Стрес, дистрес та тривожний розлад

Стаття у форматі PDF

Стрес, дистрес та тривожний розлад є складними процесами ­функціонування організму та психіки людини. ­Власне, стрес – ​це комплексна біологічна та психо­логічна реакція організму ­людини на зовнішні або внутрішні подразники, які порушують його гомеостаз і потребують певної адаптації або реакції [1]. Однак за надмірної інтенсивності чи тривалості він перетворюється на дистрес – ​негативний стан, що призводить до виснаження організму та розвитку патологічних станів [2]. Тривалість стресу, необхідна для переходу в стан дистресу, може значно варіювати залежно від індивідуальних характеристик людини. Зазвичай дистрес розвивається за тривалого або надмірного стресу, який перевищує здатність орга­нізму до адаптації та відновлення гомео­стазу. Відповідно до даних дослі­джень, дистрес може розвиватися за тривалого впливу стресорів протягом декількох ­тижнів або навіть місяців, проте точний час переходу може варіювати.

Механізми дії стресу передбачають акти­вацію гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової (ГГА) осі та симпатичної нервової системи, що спричиняє вивільнення гормо­нів кортизолу та катехоламінів, які віді­грають ключову роль у мобілізації енерге­тичних ресурсів організму та адаптації до стресових ситуацій [3]. Проте хронічне підви­щення рівнів кортизолу може мати негативні наслідки, як-от імуно­дефіцит, порушення метаболізму та нейро­дегенеративні процеси в мозку [4].

Тривожний розлад є поширеним психічним захворюванням, яке часто виникає на тлі тривалого дистресу. Для нього характерні надмірні та неконтрольовані почуття тривоги та страху, які мають суттєвий вплив на повсякденне життя пацієнта [5]. Механізми розвитку тривожного розладу також передбачають дисфункцію ГГА осі та дисбаланс нейротрансмітерів, зокрема γ-аміномасляної кислота (ГАМК) та серотоніну [6].

Тривожний розлад може виникати внаслідок різноманітних стресорів та дистресу. Можна виокремити основні чинники розвитку тривожного розладу:

Травматичні події, зокрема аварії, насильство або природні катастрофи, внаслідок яких у людини може розвинутись посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), що часто супрово­джується тривожністю. Фізіологічно це пов’язано зі збільшеною активацією амигдалоїдного комплексу та гіпоталамо-гіпо­фізарно-адреналової (ГГА) осі, що призводить до надмірного виділення стресових ­гормонів, як-от кортизол, та збільшення ­відчуття тривоги.

• Радикальні життєві зміни та події, зокрема розлучення, втрата роботи або переїзд, що можуть спровокувати підвищений рівень стресу та сприяти розвитку тривожного розладу. Фізіологічно це може бути пов’язано зі збільшеною активністю нейротрансмітерів (як-от серотонін та нор­адреналін) у регулюючих центрах мозку, що контролюють емоційні реакції.
• Хронічний стрес, зокрема довготривала робоча перевантаженість або ­сімейні конфлікти. Фізіологічно це може призвести до дисбалансу в роботі нейро­ендокринної системи та збільшення вироб­лення гормонів стресу, що своєю чергою чинить вплив на регуляцію емоцій та настрою.

У пацієнтів із ПТСР ­спостерігається гіперактивність амигдали та знижена актив­ність префронтальної кори, що призводить до постійного відчуття загрози та труднощів у контролюванні емоцій [7]. Тривалий стрес також може зумо­вити гене­ралізований тривожний розлад (ГТР), за якого пацієнти відчувають постійну тривогу та напруження без чіткої причини, що часто супрово­джується сома­тич­ними симптомами, як-от м’язова напру­женість і порушення сну [8].

Отже, стрес, дистрес і тривожний розлад тісно пов’язані між собою через спільні біологічні механізми та взаємо­залежність у розвитку патологічних станів. Розуміння цих взаємозв’язків є ключовим чинником для розроблення ефективних стратегій ліку­вання та профілактики цих розладів.

Тривалий стрес та його наслідки

Рекція оргіназму на стрес починається зі сприйняття стресора, тобто будь-­якого подразника чи ситуації, що потребує адаптації або реакції (рис.).

