Статті

Запальні захворювання придаткових пазух носа посідають провідні позиції серед причин звернень до лікарів первинної ланки, створюючи значне навантаження на систему охорони здоров’я. З огляду на переважно вірусну природу гострого риносинуситу (РС) у сучасних міжнародних настановах акцентують увагу на стратегії «пильного очікування» та необхідності застосування безпечних патогенетичних схем замість рутинного призначення антибіотиків. У цьому контексті особливого значення набувають інноваційні комплексні препарати, що поєднують багатовекторну дію та високий профіль безпеки. Їхнє застосування відкриває нові можливості для індивідуалізації терапії, контролю симптомів і підвищення прихильності пацієнтів до лікування.

Алергічний риніт (АР), що характеризується запаленням слизової оболонки носа внаслідок дії інгаляційних алергенів, розподіляють на сезонний (САР) і цілорічний (ЦАР). Сучасне лікування АР передбачає нефармакологічні та фармакологічні заходи. До останніх належать інтраназальні антигістамінні препарати (інАГП), як-от олопатадин, та інтраназальні кортикостероїди (інКС), як-от мометазону фуроат. Застосування будь-якого із цих препаратів окремо є ефективним і добре переноситься під час лікування САР, проте в нещодавно оновлених настановах надано рекомендації щодо використання спреїв інКС або комбінованих спреїв інАГП/інКС як терапії АР першої лінії.

За матеріалами науково-практичної конференції «Дніпроалергосаміт 2026. Актуальні питання алергології»

Алергічний риніт (АР) залишається однією з найпоширеніших хронічних патологій, що суттєво впливає на якість життя, працездатність і ризик розвитку супутніх захворювань, зокрема бронхіальної астми (БА). Попри наявність сучасних рекомендацій, включно з ARIA, в клінічній практиці зберігаються труднощі ранньої діагностики, стратифікації тяжкості, контролю симптомів і досягнення довготривалого ефекту терапії.

Слизова оболонка носа вкрита багатошаровим епітелієм, що складається з миготливих і келихоподібних клітин. Миготлива клітина на своєму вільному кінці має численні війки (до 200 на 1 клітині). Крім зігрівання, зволоження та очищення вдихуваного повітря ніс виконує також захисну функцію, що полягає у забезпеченні високодиференційованої ефективної та полівалентної опірності до негативних зовнішніх впливів на організм. Основним елементом цієї захисної системи є мукоциліарний апарат (МЦА) (рис. 1) [1-3]. Війки вкриті слизом, який виробляється слизовими та серозними залозами, келихоподібними клітинами. В покриві слизу розрізняють два шари: менш в’язкий, що оточує основу війок (золь), і в’язкіший, до якого проникають кінчики війок (гель).

За матеріалами міжнародного симпозіуму

Захворювання бронхолегеневої системи – від гострих респіраторних інфекцій до хронічних обструктивних станів – часто супроводжуються порушенням мукоциліарного кліренсу (МЦК). У нормі очищення дихальних шляхів (ДШ) забезпечує узгоджена робота війчастого епітелію та слизового шару: перициліарний водянистий шар підтримує рух війок, а більш в’язкий поверхневий шар захоплює частинки та мікроорганізми й транспортує їх назовні. Зменшення гідратації змінює реологічні властивості секрету: слиз стає густішим, знижується ефективність биття війок, а отже, сповільнюється МЦК. Наслідками є утруднене відходження мокротиння, непродуктивний або нападоподібний кашель, підвищення опору ДШ і схильність до затяжного перебігу запального процесу. В’язкий секрет одночасно обмежує вентиляцію та підтримує персистенцію запалення [1, 2]. З патофізіологічного погляду відновлення гідратації слизу та його транспортних властивостей є однією з ключових терапевтичних стратегій. Поліпшення МЦК підсилює фізіологічне очищення ДШ, полегшує кашльовий кліренс і сприяє зменшенню бронхообструктивних проявів. У цьому контексті інгаляційні гіпертонічні розчини розглядають як засіб, здатний швидко впливати на гідратацію поверхні ДШ і покращувати їхню прохідність.

За матеріалами науково-практичної конференції «Комплексний підхід до реабілітації пацієнтів з артритом колінного суглоба»

Алергічний риніт (АР) уражає близько 10-40% населення світу й залишається одним з найпоширеніших станів у практиці алергологів і лікарів загальної практики – сімейної медицини. Міжнародні рекомендації, насамперед ARIA (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma), суттєво впорядкували підходи до діагностики та лікування АР завдяки алгоритмам, заснованим на доказах, що стало беззаперечним науковим кроком уперед [1]. Водночас повсякденна клінічна практика свідчить, що реальні пацієнти нерідко виявляються складнішими за будь-які стандартизовані схеми. Такий пацієнтоорієнтований погляд не є новим: він перегукується з гіппократівською традицією вивчати не лише хворобу, а передусім самого хворого, уважно спостерігати за перебігом його стану й не поспішати з висновками, особливо коли клінічні ознаки суперечливі [2]. У цьому матеріалі автори не ставлять під сумнів цінність клінічних настанов. Мета інша – звернути увагу на ті аспекти, яких неможливо повністю навчитися з алгоритмів: індивідуальну клінічну складність, діагностичну невизначеність, варіабельність відповіді на терапію та міжособистісний, комунікативний вимір медичної допомоги.

Наприкінці 2019 року з’явилися перші повідомлення про нову коронавірусну інфекцію SARS-CoV‑2, яка вже в березні 2020 року була оголошена Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) пандемією. За даними ВООЗ, протягом перших років пандемії було зареєстровано сотні мільйонів випадків COVID‑19 та мільйони летальних наслідків у всьому світі (WHO, 2023). COVID‑19 став безпрецедентним викликом для систем охорони здоров’я через високий рівень госпіталізації, значну потребу в інтенсивній терапії та тривалі наслідки для пацієнтів.

Гострий середній отит (ГСО) залишається однією з найпоширеніших причин призначення антибіотиків у дитячій практиці, хоча саме біль у вусі та гарячка є основними скаргами, що потребують першочергового контролю. Оптимізація знеболення здатна зменшити необґрунтоване використання антибіотиків; проте навіть при застосуванні парацетамолу чи ібупрофену перорально до 10% дітей продовжують відчувати біль через 48 год. Це підкреслює потребу в додаткових терапевтичних опціях, серед яких вушні краплі зі знеболювальним і протизапальним ефектом розглядаються як безпечне та доступне доповнення до стандартної терапії.

Традиційно захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) асоціюється з осінньо-зимовим періодом. Однак після пандемії коронавірусної хвороби (COVID‑19) сформувався новий епідеміологічний феномен, відомий як «тридемія», що характеризується цілорічною циркуляцією кількох клінічно значущих респіраторних патогенів – вірусів грипу, SARS-CoV‑2 та респіраторно-синцитіального вірусу [1, 2]. У клінічній практиці це означає, що лікарі регулярно стикаються з необхідністю ведення пацієнтів з ГРВІ незалежно від сезону, віку чи супутніх факторів ризику.