Статті

Дослідження Diabetes Prevention Program Outcomes Study (DPPOS) продемонструвало, що модифікація способу життя та метформін можуть запобігати або суттєво відтерміновувати розвиток цукрового діабету (ЦД) 2 типу в людей із переддіабетом – дані, що стали основою для застосування метформіну із профілактичною метою. Водночас тривалий прийом метформіну може мати значення не лише для метаболічного здоров’я, а й для когнітивних наслідків. Новий аналіз DPPOS відображає понад два десятиліття спостереження та сучасні методи оцінки когнітивних синдромів. Особливий інтерес становить порівняння когнітивних наслідків в учасників, рандомізованих до групи прийому метформіну, плацебо або інтенсивної модифікації способу життя. Отримані результати розширюють уявлення про потенційні наслідки застосування метформіну за межами контролю глікемії.

Нові дослідження пролили світло на важливу роль метаболічних шляхів, мікробіому, епітеліальних транспортерів та адекватного виведення для регуляції обміну оксалату. Окрім добре відомих утручань (модифікація дієти) потенціал для терапії пов’язаних із порушенням обміну оксалату захворювань мають нові методи лікування, як-от малі інтерферуючі РНК-інгібітори генів, рекомбінантні ферменти та штами бактерій, що розщеплюють оксалат.

Значення проблеми дефіциту В12 часто недооцінюють, попри її широку поширеність і численні клінічні наслідки. Йдеться про підходи до діагностики В12-дефіцитних станів, групи ризику, особливості клінічних проявів, а також можливості профілактики та корекції дефіциту в різних категорій пацієнтів.

Ендокринологічних пацієнтів вважають однією з найуразливіших груп щодо розвитку атеросклеротичних ускладнень. Питання раціонального використання статинів у цієї категорії хворих потребує практичних орієнтирів для лікарів та формування чіткого алгоритму прийняття клінічних рішень, що дає можливість упевненіше використовувати статини в щоденній практиці.

Метформін залишається одним із базових препаратів у лікуванні цукрового діабету (ЦД) 2 типу. Його клінічна цінність традиційно пов’язується насамперед з антигіперглікемічною дією: зниженням печінкової продукції глюкози, покращенням чутливості до інсуліну та сприятливим впливом на метаболічний контроль. Завдяки ефективності, добрій переносимості, тривалому досвіду застосування й доступності метформін широко використовується в монотерапії і в комбінації з іншими цукрознижувальними засобами [2, 3].

Діабетична ретинопатія (ДР) є поширеним ускладненням цукрового діабету (ЦД) й залишається однією з провідних причин втрати зору, якій можна запобігти, у світі [1]. Оскільки поширеність діабету продовжує зростати – за оцінками, 2021 року із цим захворюванням жили 537 млн людей, а до 2045 року цей показник може перевищити 700 млн, – паралельно збільшується й тягар ДР [2]. Серед людей із ЦД приблизно в кожного третього розвинеться певний ступінь ДР, а приблизно в кожного третього з них – ДР, що загрожує зору, зокрема проліферативна ДР (ПДР) або діабетичний макулярний набряк [3]. Без своєчасного виявлення та втручання ці пізні стадії можуть призводити до серйозних ускладнень, включно з крововиливом у склоподібне тіло, тракційним відшаруванням сітківки та неоваскулярною глаукомою, що зрештою може завершитися незворотним порушенням зору або сліпотою [4].

Хронічний біль у попереку залишається однією з найпоширеніших і водночас найскладніших проблем сучасної медицини. За даними літератури, цей біль хоча б раз у житті виникає у 60-80% дорослих, а в частини пацієнтів триває понад 12 тиж і набуває хронічного характеру [1, 2]. Хронічний біль у попереку є однією з провідних причин інвалідизації, зниження якості життя, втрати працездатності та суттєвого економічного навантаження як для пацієнта, так і для системи охорони здоров’я [3, 4].