Примітки: ЦНС – ​центральна нервова система; АКТГ – ​адренокортикотропний гормон.
Рис. Покрокова реакція організму на стрес із розвитком дистресу та тривожного розладу за тривалої дії стресових чинників

Внаслідок цього відбувається активація симпатичної нервової системи, що призводить до вивільнення нейромедіаторів (адреналіну та норадреналіну) та подаль­шого вивільнення гіпоталамусом кортикотропного гормону (КТГ), який стимулює передню ділянку гіпофізу до виділення адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом AКТГ ­відбувається вироб­лення наднирниками ­кортизолу, головного гормону стресу, що ­виконує різно­манітні фізіологічні функції, ­зокрема мобілізацію енергії та зниження ­запаль­них відповідей. Наступним кроком є  акти­вація біологічних систем кортизолом та іншими стресовими гормонами.

Кровообіг, дихальна система, імунна сис­тема та нервова система діють у синергії для забезпечення мобілізації фізіологічних ресурсів організму, ­зокрема глюкози, жирів та інших енергетичних резервів для підтримки боротьби зі стресором. ­Реакція на стрес має закінчитись поверненням до гомеостазу після припинення дії стресора, припиняючи вироб­лення стресових гормонів і ­відновлюючи нормальну функцію органів і систем. У разі тривалої дії стре­сового ­чинника на етапі ­активації біо­логічних систем може відбутися пере­хід до дистресу, для якого характерна тривала або надмірна акти­вація стресових механізмів організму, що перевищує його здатність до адаптації та ­відновлення гомео­стазу. Дистрес може відігравати ключову роль у виникненні тривожного розладу, який може розвиватися внаслідок тривалого або надмірного стресу, порушу­ючи функціонування нерво­вої системи та реак­цію на стрес.

Тривалий стрес і дистрес провокують виснаження організму, зокрема гормональне, що може призвести до ­дисбалансу гормональної системи і порушення роботи органів та систем [4]. Дисбаланс гормональної системи, спричинений стресом, може зумовити розвиток таких захворювань, як серцево-судинні захворювання (ССЗ), цукровий діабет (ЦД) та ожиріння [9]. Крім того, може формува­тися пригнічення імунної системи, що знижує здатність організму боротися з ­інфекціями й хворобами, та збільшення продукції вільних радикалів у клітинах, що призводить до окислювального стресу і пошко­дження дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), білків і ліпідів [10, 11].

Окислювальний стрес може ­спричиняти розвиток різноманітних патологій, ­зокрема онкологічних та нейродегенеративних [12]. Інший аспект виснаження під дією тривалого стресу полягає у порушенні якості та тривалості сну, що може чинити вплив на відновлювальні процеси в орга­нізмі та загострювати процес виснаження [13].

Зрештою, тривалий стрес може при­звести до виснаження психічних ресурсів, наслідком чого є виснаження ­емоційних, когнітивних і психологічних запасів, та може збільшити ризик розвитку психічних захворювань, зокрема депресії і тривожних розладів [14, 15].

Профілактика стресу

Профілактика стресу передбачає ­низку стратегій, спрямованих на зменшення впливу стресових чинників та ­підвищення адаптаційної спроможності організму людини. До основних принципів профілактики належать: фізична активність (сприяє виділенню ендорфінів та інших нейротрансмітерів, які поліпшують настрій, зменшуючи рівень стресу), збалансоване харчування (вживання продуктів, багатих на антиоксиданти, що допомагають боротися з окислювальним стресом), налаго­дження здорового режиму сну та відпочинку (поліпшує здатність орга­нізму до відновлення після стресових ситуацій), техніки стрес-мене­джменту (меди­тація, ­релаксація, прогресивна м’язова релаксація, масаж і глибоке дихання, які допомагають знизити активність симпа­тичної нервової системи та відновити емоційний баланс), а також підтримка соці­альних та здорових міжособис­тісних зв’язків [16‑20].

