Самоврядування в охороні здоров’я: «розділяй та володарюй» не пройде!

Сьогодні Україна має унікальний шанс побудувати нову сучасну демократичну систему самоврядування в охороні здоров’я, яка забезпечуватиме рівний доступ для представників усіх професій галузі до керування нею та участі у вирішенні питань щодо її розвитку.
Аналізуючи міжнародний досвід, варто зазначити, що органи професійного самоврядування, зокрема у сфері охорони здоров’я, у розвинених країнах функціонують доволі давно. У переважній більшості таких держав організації лікарського самоврядування разом з уповноваженими державними органами здійснюють управління усією системою охорони здоров’я як рівноправні партнери. У цих країнах діяльність, функції, завдання та повноваження національної самоврядної лікарської організації врегульовуються на законодавчому рівні.
Вимоги та рекомендації до запровадження лікарського самоврядування містяться і в низці декларацій, прийнятих медичними асамблеями найавторитетнішої лікарської організації – Всесвітньої медичної асоціації (World Medical Association, WMA), що на сьогодні об’єднує лікарів 94 країн.
Всесвітню медичну асоціацію було створено в 1947 р. Ця організація прийняла численні документи, зокрема Міжнародний кодекс медичної етики (1983), Декларацію з прав людини і особистої свободи медичних працівників (1985), Декларацію стосовно незалежності і професійної свободи лікаря (1986), Рекомендації з надання медичної допомоги в сільській місцевості (1983), Дванадцять принципів надання медичної допомоги у будь-якій системі охорони здоров’я (1983), Заяву про політику у сфері охорони здоров’я дітей (1987), Заяву про доступність медичної допомоги (1988) та ін.
Привертають увагу документи, які визначають етичні норми і правила поведінки лікаря: Заява про свободу контактів між лікарями (1984), Декларація про незалежність і професійну роботу лікаря (1986), Заява про підготовку медичних кадрів (1986), Заява про недбале ставлення лікарів до своїх обов’язків (1992), Заява з питань медичної етики в період катастроф (1994), Мадридська декларація про професійну автономію і самоуправління лікарів (1987), Заява про професійну відповідальність за якість медичного обслуговування (1996), Міжнародна клятва лікарів (Женевська декларація,1948) та ін.
У європейських державах медичні асоціації як органи професійного самоврядування функціонують ще з ХІХ ст.

Як слід розуміти професійне самоврядування
Питання організації та функціонування професійного самоврядування для українського суспільства є новим. Запроваджуючи в Україні інститут професійного самоврядування в системі охорони здоров’я, передусім доцільно враховувати позитивний міжнародний досвід.
Розвиненість інституту професійного самоврядування у європейських країнах завдячує, зокрема, послідовному дотриманню та втіленню цими державами принципу субсидіарності в управлінні економікою і соціальною сферою, зокрема охороною здоров’я.
У країнах Європи, де, по-перше, влада усвідомлює потребу зменшення централізації державного
управління в багатьох сферах економічного життя суспільства, а по-друге, сприймає прагнення професійних спільнот до самоорганізації і самоврядування, створюються юридичні особи публічного права. Такі структури наділяються правом здійснювати частину державних функцій.
Таким чином, особи публічного права, що створюються з волі держави, згідно з прямою вказівкою в законі про їх утворення та передачу їм владних повноважень щодо управління фаховою діяльністю членів окремої професії є організаціями професійного самоврядування (ОПС).
Професійне самоврядування – це система управлінських взаємовідносин між усіма представниками певної професії, покликана консолідувати їхні зусилля щодо співпраці з органами державної влади, суспільством та між собою, якій законом надаються певні управлінські повноваження для успішного функціонування цієї професійної групи на користь усього суспільства.
Самоврядування реалізується власною, визначеною законом представницькою організацією, створеною на засадах децентралізації, яка перебуває під наглядом органів державної влади. Професійні самоврядні організації не входять до системи органів державної влади та місцевого самоврядування, проте включені до складу адміністративного апарату.
Отже, реалізація права на професійне самоврядування відбувається через спеціальні органи самоврядування, яким держава делегує частину своїх владних повноважень. Такі органи можуть мати різні назви (рада, палата, колегія, орден і т. ін.), але спільним для них є право офіційного представництва інтересів професії у відносинах з іншими суб’єктами та здійснення владних повноважень у відповідному професійному секторі.
Особливістю професійних самоврядних організацій є етичний елемент, який відіграє велику роль у їхньому функціонуванні. Окрім того, що більшість з них має свій кодекс професійної етики, який є загально-обов’язковим і затверджується органом професійного самоврядування, зазначені правила в деяких ситуаціях виконуються жорсткіше, ніж норми актів законодавства, внаслідок того, що здебільшого мають характер звичаїв, випробуваних багаторічним досвідом. Відповідно, професійна спільнота більше уваги приділяє реагуванню саме на порушення етичних приписів, що майже не має значення для публічної влади, яка здебільшого слідкує за дотриманням нормативних актів. Таким чином, якщо держава готова передати частину своїх функцій професійній спільноті, важливо, щоб остання була до цього готова і підтримувала відповідні цивілізаційні цінності.
Як учасник процесу європейської інтеграції, Україна має чудовий шанс пройти непростий шлях впровадження самоврядування в системі охорони здоров’я з урахуванням багаторічного міжнародного досвіду.
Цього можна досягти лише за умови, що професійна спільнота об’єднуватиме всіх медичних працівників, а не лише частину, і при цьому розумітиме, що таке самоврядування, для чого воно потрібне, які дає переваги та які виклики постають на етапах його впровадження.

