За оцінками, гострий бактеріальний простатит становить приблизно 10% усіх випадків простатиту. Як правило, гострі бактеріальні інфекції передміхурової залози (ПЗ) є позалікарняними, проте в деяких випадках вони виникають після трансуретральних маніпуляцій (катетеризація уретри, цистоскопія) або трансректальної біопсії простати. Більшість пацієнтів із гострим простатитом (ГП) можна лікувати амбулаторно за допомогою пероральних антибіотиків, але за наявності системних проявів захворювання, утруднення сечовипускання, непереносимості або високого ризику резистентності до антибіотиків хворий потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення антибіотиків широкого спектра дії. Для визначення оптимального підходу до менеджменту цієї категорії хворих було проведено дослідження, яке оцінювало ефективність і безпечність оригінального левофлоксацину в лікуванні гострого серозного простатиту, а також порівнювало ці показники з такими при стандартній антибактеріальній терапії (цефуроксим). Згідно з отриманими результатами, динаміка відновлення клінічного стану хворих на гострий серозний простатит у разі парентерального введення монодози левофлоксацину 500 мг/добу виявилася такою, що відповідає очікуваним добрим клінічним результатам у терміні 7-10 діб. Зазначений метод характеризувався вірогідно кращим профілем безпеки і комплаєнтністю, що вказує на більшу прихильність хворих до внутрішньовенного використання монодози левофлоксацину з подальшим одноразовим прийомом оральної форми препарату.

Рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів (рІСШ) становлять глобальну проблему для системи охорони здоров’я. Виснажливі симптоми заважають звичному способу життя та погіршують самопочуття пацієнтів. Разом із тим часте використання антибіотиків при повторних епізодах ІСШ призводить до розвитку резистентності уропатогенів, що ускладнює процес лікування. Новітні неантибіотичні стратегії терапії та профілактики ІСШ представлені застосуванням добавок із D-маннозою та екстрактом журавлини, що мають доведену ефективність проти найпоширенішого збудника таких інфекцій — Escherichia coli

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) – це збільшення об’єму передміхурової залози (ПЗ) доброякісного генезу, яке відбувається за рахунок розростання її періуретральної залозистої зони, що може спричиняти простатичну обструкцію та симптоми нижніх сечових шляхів (СНСШ). Фітотерапія для лікування симптомів, пов’язаних із ДГПЗ, є поширеною практикою в усьому світі. Екстракт ягід американської пальми пилкоподібної, або карликової пальми, Serenoa repens зарекомендував себе як дієвий засіб для полегшення проявів ДГПЗ та запобігання її прогресуванню. Належний контроль виробництва та відповідність вимогам Європейського агентства лікарських засобів щодо стандартизації рослинних екстрактів грають вирішальну роль щодо очікуваної ефективності та доброї переносимості фітопрепаратів на основі Serenoa repens

За матеріалами конференції

Гострий живіт є доволі поширеним явищем у хірургічній практиці, яке являє собою симптомокомплекс, характерний для невідкладної хірургічної патології. Для діагностики гострого живота лікар керується алгоритмом дій, спрямованих на виявлення специфічних симптомів. Однак у багатьох випадках прояви гострого живота можуть бути неспецифічними й потребують міждисциплінарного підходу. Абдомінальний больовий синдром часто є єдиною скаргою у пацієнтів із спадковим ангіоневротичним набряком (САН), що призводить до встановлення хибних діагнозів та необґрунтованого оперативного втручання. Особливості проявів та сучасні підходи до ведення пацієнтів із САН у рамках майстер- класу «Хірургічне лікування пухлинних уражень гепато-панкреато-біліарної зони та ШКТ. Сучасний менеджмент пухлинних уражень органів черевної порожнини, менеджмент гострого та хронічного болю» представила експерт з алергології та імунології Івано-Франківського ДОЗ ОДА, заступник медичного директора зі стаціонарної допомоги КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», кандидат медичних наук Маріанна Іванівна Деркач у доповіді «Спадковий ангіоневротичний набряк: аналіз абдомінального больового синдрому».