Згадані підходи до профілактики ­стресу доповнюють один одного та можуть бути ефективними для зменшення негатив­ного впливу стресу на організм, але часто потребують доповнення у вигляді професійної підтримки, зокрема консультацій із психо­логом або психо­терапевтом, що надають можливість пацієнту розви­вати стратегії подолання стресу та зміцнення ­психічного здоров’я. Така ­підтримка може відбу­ватися як індивідуально, так і у ­формі групових сесій або психотерапев­тичних груп, що уможливлює спілку­вання з іншими пацієнтами, які переживають подібні труднощі. Крім того, професійна підтримка може ­охоплювати рекомендації щодо змін у життє­вому ­стилі, як-от здорове ­харчування та ­фізична активність, а також навчання стратегій керування емоціями та стресом.

Важливим аспектом такої підтримки є також надання інформації про ­доступні ресурси та послуги задля підтримки ­психічного здоров’я, ­як-от телефонні гарячі лінії або онлайн-терапія. Психо­терапевтичні методи можуть варіювати ­залежно від потреб пацієнта та типу стресу, але передбачають когнітивно-поведін­кову терапію (КПТ), яка допомагає змінити шкідливі думки та підходи до стресу, психодинамічну терапію (ПДТ), щоб поліп­шити розуміння внутрішніх конф­ліктів і меха­нізмів захисту, та інші під­ходи, ­як-от гештальт-терапія або мистецька тера­пія [21].

Ефективність психотерапії доведено ­даними численних дослі­джень, які свідчать, що вона може допомогти ­зменшити рівень стресу, поліпшити самопочуття та забезпечити психо­логічну підтримку за складних життєвих ситуацій [22]. Цей підхід є важливою частиною інтегрованого плану лікування стресу та дистресу, який може охоп­лювати медикаментозні методи та зміни способу життя пацієнта.

Медикаментозні способи регуляції стресу, дистресу та тривоги

Оскільки недостатність рівню ­магнію може бути пов’язана зі збільшеним ризи­ком розвитку тривожних розладів, його препарати (магнію аспартат, магнію гліци­нат або магнію таурат), можуть вико­ристовуватися для підтримки ­рівня магнію в нормі в організмі ­людини та зменшення пов’язаних із його дефіцитом ознак стресу та тривоги [23].

Механізм дії магнію в лікуванні стресу, дистресу та тривожних розладів пов’язаний з його впливом на нервову систему. Зокрема, магній виконує роль кофак­тора для багатьох ферментів, що забезпечує передачу сигналів у мозку. Він може мати вплив на активність глутаматних і ГАМК-ергічних рецепторів, ­регулюючи ексайтаторні та інгібіторні процеси в нервовій системі. Це може призвести до зниження нейрональної ексайтабельності та зменшення відчуття тривоги. Крім того, магній може мати вплив на вироблення та метаболізм нейромедіаторів, як-от серотонін та нор­адреналін, що своєю чергою може підсилити його анксіолітичний ефект [24].

Мелатонін (відомий як «гормон сну») віді­грає важливу роль у регулюванні стресу, дистресу та тривоги. Його основна функція полягає в регулюванні циркадіанних ритмів сну через активацію мелатонінових рецепторів у гіпоталамусі, що контролюють ці ритми. За даними дослі­джень, мелатонін може знижувати рівень стресу, поліпшувати якість сну та зменшувати симп­томи тривоги [25]. До того ж мелатонін може мати прямий анксіолітичний ефект, тобто зменшувати рівень тривоги, через вплив на певні нейрохімічні системи. Він може модулювати вироблення та метаболізм нейро­медіаторів, як-от серотонін та нор­адреналін, що чинять вплив на емоційний стан. Крім того, мелатонін може збільшувати рівень серотоніну та знижувати активність норадреналінових рецепторів, зменшу­ючи симптоми тривожного роз­ладу [25]. Також відомо про антиокси­дантні властивості мелатоніну, тобто здатність боротися з вільними радикалами та запобігати окисленню клітинних компонентів, що є важливим у контексті стресу, через збільшення окислювального стресу в організмі, який може посилювати рівень три­воги та ди­стресу [26].

