Трансплантація серця: життя до та після

Трансплантація серця (ТС) належить на сьогодні до найскладніших операцій. ТС – ​це той метод,­ який дає змогу рятувати життя й відновити здоров’я людини, коли можливості інших методів вичерпано, зокрема в пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), що не піддається лікуванню. ТС – ​це шанс для пацієнтів, які перебувають на термінальній стадії СН, страждають на аритмії, кардіоміопатії чи вроджені захворювання серця, мають високий ризик смерті й серйозні симптоми, котрі виключають ефективність препаратів і звичайних хірургічних втручань.

Удосконалення методів консервації органів, пригнічення реакції відторгнення за допомогою сучасних препаратів, техніки штучного кровообігу та інтенсивної терапії дає змогу дедалі ширше застосовувати ТС у клінічній практиці. Згідно зі світовими показниками, виживання пацієнтів після ТС за перший рік становить 91%, за 3 роки – ​85,5%, за 10 років – ​55%. Середня тривалість життя після ТС – ​15-17 років (рекорд – ​33,4 року, США).

У галузі трансплантології ТС посідає друге місце після пересадки нирок. Щорічно у світі виконують 3500-4000 ТС, і більша частина з них – ​у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією (рис.). Лідером серед країн за загальною кількістю проведених трансплантацій є США: американські лікарі виконують до 3000 операцій на рік, тоді як у Європі – ​всього 700-750. У країнах пострадянського простору транс­плантологія тільки починає розвиватися: у Респуб­ліці Білорусь із 2009 року виконано близько 290 ТС, у Казахстані з 2012 року – ​39, у Росії за 2016 рік – ​212 операцій.

На сьогодні в Україні склалася катастрофічна ситуація з пацієнтами, котрі потребують ТС. Із 2001 по 2017 рік включно в Україні було виконано всього 5 ТС, хоча щорічно понад 200 пацієнтів потребують цього виду лікування.

У зв’язку з відсутністю нормативної й законодавчої бази в галузі трансплантології офіційний реєстр пацієнтів, яким необхідна ТС, засновано лише 2015 року. Нині у зв’язку з відсутністю відповідного закону (а не через відсутність кваліфікованих фахівців) ми вимушені направляти хворих, що потребують ТС, на лікування за кордон. Єдиним порятунком для наших пацієнтів із діагнозом ХСН є виконання ТС у Білорусі чи в Індії.

Міністерство охорони здоров’я України ­виділяє величезні кошти для проведення цих операцій за кордоном: ТС для наших пацієнтів коштує 95-100 тис. доларів США. Наразі нами офіційно видано 218 направлень для проведення цієї операції за кордоном.

Станом на вересень 2017 року в МОЗ України в офіційному листі очікування щодо ТС перебувають 74 пацієнти.

В умовах відсутності відповідної програми щодо ТС в Україні ми намагаємося рятувати наших пацієнтів із тяжкою ХСН шляхом застосування та поєднання допоміжних методик лікування: медикаментозна терапія, аферентні методи, імплантація ресинхронізаційних штучних водіїв ритму, хірургічна корекція у вигляді пластики опорними кільцями атріовентрикулярних клапанів. Отже, багатьом пацієнтам у нашому інституті пропонують органозберігаючі методи лікування, що дають можливість уникнути ТС або слугують мостом до неї.

Із січня 2015 року в центрі лікування патології міо­карда та трансплантації серця, що був створений на базі нашого інституту, спостерігаються 15 хворих (11 чоловіків та 4 жінки) в післяопераційному періоді (3-4 тиж після ТС). Більшості з них (11 пацієнтів) ТС виконано в Білорусі. Наші спеціалісти корегують лікування й проводять необхідні діагностичні процедури (в тому числі ендоміокардіальну біопсію) згідно з міжнародним протоколом ведення пацієнтів після ТС і надалі спостерігають їх.

Пацієнт, який першим був направлений для проведення ТС за кордоном, живе з новим серцем близько 4 років, останній – ​5 міс. Усі пацієнти, котрі вижили після ТС, повернулися до звичайного життя, пішли навчатися та працювати, створили сім’ї. Хворий, якому вперше в Україні зробили ТС (2001 рік), також живий.

Сподіваємося, що невдовзі в наших кардіохірургів з’явиться можливість виконувати такі операції та рятувати українських пацієнтів на батьківщині.

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 5 (54) листопад 2017 р.