Статті

Захворювання мозку та серця уражають мільйони людей і є провідними причинами смертності в усьому світі. Ішемічна хвороба серця (ІХС) спричиняє ≈16% смертей у світі [1,2], а інсульт і деменція – основні фактори інвалідності, причому ці стани щороку стають чималим фінансовим тягарем для системи охорони здоров’я [3, 4]. Хоча захворювання мозку та серця мають спільні фактори ризику, які часто є супутніми [5, 6], чинні клінічні рекомендації щодо серцево-судинного (СС), неврологічного та психічного здоров’я зазвичай розробляються відповідно до спеціалізації [7-9].

Постінсультна депресія (ПІД) – поширене нейропсихіатричне ускладнення після ішемічного або геморагічного інсульту, що характеризується стійким погіршенням настрою, втратою інтересів, зниженою самооцінкою, порушеннями апетиту та сну. ПІД уражає ≈⅓ людей, які пережили інсульт, значно посилює когнітивні порушення, перешкоджає залученню до програм реабілітації та знижує загальну якість життя після інсульту [1]. За останні кілька років спостерігається прогрес у вивченні факторів ризику, патофізіології та прогностичних моделей для ПІД. У цьому огляді узагальнено нові наукові дані, опубліковані між 2022 і 2025 роками, щодо механізмів, діагностичних підходів та методів терапії, а також запропоновано алгоритм персоніфікованого ведення пацієнтів з урахуванням індивідуальних факторів ризику та клінічних підтипів ПІД.

Поширеність інсульту продовжує зростати у зв’язку зі старінням населення. Ішемічні ураження становлять понад 60% усіх випадків інсульту в світі. Інсульт залишається однією із провідних причин інвалідизації та смерті, а сукупне ушко­дження головного мозку внаслідок первинного інсульту та повторних судинних подій призводить до подальшого зниження когнітивних функцій. Експерти Американської асоціації серця / Американської асоціації з вивчення інсульту (AHA/ASA) у 2026 р. розробили клінічну настанову щодо раннього ведення пацієнтів після гострого ішемічного інсульту (ГІІ), яка замінює оновлену версію рекомендацій 2019 р. та відображає останні досягнення доказової медицини. Цей документ покликаний надати комплексні, сучасні та обґрунтовані рекомендації щодо мене­джменту хворих – ​від догоспітального етапу оцінювання до невідкладного лікування, раннього контролю ускладнень в умовах стаціонару та ініціації заходів вторинної профілактики. Зокрема, увагу акцентовано на розширенні доступу до сучасних реперфузійних методів, оптимізації діагностики, а також вперше системно охоплено педіатричний інсульт. Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових положень рекомендацій.

Робоча група з розробки канадських рекомендацій із найкращої практики при інсульті (CSBPR) 2024 р. представила окремий модуль, присвячений тромбозу венозних синусів головного мозку (ТВСГМ). Рекомендації ґрунтуються на огляді сучасної літератури й консенсусі експертів у галузі неврології, інсультології та тромбозу і охоплюють повний спектр ведення осіб із ТВСГМ – ​від діагностики й гострої медичної допомоги до тривалого спостереження, особливих клінічних ситуацій та пацієнт-орієнтованої підтримки. Пропонуємо до вашої уваги адаптований переклад статті T. S. Field et al. «Canadian Stroke Best Practice Recommendations, 7th Edition: Cerebral Venous Thrombosis», опублікованої в журналі The Canadian Journal of Neurological Sciences (2024; doi: 10.1017/cjn.2024.269).

Актуальність когнітивної реабілітації після інсульту На сьогодні церебральний інсульт залишається од­нією із провідних причин інвалідизації населення, а його частота у світі продовжує зростати [1]. Впрова­дження високотехнологічних методів лікування та профілактики інсульту, нових технологій реперфузії головного мозку за останні десятиліття дозволило значно знизити показники смертності у гострому періоді інсульту. При цьому питання медико-соціальної реабілітації залишаються надзвичайно актуальними [2].

Фібриляція передсердь (ФП) – ​найчастіша серцева аритмія, що асоціюється з високим ризиком ішемічного інсульту, серцевої недостатності, когнітивних порушень і смерті. Її поширеність зростає внаслідок старіння населення та поліпшення виживаності пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. Антикоагулянтна терапія сприяє суттєвому зниженню ймовірності емболічного інсульту при ФП. Упрова­дження прямих оральних антикоагулянтів (ПОАК) стало ключовим етапом у профілактиці інсульту при ФП. Завдяки кращому профілю безпеки та не меншій, а подекуди й вищій ефективності порівняно із варфарином, ПОАК нині є терапією вибору для пацієнтів із неклапанною ФП. В огляді J.R. de Groot «Edoxaban for stroke prevention in patients with atrial fibrillation: Of randomized and real-world evidence» (Journal of Thrombosis and Haemostasis, 2022; 20: 2083-2097) увагу зосере­джено на рандомізованих клінічних дослі­дженнях і великих реєстрах, присвячених едоксабану – ​прямому інгібітору фактора Xa.