Бензодіазепіни належать до класу психо­активних речовин, які широко вико­ристовують для лікування тривожних розладів, стресу та дистресу. Основний механізм їх дії полягає в підсиленні інгі­біторного впливу ГАМК на ГАМК-рецеп­тори в цент­ральній нервовій системі.

Це призводить до зменшення ексайтаторної активності та стабілізації нейронної ексай­табельності, що сприяє ­заспокоєнню та зменшенню ­ознак тривожного ­розладу. ­Бензодіазепіни також можуть мати м’язо­релаксаційний та снодійний ефекти, що сприяє зняттю напруги та полегшенню засинання [27].

Однак застосування бензо­діазепінів може призвести до ризику розвитку толерантності, залежності та побічних ­ефектів, як-от сонливість, запаморочення, погіршення пам’яті та координації рухів, депресія дихання та ризики передозування. Для досягнення ефектів бензодіазепінів, без розвитку їх побічних ефектів, доцільно комбінувати магній і мелатонін, комбіновані ефекти обох речовин мають потенційований анксіолітичний вплив та сприяють нормалізації сну. На практиці давно є потреба в препараті, який би поєднував магній та мелатонін. Як добре відомо, приймання однієї таблетки замість двох суттєво поліпшує комплаєнс пацієнтів та ефективність лікування.

Сьогодні на фармацевтичному ринку України представлено такий комбінований препарат (додаткове джерело мелатоніну, вітаміну В₆ та магнію у хелатній формі) під назвою Магнікум-­Адаптоген компанії «Київський вітамінний завод».

Висновки

Стрес є багатогранним явищем, що чинить вплив на різні аспекти фізіології та психології людини. Він необхідний для виживання та адаптації, але хронічний або надмірний стрес може мати шкідливі наслідки для здоров’я. Підтримка пацієнтів, які потенційно можуть перебувати в умовах тривалого стресу має бути розпочата і заходів профілактики з переходом у разі потреби до психотерапії. У легших випад­ках стресу та тривожності можна розглядати початкове вживання магнію. Він може допомогти знизити рівень тривоги та ­стресу, особливо, коли останній пов’язаний із фізичними симптомами, як-от м’язова напруга або безсоння.

Якщо проблема полягає в порушенні сну, додатково можна розглянути застосу­вання мелатоніну, який допомагає регулювати цикл сну, полегшуючи засинання та поліпшуючи його якість, додатково знижуючи рівень тривоги та зменшуючи оксидативний стрес. Тяжкі випадки тривожності та стресу, які супрово­джуються сильним дистресом, можуть потребувати застосування бензодіазепінів, які допоможуть ­швидко зменшити відчуття тривоги та отримати швидке полегшення. Втім, бензодіазепіни можуть мати низку побічних ефектів і ризики розвитку залеж­ності, тому їх використання варто обмежити та контролювати.

