печінки, асоційовану з метаболічною дисфункцією (MAFLD, МАЖХП). Для діагностики MAFLD більше не потрібно виключати інші етіології ураження печінки, як-от надмірне вживання алкоголю, інфікування вірусом гепатиту й автоімунні захворювання печінки. Для діагностики MAFLD необхідна метаболічна дисфункція [1-4].

Функціональні гастроінтестинальні розлади (ФГІР), які в сучасній термінології розглядають у межах концепції розладів взаємодії «кишечник – головний мозок», належать до найпоширеніших причин хронічного абдомінального болю, дискомфорту, здуття та порушень випорожнення в клінічній практиці [1]. До цього спектра належать, зокрема, синдром подразненого кишечника (СПК), а також функціональні біліарні розлади (ФБР), включно з розладами жовчного міхура та сфінктера Одді. Нові Римські критерії V (публікація повної версії очікується в травні – червні 2026 р.) ще раз підкреслюють актуальність цієї концепції та подальший розвиток клінічних підходів до ведення ФГІР [2, 3]. Саме ці стани формують значну частку повторних звернень пацієнтів, знижують якість життя й потребують терапії, спрямованої на контроль провідних симптомів.

Синдром пекучості рота (СПР), або стоматодинія, глосодинія, оральна дизестезія, ідіопатичний орофаціальний біль, синдром «ошпареного рота», – клінічний парадокс і водночас одна з найскладніших діагностичних пасток. Кожен лікар мав справу з пацієнтом, який скаржився на постійне «палання» в ротовій порожнині, але під час огляду виявлялася ідеально інтактна слизова – без ерозій, нальоту або ознак запалення. Саме ця невідповідність між інтенсивністю суб’єктивних відчуттів і відсутністю об’єктивних змін часто заводить лікаря в глухий кут. Із позицій сучасної медицини СПР розглядають як хронічний нейропатичний орофаціальний больовий розлад, за якого біль є не наслідком локального ушкодження, а самостійною патологією.

Екзокринна панкреатична недостатність (ЕПН) – це загальний термін, що описує наслідки недостатньої концентрації активних панкреатичних ферментів у просвіті дванадцятипалої кишки після прийому їжі. Основна етіологія ЕПН має вирішальний вплив на клінічний маршрут пацієнта, цілі лікування та прогноз. Водночас ЕПН сама собою пов’язана зі зниженням якості життя, довготривалими наслідками для здоров’я і навіть підвищеною смертністю. В цьому огляді узагальнено сучасні підходи до діагностики та лікування пацієнтів з ЕПН на підставі нещодавно оновлених європейських рекомендацій, а також досліджень та систематичних оглядів останніх років [1, 2].

За матеріалами сателітного симпозіуму в межах EASL SLD Summit 2026

Печінка перебуває під постійним метаболічним тиском, зумовленим сучасним способом життя. Надлишкове харчування, низька фізична активність й інші чинники формують хронічне метаболічне навантаження на організм. У цих умовах печінка, ключовий орган метаболічної регуляції, виконує важливу роль у підтриманні метаболічного гомеостазу. Особливої значущості набуває необхідність збереження та підтримання оптимального структурно-функціонального стану гепатоцитів. Якими є метаболічні виклики для печінки та як можна підтримати її функцію за допомогою нутритивної корекції, розглянемо в цій статті в зручному для сприйняття форматі «запитання – відповідь».