Статті

Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) – поширений стан, нерідко нерозпізнаний у рутинній практиці: за даними амбулаторного аудиту, біохімічні критерії ЕНПЗ виявляють у кожного четвертого пацієнта на панкреатологічному прийомі. ЕНПЗ не лише спричиняє симптоми мальдигестії, а й зумовлює хронічний дефіцит енергії та мікронутрієнтів, є чинником розвитку саркопенії та патології кісткової тканини. Лікувальна практика орієнтована переважно на усунення симптомів, тоді як нутритивний статус пацієнта залишається поза увагою.

Значна кількість випадків гострого панкреатиту (ГП) зумовлює детальне вивчення поширеності, етіології, механізмів розвитку (крім алкогольного та гепатобіліарного генезу), з’ясування причин виникнення хронічного панкреатиту (ХП). Поряд із аналізом ефективності хірургічного та консервативного лікуваня оцінюють значення реабілітаційних заходів та ведення пацієнтів у післяопераційному періоді. Актуальним є вивчення розвитку зовнішньосекреторної недостатності (ЗН) і при ГП, і ХП, оскільки кожен рецидив або загострення захворювання посилює процес фіброзу, через що розвивається екзо- й ендокринна недостатність.

Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) є потенційно небезпечним для життя станом. Незалежно від етіології пацієнти з ЕНПЗ потребують перорального прийому препаратів панкреатичних ферментів – подібно до того, як хворі з ендокринною недостатністю підшлункової залози (ПЗ) залежать від інсулінотерапії. Оскільки ЕНПЗ зазвичай має незворотний характер, таким пацієнтам, як правило, необхідна довічна замісна терапія панкреатичними ферментами (ЗТПФ). Принципово важливо своєчасно виявляти й коректно діагностувати ЕНПЗ не лише у пацієнтів із встановленими захворюваннями ПЗ, а й у ширшому клінічному контексті, де цей стан може залишатися нерозпізнаним. Основою цього огляду стали нещодавно опубліковані доказові європейські рекомендації (UEG, EPC, EDS, ESPEN, ESPGHAN, ESDO та ESPCG) з діагностики та лікування ЕНПЗ [1].

Екзокринна панкреатична недостатність (ЕПН) – це загальний термін, що описує наслідки недостатньої концентрації активних панкреатичних ферментів у просвіті дванадцятипалої кишки після прийому їжі. Основна етіологія ЕПН має вирішальний вплив на клінічний маршрут пацієнта, цілі лікування та прогноз. Водночас ЕПН сама собою пов’язана зі зниженням якості життя, довготривалими наслідками для здоров’я і навіть підвищеною смертністю. В цьому огляді узагальнено сучасні підходи до діагностики та лікування пацієнтів з ЕПН на підставі нещодавно оновлених європейських рекомендацій, а також досліджень та систематичних оглядів останніх років [1, 2].

За матеріалами науково-практичної конференції з міжнародною участю «Поліморбідна патологія органів травлення у практиці сімейного лікаря»

Метастатичний рак підшлункової залози (мРПЗ) залишається одним із найскладніших онкологічних захворювань із вкрай несприятливим прогнозом. У квітні 2025 р. Європейське товариство медичної онкології (ESMO) оновило клінічні рекомендації, включивши режим NALIRIFOX до першої лінії терапії з найвищим рівнем доказовості [I, A]. Це рішення базується на результатах рандомізованого дослідження III фази NAPOLI‑3, яке продемонструвало статистично значуще покращення загальної виживаності (ЗВ), де відношення ризиків (ВР) ЗВ (0,83; p = 0,036) та виживаності без прогресування (0,69; p < 0,0001) було порівняне з комбінацією гемцитабіну та наб-паклітакселу. Аналіз якості життя підтвердив, що переваги в ефективності досягаються без погіршення функціонального статусу пацієнтів, а час до погіршення ECOG PS до ≥ 2 був статистично значуще довшим у групі NALIRIFOX (ВР 0,72; p = 0,009). Збереження функціонального статусу надає можливості для послідовної терапії з гемцитабінами у другій лінії. Стандарт МОЗ України від 15.10.2025 включає NALIRIFOX, що узгоджує українську клінічну практику з міжнародними рекомендаціями.

Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) – важлива клінічна проблема, що потребує систематичного мультидисциплінарного підходу до діагностики і лікування. У 2024 р. опубліковано оновлені європейські клінічні рекомендації, розроблені об'єднаною групою експертів за підтримки провідних медичних товариств: Європейської асоціації гастроентерологів (United European Gastroenterology, UEG), Європейського панкреатичного клубу (European Pancreatic Club, EPC), Європейської хірургії травного тракту (European Digestive Surgery, EDS), Європейського товариства з питань клінічного харчування та метаболізму (European Society for Clinical Nutrition and Metabolism, ESPEN), Європейського товариства дитячих гастроентерологів, гепатологів і нутриціологів (European Society for Pediatric Gastroenterology, Hepatology and Nutrition, ESPGHAN), Європейського товариства з питань онкології органів травного тракту (European Society of Digestive Oncology, ESDO) та Європейського товариства з питань гастроентерології первинної медичної допомоги (European Society of Primary Care Gastroenterology, ESPCG).

Підшлункова залоза (ПЗ) є однією з п’яти основних локалізацій раку, у разі яких протягом останніх 20 років зберігається чітка тенденція до підвищення рівня смертності. Рак підшлункової залози (РПЗ) – це захворювання, результати лікування якого залишаються незадовільними, а за рівнем виживаності пацієнтів РПЗ посідає останнє місце серед усіх онкологічних захворювань.

За матеріалами науково-практичної конференції з міжнародною участю «Поліморбідна патологія органів травлення у практиці сімейного лікаря»

Хронічний панкреатит (ХП) є запальним захворюванням, яке характеризується прогресуючим і незворотним ураженням паренхіми підшлункової залози (ПЗ), фіброзом та втратою екзокринної й ендокринної функцій [1]. Добре відомі такі клінічні прояви захворювання, як абдомінальний біль, стеаторея і цукровий діабет, однак ранні стадії ХП залишаються недостатньо вивченими та часто недіагностованими [2].

Воєнні дії кардинально змінили епідеміологічну картину панкреатиту, створивши унікальні патогенетичні механізми розвитку захворювання. Хронічний стрес і бойова травма провокують розвиток реактивного панкреатиту через ішемічно-реперфузійні процеси, що призводить до подвоєння рівня госпіталізацій. В межах науково-практичної конференції за міжнародної участі «ХІІІ наукова сесія Інституту гастроентерології НАМН України.

За матеріалами конгресу «XVI Український гастроентерологічний тиждень: новітні досягнення сучасної гастроентерології та гепатології»