У світі щороку реєструють близько 3,4 млн випадків інсульту, зумовленого спонтанним внутрішньомозковим крововиливом (ВМК), з яких майже 2,8 млн закінчуються смертю. Завдяки новим дослі­дженням покращується розуміння лікування і профілактики рецидивів, що сприяє відновленню пацієнтів. Пропонуємо до вашої уваги адаптований переклад оновленої настанови Європейської організації з вивчення інсульту (ESO) та Європейської асоціації нейрохірургів (EANS), опублікованої у травні 2025 р. У документі висвітлено сучасні рекомендації щодо медикаментозного та хірургічного лікування, контролю артеріального тиску (АТ), профілактики ускладнень і відмови від неефективних препаратів, а також окреслено напрями подальших дослі­джень.

У 2025 р. були розроблені Канадські рекомендації щодо найкращої допомоги при інсульті (CSBPR), зосере­джені на реабілітації, відновленні та соціальній інтеграції пацієнтів після перенесеного епізоду. Документ представлений у трьох частинах. В останній відображено сучасні докази, орієнтовані на персоналізований підхід, що спрямований на максимальне повернення хворого до активного суспільного життя. Особливу увагу приділено регулярному медичному спостереженню, оптимізації стратегій вторинної профілактики, оцінюванню та лікуванню порушень настрою, когнітивних функцій, розладів сну й постінсультної втомлюваності. Також розглядаються питання керування транспортним засобом, професійної діяльності, особистих стосунків і сексуальної активності, дозвілля, соціальної залученості пацієнта, паліативної підтримки тощо. Пропонуємо до вашої уваги огляд основних положень цієї частини настанови.

Пацієнти із тяжкою черепно-мозковою травмою (ЧМТ), після інсульту чи зупинки серця нерідко тривалий час залишаються у коматозному або мінімально свідомому стані, що суттєво ускладнює процес відновлення та соціальної інтеграції. Питання медикаментозного втручання в таких випадках сьогодні постає особливо гостро. Амантадин є одним із небагатьох препаратів, ефективність якого підтвер­джено клінічними дослі­дженнями: він здатний прискорювати вихід із коми та вегетативного стану (VS), підвищувати рівень активації, увагу та мобільність, при цьому характеризується низьким ризиком побічних ефектів. Пропонуємо до вашої уваги огляд сучасних ­наукових джерел із даної проблематики, а також аналіз позицій провідних експертів, представлених під час XVII Нейросимпозіуму, що відбувся торік у Львові.

Інсульт є раптовим життєзагрозливим станом із серйозними довготривалими наслідками та однією із провідних причин інвалідизації дорослого населення. Понад половини осіб після інсульту мають фізичні порушення, що потребують реабілітації, а приблизно у 40% зберігаються стійкі когнітивні розлади, зокрема порушення мислення й пам’яті. У 2025 р. були розроблені Канадські рекомендації щодо найкращої допомоги при інсульті (CSBPR), присвячені реабілітації, відновленню та соціальній інтеграції пацієнта. Документ складається із трьох частин і покликаний допомагати повертати тих, хто переніс інсульт, до повсякденних і соціальних ролей, незалежності й активної участі в житті спільноти. Після завершення гострої фази інсульту своєчасний доступ до реабілітаційної допомоги є критично важливим для оптимізації результатів, а ефективна реабілітація передбачає відновлення навичок, необхідних для повноцінного життя, з обов’язковим залученням пацієнта та його родини до планування і визначення цілей. Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових положень перших двох частин настанови, що охоплюють підготовку до реабілітації та безперервний скринінг, ведення пацієнтів із різними післяінсультними ускладненнями, освітню і підтримувальну допомогу, терапевтичні стратегії.

Інсульт нині є другою провідною причиною смерті у світі та характеризується високим рівнем захворюваності. Близько половини пацієнтів, які перенесли інсульт, залишаються непрацездатними, що зумовлює колосальний тягар для системи громадського здоров’я. У цьому контексті особливого значення набуває вторинна профілактика, спрямована на запобігання повторним цереброваскулярним подіям. Одним із ключових напрямів є ефективний контроль артеріальної гіпертензії (АГ), яка залишається провідним модифікованим фактором ризику інсульту.

Серцево-судинні хвороби та їхні ускладнення (інфаркт міокарда (ІМ), гострий коронарний синдром (ГКС), ішемічна хвороба серця (ІХС), артеріальна гіпертензія, міокардити й кардіоміопатії, гостра та хронічна серцева недостатність (ХСН), тромбоемболії, мозковий інсульт) залишаються провідними причинами смерті й захворюваності в усьому світі без явної тенденції до зниження, незважаючи на впровадження новітніх технологій і створення нових препаратів [24, 27]. Слід зазначити, що травми воєнного часу, число яких геометрично зростає в Україні, також супроводжуються значним поширенням серцево-судинної патології [7]. Усе це вимагає перебудови та зміни стратегії кардіопрофілактики [8, 29], котру сучасні рекомендації з ведення пацієнтів з гострим і хронічним коронарними синдромами відносять до I рівня доказовості [11], і кардіореабілітації (КР), яка фактично включає вторинну та третинну кардіопрофілактику.