Похідні сульфонілсечовини (ПСС) застосовуються в терапії цукрового діабету (ЦД) 2 типу вже понад сім десятиліть. Їхня клінічна історія розпочалася у 1950-х роках, коли перші представники класу зробили можливим пероральний фармакологічний контроль глікемії. Попри появу нових груп цукрознижувальних препаратів, ПСС не втратили практичного значення: сучасні настанови й надалі розглядають їх як високоефективну та економічно доцільну опцію, зокрема в пацієнтів, яким потрібне додаткове зниження рівня глюкози, за неможливості застосування метформіну або як компонент комбінованої терапії.

Метформін – препарат першої лінії для лікування цукрового діабету (ЦД) 2 типу. В більшості джерел інформації щодо метформіну автори визнають, що його механізм дії не повністю вивчений – зауваження, яке можна застосувати майже до будь-якого препарату. Однак багато відомо про те, що визначає ефективність та безпеку використання метформіну на практиці. Метформін протидіє наслідкам інсулінорезистентності та покращує глікемічний контроль без спричинення явної гіпоглікемії, водночас часто покращуючи контроль маси тіла й ліпідний обмін і знижуючи довгостроковий серцево-судинний ризик. Окрім діабету, метформін продемонстрував користь за інших інсулінорезистентних станів, як-от синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) і гіперглікемія під час вагітності. Крім того, його можливе використання оцінюється в лікуванні хронічного запалення, нейродегенеративних захворювань та деяких видів раку. Метою цього огляду є узагальнення сучасного розуміння механізмів дії метформіну на рівні клітин і тканин, які пояснюють його клінічні ефекти.

Печінка перебуває під постійним метаболічним тиском, зумовленим сучасним способом життя. Надлишкове харчування, низька фізична активність й інші чинники формують хронічне метаболічне навантаження на організм. У цих умовах печінка, ключовий орган метаболічної регуляції, виконує важливу роль у підтриманні метаболічного гомеостазу. Особливої значущості набуває необхідність збереження та підтримання оптимального структурно-функціонального стану гепатоцитів. Якими є метаболічні виклики для печінки та як можна підтримати її функцію за допомогою нутритивної корекції, розглянемо в цій статті в зручному для сприйняття форматі «запитання – відповідь».

Цукровий діабет (ЦД) 2 типу – хронічне метаболічне захворювання, в розвитку якого поєднуються генетичні та поведінкові чинники: обтяжений сімейний анамнез, вік, малорухливий спосіб життя, незбалансоване харчування. Унаслідок цього формується резистентність до інсуліну або недостатня його секреція, що призводить до гіперглікемії (Alberti & Zimmet, 1998; Eizirik et al., 2020; Petersmann et al., 2019). На ЦД 2 типу припадає близько 96% усіх випадків діабету, переважно серед дорослого населення, й очікується стрімке зростання захворюваності у зв’язку з поширенням факторів ризику (GBD, 2021). Хвороба небезпечна розвитком мікро- та макросудинних ускладнень: діабетичної нефропатії, синдрому діабетичної стопи, ретинопатії, а також серцево-судинних захворювань (ССЗ) (Ceriello & Prattichizzo, 2021; Zheng et al., 2018). Хронічна хвороба нирок (ХХН) – одне з ключових ускладнень діабету, що визначається зниженням швидкості клубочкової фільтрації до <60 мл/хв/1,73 м² протягом ≥3 міс (Mora-Fernández et al., 2014; Webster et al., 2017). Прогресування до термінальної стадії ХХН значно підвищує ризик ССЗ, хронічної серцевої недостатності та смерті.

12 листопада в онлайн-режимі відбувся майстер-клас «Сучасні можливості профілактики та лікування коморбідних пацієнтів у світлі останніх наукових досягнень», організований ГО «Українська асоціація профілактичної медицини», ДУ «Національний інститут терапії ім. Л. Т. Малої НАМН України» та Військово-медичним клінічним центром Північного регіону. В заході взяли участь терапевти, лікарі загальної практики – сімейної медицини, гастроентерологи, ендокринологи, кардіологи, нефрологи, організатори охорони здоров’я, фізіотерапевти, спеціалісти функціональної й ультразвукової діагностики та інші спеціалісти з різних регіонів України.