Спочатку має бути Закон
Наразі ситуація далека від бажаних стандартів. Так, зареєстрований у Верховній Раді України законопроект «Про фармацевтичне самоврядування» має на меті сформувати монопольне становище для конкретної організації, що є неприпустимим. Законопроект звужує перелік професійних самоврядних організацій до однієї позиції – фармацевтичної палати, що фактично є обмеженням свободи об’єднання громадян в організації, тобто суперечить Конституції України.
Законодавство України не забороняє самоорганізацію громадян та їх ВІЛЬНЕ об’єднання у громадські, в тому числі професійні, організації. Водночас жодний закон не може примусити громадян до вступу в громадські організації, серед іншого й професійні.
При усвідомленні невідповідності положенням Конституції дій щодо примусового членства автори законопроекту застосували норму наявності лише однієї організації – фармацевтичної палати – з передачею їй частини повноважень державних органів.
За принципом «розділяй та володарюй» формується й модель запровадження лікарського самоврядування. Спочатку конкретна організація – і під неї законопроект з виключними правами саме цій структурі.
Самоврядну організацію медичної спільноти має створювати законодавець, а не приватні особи, і це означає, що спочатку необхідно прийняти закон, а далі, вже в межах закону, створювати орган
професійного самоврядування. Наразі ж усе відбувається навпаки.
В Україні понад 140 спеціалізацій лікарів, медсестер і провізорів. Якщо дотримуватися європейських норм професійної етики, то для всіх професій має бути рівний доступ до законотворчості. Чи означає це, що треба буде прийняти понад 140 законопроектів? Однозначно ні!
Закон щодо запровадження системи медичного самоврядування в Україні має визначити чіткі механізми та засади функціонування медичних самоврядних організацій, їхні завдання, структуру, робочі органи, джерела фінансування та передбачити делегування самоврядній організації урядом або відповідним органом влади у сфері охорони здоров’я частини основних суспільних функцій, у тому числі розробку професійного етичного кодексу та нагляд за його дотриманням.
У більшості країн Центральної та Східної Європи професійні кодекси медичних асоціацій ґрунтуються на клятві Гіппократа та положеннях Женевської декларації Всесвітньої медичної асоціації, і лікарські органи самоврядування вживають дисциплінарних заходів до тих членів, які не виконують вимог кодексу.

Основні напрями діяльності лікарських органів самоврядування
• Організація безперервної медичної освіти
Відповідно до європейського досвіду медичні асоціації готують власні спеціалізовані освітні програми та сертифікують курси в інших організаціях.
• Забезпечення якості медичної допомоги
Варто зазначити, що неодмінними інструментами, які сприяють цій роботі, є, зокрема, безперервне підвищення кваліфікації, інформаційна взаємодія та професійна співпраця. При цьому оцінка та контроль якості надання послуг здійснюються також органом медичного самоврядування.
• Амбулаторна невідкладна допомога
На відміну від вітчизняної медицини у європейських країнах медичними асоціаціями невідкладна допомога організовується таким чином, щоб лікар був доступним навіть у неробочий час.
• Ліцензування лікарів для практичної діяльності, реєстрація та оновлення ліцензій
Ліцензування має проводитися виключно органом медичного самоврядування, який також виконує функцію реєстратора лікарської діяльності. В особливих випадках (грубі помилки в лікуванні, кримінальний злочин, психічні або фізичні розлади, що не дозволяють здійснювати професійну діяльність) самоврядна організація має право відкликати ліцензію лікаря.
• Захист інтересів медичних працівників

Враховуючи основні засади роботи європейських медичних асоціацій, бачимо, що в Україні запровадження на законодавчому рівні системи медичного самоврядування та його представницьких органів для більшості фахівців галузі є можливістю покращити умови праці, а для пацієнтів – оберегом від медичних помилок і неякісних медичних послуг. Але такий результат можливий лише за умови консолідації зусиль і спільної роботи медичної та фармацевтичної професійних громад і органів влади.

Сьогодні консолідація потрібна як ніколи. Вона може стати чудовим шансом нарешті реформувати вітчизняну систему охорони здоров’я, об’єднавши інтереси медичних (лікарів, медичних сестер) та фармацевтичних працівників.