Перебіг інфекційний процесів за сучасних умов потребує виваженої стратегії антибіотикотерапії за участю мультидисциплінарних команд. Високий ступінь поширення резистентної флори, як правило, корелює з тяжчим перебігом інфекційних хірургічних захворювань та ускладнень, особливо при фонових імуносупресивних патологічних станах. Згідно з актуальними стандартами та рекомендаціями, саме емпірична антибіотикотерапія в поєднанні з оперативним лікуванням складає основу менеджменту хірургічної інфекції. Вибір програми протимікробного лікування проводиться з урахуванням домінуючого бактеріального спектра конкретного лікувального закладу, а також активності, доступності та безпечності окремих компонентів антибіотикотерапії.

На захворювання периферичних артерій (ЗПА) страждають приблизно 240 млн людей у всьому світі [1]. ЗПА асоціюється з високим ризиком серйозних серцево-судинних подій (MACE) і серйозних ішемічних подій на нижніх кінцівках (MALE), що визначає його як «орфанну епідемію». Однак незважаючи на це ЗПА досі залишається недооціненою патологією з недостатнім рівнем діагностування та лікування

Синтетичний антибактеріальний засіб лінезолід характеризується доброю проникністю у цілий ряд тканин і діє проти грампозитивних бактерій, стійких до антибіотиків. Для досягнення ефективної дії рівень препарату в сироватці крові має залишатися вищим за мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) протягом усього інтервалу між уведеннями. Метою проведеного дослідження була оцінка безпеки та ефективності безперервної інфузії лінезоліду порівняно з традиційною схемою лікування у пацієнтів із септичним шоком. Результати показали вищий рівень клінічного одужання та коротший період перебування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) і стаціонарі пацієнтів у групі безперервних інфузій (p<0,001), а також меншу частоту розвитку тромбоцитопенії у хворих із нирковою недостатністю. Безперервні інфузії виявилися ефективнішими в тяжкохворих пацієнтів із септичним шоком, особливо за наявності ниркової недостатності.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) не без підстав вважається «захворюванням ХХІ століття»: враховуючи високу поширеність, наявність тяжких, часом резистентних до лікування форм, розвиток ускладнень, таких як стриктури, виразки стравоходу, кровотеча та аденокарцинома, ГЕРХ потребує ретельної та своєчасної діагностики із застосуванням раціональної терапії. ​​Пацієнтам із симптоматичною та підтвердженою ГЕРХ із переважаючими симптомами печії Американське товариство шлунково-кишкової ендоскопії (ASGE) рекомендує фармакологічне лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП) у найнижчій можливій дозі протягом найкоротшого можливого періоду часу з одночасним обговоренням довгострокових варіантів терапії. Пантопразол зарекомендував себе як ефективний і безпечний ІПП із мінімальним впливом на цитохром P450 та найменшим ризиком взаємодії з лікарськими засобами, що особливо важливо в осіб літнього віку та пацієнтів із коморбідністю.

Метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень

У структурі бойової травми вогнепальні ураження живота, які супроводжуються ушкодженням ободової кишки, мають високий ризик розвитку ускладнень та потребують ретельної хірургічної підготовки медичних бригад на полі бою. Результати лікування поранень живота безпосередньо залежать від організації медичної евакуації та термінів початку хірургічної допомоги. У рамках науково-практичного майстер класу «Вогнепальні поранення живота, таза, прямої кишки та періанальної зони, їх ускладнення і наслідки. Сторонні тіла прямої кишки. Больовий синдром при аноректальній патології», який відбувся в онлайн-режимі наприкінці 2024 року, головний хірург Збройних сил України командування Медичних сил ЗСУ, полковник медичної служби, кандидат медичних наук Костянтин Віталійович Гуменюк представив доповідь «Вогнепальні ушкодження ободової кишки: від поля бою до високоспеціалізованої хірургічної допомоги».

Рак голови та шиї (РГШ) є загальним терміном для опису різних видів онкопатології в даній анатомічній ділянці. Найбільш поширеним типом пухлин голови та шиї є плоскоклітинний рак. Особливості анатомії створюють необхідність залучення мультидисциплінарної команди до менеджменту цих пухлин. Метою лікування РГШ є повне видалення пухлини, зменшення проявів захворювання або ризику його повторної появи. Ключовим методом терапії РГШ є оперативне втручання, яке має певні ризики не тільки через близькість розташування судинно-нервових пучків, а й через високе бактеріальне навантаження мікробіомом ротової порожнини. Зниження інфекційного забруднення операційного поля безпосередньо визначає успіх оперативного лікування. У даному огляді представлені результати клінічного дослідження щодо оцінки ефективності застосування повідон-йоду у щелепно-лицевій хірургії.