Література

1. Chrousos G. P. Stress and disorders of the stress system. Nature Reviews Endocrinology. 2009. Vol. 5, № 7.  ​С. 374‑381.
2. Selye H. Stress without distress. ​New York: Lippincott, 1974.
3. Smith S. M., Vale W. W. The role of the hypothala­mic-pituitary-adrenal axis in neuroendocrine respon­ses to stress. Dialogues in Clinical Neuro­science. 2006. Vol. 8, № 4. ​С. 383‑395.
4. McEwen B. S. Physiology and neurobiology of stress and adaptation: central role of the brain. Physiological Reviews. 2007. Vol. 87, № 3. С. 873‑904.
5. World Health Organization. Depression and Other Common Mental Disorders: Global Health Estimates. – ​WHO, 2021.
6. Krishnan V., Nestler E. J. The molecular neurobio­logy of depression. Nature. 2008. Vol. 455, № 7215. С. 894‑902.
7. Sapolsky R. M. Glucocorticoids and hippocampal atrophy in neuropsychiatric disorders. Archives of General Psychiatry. 2000. Vol. 57, № 10. ​С. 925‑935.
8. Lupien S. J., McEwen B. S., Gunnar M. R., Heim C. Effects of stress throughout the lifespan on the brain, behaviour and cognition. Nature Reviews Neuroscience. 2009. Vol. 10, № 6. ​С. 434‑445.
9. Rosmond R. Role of stress in the pathogenesis of the metabolic syndrome. Psychoneuroendocrinology. 2005. Vol. 30, № 1. ​С. 1‑10.
10. Dhabhar F. S. Effects of stress on immune function: the good, the bad, and the beautiful. Immunologic research. 2014. Vol. 58, № 2‑3.​С. 193‑210.
11. Droge W. Free radicals in the physiological control of cell function. Physiological reviews. 2002. Vol. 82, № 1. С. 47‑95.
12. Sies H. Oxidative stress: a concept in redox biology and medicine. Redox biology. 2015. Vol. 4. С. 180‑183.
13. Knutson K. L., von Schantz M. Associations between chronotype, morbidity and mortality in the UK Biobank cohort. Chronobiology international. 2018. Vol. 35, № 8. ​С. 1045‑1053.
14. Meichenbaum D., Julian D. Cognitive-behavioral modi­fication: An integrative approach. – ​Springer Publishing Company, 1976.
15. Baglioni C., Battagliese G., Feige B., Spiegelhalder K., Nissen C., Voderholzer U., Riemann D. Insomnia as  a predictor of depression: a meta-analytic evaluation of longitudinal epidemiological studies. Journal of affective disorders. 2011. Vol. 135, № 1‑3. ​С. 10‑19.
16. Salmon P. Effects of physical exercise on anxiety, depression, and sensitivity to stress: A unifying ­theory. Clinical Psychology Review. 2001. Vol. № 21, № 1. ​С. 33‑61.
17. Milanović Z., Pantelić S., Trajković N., Sporis G., Kostić R., James N. Age-related decrease in physical activity and functional fitness among elderly men and women. Clinical Interventions in Aging. 2019. Vol. 14. ​С. 1751‑1760.
18. Petersen E., Prichard I. Sleep duration and fatigue: Testing causal hypotheses using an expe­rimental protocol. Personality and Individual Differen­ces. 2017. Vol. 105. С. 279‑285.
19. Pascoe M. C., Thompson D. R., Ski C. F. Yoga, mindfulness-based stress reduction and stress-related physio­logical measures: A meta-analysis. Psychoneuroendoc­rinology. 2017. Vol. 86. ​С. 152‑168.
20. Uchino B. N. Social support and physical health: Under­standing the health consequences of relationships. ​New Haven, CT: Yale University Press, 2004.
21. Hofmann S. G., Asnaani A., Vonk I. J., Sawyer A. T., Fang A. The efficacy of cognitive behavioral therapy: A review of meta-analyses. Cognitive Therapy and Research. 2012. Vol. 36, № 5. ​С. 427‑440.
22. Geller S. M., Greenberg L. S. Therapeutic presence: Therapists’ experience of presence in the psycho­therapy encounter. Psychotherapy Research. 2002. Vol. 12, № 1. С. 79‑91.
23. Sartori S. B., Whittle N., Hetzenauer A., Singewald N. Magnesium deficiency induces anxiety and HPA axis dysregulation: Modulation by therapeutic drug treatment. Neuropharmacology. 2012. Vol. 62, № 1. ​С. 304‑312.
24. Murck H. Magnesium and affective disorders. Nutritional Neuroscience. 2013. Vol. 10, № 3‑4. ​С. 47‑52.
25. Carrillo-Vico A., Lardone P. J., Бlvarez-Sбnchez N., Rodrнguez-Rodrнguez A., Guerrero J. M., Reiter R. J.Melatonin: buffering the immune system. International Journal of Molecular Sciences. 2013. Vol. 14, № 4. ​С. 8638‑8683.
26. Cardinali D. P., Hardeland R. Inflammaging, metabolic syndrome and melatonin: a call for treatment studies. Neuroendocrinology Letters. 2012. Vol. 33, № 6.​С. 640‑644.
27. Gillies D., Sampson S., Beck A., Rathbone J., Brown A. Benzodiazepines for the relief of breathlessness in advanced malignant and non-malignant diseases in adults. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2012. Vol. 1. ​CD007354. DOI: 10.1002/14651858.cd007354.pub2.

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (69) 2024 р.