Статті

Ініціатива «Алергійний риніт та його вплив на астму» (ARIA) вперше опублікувала свої настанови у 2001 р., із подальшими оновленнями у 2008, 2010, 2016 та 2020 рр. Нова редакція настанов ARIA (ARIA-EAACI 2024-2025) була схвалена Європейською академією алергології та клінічної імунології (EAACI). Вона спрямована на врахування нових доказових даних та мінливих клінічних потреб.

Сезонний алергічний риніт (САР) є одним із найпоширеніших IgE-опосередкованих алергічних захворювань, клінічні прояви якого зумовлені впливом причинно-значущих сезонних аероалергенів, передусім – ​пилку рослин. Для САР характерна важлива особливість – ​його загострення передбачувані і пов’язані із сезоном пилкування певних рослин. У реальній клінічній практиці більшість пацієнтів звертаються по медичну допомогу або самостійно починають застосування, зокрема, антигістамінних препаратів уже після появи виражених симптомів, зазвичай у період максимального пилкового навантаження. Сучасні уявлення про механізми розвитку алергічного запалення та рекомендації міжнародних експертних настанов свідчать, що своєчасний, а іноді й передсезонний початок фармакотерапії може бути раціональною стратегією щодо поліпшення контролю захворювання і зменшення вираженості і тяжкості сезонних симптомів.

Трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (ТГСК) залишається одним із ключових методів лікування пацієнтів із гострою і хронічною лейкемією, лімфомою, апластичною анемією, а також її проводять для підтримки стану пацієнтів, які проходять курс високодозової хімієтерапії під час лікування деяких видів солідних пухлин, гематологічних та аутоімунних захворювань. Для частини пацієнтів ТГСК є єдиною можливістю досягнення стійкої ремісії або повного одужання. Цей стандарт формує єдину систему організації ТГСК відповідно до сучасних міжнародних підходів і визначає стандартизовані вимоги до всіх етапів лікування – від первинного відбору пацієнта до довготривалого посттрансплантаційного спостереження.

У травні 2026 р., у рамках міжнародного проєкту «Життя без алергії. International», Асоціація алергологів України провела ​Міжнародний міждисциплінарний конгрес «Респіраторні та нереспіраторні алергійні захворювання: складнощі діагностики та лікування». Про комплексний підхід, що поєднує елімінаційні заходи, раціональну фармакотерапію, топічне лікування та АСІТ за показаннями, що, своєю чергою, дає можливість максимально ефективно контролювати перебіг захворювання й поліпшувати якість життя пацієнтів.

Нові дослідження пролили світло на важливу роль метаболічних шляхів, мікробіому, епітеліальних транспортерів та адекватного виведення для регуляції обміну оксалату. Окрім добре відомих утручань (модифікація дієти) потенціал для терапії пов’язаних із порушенням обміну оксалату захворювань мають нові методи лікування, як-от малі інтерферуючі РНК-інгібітори генів, рекомбінантні ферменти та штами бактерій, що розщеплюють оксалат.

Значення проблеми дефіциту В12 часто недооцінюють, попри її широку поширеність і численні клінічні наслідки. Йдеться про підходи до діагностики В12-дефіцитних станів, групи ризику, особливості клінічних проявів, а також можливості профілактики та корекції дефіциту в різних категорій пацієнтів.

Метою аналітичної роботи було вивчення потенційної користі левотироксину в пацієнток із субклінічним гіпотиреозом під час вагітності з урахуванням різних підгруп, що становлять клінічний інтерес.

На початку цього року відбулася науково-практична конференція UroGyn SYNERGY 2026, присвячена реконструктивним рішенням в урології та гінекології. Її організатором стала платформа HealthHUB. У межах сесії «Клінічні дилеми урогінекології: анатомія спільних рішень» Дмитро Сергійович Бухтєєв, реконструктивно-пластичний хірург, онколог, мамолог, керівник онкологічного напряму URM на базі VERUM expert clinic, розглянув сучасні стратегії лікування лімфедеми.

Рак передміхурової залози (РПЗ) – одне із найпоширеніших онкологічних захворювань у чоловіків старшого віку. Метастатичні форми РПЗ потребують комплексного підходу до лікування з використанням андрогендеприваційної терапії (АДТ), інгібіторів синтезу андрогенів та хімієтерапії (ХТ). Абіратерон як інгібітор синтезу андрогенів посідає ключове місце в сучасних протоколах лікування і гормоночутливого, і кастраційно-резистентного РПЗ (КРРПЗ).

У Києві 5-7 червня 2026 р. відбулася науково-практична конференція RadOnc.UA 2.0 «Сучасні досягнення радіаційної онкології» за підтримки Європейського товариства радіотерапії та онкології (ESTRO). В межах секції реабілітації та супровідної терапії Олена Володимирівна Барабанчик, кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини ННЦ «Інститут біології та медицини» КНУ імені Тараса Шевченка, представила доповідь «Ведення пацієнтів із колітом та проктитом: погляд гастроентеролога», у якій на прикладі клінічного випадку розглянула діагностику і лікування радіаційного проктиту як ускладнення променевої терапії.

В Одесі 17-18 липня 2026 р. відбулася науково-практична конференція за міжнародної участі Breast & Gynecology Cancer. Одна із її секцій була присвячена онкогінекологічним захворюванням – від радіологічної діагностики й патоморфології до хірургії, радіаційної та системної терапії. В межах секції Ольга Володимирівна Кузнєцова, кандидат медичних наук, доцент кафедри променевої діагностики, терапії та онкологіі Одеського національного медичного університету, клінічний онколог, хімієтерапевт, презентувала доповідь «Сучасний погляд на місце бевацизумабу у лікуванні онкогінекологічних захворювань».

Автори рандомізованого багатоцентрового дослідження III фази HD21 порівнювали режим BrECADD (брентуксимаб ведотин, етопозид, циклофосфамід, доксорубіцин, дакарбазин, дексаметазон) зі стандартним eBEACOPP у первинному лікуванні класичної лімфоми Ходжкіна (ЛХ) із поширеними стадіями за індивідуалізованою стратегією, керованою позитронно-емісійною томографією після двох циклів (ПET‑2). Серед 1482 пацієнтів інтенційної популяції застосування BrECADD забезпечило нижчу частоту захворюваності, пов'язаної з лікуванням (treatment-related morbidity – TRMB) – 42% проти 59% та вищу, 4-річну, виживаність без прогресування (ВБП) – 94,3% проти 90,9%; відносний ризик (ВР) прогресування 0,66 – за зіставної загальної виживаності (ЗВ) близько 98%.