Статті

Метформін залишається одним із базових препаратів у лікуванні цукрового діабету (ЦД) 2 типу. Його клінічна цінність традиційно пов’язується насамперед з антигіперглікемічною дією: зниженням печінкової продукції глюкози, покращенням чутливості до інсуліну та сприятливим впливом на метаболічний контроль. Завдяки ефективності, добрій переносимості, тривалому досвіду застосування й доступності метформін широко використовується в монотерапії і в комбінації з іншими цукрознижувальними засобами [2, 3].

Діабетична ретинопатія (ДР) є поширеним ускладненням цукрового діабету (ЦД) й залишається однією з провідних причин втрати зору, якій можна запобігти, у світі [1]. Оскільки поширеність діабету продовжує зростати – за оцінками, 2021 року із цим захворюванням жили 537 млн людей, а до 2045 року цей показник може перевищити 700 млн, – паралельно збільшується й тягар ДР [2]. Серед людей із ЦД приблизно в кожного третього розвинеться певний ступінь ДР, а приблизно в кожного третього з них – ДР, що загрожує зору, зокрема проліферативна ДР (ПДР) або діабетичний макулярний набряк [3]. Без своєчасного виявлення та втручання ці пізні стадії можуть призводити до серйозних ускладнень, включно з крововиливом у склоподібне тіло, тракційним відшаруванням сітківки та неоваскулярною глаукомою, що зрештою може завершитися незворотним порушенням зору або сліпотою [4].

Хронічний біль у попереку залишається однією з найпоширеніших і водночас найскладніших проблем сучасної медицини. За даними літератури, цей біль хоча б раз у житті виникає у 60-80% дорослих, а в частини пацієнтів триває понад 12 тиж і набуває хронічного характеру [1, 2]. Хронічний біль у попереку є однією з провідних причин інвалідизації, зниження якості життя, втрати працездатності та суттєвого економічного навантаження як для пацієнта, так і для системи охорони здоров’я [3, 4].

Похідні сульфонілсечовини (ПСС) застосовуються в терапії цукрового діабету (ЦД) 2 типу вже понад сім десятиліть. Їхня клінічна історія розпочалася у 1950-х роках, коли перші представники класу зробили можливим пероральний фармакологічний контроль глікемії. Попри появу нових груп цукрознижувальних препаратів, ПСС не втратили практичного значення: сучасні настанови й надалі розглядають їх як високоефективну та економічно доцільну опцію, зокрема в пацієнтів, яким потрібне додаткове зниження рівня глюкози, за неможливості застосування метформіну або як компонент комбінованої терапії.

Метформін – препарат першої лінії для лікування цукрового діабету (ЦД) 2 типу. В більшості джерел інформації щодо метформіну автори визнають, що його механізм дії не повністю вивчений – зауваження, яке можна застосувати майже до будь-якого препарату. Однак багато відомо про те, що визначає ефективність та безпеку використання метформіну на практиці. Метформін протидіє наслідкам інсулінорезистентності та покращує глікемічний контроль без спричинення явної гіпоглікемії, водночас часто покращуючи контроль маси тіла й ліпідний обмін і знижуючи довгостроковий серцево-судинний ризик. Окрім діабету, метформін продемонстрував користь за інших інсулінорезистентних станів, як-от синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) і гіперглікемія під час вагітності. Крім того, його можливе використання оцінюється в лікуванні хронічного запалення, нейродегенеративних захворювань та деяких видів раку. Метою цього огляду є узагальнення сучасного розуміння механізмів дії метформіну на рівні клітин і тканин, які пояснюють його клінічні ефекти.

16 грудня 2025 року в Києві з онлайн-трансляцією в прямому ефірі відбулася науково-освітня конференція «DiabEyes: від складного до простого», організована Всеукраїнським альянсом офтальмологів. Під час заходу до уваги спеціалістів-офтальмологів, ендокринологів, лікарів загальної практики, присутніх у залі, а також тих, котрі долучилися онлайн, було представлено доповіді провідних спікерів, які допомогли розставити всі крапки над «і» в темі сучасних можливостей ведення пацієнтів із діабетичною ретинопатією (ДР). Під час панельної дискусії слухачі мали можливість додати коментарі, поставити свої запитання й отримати відповіді фахівців. Щоб переглянути запис заходу, скористайтеся QR‑кодом:

Цукровий діабет (ЦД) 2 типу – хронічне метаболічне захворювання, в розвитку якого поєднуються генетичні та поведінкові чинники: обтяжений сімейний анамнез, вік, малорухливий спосіб життя, незбалансоване харчування. Унаслідок цього формується резистентність до інсуліну або недостатня його секреція, що призводить до гіперглікемії (Alberti & Zimmet, 1998; Eizirik et al., 2020; Petersmann et al., 2019). На ЦД 2 типу припадає близько 96% усіх випадків діабету, переважно серед дорослого населення, й очікується стрімке зростання захворюваності у зв’язку з поширенням факторів ризику (GBD, 2021). Хвороба небезпечна розвитком мікро- та макросудинних ускладнень: діабетичної нефропатії, синдрому діабетичної стопи, ретинопатії, а також серцево-судинних захворювань (ССЗ) (Ceriello & Prattichizzo, 2021; Zheng et al., 2018). Хронічна хвороба нирок (ХХН) – одне з ключових ускладнень діабету, що визначається зниженням швидкості клубочкової фільтрації до <60 мл/хв/1,73 м² протягом ≥3 міс (Mora-Fernández et al., 2014; Webster et al., 2017). Прогресування до термінальної стадії ХХН значно підвищує ризик ССЗ, хронічної серцевої недостатності та смерті.

12 листопада в онлайн-режимі відбувся майстер-клас «Сучасні можливості профілактики та лікування коморбідних пацієнтів у світлі останніх наукових досягнень», організований ГО «Українська асоціація профілактичної медицини», ДУ «Національний інститут терапії ім. Л. Т. Малої НАМН України» та Військово-медичним клінічним центром Північного регіону. В заході взяли участь терапевти, лікарі загальної практики – сімейної медицини, гастроентерологи, ендокринологи, кардіологи, нефрологи, організатори охорони здоров’я, фізіотерапевти, спеціалісти функціональної й ультразвукової діагностики та інші спеціалісти з різних регіонів України.

Альфа-ліпоєва кислота (АЛК; тіоктова кислота) – ендогенна дисульфідна сполука, яка синтезується в мітохондріях і виконує роль універсального антиоксиданта. Своєю здатністю зменшувати оксидативний стрес і покращувати запальні показники вона привернула особливу увагу дослідників. Лабораторні та клінічні роботи переконливо демонструють: у пацієнтів із діабетичною сенсомоторною полінейропатією АЛК знижує сенсорні симптоми, покращує загальні неврологічні показники і підвищує задоволеність лікуванням. З урахуванням цього в багатьох країнах, зокрема в Німеччині та Південній Кореї, АЛК схвалена і рекомендована для лікування діабетичної нейропатії.

Останніми роками активно обговорюються ренопротекторні ефекти групи сучасних цукрознижувальних препаратів (ЦЗП) – агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1 (АР ГПП‑1), який у фізіологічних умовах виділяється ендокринними L-клітинами слизової оболонки кишечнику у відповідь на надходження поживних речовин. ГПП‑1 є похідним від проглюкагону, який у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) і мозку модифікується та розщеплюється на біологічно активні форми: ГПП‑1 (7-36) амід та ГПП‑1 (7-37). Основною циркулюючою біологічно активною формою є перша, тобто ГПП‑1 (7-36). Саме вона відіграє важливу роль у гомеостазі глюкози, моториці ШКТ, апетиті та відчутті насичення (Ghusn W., Hurtado M.D., 2024).

Діабетична ретинопатія (ДР) – серйозне судинне ускладнення ЦД, яке є основною причиною нових випадків сліпоти серед дорослих віком від 20 до 74 років. Тому своєчасний скринінг і раціональне лікування відіграють ключову роль для затримання прогресування хвороби та збереження зору. Пропонуємо до вашої уваги огляд розділу, присвяченого веденню пацієнтів з ДР, що був опублікований у Diabetes Care [1]. Докладний опис стандартів, заяв і звітів ADA, а також системи оцінювання доказів для клінічних практичних рекомендацій ADA викладений в розділі «Introduction and Methodology: Standards of Care in Diabetes – 2026» [2].

Стрімке зростання поширеності ожиріння та пов’язаних з ним метаболічних розладів змушує наукову спільноту шукати нові шляхи впливу на регуляцію апетиту й енергетичного балансу в організмі [1, 2]. У цьому контексті ключову роль відіграє вісь «кишечник – мозок» – складна система взаємодії, яка дає центральній нервовій системі змогу в режимі реального часу зчитувати нутрієнтні сигнали з просвіту кишки завдяки поєднанню нейрональних і ендокринних механізмів [3, 4].